11.2. Активні операції комерційного банку. Класифікація позик. Кредитоспроможність позичальників і порядок її визначення
Активні операції – це операції, за допомогою яких банками використовуються ресурси з метою одержання прибутку.
Головною активною операцією банку є видача позичок.
Класифікація кредитів комерційних банків:
1. По призначенню та характеру використання позикових коштів:
а) позички торгово-промисловим підприємствам;
б) позички під нерухомість;
в) споживчі позички;
г) позички на сільське господарство;
д) комерційний кредит;
е) кредити під цінні папери;
ж) кредити, пов'язані з вексельним обігом;
з) міжбанківські позички;
и) позички небанківським фінансовим установам;
к) позички органам влади.
2. По наявності та характеру забезпечення:
а) забезпечені (ломбардні позички). Формами забезпечення зобов'язань по поверненню кредиту можуть бути:
під заставу майна позичальника,
гарантія або поручництво,
переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позичальників третій особі,
договір страхування власності позичальника за непогашені заборгованості по позичці,
подорожні і товарні документи,
цінні папери,
поліси страхування життя,
інші грошові вимоги позичальника третій особі;
б) незабезпечені (бланкові довірчі) кредити надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позичку.
Форма забезпечення позички визначає ризик кожної кредитної операції для банку. Рівень кредитних ризиків залежно від забезпечення позичок установлений Положенням про порядок формування й використання резервів для покриття можливих втрат по позичках комерційного банку (постанова Правління НБУ № 393 від 29.09.97).
Класифікація виданих позичок і оцінка кредитних ризиків проводиться залежно від наявності відповідного та належним чином оформленого реального забезпечення, а також кількості днів прострочення. Залежно від ступеня ризику позички підрозділяються на п'ять груп:
Рівень резерву (ступінь ризику)
1) Стандартні 2 %.
2) Під контролем 5%.
3) Субстандартні 20%.
4) Сумнівні 50%.
5) Безнадійні – 100%.
3 По строках використання (терміновості):
а) термінові;
б) безстрокові ( до запитання);
в) прострочені;
г) відстрочені.
Термінові – позички, які надані банком на строк, зафіксований за згодою з позичальником. Вони бувають трьох видів:
короткострокові – до 1 року;
середньострокові – від 1 до 3 років;
довгострокові – понад 3 років.
До безстрокових відносять позички, які видані банком на невизначений строк, так звані позички до запитання. Позичальник зобов'язаний погасити таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то кредит погашається по розсуду позичальника.
Простроченими вважаються позички, по яких минули строки повернення, установлені в кредитному договорі між банком і позичальником, а позикові кошти не повернуті останнім. Такі позички враховуються на окремому позичковому рахунку.
Відстрочені – це позички, по яких на прохання позичальника банком ухвалене рішення про перенесення на більш пізніший час строків повернення кредиту. Відстрочка погашення позички оформляється звичайно додатковою угодою до основного кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої процентної ставки.
4 По характеру та способу сплати відсотків виділяються позички:
з фіксованою процентною ставкою (характерно для стабільної економіки, можуть видаватися на короткий строк і в умовах інфляції);
з плаваючою процентною ставкою (відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються та звичайно прив’язуються до рівня облікової ставки центрального банку і фактично існуючим темпом інфляції);
з сплатою відсотків у міру використання позикових коштів (звичайні позички) – відсоток стягується через певний час після видачі позички (звичайно раз на місяць);
з сплатою відсотка одночасно з одержанням позикових коштів (дисконтний кредит) – надання дисконтного кредиту передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) при його видачі. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит (покупка банком перекладних векселів у клієнтів – векселедержателів).
Кредитний договір – це письмова угода між комерційним банком і позичальником, по якій банк зобов'язується дати кредит на погоджену суму в певний строк і за встановлену плату. Позичальник зобов'язується використовувати та повернути видану позичку, а також виконати всі умови договору.
Позичальник надає в банк клопотання і перелік інших необхідних документів. Висновку кредитного договору передує аналіз кредитоспроможності клієнта і його кредитної історії. Мета і завдання аналізу кредитоспроможності позичальника полягають у визначенні здатності вчасно та у повній сумі погасити заборгованість, ступені ризику, забезпеченості кредиту.
При вивченні кредитоспроможності позичальника велике значення повинне надаватися аналізу коефіцієнтів. Найбільше активно використовуваними є коефіцієнти ліквідності.
1
(46)
Однак необхідно при цьому враховувати склад і якість активів, прийнятих при розрахунках коефіцієнта. Високий коефіцієнт при високій частці неліквідних активів не свідчить про благополуччя позичальника, і навпаки, більш низьке (ніж 2) значення показника при відсутності або незначній наявності неліквідних активів дає підставу вважати надійним фінансове становище клієнта.
2
(47)
У чисельнику цього показника враховуються тільки ті види активів, які можуть бути легко та швидко перетворені в готівку. Значення цього показника, не більше 1, звичайно свідчить про стійке фінансове становище позичальника. Однак при цьому необхідно також оцінити якість дебіторських рахунків, що становлять понад 90% чисельника формули. Під якістю дебіторських рахунків розуміється здатність їх перетворення в реальні гроші.
Показники заборгованості характеризують розподіл ризику між позичальником і кредиторами. Активи можуть бути сформовані або за рахунок власних коштів клієнта, або за рахунок позикових (кредитів і кредиторської заборгованості). Чим вище відношення коштів до власності клієнта, тим вище ризик кредиторів і тим обережніше повинен ставитися банк до видачі нових кредитів.
Одним з показників заборгованості є коефіцієнт покриття основних засобів, який розраховується по наступній формулі:
=
(48)
Він показує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власного капіталу. Нормативним вважається відношення 0,75…1.
=
(49)
Нормативним вважається його значення, що перевищує 0,5. Інакше кажучи, позичальник повинен прийняти на себе більшу частку фінансового ризику, ніж кредитори.
=
(50)
Він показує, яка частина всіх активів покрита за рахунок власних коштів клієнта. Оптимальна величина даного коефіцієнта не повинна перевищувати 2.
Показники погашення боргу дозволяють оцінити здатність клієнта оплатити поточну заборгованість (основний борг і відсотки).
Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта необхідна для покриття основного боргу та відсотків по позиках зі строком погашення в межах до 1 року. Чим нижче значення коефіцієнта грошового потоку, тем менше заділ міцності при погашенні боргів. При значенні коефіцієнта, яке дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.
=
(51)
Коефіцієнт процентних виплат дозволяє оцінити, у скільки раз прибуток клієнта перевищує суму процентних платежів по позичках. Він не повинен бути менше 1, інакше здатність клієнта погасити кредит виявиться під погрозою.
=
(52)
Показники ділової активності дозволяють оцінити ефективність використання активів позичальника. За допомогою цих коефіцієнтів визначають швидкість обігу коштів, які відволікаються у розрахунки, і запасів. Вони складаються із трьох коефіцієнтів оборотності:
(53)
Значення цього показника має сенс тільки в порівнянні з аналогічним показником інших родинних підприємств або попередніх періодів даного підприємства.
(54)
Він використовується тільки в порівнянні. Висока оборотність свідчить про ефективність використання ресурсів, але вона може бути провісником виснаження запасів і незадовільного попиту споживачів.
(55)
Використовується в порівнянні і дозволяє оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми із припливом грошової готівки, а зниження – на довгострокову оплату рахунків.
Показники рентабельності характеризують загальну ефективність роботи підприємства і не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці та у порівнянні з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі.
(56)
Він показує, скільки прибутку отримано на одиницю проданої продукції. Чим він вище, тем, за інших рівних умов, ефективніше робота підприємства.
(57)
Характеризує ефективність використання активів. Тут також існує пряма залежність між числовим значенням коефіцієнта та ефективністю роботи підприємства.
(58)
Оцінка значень цього показника дозволяє зробити висновок про те, наскільки ефективно та прибутково використовувалися кошти акціонерів і яким є ризик, пов'язаний з інвестуванням коштів у дане підприємство.
У нашій банківській практиці застосовуються наступні показники оцінки кредитоспроможності позичальників. У групі показників ліквідності виділяють коефіцієнти:
абсолютної ліквідності К1;
покриття балансу К2;
ліквідності балансу К3.
К1 = АЛА / Зкор, (59)
Де АЛА– абсолютно ліквідні активи, куди належать каса, валютний рахунок, розрахунковий рахунок, інші кошти;
Зкор – короткострокові зобов'язання, що складаються із короткострокових кредитів і розрахунків із кредиторами.
Значення К1 не повинне бути < 0,25. Це значить, що кожна гривня короткострокових зобов'язань підприємства повинна не менше ніж на ¼ покриватися абсолютно ліквідними активами.
К2 = АЛ/ Зкор, (60)
Де АЛ – активи в ліквідній формі, що складаються із запасів і витрат, коштів, розрахунків і т.п.
Значення К2 не повинне бути менше 2. Це значить, що підприємство може розрахуватися з поточними боргами тільки за умови подвійного перевищення ліквідних активів над короткостроковими зобов'язаннями.
К3 = (Гк + ДЗ)/Окор, (61)
де Гк – грошові кошти;
ДЗ – дебіторська заборгованість.
К3 < 0,5, тобто зобов'язання позичальника повинні наполовину покриватися грошима і грошовими вимогами.
Існує цілий ряд інших показників, які розраховуються на основі балансу підприємства й допомагають оцінити його кредитоспроможність:
коефіцієнт забезпечення власними джерелами К4;
співвідношення неліквідних і ліквідних коштів К5;
співвідношення власних і позикових коштів К6.
К4 = ДВЗ / Б, (62)
де ДВЗ – джерела власних засобів підприємства;
Б – підсумок балансу підприємства.
Значення цього показника повинне бути не менше 0,5, тобто в загальній сумі коштів підприємства повинне бути не менш половини власних.
К5 = Зн / Зл, (63)
де Зн – засоби неліквідні;
Зл – засоби ліквідні.
Неліквідними є основні засоби і інші необоротні активи, а ліквідними – запаси та витрати, кошти, розрахунки та інші активи; К5 = 1.
К6 = Зв / Зпоз, (64)
де Зв – власні засоби підприємства;
Зпоз – позикові засоби підприємства.
Власні засоби визначаються як різниця між джерелами власних засобів і основними засобами та іншими необоротними активами (підсумок розділу 1 пасиву балансу – підсумок розділу 1 активу балансу).
Позикові засоби складаються із кредитів і позик, розрахунків із кредиторами всіх видів. Значення показника вважається задовільним, якщо на кожну одиницю позикових засобів доводиться половина одиниці фактично наявних власних засобів підприємства, тобто 0,5.
У практиці роботи комерційних банків України використовуються також наступні показники:
рентабельність підприємства:
Р
=
,
(65)
де Пч – чистий прибуток;
Оз – основні засоби;
ОБз – оборотні засоби.
Знаменник приймається в розрахунки як середня величина за певний період.
Рентабельність реалізації продукції:
Ррп
=
,
(66)
де Рп – величина реалізації продукції.
Коефіцієнти оборотності всіх обігових засобів, запасів, коштів у розрахунках визначаються за методикою, аналогічної тій, що застосовується в практиці роботи комерційних банків у західних країнах.