Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет

імені В. В. Докучаєва

Факультет Кафедра

менеджменту і економіки економіки підприємства

Курсовий проект

З економіки підприємства

на тему:

«Ефективність інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві у ТОВ «Колодязнянське» Дворічанського району Харківської області»

Виконав студент 2 курсу 1 групи

напряму підготовки «Менеджмент»

Блоха Владислав Васильович

Керівник: Шевченко Е. В.

Національна шкала__________

Кількість балів: __________

Оцінка:ECTS__________

Члени комісії:

______ _____________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______ _____________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______ _____________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Харків - 2015

Зміст:

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні аспекти ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

1.1. Економічна сутність та зміст інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві

1.2. Методи оцінювання ефективності інноваційної діяльності

1.3.Вплив застосування інноваційної продукції на ефективність агропромислового виробництва

Розділ 2. Оцінка ефективністі інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві

2.1. Аналіз економічних показників діяльності сільськогосподарського підприємства

2.2. Забезпеченість виробничими ресурсами та ефективність їх використання

2.3. Ефективність інноваційної діяльності підприємства

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності інноваційної діяльності

3.1. Світовий досвід забезпечення інноваційної діяльності

3.2.Основні засади організаційно-структурної побудови системи наукового забезпечення розвитку аграрного виробництва

3.3. Необхідність державного регулювання інноваційної діяльності

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Мета: Метою мого курсового проекту є визначення і аналіз Ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві а саме ТОВ «Колодязнянське» Дворічанського району Харківської області

Завдання:

• Економічна сутність та зміст інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві

• Методи оцінювання ефективності інноваційної діяльності

• Вплив застосування інноваційної продукції на ефективність агропромислового виробництва

• Вплив застосування інноваційної продукції на ефективність агропромислового виробництва

• Аналіз економічних показників діяльності сільськогосподарського підприємства

• Забезпеченість виробничими ресурсами та ефективність їх використання

• Ефективність інноваційного підприємства

Розділ 1. Теоретико-методичні аспекти ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

1. Економічна сутність та зміст інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві

На сучасному етапі всі аспекти економічного зростання і соціальні досягнення людства тісно пов’язані з науково-технічним прогресом (НТП), що ґрунтується на пізнанні природи і суспільства, застосуванні законів їх розвитку у виробництві. НТП — це складне і багатогранне поняття, зміст якого можна визначити як постійний процес створення нових і вдосконалення існуючих знарядь і предметів праці, технологій виробництва, його організації й управління з метою досягнення більшого економічного і соціального ефекту.

В агропромисловому комплексі НТП здійснюється за такими основними напрямами: технічним, технологічним, агрохімічним, біологічним і організаційно-економічним. Кожний з них охоплює широке коло конкретних проблем, розробка яких відкриває перед підприємствами широкі можливості для подальшого вдосконалення виробництва, збільшення обсягу продажу товарів вищої якості й одержання більших прибутків. Наприклад, технічний напрям НТП передбачає подальшу розробку теорії машин, автоматів і автоматизованих систем, комп’ютеризацію агропромислового виробництва, створення нових і вдосконалення існуючих систем машин для виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції тощо, а технологічний — розробку ресурсо-, водо- та енергозберігаючих технологій, теорії і методів програмування врожаїв сільськогосподарських культур і продуктивності тварин на основі нових технологічних рішень.

Агрохімічний напрям НТП пов’язаний з розробкою нових безпечніших для людей і навколишнього середовища видів мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин і тварин, досконаліших способів їх зберігання і внесення, з обґрунтуванням методів найповнішого використання поживних речовин з мінеральних добрив та ґрунтових запасів і досягнення на цій основі більшого економічного ефекту на кожну грошову одиницю витрат, пов’язаних з хімізацією виробництва. Біологічний напрям НТП ґрунтується на подальшому розвитку традиційної селекції, генної інженерії, розробці нових біотехнологій, пов’язаних з виробництвом незамінних амінокислот, нових штаммів грибків, з пошуком нових і ширшим використанням уже відомих ентомофагів і ентомопатогенів, вермикультури, створенням принципово нових біологічних способів діагностики тяжких захворювань тварин тощо.

Особливого значення на сучасному етапі набуває організаційно-економічний напрям НТП. Центральною ланкою цього напряму за останні роки (1999—2001) стала трансформація форм власності і реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств та створення на їх базі нових форм господарювання на селі, що функціонують на засадах приватної власності. З їх утвердженням постала проблема створення і впровадження в таких підприємствах принципово нового внутрішньогосподарського економічного механізму, який заінтересував би найманих працівників в ефективній праці, в досягненні високих результатів господарювання окремими виробничими підрозділами і підприємством у цілому. Розв’язуватися ця проблема повинна разом із подальшим удосконаленням орендних відносин на селі (майнових і земельних), а також із впровадженням адекватних статусу приватних підприємств їх організаційної будови та організаційної структури управління.

Крім розглянутих, важливими складовими ланками організаційно-економічного напряму НТП є вдосконалення форм організації й оплати праці, розробка більш точних методів планування і прогнозування виробництва, обґрунтування об’єктивніших критеріїв оцінки ринкової позиції підприємств, забезпечення маркетингових переваг, удосконалення організації виробничих процесів тощо.

Для того щоб досягти вищої ефективності сільськогосподарського виробництва, забезпечити конкурентоспроможність продукції, аграрні підприємства здійснюють інноваційну діяльність. Досягнення НТП, його результати називають новинами, а впроваджені новини у виробництво — нововведеннями. Діяльність підприємств щодо запровадження новин у відповідну сферу господарювання називають інноваційною діяльністю. За своїм характером вона є однією з форм інвестиційної діяльності. Зауважимо, що в економічній літературі ще не вироблено єдиних підходів до трактування інноваційної діяльності; виокремлюється таке поняття, як інноваційний процес, робляться спроби обґрунтувати його відмінність від науково-технічного прогресу.

НТП — це більш широке поняття, ніж інноваційний процес (інколи називають його інноваційним розвитком). Під останнім розуміють сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Таке трактування інноваційного процесу, по суті, не відрізняється від поняття НТП. Обгрунтованіше розглядати інноваційний процес (інноваційний розвиток) як важливу змістовну складову НТП. Результатом цього процесу є інновації, втілені в кардинально нові або істотно вдосконалені продукти, технології, соціальні послуги, організаційно-економічні рішення*1, що призводять до істотних змін у виробничій і/або в соціальній сферах.

*1: {Інновацію інколи трактують не як результат інноваційного процесу, а як використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, направлених на вдосконалення соціально-економічної діяльності (див.: Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент — К.: Межрегиональная академия управления персоналом, 2000. — С. 5).}

Особливістю інноваційного процесу є те, що ця складова НТП на відміну від інших, де не створюються інновації, охоплює фундаментальні і прикладні дослідження, розробку і проектування, а також виробництво (безпосереднє створення) нового продукту, технології тощо. Як бачимо, суть інноваційного процесу зводиться до створення інновацій і доведення їх до стану, придатного для практичного використання.

Отже, інновації — це обов’язково новини, але, як бачимо, не всі новини є інноваціями. Адже результат НТП — це не лише ті новини, що призводять до значних змін у виробництві та соціальній сфері і якими є інновації, але й ті вдосконалення, що справляють менш істотний вплив на кінцеві результати виробництва і соціальну практику. Такі новини називають локальними. Скажімо, раціоналізаторські пропозиції є результатом НТП, але їх не можна розглядати як інновації, оскільки вони не в змозі істотно змінити виробничий процес і кардинально вплинути на його результати.

До локальних новин відносять, наприклад, поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів техніки, часткові прогресивні зміни в технології виробництва, вдосконалення організації виробництва тощо. Вони зумовлюють еволюційні перетворення в діяльності підприємств.

Для ефективного функціонування економіки потрібно, щоб новини запроваджувалися на макрорівні шляхом прогресивних міжгалузевих структурних зрушень і якісних змін у стані продуктивних сил. На мікрорівні завдяки нововведенням підприємства за необхідності істотно збільшують виробництво продукції, поліпшують її якість, досягають необхідної стабільності в результаті пом’якшення впливу несприятливих природних умов, істотно підвищують продуктивність праці, забезпечують економію ресурсів і, насамперед, енергоносіїв, а також охороняють довкілля, успішно вирішують соціальні питання, пов’язані з докорінною зміною умов праці, життя і побуту людей на селі.

В умовах ринкової економіки немало підприємств самі продукують нові ідеї, виступаючи одночасно рушійною силою НТП і суб’єктом доведення цих ідей до стадії практичного впровадження. Як правило, такі підприємства є власниками «ноу-хау», завдяки чому досягають міцного становища на ринку.

1.2 Методи оцінювання ефективності інноваційної діяльності

При розробці методики оцінки економічної ефективності будь-яких процесів економічного характеру, передусім, слід приймати до уваги цілі проведення такого оцінювання. Серед головних цілей оцінки ефективності інновацій виділено: 1) вибір серед сукупності видів інноваційної діяльності (інноваційних проектів) найбільш ефективного; 2) моніторинг відповідності фактичного рівня економічної ефективності впровадження інновацій запланованому значенню; 3) порівняння фактичного рівня ефективності інноваційної діяльності із ефективністю аналогічних інновацій у конкурентів. Досягнення наведених цілей потребує використання різних методик оцінки економічної ефективності. Спільним для них є те, що вони мають: 1) відповідати на питання, чи є той чи інший вид інноваційної діяльності економічно ефективним та доцільним; 2) давати можливість виявити основні причини незадовільного рівня економічної ефективності; 3) давати можливість ідентифікувати резерви підвищення економічної ефективності інноваційної діяльності. Важливим також є забезпечення універсальності розробленої методики, оскільки вона має бути прийнятною для застосування оцінки інновацій будь-якого типу. Ефективність будь-якої інноваційної діяльністі характеризується цілою сукупністю економічних та фінансових показників. Для того ж, щоб визначити, ефективним чи неефективним є той чи інший вид інновацій, використовують метод інтегрального оцінювання, який полягає в обчисленні інтегрального показника, що враховує всі сторони досліджуваного об’єкта. Метод інтегрального оцінювання передбачає нормування показників, що описують окремі риси об’єкта оцінки, та подальше зведення отриманих часткових коефіцієнтів у середнє значення. Також часто при інтегральному оцінюванні здійснюють не тільки нормування, але й зважування показників. Головними показниками ефективності інноваційного проекту є традиційні показники ефективності, приведені до теперішнього часу, а також ряд специфічних показників, які використовують для оцінки результативності реалізації інвестицій. Економічна ефективність відображає розмір економічного ефекту, який припадає на одиницю витрачених ресурсів. В якості економічного ефекту доцільно розглядати прибуток від операційної діяльності підприємства, який при приведенні до теперішнього часу (дисконтуванні) набуває вигляду показника чистої теперішньої вартості:

де CFi – грошовий потік (виручка від реалізації) у рік i ; Vi – витрати на інновації у рік i ; r – ставка дисконтування; i – порядковий номер року; n – кількість років, протягом яких планується отримання ефекту від інновацій. Отже, для оцінки економічного ефекту (чисельник традиційних показників ефективності) при порівнянні кількох інноваційних проектів слід використовувати показник чистої приведеної вартості. Інноваційні витрати слід визначати, виходячи із того, що до основних ресурсів, які використовують агросервісні підприємства, належать грошові, трудові ресурси господарської діяльності, а також основні засоби (особливо це стосується послуг з надання технічного сервісу). Серед специфічних показників, використання яких дає більш повне та точне уявлення про доцільність впровадження інноваційного проекту, а також дає підстави для порівняння окремих проектів належать строк окупності та внутрішня норма рентабельності. Загальна характеристика описаних показників економічної ефективності реалізації інноваційних проектів та методику їх розрахунку наведено у рис. 1.1

Рис. 1.1. Характеристики та методика розрахунку показників

ефективності реалізації інноваційних проектів

– нормовані коефіцієнти ефективності

Використання основних засобів, трудових ресурсів, рівня рентабельності, строку окупності та внутрішньої норми дохідності, відповідно.

Чим більше значення інтегрального показника наближене до 1, тим

економічно ефективнішим є відповідний інноваційний проект. При цьому, більшість часткових нормативних коефіцієнтів саме цього проекту будуть еталонними для всієї оцінюваної сукупності.

Обчислений інтегральний коефіцієнт економічної ефективності

інноваційного проекту – це лише орієнтовний показник, який визначається із певною ймовірністю. Для того, щоб визначити, наскільки ймовірним є досягнення такого значення показника, а також виявити фактори, які знижують цю ймовірність, при виборі найбільш ефективної інновації пропонується використовувати метод імітаційного моделювання. Найбільш проблематичним при побудові імітаційної моделі є визначення законів розподілу економічних показників, які характеризують той чи інший процес. Використання методів математичної статистики для оцінки таких розподілів в умовах даного дослідження неможливе. Це пояснюється тим, що описання ймовірностей на основі статистичних методів передбачає роботу із динамічними рядами відповідних показників (собівартістю, прибутком, ціною, виручкою від реалізації тощо) не менше ніж за 20 років. Проте, інноваційній діяльності відповідає її повна або часткова новизна, що зумовлює відсутність наведених вище статистичних даних та вибірок. Тому єдиним можливим методом оцінки відповідних ймовірностей є метод експертних оцінок. Основою для обчислення всіх показників економічної ефективності інноваційних проектів є дисконтований прибуток або чиста приведена вартість.

Тому об’єктом імітаційного моделювання є саме цей показник. Схема моделювання має такий вигляд:

1) визначення статистичних характеристик розподілу грошового потоку та витрат на інновації у кожний окремий рік;

2) генерація значної кількості (500–1000) ітерацій грошового потоку та витрат на інновації у кожний окремий рік;

3) обчислення чистої приведеної вартості для згенерованої сукупності грошового потоку та витрат;

4) оцінка ймовірності досягнення додатного, запланованого, бажаного рівнів чистої приведеної вартості. У ході експертного оцінювання мають бути визначені ймовірності досягнення вартістю грошових потоків та витратами певних значень (наприклад, тих, що заплановано у проекті). Процес експертного оцінювання варто поділити на такі етапи:

І етап: вказати максимально можливий та мінімально можливий рівні ціни послуги, обсягу наданих послуг, витрат на надану послугу;

ІІ етап: розбиття інтервалу від максимального ( max) до мінімального ( min)

значення показника на 3–5 підінтервалів. Для цього використовується традиційна методика побудови інтервального варіаційного ряду;

ІІІ етап: порівняння середніх підінтервалів шляхом оцінки ймовірності

попадання в один інтервал порівняно із попаданням в інший. Для цього експертам необхідно оцінити, наскільки ймовірність попадання показника у перший інтервал більша ймовірності попадання у другий.

ІV етап: обчислення усереднених значень коефіцієнта в межах кожного інтервалу. Визначення ймовірності досягнення середнього значення кожного інтервалу здійснюється шляхом обчислення відношення сумарної кількості балів за конкретним інтервалом до загальної суми балів по всій анкеті. В разі залучення кількох експертів, спочатку слід обчислити усереднену кількість балів, що відповідає кожному попарному порівнянню, а потім здійснювати розрахунки

за вищенаведеною схемою.

1.3.Вплив застосування інноваційної продукції на ефективність агропромислового виробництва

Широке застосування інновацій є одним з найбільш дієвих і ефективних засобів підвищення ефективності агропромислового виробництва та, відповідно, формування продовольчої безпеки. Інновації сприяють росту продуктивних сил, удосконаленню організаційно-економічного механізму в сільському господарстві та розвитку сільських територій. Інноваційний розвиток передбачає використання сучасних технологій агровиробництва, високоефективних сільськогосподарських культур, інформаційних та управлінських технологій. Необхідність активізації інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств обумовлена такими чинниками: - посилення ролі інтенсивних факторів розвитку аграрного виробництва; - необхідність зменшення витрат ресурсів на виробництво одиниці продукції; - фізичне та моральне старіння технологічних і технічних засобів виробництва, що обумовлює високу енергоємність виробництва одиниці продукції та її собівартість; - відсутність вигідної для товаровиробників кредитної політики, спрямованої на оновлення основних засобів виробництва; - недостатня ефективність фінансово-економічного механізму державної підтримки аграрного сектора; - підвищення рівня конкуренції у зв’язку з процесами інтеграції аграрного сектора України у світове господарство; - невідповідність системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для аграрного сектора потребам її інноваційного розвитку. Наведені чинники зумовлюють необхідність інноваційного розвитку агровиробництва. Стратегія інноваційного розвитку підприємств аграрного сектора полягає в тому, щоб через активацію інноваційної діяльності підвищити рівень економічної ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. На нашу думку, інновації в аграрній сфері – це запроваджені нововведення, що забезпечують якісне та кількісне зростання ефективності виробництва продукції і процесів, за рахунок впровадження нових сортів рослин, порід тварин та птиці, нових технологій в рослинництві, тваринництві, нових видів добрив і засобів захисту рослин, нових методів профілактики і лікування тварин й птиці, нових форм організації та управління сільськогосподарськими підприємствами з метою отримання більш економічного, соціального, екологічного ефекту. Перспективи розвитку аграрного сектора України нерозривно пов’язані з економічним ростом цього сектора, що значною мірою визначається інтенсивністю інноваційної діяльності та її результативністю. Аграрний сектор України потребує суттєвих інвестицій для забезпечення динамічного розвитку і виходу на передовий рівень технологій та якості продукції. У 2011 р. прямі іноземні інвестиції у сільське господарство України не надходили. При цьому, розмір прямих іноземних інвестицій безпосередньо характеризує стан інвестиційного клімату в секторах, куди вони спрямовуються, так як прямі іноземні інвестиції здійснюються незалежними іноземними юридичними і фізичними особами, що приймають рішення про інвестування, виходячи з незалежної оцінки стану законодавства, справедливості судової системи, сприятливістю бізнес-клімату, рівня корупції в країні [5]. Для порівняння, за даними Української аграрної конфедерації, прямі іноземні інвестиції у сільське господарство України в 2005 р. склали 86 млн дол. США, у 2006 р. – 95 млн дол. США, у 2007 р. – 153 млн дол. США, у 2008 р. – 246 млн дол. США, у 2009 р. – відтік інвестицій склав 10 млн дол. США, у 2010 р. – надійшло 46 млн дол. США інвестицій, а у 2011 р. – відтік склав 25 млн дол. США (рис. 1.2)

Рис. 1.2 Прямі іноземні інвестиції у сільське господарство України

Аналогічною є динаміка інвестицій в основні засоби в галузі, адже цей показник можна сприймати як оцінку зацікавленості внутрішніх інвесторів. Так, у 2004 р. об’єми інвестицій в основні засоби в аграрній галузі у 2004 р. склали лише 3,38 млрд грн, у 2010 р. даний показник становив 12,23 млрд грн. Починаючи ж з 2005 р. річні темпи приросту інвестицій в основні засоби у середньому були на рівні 30 %, а в окремі роки досягали 77 %. Всього за період 2005–2010 рр. було інвестовано в основні засоби 60,35 млрд грн. Фахівці аграрного сектора наголошують, що саме зростання обсягів інвестицій призводить до збільшення виробництва і експорту аграрної продукції. Якщо на початку 2000-х років Україна виробляла 25–30 млн т зерна та 5–6 млн т олійних, то вже через 10 років країна вийшла на виробництво зерна в обсязі понад 50 млн т, олійних – понад 12 млн т. Аналогічно збільшуються валютні надходження від експорту аграрної продукції. Зокрема, лише реалізація зерна врожаю 2011 р. на експорт в обсязі 23 млн т принесла Україні понад 5,5 млрд дол. США валютної виручки. Для забезпечення інноваційного розвитку аграрної сфери необхідна наявність двох складових – ресурсної та інституційної. Ресурсна складова включає фінансове, кадрове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення. До складу інституційної входить нормативно-правове, організаційно-економічне, інфраструктурне та наукове забезпечення (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Складові інноваційного розвитку аграрного сектора

Зростаюче значення інноваційного розвитку потребує зміни інноваційної системи аграрного сектора, що в існуючому стані мало придатна для масового застосовування нововведень. Інноваційний розвиток аграрної сфери визначається двома основними складовими – це наукові дослідження та рівень впровадження їх у виробництво. Відповідно до цих складових необхідно і будувати інноваційну систему, що включатиме два основних напрями – розвиток наукових досліджень в агропромисловій сфері та ефективне використання їх результатів у виробництві. Розвиток наукових досліджень в агропромисловій сфері передбачає науково- технічні розробки як постійно поновлюване джерело зростаючих можливостей інноваційного оновлення аграрногосектора. Світовий досвід засвідчує, що уряди європейських країн акцентують увагу не на самому процесі інноваційної діяльності, а на кінцевому продукті, якого потребує агропромисловий сектор. Відірваність інноваційного процесу від безпосередніх потреб виробників призводить дозменшення кількості впроваджених інновацій і, як наслідок, до спаду обсягу виконаних науково-технічних робіт (рис. 1.4).

Рис. 1.4 Кількість виконаних наукових та науково-технічних робіт, тис од.

Кількість робіт, що виконувалися науковими організаціями України протягом 2008–2010 рр. зменшилася майже на 10 тис. од. [10]. На нашу думку, саме затребуваність інноваційного продукту сприятиме його подальшому виробничому використанню та, відповідно, розвитку всього інноваційного процесу. Затребуваність інновацій виявляється через попит на них. Саме тому, акцентуація на інноваційному процесі, а не на кінцевому продукті призводить до відсутності або недостатності попиту на інноваційний продукт. Наслідками цього стає спад агропромислового виробництва, зниження інтересу до інноваційної діяльності та спад інвестиційної активності у цій сфері.

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності інноваційної діяльності