Тема 1.4. Фінансове право.

Предмет і система фінансового права.

Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі акумуляції, розподілу і використання органами державної влади і місцевого самоврядування коштів, необхідних для виконання задач, покладених на ці органи.

Суспільні відносини, що складають предмет фінансового права, характеризуються такими ознаками:

• мають майновий характер;

• спрямовані на утворення, розподіл і використання державних і муніципальних фінансових ресурсів;

• однією із сторін цих відносин завжди виступає держава чи її орган.

Конкретний предмет регулювання фінансового права складають:

• бюджетна система України;

• порядок розподілу доходів і витрат між її ланками;

• порядок підготовки, прийняття і виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів;

• система оподаткування (види, розміри і терміни сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів до бюджету);

• функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків;

• порядок державного фінансування і кредитування, створення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, статус державної валюти на території України;

• порядок викупу та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

• організація фінансового контролю й ін. Фінансово-правові відносини можуть виникати між:

• державою в цілому і її адміністративно-територіальними утвореннями;

• центральними і місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування;

• державними фінансовими органами і підприємствами, установами, організаціями;

• державними фінансовими органами і населенням.

Основним методом правового регулювання фінансового права є метод владних розпоряджень (імперативний, командно-вольовий).

Такі методи властиві і адміністративному праву, однак адміністративне право фінансових відносин не регулює. Специфіка цих відносин і визначає фінансово-правовий метод.

Більшість таких розпоряджень виходить від фінансово-кредитних органів держави, спеціально створених для організації фінансової діяльності. Ці органи пов'язані з іншими органами держави, підприємствами і населенням тільки за лінією функціональної фінансової діяльності. У зв'язку з цим різна і ступінь імперативності норм, що регулюють фінансові відносини, тому що вони виражають ще й економічну складову в управлінні фінансами (наприклад, кредитні санкції банків, застосовувані до позичальників).

Методи фінансового права змінюють свою сутність у залежності від реформування фінансових відносин, що відбуваються у державі на сучасному етапі її розвитку.

В даний час у фінансовому праві усе більш застосовується метод рекомендацій, що свідчить про перехід економіки України до ринкових відносин.

Система фінансового права дозволяє усвідомити, з яких під галузей, інститутів, частин складається ця галузь права і як ці складові елементи пов'язані між собою.

Фінансове право, як і інші галузі права, мають загальну й особливу частини.

Загальна частина фінансового права охоплює основні принципи фінансової діяльності держави, її задачі, форми і методи здійснення, правові основи фінансового контролю, коло і компетенцію органів, що беруть участь у фінансовій діяльності.

Норми загальної частини конкретизуються в особливій частині фінансового права, що містить у собі правові інститути, які, у свою чергу, містять норми права, регулюючі специфічні відносини в області бюджету, податкового права, державних доходів і витрат, кредиту страхування, грошового обігу і валютного регулювання.

Основним інститутом фінансового права є інститут бюджетного права, тому що саме в бюджетній системі мобілізуються основні державні фінансові ресурси, що забезпечують діяльність органів державної влади.

Бюджет і бюджетна система.

Для покриття витрат, пов'язаних з виконанням своїх функцій, будь-якій державі необхідні фінансові ресурси, які вона одержує

шляхом формування і використання централізованого фонду коштів — державного бюджету.

Бюджет України — це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Сутність бюджету кожної країни визначається станом економіки і рівня соціального розвитку суспільства.

У цілому бюджет України як юридичний акт виконує такі функції:

• перерозподіляє національний дохід;

• стабілізує процес суспільного відтворення;

• здійснює державну соціальну політику.

Предметом бюджетного права України є суспільні відносини, що іскладаються в процесі формування і виконання Державного бюдже-України. До числа специфічних рис бюджетного права варто від-?нести його велику деталізованість.

Фінансова діяльність державних органів піддається детальній регламентації, тому що вона пов'язана з коштами, що вимагають суворого обліку і зберігання, а всі операції потребують чіткого документального оформлення.

Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Основними джерелами цієї підгалузі права є Бюджетний кодекс України, прийнятий 02.06.2001 р., яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду звітів про виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів, а також щорічно ухвалювані Верховною Радою України закони «Про Державний бюджет України», якими визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань по основних напрямках діяльності держави, розміри відрахувань у місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податкових зборів.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів. Вільний бюджет України складається із сукупності всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Бюджетна система України будується на принципах справедливого і неупередженого розподілу багатства суспільства між окремими громадянами і територіальними громадами.

Винятково Законом України «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які витрати держави на суспільні потреби, а також розмір і цільовий напрямок цих витрат.

Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозалежність між окремими ланками бюджетної системи, що визначається з урахуванням державного ладу й адміністративно-територіального розподілу країни.

Бюджетний устрій базується на таких принципах:

• єдності існування єдиного рахунку доходів і витрат кожної ланки бюджетну, єдиної правової бази, бюджетної класифікації, єдності форм бюджетної документації, принципів бюджетного процесу, грошової системи, соціально-економічної політики, представлення необхідної статистичної і бюджетної інформації від одного рівня бюджету іншому;

• повноти відображення в бюджеті всіх доходів і витрат;

• вірогідності формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів і відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів і витрат, що є результатом кінцевих касових операцій банків;

• гласності висвітлення в засобах масової інформації показників бюджету і звітів про їх виконання;

• наочності відображення показників бюджету у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання максимальної інформативності результатів такого порівняльного аналізу;

• самостійність бюджетів усіх рівнів, що забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямків їх використання відповідно до законодавства України;

• врахування загальнодержавних інтересів при складанні бюджетів усіх рівнів.

Бюджетний процес представляє регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Доходи бюджетів створюються за рахунок надходжень від сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів й інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Статтею 13 Бюджетного кодексу України встановлено, що складовими частинами державного і місцевого бюджетів можуть бути:

1) загальний фонд;

2) спеціальний фонд.

Виділення у складі бюджету спеціального фонду, що вперше було введено у 2001 р., мало за мету впровадження обліку і казначейського виконання так званих власних коштів бюджетних організацій. Перелік цих джерел власних засобів бюджетних установ визначається Кабінетом Міністрів України.

Витрати всіх бюджетів підрозділяються на поточні і витрати розвитку.

Поточні витрати — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, що брали участь на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Витрати розвитку являють собою витрати бюджету на фінансування інвестиційної й інноваційної діяльності.

Контроль за витратою засобів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Загальна характеристика податкової системи та її правове регулювання.

Податкова політика — це діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері встановлення і збирання податків, зборів і інших обов'язкових платежів (далі — податків), що реалізується шляхом визначення платників податків, об'єктів оподаткування, ставок і видів податків, зборів і інших обов'язкових платежів, стягнутих на території України, місцевих податків, основних принципів надання пільг і звільнення від оподатковування.

Якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов'язані з різнобічним рухом коштів, податкове право як самостійний інститут фінансового права виділяє тільки відносини з односпрямованого руху коштів знизу нагору — від платників до бюджетів у формі податків і зборів, що є основними джерелами доходів бюджетів усіх рівнів.

Інститут податкового права являє собою складну систему фінансово-правових норм, що встановлюють права і обов'язки держави і платників податків, порядок погашення податкових зобов'язань, процес податкового контролю і застосування мір відповідальності і регулювавння суспільних відносин з встановлення, сплати і стягнення податкових платежів, установлення ставок, пільг, порядку сплати податків, їх зміни і скасування.

Під терміном «податок» розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня чи в державний цільовий фонд, здійснюваний платником у порядку і за умов, обумовлених законодавчими актами про оподаткування. Податки сплачуються у встановленому розмірі й у чітко встановлений термін.

До основних ознак податку відносяться:

• обов'язковість і примусовість, відсутність у платника вибору (платити чи не платити) і встановлення відповідальності за ухилення від сплати податку;

• безоплатність, тобто чітка спрямованість засобів від платника до держави, відсутність зустрічних зобов'язань з боку держави;

• безумовність сплати податку без виконання будь-яких дій з боку держави;

• нецільовий характер — відсутність чітких вказівок про напрямки використання надходжень від визначеного податку;

• розподіл засобів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і цільових фондів;

• безповоротність — кошти, сплачені у виді податків, не повертаються прямо до платника.

Систему оподаткування складає сукупність податків, що сплачуються до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів у встановленому Законами України порядку, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Платниками податків є юридичні і фізичні особи, на яких відповідно до законів України покладається обов'язок сплачувати податки. Облік платників податків здійснюється податковими державними органами й іншими державними органами відповідно до чинного законодавства.

На платників податків покладаються такі обов'язки:

• вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами;

• подавати до державних податкових органів декларації, фінансову звітність, інші документи і відомості, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків;

• сплачувати відповідні суми податків у встановлений законами термін;

• допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, які використовуються для одержання доходів чи пов'язаних з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань нарахувань і сплати податків.

Платники податків мають право:

• подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподатковування, у порядку, встановленому законами України;

• одержувати і знайомитися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

• оскаржити у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів і посадових осіб.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і дотримання законів оподаткування несуть платники податків відповідно до законів України.

Суми податків, не внесені у встановлений термін, а також суми штрафів й інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухиляння від сплати податків з юридичних осіб незалежно від форм власності і результатів фінансово-господарської діяльності в безперечному порядку, а з фізичних осіб- — у судовому порядку.

З метою захисту інтересів держави активи платника податків, що має податкову заборгованість, передаються до податкової застави. Крім того, винятковим способом забезпечення можливості погашення податкової заборгованості платника є адміністративний арешт його активів.

Ухилення від подачі декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничими промислами, іншою індивідуальною діяльністю або інших доходів, коли подача декларації передбачена законом, тягне адміністративну відповідальність. Навмисне ухилення від сплати податків, здійснене посадовими особами підприємства чи фізичною особою, якщо ці дії призвели до ненадходження у бюджет коштів у значних розмірах, тягне за собою кримінальну відповідальність.