5. Сутність та цілі монетарної політики

Грошово-кредитна (монетарна) політика – це сукупність форм та інструментів державного впливу на пропозицію грошей (M^S) з метою регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва, досягнення на національному ринку рівноваги за умов повної зайнятості та відсутності інфляції. Грошово-кредитна політика визначається урядом країни, але в життя упроваджується Національним банком (НБУ).

Завдання Національного банку: забезпечення стабільності національної валюти; забезпечення платіжного обігу; сприяння державному контролю за приватними банками; забезпечення ліквідності комерційних банків; забезпечення стабільності банківської системи в цілому.

Центральний банк (НБУ) використовує інструменти грошово-кредитної політики з метою впливу на кількість грошей (в основному у формі банківських депозитів) або на відсоткові ставки (і).

Інструменти грошово-кредитної політики розрізняються за такими ознаками:

За об'єктами впливу:

- стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія);

- стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція).

За формою впливу:

- адміністративні (прямі) інструменти (директиви, інструкції) – мета яких обмежити сферу діяльності кредитних установ;

- ринкові (непрямі) інструменти – способи впливу ЦБ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

За характером параметрів:

- кількісні інструменти – впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків;

- якісні інструменти – пряме регулювання вартості банківських кредитів.

За строками впливу:

- короткострокові інструменти, за допомогою яких вирішуються проміжні завдання грошово-кредитної політики;

- довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.

Основні інструменти грошово-кредитної політики:

1. Операції на відкритому ринку – гнучкий валютно-політичний інструмент, який виявляється в продажу чи купівлі Національним банком цінних паперів на “відкритому ринку” у комерційних банків.

2. Політика облікової ставки– інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу. Виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон'юнктурних коливань економіки. Застосовується для управління кредитною активністю.

3. Політика мінімальних резервів. Виявляється в маніпулюванні нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у Національному банку. Застосовується як засіб для швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.

До селективних методів грошово-кредитної політики належать такі:

1. Контроль окремих видів кредитів;

2. Регулювання ризику та ліквідності банківських операцій.