2. Економічне вчення п. Ж. Прудона.

П'єр Жозеф Прудон (1809 – 1865) – французький вчений, соціаліст. В 1840 р. видав у Парижі книжку "Що таке власність", в якій гостро критикує капіталізм, проголосивши своє знамените гасло „власність – це крадіжка”

1846 – "Система економічних суперечностей або філософія злиденності" – система економічних поглядів, в основу яких покладено ідею дрібнобуржуазного соціалізму. У наступних працях розробляє проекти „реформування” капіталізму.

Його вчення суперечливе, він пішов не далі загальних філософських міркувань. Ігнорує історичний метод.

Основна прудонівська ідея у вирішенні питання про історичність відносин власності зводилась до того, що в сучасному йому суспільстві існує власність: одні люди мають велике багатство (землі, знаряддя праці і т. д.), інші — невелике або зовсім нічого не мають. Це кричуща не­справедливість, тому потрібно знищувати власність узагалі. Ого­лосивши буржуазну власність крадіжкою, величезним злом, Прудон протиставив їй не яку-небудь іншу історично визначену форму власності, а рівне для всіх володіння. Він уважав «сумною оманою» неможливість існування суспільства без власності і за­суджував «усі комуністичні теорії» (Сен-Сімона, Фур'є та ін.) за те, що в їх підґрунті лежить принцип власності, пов'язуючи май­бутнє суспільства зі знищенням усілякої власності

Не розуміє справжнього джерела експлуатації, пояснює її нееквівалентним обміном, внаслідок якого грошові капіталісти, фінансисти і банкіри грабували трудящі класи. Щоб уникнути такого становища, він запропонував ввести так звану конституйовану вартість, тобто відновити еквівалентний обмін.

Конституйована вартість — це синтез споживної і мінової вартості, який виражається у годинах робочого часу. Вважав, що година праці будь-якого виробника коштує стільки ж, скільки година іншого виробника.

Своєю теорією конституйованої цінності Прудон намагається усунути суперечності капіталістичного товарного виробництва, суперечність між товарами і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманних грошам.

Економічна програма Прудона. Причини труднощів дрібного виробника пов’язував з недоліками обміну, з проблемою збуту. Розробляє проекти реформування капіталізму через викуп робітниками засобів виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на акціонерних засадах, а також через реформування обміну. Основною причиною зубожіння і несправедливості є обмін і гроші, тому необхідно зберегти дрібне товарне виробництво, яке зумовить обмін продуктами праці та трудовим еквівалентом без грошей.

З метою реалізації своєї програми, Прудон запропонував ідею обмінного банку, який приймав би товари у виробників і видавав їм так звані трудові талони, де було б указано, скільки часу витрачено на виробництво зданого до банку товару. На ці талони виробники могли б одержати інші товари, на які витрачено стільки ж часу. Прудон не був послідовним: виступаючи проти грошей, він одночасно пропонував надавати через банк робітникам і товаровиробникам безпроцентний кредит у грошовій формі.

Таким чином, Прудон і його послідовники висували ідею щодо можливості ліквідації експлуатації за допомогою реформ у сфері обігу, організації безгрошового обігу товарів і безпроцентного кредиту при збереженні приватної власності на засоби виробництва і найманої праці.

До теоретичних постулатів Сісмонді і Прудона, особливо до ідеї "робочих грошей", не раз зверталися згодом їхні прибічники. В Україні — М. Драгоманов, С. Подолинський, М.Г. Кулябко-Корецький та ін. У країнах Західної Європи наприкінці XIX– на початку XX ст. до їхніх ідейних джерел звертаються організатори так званого кооперативного руху.

• Економічні учення західноєвропейських утопістів-соціалістів

1. Загальна характеристика західноєвропейського утопічного соціалізму.

2. Концепція А. Сен-Сімона та його критика капіталізму.

3. Історична концепція Ш. Фур’є.

4. Особливості англійського утопічного соціалізму.

1. Учення соціалістів-утопістів формувались на базі класичних економічних ідей на початку ХІХ ст. Представники цього напряму (як і класики) визнавали залежність між економічним розвитком та іншими сторонами життя суспільства, уважаючи, що основою економічних відносин є форма власності на засоби виробництва. З удосконаленням форми власності, як вони стверджували, удосконалюватиметься виробництво, розподіл і суспільство в цілому. Але були і відмінності з класиками, зокрема щодо предмета політичної економії і методів дослідження.

Класична школа, використовуючи абстрактний метод, досліджувала економічні закони, котрі діють на всьому глобальному економічному просторі, стверджуючи, що вільна дія цих законів забезпечується приватною власністю на засоби виробництва і сприяє економічному прогресу.

Соціалісти-утопісти погоджувались з цими висновками. Справді, приватна власність є основою конкуренції, а прагнення до збільшення власності сприяє активізації її власників. Але вони зосереджувалися на тих проблемах суспільства з приватною власністю, виникнення яких провокується вільною дією економічних законів, а саме: суспільній нерівності, нагромадженні багатства меншістю суспільства і зубожінням більшості, соціальних заворушеннях, економічній неспроможності масового споживача – все це стримує економічний прогрес суспільства.

Тому економічні дослідження соціалістів-утопістів є спробою дати загальну соціальну картину розвитку капіталістичного суспільства та окреслити способи свідомої побудови нового суспільства.

Історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі на початку ХІХ ст., зокрема існування класичного вчення, справили великий вплив на пошуки способів побудови справедливого суспільства. Західноєвропейському утопічному соціалізму притаманні нові риси: матеріалізм – розуміння того, що економічні підвалини суспільного розвитку мають вирішальне значення для трансформування суспільства; реформізм, тобто відмова від насильницьких методів запровадження реформ. Але, як і їхнім попередникам, представникам цього напрямку притаманний ідеалізм – віра в те, що суспільство можна трансформувати цілком свідомо (іноді революційним шляхом, іноді – переконанням), та комунітаризм (декларування пріоритетності суспільних інтересів над індивідуальними)