Лекции по КПУ

•Обов’язок кожного мати повну загальну середню освіту ( ст.. 53 Конституції України);

•Обов’язком батьків є утримання дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ст.. 51);

•Обов’язком органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб цих органів є розгляд і дача обґрунтованих відповідей у встановлений законом строк на індивідуальні чи колективні письмові звернення людини і громадянина до загальних органів

( ст.. 40).

Обсяг обов’язків людини і громадянина залежить від певних критеріїв: вік людини; стан її здоров’я; стать; особливі умови праці.

Невиконання або неналежне виконання основних обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність, вид і міра якої визначається відповідними законами України.

9. Правовий статус іноземців в Україні.

До складу населення України, як сукупності людей, що проживають у межах території України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадянства (апатриди). В законодавчих актах України та в юридичній літературі термін «іноземці» застосовується неоднозначно. Так, Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року використовує цей термін як родовий — під іноземцями в ньому розуміються всі особи, які не мають громадянства України, тобто іноземні громадяни та особи без громадянства.

Конституція України розмежовує поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших фактично лише іноземних громадян (ст. 26). Таким чином, згідно Конституції України під іноземцем слід розуміти будь-яку особу, яка проживає або перебуває на території України,

не є громадянином України і має докази своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави.

Відповідно, особи без громадянства - це особи, які проживають або перебувають на

території України і не є громадянами України та не мають достовірних доказів своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави.

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року, Закон України «Про біженців» від 24 грудня 1993 року, інші нормативні акти України та міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні,

закріплений в ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов 'язки, як і громадяни України,— за винятками, встановленими Конституцією, законами

111

чи міжнародними договорами України.

Тим самим Конституція України закріплює національний правовий режим іноземців в Україні.

Цей режим характеризується такими рисами:

1)він носить загальний (не персоніфікований) характер, тобто поширюється на всі категорії іноземців, хоча правовий статус окремих з них може мати певні особливості;

2)іноземці користуються тими ж правами і виконують ті ж обов 'язки, що і громадяни

України;

3)дія національного режиму по відношенню до іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються в правах і обов'язках до громадян України.

112

ЛЕКЦІЯ № 9 «ФОРМИ НАРОДНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ».

План:

1.Народне волевиявлення та форми його здійснення;

2.Вибори в Україні;

3.Референдум в Україні;

1. Народне волевиявлення та форми його здійснення.

Поняття «народного волевиявлення» дуже часто за своєю сутністю підміняється такими визначеннями, як «народовладдя», «народний суверенітет», «суверенітет народу», «безпосередня демократія», «народне представництво».

Найбільшою мірою сутність народного волевиявлення виявляється через категорію «безпосередня демократія», під якою розуміють безпосереднє волевиявлення всього народу або його частити для здійснення суспільних функцій шляхом виборів, не забороненими Конституцією і законами. Категорія « народовладдя» жодного разу не використовується у Конституції України 1996 року. Найповніше розкриває зміст «народного волевиявлення» поняття «народне представництво», під яким розуміють систему влади народу, яка здійснюється через виборних представників. Цей термін безпосередньо пов'язаний з категорією «представницька влада».

Як єдине джерело влади народ повинен бути відповідальним за те , яким чином і кому він передає свої повноваження, кого і як він обирає у відповідні органи влади. Логічно доповнити право обирати правом звільняти парламентарів та інших посадових осіб держави за наявності для цього відповідних підстав.

Участь народу у виборах безпосередньо пов’язана з його ставленням до політики держави. Якщо він буде до неї індиферентним, держава рано чи пізно визначить не лише його долю, а й долю його нащадків.

За статтею 5 Конституції України держава, а звідси і влада , має право на реалізацію лише певних делегованих народом функцій. Але на цьому і закінчується народне волевиявлення, оскільки контрольних функцій за його здійсненням з боку народу, Конституція не передбачає.

А доки влада не буде підконтрольною народові, вона ніколи не буде відповідальною перед ним, отже і обмеження влади конституцією залишається побажанням.

Згідно статті 5 Конституції України воля народу виявляється передусім у рішеннях виборчого корпусу (виборах, референдумах), який у сучасних умовах не може бути обмежений за соціальною ознакою. А це означає, що формування органів, які виражають волю народу, нації повинно здійснюватися на принципах загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного го-

113

лосування ( ст. 69, 71).

Завдяки всеукраїнському референдуму народ має право виносити на всенародне голосування будь - яке питання, що становить предмет референдуму згідно зі ст..72, ч. 2 ст. 85 та ч. 6 ст. 106 Конституції України та Законом України « Про всеукраїнський і місцевий референдум».

Але в ст.. 69 Конституції України зазначено інші форми безпосередньої демократії. Це може бути народна законодавча ініціатива. В чинній Конституції України ця форма не передбачена, хоча в більшості конституціях світу її законодавчо закріплено.

Народне волевиявлення – це засіб реалізації політичного права громадян України вільно обирати і бути обраними до Верховної ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, до рад місцевого самоврядування, обирати Президента України та голів сіл, селищ, міст та брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, а також здійснювати інші форми безпосередньої демократії.

До основних форм народного волевиявлення згідно з Конституцією України належить:

•Вибори народних депутатів до Верховної Ради України;

•Вибори Президента України;

•Вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

•Вибори до сільських, селищних, міських рад;

•Вибори сільських, селищних, міських голів.

Формою волевиявлення народу України є референдуми, які поділяються на:

•Всеукраїнський реф6ерендум;

•Референдум Автономної Республіки Крим;

•Місцевий референдум.

До форм волевиявлення народу України також належить інші форми безпосередньої демократії:

•Народні обговорення;

•Дорадче опитування громадян України( консультативний референдум) – ст.. 46 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдум» від 3 липня 1991 року;

•Опитування громадської думки ст..47 згаданого Закону;

•Загальні збори громадян – ст..8 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні «від 21 травня 1997 року;

•Місцеві ініціативи – ст.. 9 цього Закону;

•Громадські слухання – ст.. 13 згаданого Закону.

2. Вибори в Україні; Ст. 5 Конституції України визначає дві форми народного волевиявлення - безпосередня

(пряма) і представницька демократія. Безпосередня демократія пов'язана зі здійснюваним через різні форми прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної

114

законом спільноти громадян України.

Форми безпосередньої демократії - це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам . Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є

вибори та референдум.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше кандидатів. Вимога альтернативності має важливе значення, оскільки не лише визначає демократичний характер виборів, а й дозволяє відокремити вибори від призначення на посаду, яке здійснюється колегіальним органом.

Соціальне призначення виборів полягає в тому, що:

1.Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомогою, зокрема, формуються парламент - Верховна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим та представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демократичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які б набували владних повноважень іншим, ніж пряме або опосередковане волевиявлення народу, шляхом;

2.Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав.

3.Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за до-

помогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів-громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і

внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.

Види виборів. У науці конституційного права вибори класифікують за різними підставами:

1.у залежності від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та вибори депутатів

місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;

2.у залежності від того, обирається виборний орган повністю чи частково, розрізняють загальні та часткові (тобто замість депутатів, які вибули, коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;

3.у залежності від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достро-

ковими) або повторними;

115

4.у залежності від територіальних меж проведення вибори поділяють на загальнонаціональні та

місцеві (локальні);

5.у залежності від способу волевиявлення виборців можна виділити прямі та непрямі вибори. В свою чергу, непрямі вибори в літературі поділяють на посередні (коли виборці формують колегію виборців, що збирається лише один раз з метою визначити особу чи осіб, які займуть виборні посади) та багатоступеневі (виборці безпосередньо обирають представницький орган, що, в свою чергу, обирає інший орган або посадову особу) .

6.інколи вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні або безпартійні; альтернативні та безальтернативні; основні та додаткові тощо.

Виборче право в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями:

1.він більшою мірою (в порівнянні з іншими конституційно-правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права;

2.значна частина його норм є полівалентними, тобто такими, що одночасно відносяться до двох та більше галузей права;

3.переважна більшість його норм є процесуальними нормами.

Джерелами інституту виборчого права є:

1.Конституція України.

2.Закони України - «Про вибори народних депутатів України» від 1 жовтня 2006р.; «Про ви-

бори Президента України» (в редакції Закону від 18 березня 2004 р.); «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2005р.

3.Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України'.

4.Міжнародні договори, де встановлено загальновизнані стандарти щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. До них, зокрема відносяться Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 р.; Конвенція про політичні права жінок (набула чинності 7 липня 1954 р., ратифікована Українською РСР 22 липня 1954 р.); Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20 листопада 1963 р.; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (прийнятий Генеральною

Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., ратифікований Українською РСР 19 жовтня 1973 р.); Документ Копенгагенської наради з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 р. та інші.

Суб'єктивне виборче право - це закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право

116

обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією ко-

ристуються активним виборчим правом називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат).

Розрізняють такі виборчі корпуси:

1.юридичний - сукупність зареєстрованих виборців (включених до списку виборців);

2.фактичний сукупність виборців, які проголосували на виборах;

3.потенціальний - сукупність як зареєстрованих так і в силу будь-яких причин незареєстрованих виборців.

Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Так, ч. З ст. 21

Загальної декларації прав людини встановлює: «воля народу повинна бути основою влади Уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, що мають проводитись згідно з загальним і рівним виборчим правом шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування».

У повній відповідності до цих міжнародно-правових документів Конституція України (ст. 71) закріпила такі принципи суб'єктивного виборчого права: принцип вільних виборів; принципи за-

гального, рівного і прямого виборчого права; принцип таємного голосування.

Конституція України закріплює принципи виборчого права як універсальні, вони відносяться до всіх видів виборів, а їх проголошення як конституційної основи виборчої системи свідчить про справді демократичний характер формування виборних органів державної влади і органів місцевого самоврядування України та є вагомою передумовою демократизму конституційного ладу, свідченням реального народовладдя.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує - брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то в якій мірі. З цього випливає відсутність обов’язкового вотуму - юридичного обов'язку виборців брати участь у голосуванні: при визначенні результатів виборів не враховується, яка частка виборців взяла участь у голосуванні - вибори вважаються такими, що відбулися, якщо проголосував хоча б один виборець. Ухиляння громадян від участі у виборах називається абсентеїзмом (від лат. Відсутній). Абсентеїзм може бути викликаний поважними причинами (хвороба, від’їзд тощо), незацікавленістю в результатах виборів або бажанням використати свою неучасть як політичну демонстрацію. Саме по собі ухиляння від участі у виборах згідно з принципом вільних виборів не тягне за собою будь-якої юридичної відповідальності. Але публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народного депутата відповідно до ст. 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають адміністративну відповідальність. У п. 4 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України» принцип вільних виборів сформульовано таким чином: «Участь громадян України у виборах є добровільною».

Принцип загального виборчого права передбачає надання виборчих прав усім громадянам

117

України, а також відсутність передбачених законодавством вимог, що обмежували б участь у виборах будь-яких груп громадян. Законодавство України про вибори (наприклад, ч. 1 ст. З Закону «Про вибори народних депутатів України») передбачає рівність громадян у здійсненні виборчих прав незалежно від їх природних властивостей та громадянських рис. Серед природних властиво-

стей у законодавстві названі раса, колір шкіри, стать. Громадянські властивості включають політичні та релігійні переконання, етнічне та соціальне походження, майновий стан, мовну належність. Виділення цих властивостей громадян обумовлене, зокрема, особливостями України як держави з багатонаціональним складом населення, громадяни якої використовують різні мови та належать до різних релігійних конфесій. Загальне виборче право не означає, що виборчими правами можуть користуватися всі жителі України. Згідно зі ст. 70 Конституції України передбачаються деякі спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфікації) для їх отримання. До них належать:

ценз громадянства - виборчих прав не мають іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні; віковий ценз - активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів

виповнилося вісімнадцять років; ценз дієздатності не мають права голосу і права бути обраними громадяни, визнані судом

недієздатними. Недієздатним визнається громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (стаття 16 ЦК України). Порядок розгляду справ щодо визнання судом громадянина недієздатним встановлено цивільним процесуальним законодавством (статті 256-260 ЦПК України); ценз осілості передбачено при проведенні місцевих виборів - право голосу на місцевих виборах

мають громадяни України, які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах (п. 2 ст. 6 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»). Це обмеження пов'язане зі статусом місцевих рад та сільських, селищних, міських голів як органів територіальних громад. Звідси випливає, що брати участь у їх формуванні можуть лише члени відповідних територіальних громад.

Ст. 76 Конституції України та виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян. По-перше, підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року при виборах народних депутатів України і до 35 років при виборах Президента України); По-друге, встановлюється ценз осілості при виборах Президента України і народних депутатів

України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Прези-

дентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а

народним депутатом - після п'яти років.

По-третє, Конституція України (ч. З ст. 76), закони України «Про вибори народних депутатів України» (п. 6 ст. 3) та «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (п. 6 ст. 6) передбачають також обмеження пасивного виборчого права для осіб, які ма-

118

ють судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Для забезпечення реалізації виборчих прав громадян України важливе значення має конкретизація у виборчому законодавстві конституційного принципу заборони обмеження

конституційних прав і свобод людини і громадянина щодо виборчих прав громадян України.

Наприклад, ч. 2 ст. З Закону України «Про вибори народних депутатів України» встановлює: «обмеження виборчих прав, що не передбачені Конституцією України, забороняються». Згідно зі ст. 64 Конституції України можуть бути встановлені окремі обмеження виборчих прав громадян України в умовах стану війни або надзвичайного стану. При цьому характер і строки таких об-

межень повинні бути чітко визначені. В Законі України «Про надзвичайний стан» (п. З ст. 8) передбачено, що в Указі Президента України про введення надзвичайного стану має бути зазначено перелік конституційних норм, дія яких тимчасово зупиняється, перелік і межі надзвичайних заходів, а також: вичерпний перелік тимчасових обмежень прав і свобод громадян.

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного виборця можливостей впливати на результат виборів. Цей принцип випливає з більш загального конституційного принципу рівноправності громадян, поширюється як на активне, так і на пасивне виборче право та передбачає наявність таких умов:

1.усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на виборах (заборона плюрального вотуму). при виборах Президента України - один, а при місцевих виборах - до чотирьох (якщо вибори всіх органів місцевого самоврядування відбуваються одночасно);

2.повинна бути забезпечена єдина норма представництва

3.забороняється поділ виборців на розряди (курії) за майновою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою;

4.усім виборцям має бути гарантовано рівний захист законом і судом активного і пасивного ви-

борчого права.

Пряме виборче право означає, що депутати, інші виборні особи обираються безпосередньо виборцями, і його слід відрізняти від непрямого виборчого права, яке застосовується в деяких країнах (наприклад, у США при виборах Президента).

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевияв-

ленням виборців у будь-якій формі. Виборче законодавство України передбачає спеціальні заходи щодо забезпечення таємності голосування. До них належать:

відповідний порядок утворення виборчих дільниць (ст. 18 Закону України «Про вибори народних депутатів України»); форма виборчого бюлетеня, яка виключає можливість встановити, який саме бюлетень опустив

до виборчої скриньки той чи інший виборець (ст.78 Закону України «Про вибори народних депутатів України»); встановлений порядок голосування (ст.83 - 84 Закону України «Про вибори народних депутатів

119

України») тощо.

Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також встановленням відповідальності осіб, які порушили таємність голосування (ч. 1 ст. 52 Закону «Про вибори народних депутатів України»). Зокрема, відповідно до ст. 129 КК України члени виборчих комісій або інші посадові особи, які порушили таємність голосування, притягаються до кримінальної відповідальності.

Виборча система в науці конституційного права також використовується в двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв'язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування :

1)мажоритарну (від франц. більшість), за якою обраними вважаються кандидати, які набрали більшість голосів виборців по виборчому округу, в якому вони балотувалися (мажоритарна система історично стала першою);

2)пропорційну, за якою розподіл мандатів між партіями, що виставляли своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється у відповідності з отриманою ними кількістю голосів виборців (зрозуміло, що пропорційна система може бути застосована лише при виборах колегіального органу). Ідею пропорційної системи сформулював Луї Сен-Жюст у 1793 році, але вперше вона була застосована лише в кінці XIX ст. (Сербія, 1888 р.; Бельгія, 1889 р. тощо). Сьогодні пропорційна система застосовується більше як у 60 країнах;

3)змішану, яка передбачає поєднання перших двох систем: обрання однієї частини депутатів здійснюється за мажоритарною системою, тобто по виборчим округам, іншої-за партійними списками.

Пропорційна система ефективно може функціонувати лише за умови реальної багатопартійності та відсутності поляризації політичних сил у суспільстві. Крім того, голосування не за конкретних кандидатів, а за партійні списки може використовуватися у власних інтересах партійною верхівкою, якщо ці списки формуються келійно, без урахування поглядів рядових членів партії та партійного електорату.

Виборчий процес - це врегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їх колективів і груп з підготовки та проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.

Ця діяльність здійснюється в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів-стадій виборчого процесу. В науці конституційного права звичайно

120