17

Тема 5. Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин

1. Поняття, предмет та джерела сімейного права. Сімейні правовідносини

2. Правовідносини подружжя

3. Майнові правовідносини подружжя

1. Поняття, предмет та джерела сімейного права. Сімейні правовідносини

Сімейне право - сукупність правових норм, що визначають засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

Предмет сімейного праваскладають:

а) відносини, які виникають у зв’язку зі шлюбом (виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійсним);

б) особисті (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішення усіх питань життя сім’ї, виховання дітей тощо) та майнові відносини між членами сім’ї (відносини стосовно спільного та роздільного майна подружжя);

в) особисті та майнові відносини між іншими родичами (відносини баби, діда, праба би та прадіда з їх онуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків, також відносини між іншими особами — братами, сестрами, мачухою, вітчимом та дітьми стосовно виховання та захисту дітей);

г) відносини, які виникають у зв’язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування (усиновлення, патронат, дит. будинок).

Сімейні відносини можуть виникати з приводу різних благ— окремих речей та майна в цілому, грошей, цінних паперів, благ, які належать членам сім’ї особисто тощо. У зв’язку з цим виділяютьмайнові та особисті немайновівідносини членів сім’ї, які складають предмет правового регулювання.

До немайнових належать відносини стосовно порядку встановлення або зміни прізвища дитини або одного з подружжя при реєстрації шлюбу, ті, що закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відносин — право на виховання, спілкування, захист тощо.

Майнові відносинивиникають стосовно конкретного майна, його належності тим чи іншим учасникам сімейних відносин, порядку користування та розпорядження та ким майном, вчинення правочинів щодо нього тощо.

Відповідно до ст. 7 СК сімейне законодавствовключає в себе сам Сімейний кодекс України (прийнятий 10 січня 2002 р. СК складається з семи розділів, які містять 292 статті) та інші нормативно-правові акти. Між тим, у самому СК вказується і наінші джерела, які складають сімейне законодавство, які аж ніяк не можна віднести до нормативно-правових актів.

1. Так, ст. 9 СК передбачає можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін, якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

2) ст. 11 СК допускає врахування звичаїв при врегулюванні сімейних відносин, якщо вони не суперечать СК, іншим законам та моральним засадам суспільства.

3) Стаття 13 СК визнає частиною національного сімейного законодавства України міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дано ВРУ,

4) а ст. 291 вказує, що сімейне законодавство (закони) іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить загальним принципам ре рулювання сімейних відносин, встановлених СК України.

1. Сімейні правовідносини

Сімейні правовідносини - це сімейні особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами сімейного права.

В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття «сімейні правовідносини». Воно включає:

а) правовідносини між членами сім’ї(внутрішні сімейні правовідносини) - відносини між подружжям, батьками та дітьми, які проживають однією сім’єю, пов’язані спільним побутом та взаємними правами та обов’язками;

б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини) - правовідносини між особами, які складали сім’ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім’ї, однак пов’язані сімейними правами та обов’язками (аліментні правовідносини колишнього подружжя, правовідносини між дитиною та одним із батьків, з яким дитина разом ніколи не проживала, правовідносини між онуками та бабою, дідом, які не проживають разом, тощо).

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути: лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення (ст. 2 СК)

1) подружжя; 

2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки; 

4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок. 

5) двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЦК, Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

У новому СК вперше зроблена спроба дати легальне визначення сім’ї (ст. 3 СК). На жаль, її важко визнати вдалою. Можна погодитися з висловленою в літературі думкою, що насправді в СК визначається не поняття сім’ї, а коло осіб, які до неї входять, — членів сім’ї. Що ж до визначення сім’ї, то в законі лише сказано, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. 3 СК). Законодавець уникає основного визна­чення сім’ї, і це не випадково. В літературі це питання хоча і дуже широко обговорювалося, так і не знайшло свого остаточного висновку. Для визначення сім’ї в науковій літературі застосовували ся різні терміни — «союз», «об’єднання», «спільність», «мала соціальна група» тощо. Новий СК визначає сім’ю як первинний та основний осередок суспільства (ч. 1 ст. 3 СК). Таке визначення не є правовим, воно вирішує лише питання щодо місця та значен ня сім’ї в суспільстві. Тому в науковому плані, з урахуванням ст. 3 СК, можна вважати, що сім’я — це об’єднання осіб, пов’язаних між собою спільністю проживання, побуту та взаємними правами і обов’язками.

2. Правовідносини подружжя

Відповідно до ст. 21 СК, яка вперше дає поняття шлюбу, шлюб— це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС).

Відповідно, існують наступні ознаки шлюбу:

а) це союз жінки та чоловіка. Це — фізіологічна ознака, бо СК дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками шлюбом не є;

б) шлюб - це сімейний союз, що припускає спільне проживання у фізичному та й моральному сенсі, тобто спільний побут, взаємні права та обов’яз ки (ч. 2 ст. 3 СК);

в) це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦ².Дана ознака передбачає обов’язковість державної реєстрації такого союзу, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси витікає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу, в них не виникає прав і обов’язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання). Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосується шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. 3 ст. 21 СК).

Умови укладення шлюбу

В теорії сімейного права розрізняють позитивні та негативніумови укладення шлюбу².

До позитивних умов СК відносить:

1) досягнення шлюбного віку(ст. 22 СК). Відповідно до ст. 23 СК право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку³. СК, як і КпШС, встановлює особливе шлюбне повноліття тільки для жінок. Відповідно до ч. 1 ст. 22шлюбний вік для жінкивстановлюється у сімнадцять, адля чоловіка— у вісімнадцять років. Встановлення шлюбного віку пояснюється не тільки тим, що особа, яка прагне зареєструвати шлюб, повинна досягти статевої зрілості, а це пов’язується з завершенням фізичного росту організму, а також і тим, що особа має досягти відповідного стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку. Досягнення шлюбного віку повинно відбутися на день реєстрації шлюбу, а це означає, що подати заяву може і особа, яка ще не досягла шлюбноговіку, але досягне його не пізніше, як протягом одного місяця з дня подачі заяви.

СК передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 за заявою особи, яка досяглачотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано таке право, якщо буде встановлено, щоце відповідає її інтересам.

Але за яких обставин може бути прийняте судове рішення?Виходячи з указаної норми, можна дійти висновку, що це можливоу будь-яких випадках, якщо буде доказано, що надання права на шлюб відповідає інтересам неповнолітньої особи(фактичне утворення сім’ї, вагітність, народження дитини, тяжке захворювання тощо). З такою заявою може звернутися до суду лише особа, яка досягла чотирнадцяти років. Суд розглядає заяву за правилами окремого провадження, повідомивши про це батьків і піклувальників неповнолітньої особи.

СК не встановлює ні різниці у віці між особами, що бажають зареєструвати шлюб, ні віку, по досягненні якого особа вже не може одружитися. У дореволюційному законодавствіправо на шлюб втрачала людина, яка досягала віку 80 років, незалежно від статі⁶;

2) добровільність шлюбу(ст. 24 СК). Це означає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушення їх до укладення шлюбу не допускається. Діяти вільно може лише дієздатна особа, тобто та, яка усвідомлює значення своїх дій та може ке­рувати ними. Виходячи з цього, недієздатна особа, а також особа, що формально була дієздатною, але на момент реєстрації шлюбу страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала у стані алко гольного, токсичного, наркотичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, не має права на укладення шлюбу.

До негативних умов СК відносить:

1) перебування хоча б однієї з сторін в іншому зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному зареєстрованому у відповідних органах шлюбі, а право на повторний шлюб виникає в кожного з них лише після припинення попереднього шлюбу (ст. 25 СК).

2) знаходження жінки та чоловіка між собою у родинних зв’язках прямої та в деяких випадках побічної (бокової) лініїспоріднення та відносинах, що прирівнюються до родинних. Так, відповідно до ст. 26 СК не допускається укладення шлюбу: між родичами прямої лінії споріднення; між рідними братами і сестрами; між двоюрідними братами і сестра ми; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею; між усиновлювачем і усиновленим; між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем.

Заборону реєстрації шлюбів у цих випадках можна поділи ти на заборону абсолютну і заборону відносну⁹.

Абсолютназаборона стосується:

1) шлюбів між родичами прямої лінії споріднення (особами, які походять один від одного – батьки і діти, онуки і баба, дід тощо;

2) деяких з родичів побічної лінії споріднення, тобто тими, хто має спільного предка: братами і сестрами (повнорідними і неповнорідними). До побічної лінії споріднення відносять також і двоюрідних братів і сестер, тіток і дядьків тощо;

3) шлюбів між усиновлювачем і усиновленим та між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем. Ця заборона пов’язується з тим, що між ними виникають відносини, що прирівнюються до відносин між батьками і народженою ними дитиною. Між тим, з цього правила існує виняток.За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною уси-новлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, що були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26 СК). У випадку скасування уси новлення допускається укладення шлюбу між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною (п. 5 ст. 26 СК);

4) шлюбу із недієздатною особою (п. 3 ст. 39 СК) (яка внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК).

Згода — обов’язкова умова одруження, а особа, визнана недієздатною, не усвідомлює значення своїх дій, а отже, і не може усвідомлювати на слідки даної згоди на одруження. Крім цього, шлюб, укладе ний з психічно хворою людиною, являє небезпеку для дітей, які можуть народитися в цьому шлюбі, отримавши у спадок психічну хворобу; тяжка хвороба, або хвороба, небезпечна для другого з по дружжя і (або) їхніх нащадків.

Відносна заборона стосується укладення шлюбів між двоюрідними братами і сестрами; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею, але ця.