Тема 11. Дослідницький потенціал соціології.
Головною ознакою соціології як і будь-якої науки є її емпірична основа. Відповідно соціологічна наука крім системи нагромадженних знань (і перш за все теоретичних) включає дослідницьку діяльність. Соціологічне дослідження – це інструмент соціологічного вивчення соціальних явищ в їх конкретному стані за допомогою методів, які дозволяють проводити кількісний і якісний збір, виміри, узагальнення, аналіз соціологічної інформації.
Попит на конкретне соціологічне дослідження сформувався в результаті потреб соціальної практики. Воно виступає незамінним засобом процесів демократизації в сучасному суспільстві. Постачаючи необхідну інформацію про ті чи інші об’єкти, соціологічне дослідження створює тим самим умови для наукового управління. Завдяки своїм пізнавальним можливостям соціологічне дослідження фіксує увагу не тільки на об’єктивні, а й на суб’єктивні сторони соціальних процесів, розкриваючи роль людського фактору в суспільному житті і створюючи можливість для виявлення соціальних проблем в тій чи іншій сфері, що виникають в результаті невідповідності між об’єктивними тенденціями розвитку та їхнім суб’єктивним відображенням у свідомості різних соціальних груп.
Щоб не формувалася хибна думка стосовно соціології (що це світоглядна наука), потрібно знати, що вона опирається на міцну практичну базу і, крім того, сама служить надійною теоретичною опорою соціальної практики, тому структурно її можна окреслити на теоретичний та практичний рівень.
Третій рівень соціологічних знань представлений у вигляді конкретних соціологічних досліджень та аналізу. Це - збір фактів, даних, їх систематизація та аналіз. Це вимірювання конкретних соціальних явищ та процесів на основі певних підходів, принципів, понять. На цьому рівні здійснюється вимір конкретних соціальних процесів та явищ, на основі загальносоціологічних та конкретно-соціологічних підходів та принципів. Предметом дослідження тут виступають дії, вчинки, характеристика поведінки соціальних груп та індивідів, а також відображення фактів соціальної дійсності у свідомості людей. Цей рівень можна назвати засобом реалізації критерію чіткості наукових знань про реальну соціальну дійсність.
.
У цьому плані соціологія володіє цілою системою власних засобів для конкретного вивчення соціальної дійсності, до яких відносять: - методи (засоби отримання та систематизації наукових знань, котрі включають принципи, норми та правила організації пізнавальної діяльності, сукупність прийомів та способів дій);
- прийоми та способи, які вибудовуються у певну послідовність дій - процедуру; методика (власне реалізація методу: прив'язка одного або комбінація кількох методів та процедур до дослідження, вибір та розробка методичного інструментарію, стратегії);
-техніка та інструментарій (реалізація методу на основі простих операцій, прийомів, послідовних дій.
Надійність і цінність інформації, отриманої в результаті соціологічного дослідження залежить, у першу чергу, від цілковитого засвоєння всіх методичних та практичних прийомів соціологічного аналізу різних соціальних явищ. У найбільш загальному вигляді соціологічне дослідження є соціально організованою, багатофункціональною науковою діяльністю, котра включає в себе систему логічно послідовних методологічних, організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірні знання про соціальну дійсність.
Подальший етап проведення соціологічного дослідження полягає у безпосередньому зборі первинної соціологічної інформації, або, кажучи мовою соціологів,– проведенні польового етапу дослідження. В процесі польового етапу дослідження для збору соціологічної інформації можуть застосовуватися різні методи (див. рис. 26). Кожний із них має свої особливості, пред’являє певні вимоги.
Опитування – як метод пізнання соціальних явищ та процесів – має давні традиції в соціології. Не тільки соціологи, а й журналісти, педагоги, психологи, працівники багатьох інших сфер використовують цей метод для отримання інформації, яка їх цікавить. Опитування – незамінний прийом отримання інформації про суб’єктивний світ людей, їх прагнення, мотиви діяльності, думки. Він приваблює дослідників тому, що вважається майже універсальним методом. Соціологу дуже часто необхідна інформація про такі явища і процеси, які недоступні прямому спостереженню і які не знаходять необхідного відображення в різних документах, у соціальному аналізі. Питати можна про все, чого не можна побачити чи прочитати. Мистецтво цього методу полягає у тому, щоб знати, про що питати, як питати, які ставити запитання, і як бути впевненим у тому, що можна вірити отриманим відповідям.
В основі методу опитування лежить система запитань, пропонованих опитуваному, відповіді котрого і створюють необхідну інформацію. Існує два різновиди опитування, пов’язаних із письмовою або усною формою спілкування інтерв’юера із респондентом: анкетування та інтерв’ю. Кожний варіант опитування являє собою один із найбільших різновидів соціально-психологічного спілкування, обумовленого рядом обставин: змістом анкети чи інтерв’ю (перелік питань), якістю роботи анкетера чи інтерв’юера, ситуацією опитування, умовами його проведення та ін.
Об’єктом інформації можуть бути найрізноманітніші сторони життя людей, їх суб’єктивне ставлення, оцінка подій і т. ін. Як ставити запитання і які це мають бути запитання, щоб отримати достовірну інформацію? Це залежить від змісту, характеру інформації і мови (лексики) анкети.
Анкетні опитування. Найбільш розповсюджений на практиці вид опитування – анкетування. Воно може бути груповим або індивіду- альним. Групове анкетне опитування широко застосовується за місцем роботи, навчання. При індивідуальному анкетуванні анкети роздаються на робочих місцях, за місцем навчання, проживання, а термін їх повернення заздалегідь обумовлюється. Сьогодні анкетне опитування залишається одним із найбільш оперативних способів збору первинної соціологічної інформації.
Велика роль у підвищенні якості техніки збору інформації відводиться складанню інструментарію, серед видів якого є соціологічна анкета. Створенню анкети передує довготривалий етап розробки програми досліджень, оскільки в анкету закладаються основні гіпотези, сформульовані завдання, які необхідно вирішити в ході соціологічного дослідження. Кожна анкета – це результат творчих дій, які вимагають знань із соціології, психології, математики, соціолінгвістики. Це, свого роду, сценарій бесіди із респондентом.
Поштове опитування є різновидом анкетування і правомірно розглядається як належний засіб збору первинної інформації. У найбільш загальному вигляді він полягає у розсилці анкет і отриманні на них відповіді поштою. Важлива перевага поштового опитування – простота організації. Однак, водночас поштове опитування має і свої недоліки. Основний із них – неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети та повертають їх дослідникам), що і по- нижує надійність отриманої інформації (частка повернених анкет – близько 20–25%). Як правило, збільшення кількості повернених анкет досягається розсилкою респондентам повідомлень. Вони повинні «настроїти» людину на участь в опитуванні. У повідомленні вказується, яким чином дослідники отримали адресу потенційного респондента, чому буде присвячене опитування, яку мету ставлять перед собою дослідники, тощо. Висилка повідомлень підвищує повернення анкет здебільшого ще на 10%. При розсилці анкет слід ще й відіслатиконверт зі зворотною адресою для полегшення роботи респондента.
Пресове опитування іноді відносять до різновиду поштового. У такому разі анкета друкується в газеті чи журналі. В силу пасивності процедури залучення потенційних респондентів до опитування, невисока, частка повернення анкет, найімовірніше, близько 1% від усієї сукупності передплатників або читачів.
Інтерв’ю. Порівняно із анкетуванням, інтерв’ю у практиці соціологічних опитувань використовується значно рідше – через більшу складність та неоперативність його проведення. Інтерв’ювання має свої переваги та недоліки, порівняно із анкетуванням, тому при плануванні дослідження доводиться вирішувати: чому надавати перевагу, враховуючи найменші затрати часу та засобів, і необхідність отримання найбільш важливої та достовірної інформації.
Основна різниця між анкетуванням та інтерв’юванням – у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв’ю – це співбесіда, яка проводиться за певним визначеним планом, обумовлює прямий контакт інтерв’юера (той, хто опитує) з респондентом (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу респондента, на диктофон.
Є велика безліч різновидів інтерв’ю. У прикладній соціології розрізняють кілька видів інтерв’ю: формалізоване, фокусоване та вільне. За змістом бесіди розрізняють так звані документальні інтерв’ю (уточнення фактів, вивчення подій), інтерв’ю думок (виявлення оцінок, поглядів, суджень). Особливо виділяється інтерв’ю із спеціалістами-експертами. Щодо техніки проведення розрізняють вільні нестан- дартні і формолізовані інтерв’ю.