26. Культура педагогічної діяльності викладача

зміни в політичних, економічних і соціальних сферах  України в умовах вступу до Європейського суспільства диктують нові вимоги до вищої  школи й до рівня компетентності викладача, зокрема.

 Система освіти вимагає підвищення якості навчання, щоб не лише забезпечувати передачу набутого комплексного досвіду від одного покоління іншому, необхідного для подальшого прогресу суспільства, але й створювати умови для максимального  розвитку особистості майбутнього фахівця, здатного самостійно здобувати знання протягом усього життя. У вирішенні даного завдання першочергова роль належить викладачеві.

 

Постановка проблеми

 

 Невід'ємною складовою характеристики сучасного викладача є рівень його педагогічної культури. Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури, в якій з найбільшою повнотою відображені духовні і матеріальні цінності освіти та виховання, а також способи творчої педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості і здійснення освітньо-виховного процесу. Педагогічна культура інтегрує історико-культурний педагогічний досвід і регулює сферу педагогічної взаємодії.

 

Результати теоретичного аналізу проблеми

 

У культурно-історичному аспекті вона містить світовий педагогічний досвід як зміну світових культурних епох і відповідних їм педагогічних цивілізацій, як історію педагогічної думки науки і освіти.

У соціально-педагогічному аспекті педагогічна культура постає як явище соціальне, як характеристика особливостей педагогічної взаємодії поколінь, як засіб педагогізації навколишнього середовища.

В аспекті діяльності навчальних закладів педагогічна культура досліджується як сутнісна характеристика середовища, способу життя, особливостей педагогічної системи, як процес її руху до нового якісного стану.

В індивідуально-особистісному аспекті вона розглядається як вияв сутнісних властивостей особистості, професійної діяльності і спілкування педагога.

Педагогічна культура розуміється як: система цінностей – регуляторів педагогічної діяльності; передумова, мета, засіб, інструмент педагогічної діяльності, рівень самореалізації в ній; концентроване вираження особистості педагога [7, 68]. Педагогічна культура викладача має досягти найвищого рівня, показниками якого слід вважати:

 - гуманістично-педагогічну позицію у ставленні до студентів, здатність бути вихователем;

 - психолого-педагогічну компетентність і розвинене педагогічне мислення;

 - освіченість у сфері предмета викладання та оволодіння педагогічними технологіями;

 - досвід творчої педагогічної діяльності, уміння обґрунтовувати власну педагогічну діяльність як систему, здатність розробити авторський освітній проект;

 - культуру професійної поведінки, способу саморозвитку, уміння саморегуляції власної діяльності, культуру спілкування.

Окрім того, що викладач володіє особистісними рисами високої якості, інформаційною та педагогічною культурою, у його діяльності важливе значення мають знання та вміння. Ці структури у науково-психологічному аспекті передбачають дві ланки. До першої відноситься така система взаємозв'язаних знань та вмінь:

а) спеціальних – знання історії своєї науки та практичне вміння застосовувати їх;

б) педагогічних – знання дидактики, теорії виховання, усвідомлення основних аспектів навчання й виховання у вузі, діагностика професійних даних майбутнього фахівця, прогнозування його фахового зростання;

в) психологічних – знання психологічних основ викладання обраного предмета, психологічного стану студентів і свого власного, закономірності вікових та індивідуальних особливостей сприймання студентами змісту навчання;

г) методичних – знання шляхів, методів, прийомів і засобів донесення наукової інформації до студентів.

Друга ланка структури педагогічної праці викладача вищого навчального закладу передбачає: конструктивну, організаційно-мобілізуючу, комунікативно-розвиваючу, інформаційно-орієнтувальну, дослідницьку та гностичну діяльність, кожна з яких містить цілий ряд професійних умінь.

Та в першу чергу  викладач  має володіти професійними вміннями, дотримуватись логічної послідовності у висвітленні матеріалу, викладати матеріал ясно, виразно, доступно, роз’яснювати складні положення, виокремлювати головні моменти, уміти викликати та підтримати інтерес аудиторії до предмету.

Наукова організація праці педагога (НОПП) — це система заходів, спрямована на систематичне і безперервне вдосконалення умов праці педагога та учнів, тобто на забезпечення максимальної ефективності навчання і виховання школярів на основі раціонального використання часу, зусиль, засобів як педагога, так і учнів (Раченко И.П. Научная организация педагогического труда. — М.: Педагогика, 1972. — С.107)    Резерви економії часу потрібно шукати в процесі підготовки вчителя до занять (наприклад, використання торішніх конспектів з внесенням у них певних коректив, доповнень, що дає можливість скоротити зайві записи і затрати на підготовку до одного заняття), в самому навчальному процесі (це доцільно вибрані форми і методи перевірки домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, його закріплення і повторення, пояснення домашнього завдання та ін.), в проведенні виховної роботи з учнями, в організації позаурочного часу педагога (домашньої праці, побуту, харчування, сну, дозвілля, виховання своїх дітей), в організації зборів, засідань, нарад. Предметом вивчення і виявлення резервів часу є організація творчих пошуків педагога, активізація діяльності учнів, спрямованої на розвиток творчої ініціативи і самостійності, активізація діяльності батьків, шефів, громадськості, спрямованої на підготовку учнів до життя і праці.    Науковій організації педагогічної праці сприяє правильна організація режиму дня, тобто найбільш доцільний порядок чергування і тривалості протягом доби праці і відпочинку, харчування і сну, дотримання правил особистої гігієни.    Науковцями встановлено, що протягом робочого дня найвища працездатність припадає на період з 8-9 до 12-13 години, а протягом тижня — у вівторок, середу, тому на цей час потрібно планувати найбільш складну і напружену роботу. Заняття в школі доцільно планувати на години найвищої працездатності, а вивчення складніших предметів — у дні найвищої працездатності.    На ефективність праці педагога і учнів впливають робоче місце і умови праці. Зручне, привабливе, обладнане необхідними приладами робоче місце педагога і учнів сприяє підвищенню продуктивності праці.    Під умовами праці розуміють ту конкретну обстановку, в якій здійснюють свою діяльність педагоги, учні. Це перш за все мікроклімат (температура, вологість, рух, чистота повітря), стан робочого місця, освітлення, шум, колір, інтер'єр робочого місця , інші чинники.    Оптимальною температурою на робочому місці в холодну пору року вважають 19-20°С, а в теплу — 22-25°С. Висока, а також низька температура не сприяють працездатності.    Нормальною вважається відносна вологість повітря 40-60%.    Недостатнє освітлення призводить до перенапруження зору, погіршення координації зорової і моторної діяльності.    Сильний шум впливає на підвищення кров'яного тиску, притуплює гостроту слуху, зору та ін.    Правильно підібраний колір об'єкта сприяє підвищенню ефективності праці. Найбільш оптимальним для зору є темно-зелений або темно-коричневий колір класної дошки. Підвищують ефективність праці також інші естетичні чинники. Наприклад, зняттю нервового напруження можуть сприяти кімнатні рослини, живий куток, що розміщені в робочій кімнаті, прослуховування заспокійливої музики тощо.    Продуктивність педагогічної праці значною мірою залежить і від оптимізації особистої праці вчителя: вміння гармонійно поєднувати педагогічну техніку і технічні засоби праці, вміння спілкуватися, працювати з книгою, фіксувати і опрацьовувати інформацію.    Принципи НОПП — це ті вихідні положення в науковій організації педагогічної праці, яких потрібно дотримуватися.    Виділяють такі групи принципів НОПП:     1) принципи організації дій;     2) принципи організації вимірювання;     3) принципи загального призначення.    До групи принципів організації дій належать такі:     1) вміння правильно і обгрунтовано формулювати мету і завдання своєї діяльності;     2) вибір форм, методів і прийомів праці;     3) вибір і раціональне використання техніки;     4) планування.