- •1.Предмет, завдання і значення курсу історії України.
- •3. Сутність понять „етнос",„народність", „народ ,„нація".Основні концепції формування українського народу.
- •5. Стародавні етнічні процеси на території України та їх роль в етногенезі українців.
- •6. Теорії прабатьківщини слов'ян та основні етапи слов'янського етногенезу.
- •7. Особливості етнічного розвитку в князівський період української історії.
- •1. Вирізнення українського народу із давньоруської етнополітичної спільноти
- •2. Український етнос в умовах кризи давньоруської державності та золотоординського поневолення
- •3. Український етнос у XIV - другій половині XVI ст.
- •8. Проблема формування трьох східнослов'янських етносів, теорія „давньоруської народності”: міф, чи реальність.
- •9. Етнічний розвиток українських земель в період Козаччини.
- •10. Походження назв „Україна", „Малоросія", „Великоросія", „Росія". Походження назви "Україна"
- •Происхождение и употребление слова «Русь»
- •11. Становище українського етносу в XIX – XX ст.
- •12. Особливості формування української нації.
- •13. Роль і значення української діаспори в сучасному українському націогенезі.
- •14. Сучасний стан українського етносу та нації.
- •15. Зародження українського визвольного руху (XIV - початок XVII ст.).
- •Чинний націоналізм[ред. • ред. Код]
- •Козакійство[ред. • ред. Код]
- •16. Створення та діяльність братств у XVI – початку XVII ст. Розвиток освіти в XVI—XVII ст. Початок діяльності братств
- •17. Козаччина та її роль в історії українського народу. Козаччина
- •18. Козацько-селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст.
- •19. Українська національно-визвольна революція середини XVII ст.
- •20. Причини та характер визвольної війни
- •Повстання
- •Утворення держави
- •21. Національно-визвольна і антифеодальна боротьба на Правобережній та Західній Україні наприкінці XVII – XVIII ст.
- •22. Українське національне відродження XIX ст., його сутність та зміст.
- •23. Особливості українського національного відродження хіх ст. Західній Україні
- •24. Роль Кирило-Мефодіївське братство в українському національному відродженні XIX ст.
- •25. Вплив ідей т.Шевченка, м.Драгоманова, м.Міхновського на розвиток українського національного руху.
- •Участь у гетьманському русі
- •26. Створення та діяльність політичних партій в Україні на рубежі хіх – хх
- •27. Українська національно-демократична революція 1917 – 1921 pp.
- •28. Причини поразки та уроки української революції 1917 – 1921 pp., її історичне значення.
- •2. Причини поразки революції
- •3. Історичні уроки революційних подій 1917-1921рр. В Україні
- •29. Політика "українізації'' в Україні у 20-х рр., XX ст.
2. Український етнос в умовах кризи давньоруської державності та золотоординського поневолення
Це був період, коли на етнічний розвиток народу впливали різні за характером фактори: в умовах занепаду загальноруської єдності почала пробивати дорогу локальна удільна свідомість. На тлі розриву політичних зв'язків під впливом зростання продуктивності праці зміцнювались економічні зв'язки між групами міст і удільних земель. Уже в XII ст. склалися чотири групи давньоруських земель, які торгували між собою і мали відносно вищий ступінь інших взаємних економічних зв'язків. Перша група: Новгород, Смоленськ, Псков, Полоцьк, Вітебськ; друга - Володимир, Рязань, Устюг, Ростов, Муром, третя - Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський; четверта - Галич, Володимир-Волинський, Луцьк. Отже, українські землі (міста) хоч і не виступали у XII ст. як один регіон стосовно вищих внутрішніх економічних зв'язків, проте виявилися у двох окремих економічних районах, що з російськими і білоруськими землями мали відносно менші зв'язки.
В першій половині XIII ст. українські землі зазнали монголо-татарської навали. Вона підірвала вплив національного державного фактору на розвиток народу, його мову, культуру, свідомість, економіку, послабила позиції Галицько-Волинського князівства перед польською й угорською феодальною експансією і штовхнула українську феодальну верхівку на пошук союзу з інонаціональними державами та панівними верствами.
З огляду на людські, матеріальні та культурні втрати, яких зазнали українські міста в 1240-1241 pp., а також на занепад політичних структур, культурного життя в Україні після татарської навали, багато історичних джерел з XIII-XIV ст. не збереглося. У розпорядженні сучасного історика дуже мало документів, які б давали змогу повною мірою відтворити характер етнічних процесів, властивих для того часу. Тому в підході до висвітлення цього питання існує дуже багато поглядів. У російській історіографії поширювалась навіть думка про знищення на території сучасного Середнього Наддніпров'я давньоруського населення і перетворення на кілька століть цих земель у пустелю, яка була освоєна заново лише в XV-XVII ст. пришельцями із західних українських земель та Польщі. Найбезпардоннішим творцем і захисником такої версії був М. Погодін. Цієї думки дотримувався навіть такий видатний авторитет, як В. Ключевський. Про це дискутували М. Максимович з М. Погодіним, пізніше М. Грушевський з О. Шахматовим.
В сучасній історіографії, видається, немає прихильників версії про пустелю на Подніпров'ї. Найновіші археологічні дані категорично заперечують цю думку. І села, і міста, в тому числі зруйнований Київ, існували, піднімалися і занепадали впродовж XIII-XV ст. Необхідно додати, що орди Батия в 1240-1241 pp. підірвали державні утворення в Україні. Останні опинилися в становищі ординських данників, а Переяславське князівство взагалі перестало існувати, перейшовши у безпосереднє підпорядкування золотоординців. Руські князі випрошували у Золотої Орди ярлики на князівство. Це була принизлива залежність. Однак жодного суцільного плюндрування краю після 1240 р. не наступило. Не було ще й тих ординських спустошень, що впали на Україну з другої половини XV ст. і виходили від Кримського ханства. Народна пам'ять України відтворила стереотип татарського плюндрування і неволі саме під впливом нападів кримських орд від 1475 р. до другої половини XVIII ст.
Поширений погляд, що формування українського народу, так само, як російського і білоруського, почалося тільки в XIII-XIV ст. Б. Рибаков писав, наприклад: «Нові князівства ХІІ - початку XIII ст. становили ніби єдину сім'ю - давньоруську народність, яка розмовляла однією мовою, разом творила єдину культуру, мала низку спільних історичних завдань, мінуси феодальної роздробленості почали виявлятися не відразу». Так, усі ці явища в ХII-ХIII ст. мали місце, але вони захоплювали головно літературну мову і професійну культуру. В глибинах народної культури і мови етнічні особливості сформувалися раніше і тепер розвивалися на власній основі.