3. Німецька школа камералістики

Уперше систематизований аналіз державного господарства був здійснений німецькими камералістами в XVII-XVIII ст.Термін “камералізм” походить від латинського саmеrа– скарбниця - сукупність адміністративних і господарських знань із ведення камерального (палацового і в широкому розумінні державного) господарства.

Серед величезної плеяди представників цієї економічної думки варто назвати Д. фон Юсті, Д. Бехера, Д. фон Зенненфельса, Д. фон Секондорфа.

Вони розглядали державу як об'єкт планування в тому розумінні, що планування – це основна функція управління (як і на підприємстві, коли воно планує свою господарську діяльність). Погляди камералістів визначалися наявними в ті часи інституціональними умовами, за яких держава та мешканці беззаперечно підкорялися абсолютній владі правителів. Ця влада обмежувалася тільки наданням населенню можливості міграції, яка була пов’язана з незначними витратами, оскільки на території колишньої Німеччини розташовувалася велика кількість невеличких держав..

Своє завдання камералісти вбачали у консультуванні місцевих правителів (монархів, феодалів), у розробці фінансово-політичних заходів, орієнтованих на зростання їхнього добробуту. Зважаючи на те, що прагнення правителів зводилися до максимізації податкових надходжень з їхніх володінь, камералісти покликані були роз'ясняти, що при експлуатації податкових джерел доцільно керуватися не довільними намірами (як це часто спостерігалося), а ідеєю збереження потенціалу довгострокового економічного зростання. У ті часи такого зростання можна було досягти за допомогою стимулювання міграції населення пільговою податковою політикою: це приводило до розширення бази оподаткування. У довгостроковому періоді через таку політику можна піднести рівень податкових надходжень вище, ніж при одноразовій конфіскації майна у підвладних громадян. У сфері державних видатків камералісти відстоювали ідею, що видатки мають бути інструментом стимулювання економічного зростання, наприклад, спрямовуватися на створення інфраструктури, що в довгостроковій перспективі могло б сприяти зростанню державних доходів.

Камералісти значну увагу приділяли взаємозв’язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

Д.Юсті і Д.Зонненфельспишуть про причини добробуту держав, функції державного управління і заходи щодо збільшення добробуту і забезпечення безпеки держави. Д.Юсті вважав, що причини добробуту криються в природних і економічних умовах держави, а також у духовному розвитку її громадян. Отже, на це і повинна бути звернена насамперед діяльність держави (точніше, увага його уряду).

У 1746 році Д.Юсті видає свою основну працю “Система фінансового господарства”, в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. З огляду на це деякі вчені - послідовники Д.Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.

Свідченням росту фінансових знань стала поява перших підручників з фінансової дисципліни. Найбільш відомі серед них належали Д.Юсті і Д.Зонненфельсу. І в того, і в іншого фінансова наука входить у тріумвірат державного домоведення, що складається з благочиння (державного права), торгівлі і фінансів. Предметом фінансів, на думку авторів, служать державні доходи. Достоїнством робіт Д.Юсті і Д.Зонненфельса, що одержали європейське визнання, був систематизований виклад фінансового права й історії фінансової політики. Серйозними недоліками – невисокий (для другої половини XVIII ст.) теоретичний рівень, монархічна спрямованість творів і відчутний вплив меркантилістської теорії.