10.Фактори розміщення продуктивнх сил та формування економіки регіонів

Фактори, що впливають на розміщення продуктивних сил та формування економіки регіону – це сукупність просторових нерівнозначних умов і ресурсів, їх властивостей, правильне використання яких забезпечує високі результати за умови розміщення підприємств матеріального виробництва та розвитку господарств регіону.

Фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіону поділяються на такі основні групи (рис. 2.1).

Природно-екологічні фактори пов’язані з територіальними відмінностями в природних ресурсах і умовах.

До природних ресурсів належать паливно-енергетичні, мінерально-сировинні, земельні, лісові та водні.

До природних умов відносять клімат, ґрунти, рельєф місцевості, характер ґрунтів тощо.

Природно-екологічні фактори впливають на будівельну економіку, спеціалізацію сільського господарства, технологічні характеристики виробництва. Особливе значення в розміщенні продуктивних сил та формуванні економіки регіонів відіграють екологічні фактори.

Техніко-економічні фактори включають науково-технічний прогрес, транспортні умови та форми суспільної організації виробництва.

До соціально-демографічних факторів належать національно-етнічний склад населення, територіальна диференціація чисельності населення і трудових ресурсів, відмінності в кваліфікації управлінських, інженерно-технічних і робочих кадрів, рівень розвитку загальної та професійної культури, науки, національно-психологічні особливості населення, а також розміщення промисловості стосовно споживача готової продукції. Ці фактори впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, електронної, електротехнічної галузей тощо).

Історико-геополітичні фактори відіграють важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України з країнами СНД, Західної Європи, Азії тощо.

11.. Основні методи економічного обґрунтування розміщення виробництва

Науковими методами оцінки, розміщення і розвитку продуктивних сил та виробничих систем є методи: аналізу статистичних матеріалів, картографічних спостережень, техніко-економічних розрахунків ефективності, районного планування, економіко-математичного моделювання, системного аналізу, балансових розрахунків.

1. Методи аналізу статистичних матеріалів дозволяють вивчати просторово-економічні об’єкти та явища в їхньому взаємозв’язку та динамічному розвитку. Використання цих методів супроводжується розрахунками показників динаміки: темпів зростання, темпів приросту, абсолютних відхилень.

Абсолютні відхилення розраховуються за формулою:

АВ=Пі – Пі-1,

де Пі, Пі-1 – величини показників, які аналізуються, відповідно, за даний і попередній роки.

Темпи зростання:

Темпи приросту:

На основі розрахунків показників динаміки будуються графіки, стовпчикові діаграми.

За іншою формулою знаходиться частка (питома вага) показника аі в показнику Аі:

За результатами розрахунків складаються структурні колові діаграми.

2. Картографічні методи полягають у наочному зображенні і дослідженні РПС за допомогою топографічних, геологічних, географічних карт ґрунтів, щільності населення. На їх основі складаються більш диференційовані та спеціалізовані карти. Карти можна поділити на такі групи: структурні (характеризують рівень економічного і соціального розвитку), структурно-функціональні, структурно-територіальні; ресурсні; карти, що характеризують стан навколишнього середовища; карти природних і соціальних умов; функціонального зонування території.

3. Методи техніко-економічних розрахунків ефективності поєднують визначення декількох показників різних варіантів розміщення продуктивних сил: питомих капіталовкладень, трудомісткості, фондо- та матеріаломісткості, рентабельності, терміну окупності витрат, собівартості продукції, продуктивності праці тощо.

1. Питомі капіталовкладення:

де Квклад – капіталовкладення, грн.; Qпр – обсяг продукції, грн.

2. Трудомісткість:

де ФЗП – фонд заробітної плат.

3. Фондомісткість:

де ВОФ – вартість основних фондів.

4. Фондоозброєність:

де Чпр – чисельність працюючих.

5. Фондовіддача:

6. Матеріаломісткість:

де ВМ – вартість матеріалів.

7. Рентабельність виробництва (РВ) та продукції (РП):

де П, Пі – прибуток, грн.;

Ці – ціна продукції, грн.;

Сі – собівартість продукції, грн.

4. Методи районного планування застосовуються при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства.

5. В основі економіко-математичних методів лежить системний підхід: створюються моделі, які після їх дослідження переносяться в реальну ситуацію.

6. Балансові методи отримали своє використання у передпланових дослідженнях, коли розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, територіальні баланси потужностей підприємств. баланси поділяються на звітні і планові.

7. За допомогою методів системного аналізу можна порівнювати різні варіанти розв’язання проблем удосконалення розміщення виробництва і вибирати найоптимальніші з погляду на витрати та отримані результати.

Економічне обґрунтування розміщення виробництва в загальному вигляді складається з таких етапів:

1) аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

2) визначення основних умов і факторів розвитку галузі та окремих підприємств у перспективі;

3) розробка варіантів розміщення галузі і визначення з них оптимального.

На першому етапі передбачається вивчення диспропорції в розвитку і розміщенні виробництва, виробничі резерви, тобто виявляються недоліки у розвитку й розміщенні та визначають шляхи їх усунення. На другому етапі передбачається дослідження основних умов та факторів можливого розвитку і розміщення виробництва. Головним фактором для розміщення виробництва є потреба ринку у певному виді продукції. Для розміщення багатьох виробництв важливими факторами є також ресурсний фактор, транспортний, споживчий, наявність у регіоні наукових центрів, висококваліфікованих кадрів тощо. На третьому етапі важливою є розробка кількох можливих напрямків розвитку галузі; визначаються обсяги і технології виробництва, разові та поточні витрати. Після цього оцінюють економічну ефективність виробництва.

Економічна ефективність виробництва характеризується ефектом виробничої діяльності підприємств і затратами праці на його досягнення. Річні приведені витрати включають частку капіталовкладень (К) та поточні витрати (С):

С + КЕнормmin,

де Енорм – нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Енорм = 0,15 ... 0,25 – для підприємств державного сектора; Енорм – за умов ринку приймається власником самостійно).