litvin_v_m_uporyad_istoriya_ukraini

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ІСТОРІЯ

Укрлїна

' Щ Г

ХРЕСТОМАТІЯ

УПОРЯДНИК в.м. л и т в и н

КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 2013

З М І С Т

П Е Р Е Д М О В А 5

Р О З Д І Л І

ДАВНІ НАРОДИ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ УТВОРЕННЯ НА УКРАЇНСЬКОМУ ІСТОРИЧНО-ГЕОГРАФІЧНОМУ АРЕАЛІ

11

Р О З Д І Л II

СТАНОВЛЕННЯ, ПІДНЕСЕННЯ ТА ЗАНЕПАД ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

40

Р О З Д І Л III

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

ТА КОРОНИ польської

115

Р О З Д І Л IV

УКРАЇНА В ДОБУ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ СЕРЕДИНИ - ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII ст.

201

Р О З Д І Л V

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ XVII - У XVIII ст.

278

Р О З Д І Л VI

ЗМІНИ В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ ПОСТУПІ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДОБУ МОДЕРНІЗАЦІЇ

365

ПЕРЕДМОВА

Важливим для сучасного прочитання історії України є не лише осна­ щення творчої лабораторії вченого новими методиками, розширення проб­ лемного поля студіювання в царині національного минулого, залучення в істо­ ричну науку фахового перспективного потенціалу, інституціонування нових дослідницьких осередків та розширення мережі спеціалізованих періодичних видань історичного профілю. Чи не першочерговим при цьому залишається формування широкої джерельної бази в найрізноманітніших тематичних та хронологічних зрізах українського історичного процесу.

Пошукова робота в архівосховищах щодо добору документального ма­ теріалу для вирішення конкретної дослідницької проблеми, без сумніву, є основною ланкою на шляху введення нових джерел до наукового обігу. Однак для створення корпусної документальної історичної україніки не менш перспективною вбачається подальша активізація археографічної ро­ боти на академічному, міжінституційному та міждисциплінарному рівнях, коли цілеспрямований евристичний пошук супроводжується ґрунтовною джерелознавчою критикою та відповідним теоретичним опрацюванням на­ явного архівного фонду і завершується появою фундаментальних докумен­ тальних збірок, оснащених належним науково-довідковим апаратом.

Підготовка корпусних видань джерел в Україні має давню традицію, зародження якої пов’язується із заснуванням українських університетів та початком діяльності Київської археографічної комісії (перша половина — середина XIX ст.). Проте, на відміну від цілого ряду зарубіжних країн, у яких уже на початок XX ст. під історичні дослідження було підведено міц­ ну документальну основу, на українському ареалі протягом не одного де­ сятка років цей процес помітно гальмувався не стільки через історіографіч­ ні чинники, скільки через збіг несприятливих факторів політичного та ідеологічного характеру. Без сумніву, робота щодо збирання документаль­ ного матеріалу в професійному науковому середовищі ніколи не припиня­ лася, однак можливості його використання та оприлюднення, втім, як і постановка самих дослідницьких завдань, час від часу опинялися під жор­ стким цензурним пресингом, на чому останніми роками неодноразово наголошувалося в спеціальній літературі. Зокрема, в середині 30-х років минулого століття діяльність створеної у 1921 р. Археографічної комісії

5

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Хрестоматія

ВУАН практично припинилася, хоча праця над формуванням джерельних добірок з української історії продовжувалася зусиллями ентузіастів із сере­ довища вишівської професури, працівників академічних та архівних установ. Важливий внесок у розширення джерелознавчої основи дослідження ук­ раїнської історії зроблений, зокрема, у другій половині XX ст. О.Апанович, А.Барабоєм, О.Бевзом, І.Бутичем, І.Ганжою, П.Гудзенком, Я.Дзирою, Г.ДІденком, Я.Ісаєвичем, І.Крип’якевичем, М.Ковальським, М.Лещенком, М.Лисенком, В.Панібудьласкою, І.Рибалком, М.Рубачем, М.Супруненком, О.Слуцьким, Ф.Шевченком, І.Щербиною та іншими вченими.

Позитивні зміни в археографічній сфері відбулися на зламі 80—90-х років, коли рішенням Президії АН УРСР (жовтень 1987 р.) Археографічну комісію було відновлено на базі Інституту історії, а 10 липня 1990 р. утво­ рено Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. Крім цієї спеціалізованої установи, яка налагодила плідні творчі зв’язки з низкою зарубіжних українознавчих центрів (Український науко­ вий інститут Гарвардського університету, Східноєвропейський дослідний інститут ім. ВЛипинського (СІЛА), Центр досліджень історії України ім. Петра Яцика при Канадському інституті українських студій, видавниц­ тво «Літопис УПА» (Канада), Наукове товариство ім. Шевченка в Європі (Франція) та ін.), підготовка фундаментальних видань з різних тематичних напрямів традиційно посідає чільне місце в наукових планах Інституту іс­ торії України НАНУ. Значну публікаторську роботу в галузі історичного дже­ релознавства проводять також Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Інститут українознавства ім. І.П.Крип’якевича, Історична та Археогра­ фічна комісія НТШ у Львові, Науково-дослідна лабораторія історії Півден­ ної України Запорізького національного університету, Київський, Харків­ ський, Одеський, Чернівецький, Кам’янець-Подільський, Чернігівський національні університети, а також інші наукові осередки.

У 1990—2000-х роках публікація джерел здійснювалася у рамках доку­ ментальних видавничих серій: «Описово-статистичні джерела», «Історичні джерела», «Україна в міжнародних зв’язках: хроніки, мемуари, щоденни­ ки», «Актові джерела», «Пам’ятки української мови. Серія актових доку­ ментів і грамот», «Пам’ятки українського літописання», «Джерела з історії науки в Україні», «Джерела з новітньої історії України», «Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні XIX — початку XX ст.», «Джерела з історії церкви в Україні», «Правнича спадщина. Пам’ятки української пра­ вославної богословської думки XVII ст.», «Універсали українських гетьма­ нів. Матеріали до українського дипломатарію», «Україна в прозових творах і документах», «Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV—XVII ст.» тощо. У науковий обіг введено сотні одиниць актового матеріалу, зразків епістолярної спадщини як офіційного, так і приватного характеру, статис­ тичних джерел, різного роду контрактів, дипломатичної кореспонденції, опубліковано мемуари та щоденники представників різних соціальних про­ шарків та груп, літописи, хроніки тощо. До пошукової і публікаторської роботи в галузі формування документальної україніки активно підключи­ лися Н.Барановська, С.Білокінь, О.Бойко, Г.Боряк, В.Брехуненко, О.Веселова, В.Верстюк, О.Вовк, В.Волковинський, Т.Вронська, О.Галенко, Л.Гри-

6

Передмова

невич, Л.Демченко, М.Дмитрієнко, Л.Жванко, М.Капраль, С.Кокін, ОЛисенко, Г.Михайличенко, Ю.Мицик, О.Мовчан, Т.Осташко, Р.Пиріг, О.Рубльов, Я.Федорук, В.Сергійчук, В.Станіславський, Ю.Терещенко, В.Томазов, Є.Чернухін, Б.Чирко, Є.Шаталіна, Н.Яковенко, Л.Яковлева та багато інших істориків.

Однак вміщений до документальних збірників джерельний масив вико­ ристовується переважно фаховим загалом у його професійній діяльності і фактично залишається поза полем зору ширших читацьких кіл, включно із студентською та шкільною аудиторією. Найбільш поширеною формою за­ лучення масового читача до ознайомлення з документальною основою на­ ціональної історії є хрестоматії. Ці посібники, власне, становлять тематичні добірки переважно витягів або уривків (інколи пам’ятка наводиться пов­ ністю) з різноманітних джерел як офіційного, так і наративного характеру, адаптованих до завдань певних шкільних чи вишівських курсів, і широко застосовуються в навчальних практиках різних країн. Зокрема, в європейсь­ кій та північноамериканській історіографії досить поширеною є традиція укладання різноманітних так званих рідерів. Прикладом новітніх російсь­ ких хрестоматійних видань можуть слугувати праця Л.Рєпіної «Женщиньї и мужчини в истории: Новая картина европейского прошлого. Очерки. Хрестоматия» (М., 2002), «Хрестоматия по устной истории» за загальною редакцією МЛоскутової (СПб., 2003) та «Хрестоматия по истории мировой культури», укладена Г.Гриненком (3-тє вид. — М., 2005), а також унікаль­ на 5-томна хрестоматія «Древняя Русь в свете зарубежньїх источников» (М., 2009—2010). Хрестоматійний жанр є популярним і в сучасній білорусь­ кій історіографії. Зокрема, до найбільш ґрунтовних хрестоматій останнього часу слід віднести документальні посібники «Гісторьія Беларусі канца XVIII — пачатку XX ст. у документах і матзрнялах» (Мінськ, 2007) та «Гісторьія Беларусі найноушага часу у документах і матзрьіялах» (Мінськ, 2009).

Однією з перших наукових хрестоматій в Україні стали «Виїмки з жерел до історії України-Руси: до половини XI віку» (1895) М.Грушевського1. На жаль, нереалізованими залишилися задум О.Левицького щодо створен­ ня хрестоматійного видання «Южно-русская письменность. От начала книгопечатания в Южной России до конца XVIII века»2 та два незавершених проекти І.Крип’якевича — рукописи «Хрестоматії з історії України XIV— XVIII ст.» та «Хрестоматії політичних документів XV—XVII ст.», над якими відомий вчений працював у 1960-х роках3.

1Ця праця без скорочень увійшла до академічного видання творів вченого у 50 то­ мах: Грушевський М. Виїмки з жерел до історії України-Руси: до половини XI віку / / Грушевський М. Твори: У 50 т. Т. 6: Сер. «Історичні студії та розвідки (1895—1900)». — Л., 2004.

2 Боряк Г. Археографічна діяльність академіка Ореста Левицького: реалізовані та нездійсненні проекти / / Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. — К., 2010. — С. 907—908.

3 Гошко Т. Передмова / / Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби. - Л., 2011. - С. 1.

7