Зміст
Стор.
Теоретична частина 3
Практична частина
Розрахункове завдання 1 7
Розрахункове завдання 2 9
Розрахункове завдання 3 11
Розрахункове завдання 4 13
Розрахункове завдання 5 16
Список використаних літературних джерел 18
Теоретична частина
Орієнтуючись при виборі рішення на мінімально можливий рівень витрат, фірма, як правило, розглядає цю задачу не як самоціль, а як засіб розв'язання загальнішої задачі — максимізації прибутку. Ця мета є головною для будь-якої фірми, навіть якщо вона не формулюється у вигляді провідного мотиву її діяльності. У ряді випадків фірми можуть ставити за мету не максимізацію прибутку, а якісь інші завдання, наприклад, збільшення обсягу випуску продукції. Проте й у такому випадку не обійтися без прагнення до максимізації прибутку, принаймні.
Максимізація прибутку для фірми означає пошуки шляхів одержання найбільшого економічного прибутку.
Якщо випуск та реалізація будуть збільшуватися, то при незмінній ціні і загальний дохід, і загальні витрати зростатимуть. Прибуток матиме місце доти, доки зростання доходу перевищуватиме зростання витрат, а його розміри будуть залежати від співвідношення цих величин. Кількість, що додається до загального доходу кожною додатковою одиницею випуску, становить граничний дохід, а доза, на яку зростають загальні витрати при випуску кожної наступної одиниці продукції, — граничні витрати.
Поки граничний дохід перевищує граничні витрати, фірма одержує максимізації прибутку прибуток і, отже, має підстави для збільшення випуску продукції. Але коли приріст доходу від останньої одиниці випуску зрівняється з приростом витрат на випуск цієї одиниці, зростання виробництва слід призупинити, бо додаток до прибутку стане дорівнювати нулю.
Можна сформулювати загальне правило максимізації прибутку: фірма буде збільшувати випуск доти, доки додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції не зрівняються з граничним доходом від її продажу.
Отже, підприємство є ринково-виробничою системою, одночасно виступає в ролі покупця, товаровиробника, продавця; використовує фактори виробництва (земля, праця, капітал тощо); функціонує в різних часових періодах (миттєвому, короткостроковому, тривалому); прагне до максимізації прибутку; керується низкою принципів (комбінування, економічності, дохідності), які трансформуються в критерії формування виробництва: максимум випуску, мінімум витрат, максимум ефекту.
Вираз «максимально можливий випуск продукції» є принципово важливим. Ним підкреслюється, що ресурси не повинні витрачатися даремно. Будь-яка їх комбінація має використовуватися підприємством ефективно. Виробничий процес, як правило, може бути організований по-різному, із застосуванням різних технологій.
Виробнича функція описує множину технічно ефективних способів виробництва продукції та відбиває стійкі кількісні співвідношення між входами і виходами виробничої системи. Якщо в ролі незалежних змінних виступають розміри витрат ресурсів, то виробничу функцію заведено називати функцією випуску (виробництва), якщо ж незалежною змінною є розмір випуску, то виробнича функція є функцією витрат. Спосіб виробництва вважається технічно ефективним, якщо не існує ніякого іншого способу, в який для виробництва заданого обсягу продукції витрачається менша кількість принаймні одного виду ресурсів без збільшення споживання всіх інших ресурсів. Якщо ж спосіб А припускає використання одних ресурсів у більшій, а інших — у меншій кількості, ніж спосіб Y, то обидва способи розглядаються як технічно ефективні й обидва включаються у виробничу функцію. Отже, спосіб виробництва є технічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим у разі використання точно визначених обсягів ресурсів. Після того, як підприємство визначило технічно ефективні способи виробництва, воно повинно вибрати з них один — економічно ефективний, тобто який забезпечує виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами чи за заданого розміру витрат забезпечує максимум випуску. Такий підхід дає змогу за збуту продукції збільшувати прибуток, обчислений як різниця між виторгом від реалізації продукції і витратами. Який з технічно здійсненних способів буде обрано і реалізовано, залежить від багатьох факторів, насамперед — від цін відповідних ресурсів.
Функція виробництва описує максимально можливий випуск продукції, який може бути отриманий за розрахунковий період за різних комбінацій факторів виробництва. Вона характеризує чисто технічну залежність між входом і виходом виробничої системи й описує множину технічно ефективних способів виробництва. Який з технічно здійсненних способів буде обрано і реалізовано, залежить від багатьох факторів, і насамперед — від цін відповідних ресурсів. Важливо мати на увазі, що виробнича функція відповідає деякому даному рівню технології. Якщо рівень технології змінюється внаслідок удосконалення матеріально-речовинних і особистісних факторів виробництва, то відповідно змінюється й виробнича функція. «Пагорб виробництва» і варіації факторів. Виробнича функція може бути задана в табличний, аналітичний або графічний спосіб. Цінним інструментом вивчення виробничих функцій є їх геометрична інтерпретація. За однієї незалежної та однієї залежної змінної [Y=f(x)] безупинна виробнича функція зображається лінією на площині з координатами у та х. За двох незалежних змінних та однієї залежної змінної [Y = f(x1, x2)] виробнича функція зображується поверхнею у тривимірному просторі. У разі більшої кількості змінних виробнича функція являє собою гіперповерхню в абстрактному багатовимірному просторі.
В економічній теорії традиційно використовується двофакторна виробнича функція, в якій максимальний випуск за період визначається комбінацією певної кількості одиниць праці та капіталу.
Виробнича функція миттєвого періоду характеризує максимально можливий випуск, який може бути досягнутий за певної незмінної комбінації факторів виробництва.
Виробнича функція короткострокового періоду визначає випуск, який може бути отриманий за зміни обсягу застосування одних ресурсів і сталості інших.
Виробнича функція довгострокового періоду показує випуск, який може бути отриманий за зміни обсягів застосування всіх видів ресурсів.
Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва. На малюнках зображено взаємозв’язок виробничої функції з масштабом виробництва. Зверху-вниз показано спадний, постійний та зростаючий ефекти від масштабу виробництва. Ефект масштабу виробництва відповідним чином зв’язаний з динамікою середніх витрат в довгостроковому періоді. Коли LAC зменшуються, це свідчить про зростаючий ефект масштабу, якщо збільшується то спадний ефект масштабу. Коли LAC=const, спостерігається постійний ефект масштабу.