1. Фінансовий моніторинг, як центральна ланка у комплексі заходів запобігання протидії легалізації (відмивання) злочинних доходів.

Поняття моніторинг вивчається і використовується в рамках різних сфер науково-практичної діяльності. Складність формулювання пов'язана з приналежністю його як до сфери науки, так і сфери практики. Він може розглядатися і як спосіб дослідження реальності, використовуваний в різних науках, і як спосіб забезпечення сфери управління різними видами діяльності за допомогою представлення своєчасної і якісної інформації. Особливість фінансового моніторингу в загальній системі фінансового контролю полягає у подвійності його завдань. Фінансовий моніторинг можна розглядати у вузькому та широкому розуміннях: по-перше, основне його призначення й вузьке, галузеве завдання - недопущення легалізації та відмивання злочинних коштів; по-друге, у широкому розумінні моніторинг є систематичним відстеженням процесів або тенденцій, збором інформації про певні явища, постійним, спостереженням за станом певних об'єктів з превентивною метою [1, 347].

Визначення поняття «фінансовий моніторинг» дає можливість в цілому відповісти на такі питання : чим є боротьба з легалізацією (відмиванням) доходів; хто здійснює фінансовий моніторинг; кого необхідно перевіряти (залежно від організаційно-правового статусу і функцій підрозділу фінансової (розвідки) або ідентифікувати; які фінансові операції [2, 53].

Згідно фінансового словника під фінансовим моніторингом розуміється - система постійного спостереження за найважливішими поточними результатами фінансової діяльності підприємства в умовах постійно змінної кон'юнктури фінансового ринку. Метою такого моніторингу є: своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів фінансової діяльності підприємства від передбачуваних, які призводять до погіршення фінансового стану підприємства; з'ясування причин цих відхилень; розроблення пропозицій щодо відповідного коригування окремих напрямів фінансової діяльності з метою її нормалізації та підвищення ефективності [3, 275].

Серед вчених в наш час ще не існує єдиної точки зору щодо вивчення поняття «фінансовий моніторинг».

Наприклад А. Клименко визначає фінансовий моніторинг як особливу форму фінансового контролю, який здійснюється уповноваженими державними органами у сфері фінансового контролю та суб’єктами первинного фінансового моніторингу та спрямований на виявлення операцій, пов’язаних з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом [4, 104].

Існують і інші точки зору вчених щодо поняття фінансового моніторингу. Так А.П. Гаврилишин підкреслює, що фінансовий моніторинг-це сукупність заходів суб’єктів фінансового моніторингу з метою виявлення, аналізу та перевірки інформації про фінансові операції щодо віднесення їх до таких, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів незаконного походження з наступним переданням їх правоохоронним органам [5, 53].

З введення в дію Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» у лексиці осіб що забезпечують здійснення фінансових операцій з’явилися такі нові поняття як система, суб’єкти та об’єкти фінансового моніторингу.

Згідно розділу 2 Закону, система фінансового моніторингу складається з двох рівнів первинного та державного.

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

- банки, страхові та інші фінансові установи;

- платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

- товарні, фондові та інші біржі;

- професійні учасники ринку цінних паперів;

- інститути спільного інвестування;

- гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

- підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

- підприємства і об'єднання зв'язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

- інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

- центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

- спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі – Уповноважений орган) [6].

Законом також чітко встановлені завдання та обов’язки суб’єктів первинного фінансового моніторингу.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу на підставі та на виконання цього Закону зобов'язаний:

- проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;

- забезпечувати виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що відповідно до цього Закону підлягають фінансовому моніторингу;

- надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;

- сприяти працівникам Уповноваженого органу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

- надавати відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;

- сприяти суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

- вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (в тому числі про факт подання такої інформації);

- зберігати документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції.

Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Уповноваженого органу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення [6].

Відповідальний працівник має бути незалежним у своїй діяльності і підзвітним тільки керівнику суб'єкта первинного фінансового моніторингу та зобов'язаний не менше одного разу на місяць інформувати керівника про виявлені фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та заходи, які були вжиті, у тому числі щодо:

- розробки та постійного поновлення правил внутрішнього фінансового моніторингу і програм його здійснення з урахуванням вимог чинного законодавства та нормативних актів Уповноваженого органу;

- підготовки персоналу щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу відповідно до цього Закону, шляхом:

- проведення освітніх та практичних заходів;

- забезпечення проведення внутрішнього фінансового моніторингу [6].

До суб’єктів державного фінансового моніторингу (за винятком уповноваженого органу), які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за суб'єктами первинного фінансового моніторингу, відносяться Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом здійснює з 01.01.2005р. Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - ДКФМ) як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом (Указ Президента України № 1144/2004 від 28.09.2004), є правонаступником Державного департаменту фінансового моніторингу [7, 23].

В Указі Президента України № 1144/2002 від 28.09.2004 року підкреслено – з метою підвищення ефективності здійснення державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, утворити на базі Департаменту фінансового моніторингу – урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України, Державний комітет фінансового моніторингу як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом [8].

Основними завданнями Держфінмоніторингу є:

1)участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

2)збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

3)створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

4)налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

5)забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму [9].