ЗМ 1 (Т.1-2): Релігія як культурно-історичний феномен.

Т-1.: Предмет релігієзнавства. Сутність та структура релігії

Мета: розкрити предмет, структуру, форми та специфіку релігієзнавства як науки. Ознайомитися зі специфікою феномена релігії, з’ясувати її стуктуру та основні функції. Визначити роль релігії у суспільстві.

Основні поняття: релігія, релігієзнавство, філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, феноменологія релігії, теологія, релігійна філософія, вільнодумство, релігійна свідомість, релігійний досвід, релігійний культ, релігійна віра, політеїзм, монотеїзм, деїзм, пантеїзм, функції релігії.

План лекції:

1. Предмет, структура та функції релігієзнавства.

2. Сутність, функції та структурні компоненти релігії.

Семінар: Релігієзнавство як галузь наукового знання.

Релігія та її роль в суспільстві.

1.Релігієзнавство як наука, її предемет, методологія та дисциплінарні утворення.

2. Основні підходи до вивчення релігії: академічне та теологічне релігієзнавство.

3. Релігія: сутність, структура та основні соціальні функції.

Методичні рекомендації до семінару.

1. Підготовка до першого питання передбачає, в першу чергу, усвідомлення студентами того, що предмет релігієзнавства має особливу специфіку: ним є релігія, її сутнісні особливості та роль в суспільстві.

Для дослідження релігії використовуються наступні універсальні принципи: історизму (простежування виникнення, розвитку та функціонування релігії), об’єктивізму (відтворення явища у його внутрішній сутності, незалежно від уявлень про нього людей), дуальності (визнання основоположним для аналізу релігії поділу на природне та надприродне, священне та мирське, іманентне та трансцендентне), загальнолюдськості (сприйняття релігії як загальнолюдського феномену), толерантності (ввічливий діалог релігійних і нерелігійних світоглядів); а також методи дослідження: типологічний, структурно-функціональний, контекстуальний (аналіз релігійного явища в історико-культурному контексті), герменевтичний (врахування фактору тлумачення, розуміння людиною себе, світу і надприродного як фундаментального в аналізі релігії), феноменологічний (розуміння релігійних процесів через співвіднесення людських поведінки, ідей, уявлень, мотивів), компаративний (аналіз структур і явищ релігії в порівнянні з структурами і явищами інших релігій).

За своєю структурою релігієзнавство є полідисциплінарним утворенням, комплексність якого зумовлена складністю структури її об’єкта, що поєднує одночасно матеріальні, духовні та соціальні складові. Релігієзнавство об’єднує в собі такі основні структурні системи: історія релігії, філософія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, географія релігії, політологія релігії, етнологія релігії, феноменологія релігії тощо.

Як спеціальна предметна галузь філософського знання, що почала формуватися у XVII-XVIII ст., філософія релігії вивчає природу та сутнісні вияви релігії як духовно-культурного феномену. Психологія релігії вивчає психологічні закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігійних явищ. Соціологія релігії розглядає релігію як соціальний феномен, прослідковує ї зв’язки з різними структурами суспільства. Історія релігії зосереджується на дослідженні історичної еволюції, форм трансформації та сучасного стану релігії. Предметом географії релігій є роль природного чинника у процесі формування і поширення релігій, взаємозв’язок етнічності й конфесійності. Феноменологія релігії намагається виявити найбільш стійкі сутнісні риси релії шляхом порівняння релігійних явищ різних релігій. намагається об’єктивно, світоглядно нейтрально розглянути окремі явища релігії не привносячи в них оцінок дослідника. Тобто, базовою установкою феноменології релігії є „епохе, ” – утримання від екзестенційних, ціннісних оцінок і суджень, відхід від дослідження історичної основи і зв’язків релігійного явища. Феноменологія практикує так зване „ейдетичне бачення”, яке полягає в інтуїтивному спогляданні сутностей, що лежать в основі релігійних феноменів, т.б., реалізується спроба побачити релігійний предмет таким яким він є. Виділяють описову (емпіричну) та інтерпретативну феноменологію.

2. Відповідь на друге питання потребує з’ясування відмінностей між академічним релігієзнавством, теологією та теологічним релігієзнавством. Академічне релігієзнавство комплексно досліджує релігію як складову частину духовного життя суспільства, розкриває механізм її зв’язків з економічними, політичними і соціальними структурами, з’ясовує особливості впливу релігійних вірувань на свідомість людей у різні історичні епохи. Головним при цьому є філософський аспект дослідження, що акцентує увагу на філософсько-світоглядному розумінні взаємин людини з природою та суспільством. Наукове дослідження релігії спирається на здобутки суспільствознавчих та природничих наук.

Теологія (від грец. «теос» - Бог і «логос» - вчення) − вчення про Бога, яке систематизує уявлення людини про надприродне. Теологія, на відміну від вірування, продукує теоретичні вчення в яких обгрунтовує систему релігійних догматів, творює докази буття Бога, захищає певну релігійну доктрину та систему релігійних принципів і цінностей. Теологічна думка ставить історію та прогресивний розвиток суспільства у пряму залежність від Божественного Розуму. Вона, зазвичай, має конфесійно-апологетичне спрямування. Значне місце в ній посідають соціально-економічні та політичні вчення, за допомогою яких виявляється соціальна позиція церкви.

Поряд з академічним існує теологічний підхід в дослідженні релігії. Теологічне релігієзнавство, на відміну від теології, вивчає історичні форми й основні засади релігії. Воно використовує здобутки суспільних наук, але переслідує апологетичні цілі. Теологічне релігієзнавство складає альтернативу методам і підходам академічного релігієзнавства.

3. Відповідаючи на третє питання необхідно пояснити, що релігія − це складний культутно-історичний та духовний феномен, який не лише виражає віру людини в існування надприродного початку, що є джерелом буття світу, а й виступає для людини засобом спілкування з Богом і суттєвим чинником її духовного зростання.

Суттєвими ознаками релігії є: поділ дійсності на природну та надприродну, визнання Бога (богів), як творчої сили, що творить світ; духовне тлумачення природи людини, яка складається з смертного тіла та безсмертної душі; ідея спасіння, визволення людини з існуючого недосконалого світу; спеціальні духовні практики, що допомагають вдосконалити людину; наявність культово-символічної сфери, яка допомагає єднанню людини з надприродним.

Питання для самостійної роботи:

1. Роль і функції релігієзнавства в суспільстві.

2. Структурні компоненти феномену релігії.

3. Основні історичні типи релігій, їх класифікація.