Вступ.

1. Психологічні ідеї середньовічної Європи.

2. Духовне життя епохи Відродження.

3. Психологічні аспекти навчання та розвитку дітей в середньовіччі та в епоху Відродження.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Відродження, зокрема європейське, постає в той час, коли феодалізм в економічно розвинених країнах уже гальмував поступальний історичний рух суспільства. Виникають ранні капіталістичні відносини, формується буржуазія з її нестримною заповзятливістю, приватною ініціативою. Особистість з її творчими виробничими здобутками посідає таке місце, якого вона досі ще не мала, її розвитку сприяли історико-економічні умови. У запалі діяльності, в конфліктах та змаганнях виростає крайній індивідуалізм. Щоправда, розподіл праці ще не остаточно пригнобив людину, вона ще силкується досягти універсального вияву своїх здібностей.

Нове, буржуазне суспільство звільняє людину від феодальних привілеїв, видимості спільних пут, натомість породжує відверту боротьбу людини проти людини. Громадянська спільність тлумачиться як війна відокремлених один від одного вже тільки своєю індивідуальністю особистостей. У цьому слід вбачати історичні корені руху ренесансного титанізму. Нове суспільство здавалось його членам завершеною формою незалежності індивіда. Він визнав нестримний, більше не пов'язаний спільними узами вираз своїх відчужених життєвих елементів (власності, промисловості, релігії тощо) за свою власну свободу. Насправді це було його завершеним рабством, повною протилежністю людяності.

Дослідження природи було наскрізь революційне: воно повинно було завоювати право на існування. Разом з великими італійцями, від яких веде своє літочислення нова філософія, воно дало своїх мучеників для вогнищ і темниць інквізиції. Всупереч усім перешкодам, природничі і суспільні науки починають упевнено звільнятись від теології.

1. Психологічні ідеї середньовічної Європи

Безперечно, для науки важливого значення набули психологічні ідеї середньовічної Європи. В епоху середньовіччя в розумовому житті Європи запанувала схоластика (від грецького «схоластикос» -шкільний, учений). Цей особливий тип філософствування («шкільна філософія»), що панувала з XI по XVI ст., зводився до раціонального, що використовує логічні прийоми, обґрунтування християнського віровчення.

У схоластиці мали місце різні течії, загальною ж була настанова на коментування текстів. Позитивне вивчення предмета й обговорення реальних проблем підмінювалися словесними хитруваннями. Спадщину Аристотеля, що з'явилася на інтелектуальному обрії Європи, католицька церква спочатку заборонила, але потім заходилася «освоювати», адаптувати. З цією задачею найкраще впорався Фома Аквінський (1225-1274), вчення якого пізніше було канонізоване в папській енцикліці (1879) як істинно католицька філософія Психологія) і одержало назву томізму (дещо модернізоване в наші 1 під назвою неотомізму).

Томізм складався на противагу стихійно-матеріалістичним трактуванням Аристотеля, у надрах яких зароджувалася концепція двоїстої істини. її джерелом був Ібн-Рошд, який опирався на Аристотеля. Його послідовники в європейських університетах (аверроїсти) вважали, що несумісність з офіційною догмою уявлень про вічність (а не створення) світу, про знищеність (а не безсмертя) індивідуальної душі дозволяє стверджувати, що кожна з істин має свою область. Істинне для однієї області може бути помилковим для іншої і навпаки.

Фома Аквінський відстоював одну істину - релігійну, «що приходить зверху». Він вважав, що розум повинен служити їй так само щиро, як і релігійне почуття. Йому та його прихильникам вдалося розправитися з аверроїстами в Паризькому університеті. А в Англії, в Оксфордському університеті, концепція двоїстої істини досягла тріумфу, ставши ідеологічною передумовою успіхів філософії і природничих наук.

Описуючи душевне життя, Фома Аквінський розташував різні її форми у вигляді своєрідних сходів - від нижчих до вищих. У цій ієрархії кожне явище має своє місце, встановлені грані між усім сущим і однозначно визначеним, чому, де слід бути. Ступінчасто розташовані душі (рослинна, тваринна, людська), усередині кожної з них - здібності та їх продукти (відчуття, уявлення, поняття).

Поняття про інтроспекцію, що зародилося у Плотіна, перетворилося в найважливіше джерело релігійного самозаглиблення в Августина та знову виступило як опора модернізованої теологічної психології у Фоми Аквінського. Роботу душі останній представив у вигляді наступної схеми: спочатку вона вчиняє акт пізнання - їй приходить образ об'єкта (відчуття або поняття); потім усвідомлює, що нею зроблено цей акт; нарешті, проробивши обидві операції, душа «повертається» до себе, пізнавши вже не образ і не акт, а саму себе як унікальну сутність. Перед нами — замкнута свідомість, з якої немає виходу ні до організму, ні до зовнішнього світу.

Томізм, таким чином, перетворив великого давньогрецького філософа в пам'ятник богослов'я, у «Аристотеля з тонзурою» (тонзура - виголене місце на верхівці - знак приналежності до католицького духівництва).

В Англії проти томістської концепції душі виступив номіналізм (від лат. «номен» - ім'я). Він виник через суперечку про природу загальних понять, чи універсалій. Суть суперечки полягала в тому існують ці загальні поняття самі по собі, самостійно і незалежно . нашого мислення, чи являють собою тільки імена, реально ж піклуються лише конкретні явища.

Енергійним проповідником номіналізму був професор Оксфордського університету Вільям Оккам (близько 1285-1349). Відкидаючи томізм і відстоюючи вчення про «двоїсту істину» (за якою релігійні догми не можуть ґрунтуватися на розумі), він закликав опиратися почуттєвий досвід, при цьому необхідно було орієнтуватися на терміни, що позначають або класи предметів, або класи імен, знаків. Номіналізм сприяв розвитку природничо-наукових поглядів на пізнавальні можливості людини. До знаків, як головних регуляторів душевної активності, неодноразово зверталися мислителі наступних століть. Так, у психології укріпилося правило (відоме як «бритва Оккама»), відповідно до якого «не слід множити сутності без потреби». Інакше кажучи, немає рації вдаватися до пояснення певних явищ багатьма силами чи факторами, коли можна обійтися їх меншим числом: «Даремно робити за допомогою багато чого те, що можна зробити за допомогою меншого». Ця «бритва» стала основою «закону економії» у психології, проілюструвати який можна таким прикладом: вивчаючи поведінку тварин, не треба наділяти їх розумом людини, якщо є простіший спосіб пояснення.

Отже, у ранньому середньовіччі під шаром суто розумових побудов, далеких від реальних особливостей психічної діяльності, пробивалося джерело нових ідей, пов'язаних з досвідним пізнанням душі та її проявів. У противагу прийнятим схоластикою прийомам виведення окремих психічних явищ із сутності душі та її сил, Для дії яких немає інших основ, крім волі божої, складалася методологія, заснована на досвідному, детерміністському підході. Свого розквіту цей підхід досяг у наступну епоху - епоху Відродження. Отже, головною особливістю цього періоду стало відродження античних цінностей, без яких навряд чи змогли б існувати і арабомовна і латиномовна культури (у Західній Європі, як відомо, мовою Ученості була латинь).