2.1 Сучасні методи навчання граматики

Перш за все, варто запам'ятати, що англійська мова – це не ваша рідна, до якої ви так звикли і яку ви використовуєте в спілкуванні, практично не замислюючись про теорію. Іноземна мова вимагає поваги і розуміння того, що вона може відрізнятися від вашого. При вивчанні граматики англійської мови виникають проблеми з осмисленням того чи іншого явища, наприклад, артикля або великої кількості часів. А ось і не треба тут включати логіку і намагатися зіставити все це з українською мовою. Намагайтеся лише зрозуміти і прийняти ці норми, як особливості англійської мови. Так ви не нашкодите вашій нервовій системі і не будете з відразою ставитися до граматики. Ніколи не приступайте до вивчення більш складного матеріалу, якщо не впевнені, що його фундамент «стоїть міцно». Лише тверде знання основ допоможе вам відносно легко сприйняти речі складніше. І найголовніше, на мій погляд – це, перш за все, втілення, а потім відпрацювання засвоєної теоретичної інформації.

Найкраще запам'ятовується теорія, представлена за допомогою наочних засобів і посібників. Це можуть бути схеми, таблиці, малюнки, моделі, презентації, тобто все, що дозволяє візуально показати сенс цього правила. Для цих цілей, наприклад, служить ресурс englishtenseswithcartoons.com, який пояснює часи англійської мови за допомогою картинок і flash-мультів. З книг цікава «Picture Grammar for Children» by David Vale. А можна ще проводити вивчання граматики англійської мови на основі пісень, які пропонує Mark Hancock у своїй книзі «Teaching Grammar through songs». Головне, ніколи не вчіть граматику на «голих» прикладах, абсолютно відірваних від життєвих ситуацій. Все, що ви вивчаєте або даєте для вивчення будь-кому, повинно бути представлено в контексті реальної розмовної мови.

І, звичайно, найбільш корисною частиною навчання граматики англійської мови є практика теорії для активізування граматичного матеріалу та розвитку мовлення. Нехай це будуть не тільки вправи (у великій кількості), а й різноманітні ігри, діалоги, змагання. А ідеї для всього перерахованого можна почерпнути з книг Peter Watcyn-Jones під назвою «Grammar Games and Activities» і «More Grammar Games and Activities».

Зробіть процес навчання граматики англійської мови цікавим, і ви перестанете сприймати її як «щось відразливе».

Беручи до уваги ту обставину, а також вищезазначене спрощення у

вживанні часів, що виникло в процесі розвитку сучасної англійської мови,

з’явилася пропозиція, яка полягає в наступному: в системі видо-часових

форм англійського дієслова потрібно перерозподілити співвідношення

активних і пасивних граматичних явищ на користь останніх. Практика

засвідчує, що, наприклад, Future Simple втратило свій статус граматичного

явища, яке частотне в усному мовленні, оскільки усюди змінюється на

конструкції to be going to, Present Continious, Present Simple. Чи варто в

цьому випадку приділяти так багато уваги в роботі з ним, доводячи його

вживання до автоматизму, як у випадку з конструкцією типу I shall; He

will, якщо на думку англійських граматистів, майбутнього часу в

англійській мові немає? Чи варто формувати активні граматичні навички у

вживанні Present Perfect Continious, якщо у мовленнєвій практиці він

замінюється на Present Continious? Усім відомо поняття “королівська

граматика”, але чи варто відрізнятися від носіїв мови тим, що, на їхню

думку, ми говоримо дуже “правильно”?

Перерозподіл граматичних явищ дозволяє реально зекономити

зусилля, а головне, навчальні години, що відводяться на опрацювання тих

граматичних явищ, що втрачають статус “активних”, а час, що звільнився,

на наш погляд, краще витрачати на читання текстів про життя однолітків

за кордоном, що й відображає так званий “діалог культур”. Разом із тим, на

превеликий жаль, текстів такого змісту в сучасних навчальних посібниках

небагато, котрі істотно впливає на мотивацію вивчення англійської мови і,

відповідно, на процес засвоєння в цілому.

Окремого обговорення заслуговує також трактовка головних

(парадигмальних) значень інтерферуючих граматичних явищ в умовах

їхнього протиставлення, що, на наш погляд, є головною умовою

усвідомлення учнями комунікативної значущості граматичних норм, що

активізуються, при первісному їх поданні.

Важливість використання принципу протиставлення у навчанні

різним аспектам іноземної мови неодноразово підкреслюється у

методичній літературі. Найбільш нехарактерним у зв’язку з цим є

висловлювання Дж. Керолла про те, що частота з якою одиниця мови

тренується сама по собі, не так важлива, як частота, за якою вона

протиставляється іншим одиницям, з якими її можна сплутати. На

думку спеціалістів, сучасна концепція навчального процесу полягає в

тому, що мовні явища, зокрема граматичні структури, мають уводитися й

тренуватися не ізольовано, а обов’язково в контрасті та протиставленні з

іншими структурами мови, що вивчається.

У минулому вже неодноразово намагалися використати систему

опозицій при навчанні іноземній мові. У зв’язку з цим варто відзначити

дослідження І. Фріза, який виступив з ідеєю організації тренувальних

вправ, в яких відпрацьовувалися не окремо взяті одиниці іноземної мови, а

системи значущих протиставлень цих одиниць, зкорегованих відповідно до

структурних особливостей рідної мови.

Використання принципу протиставлення в практиці викладання, у

першу чергу, обумовлене тим, що мова, яка вивчається, просичена

системою взаємопроникаючих опозицій, що охоплюють усі його “яруси”:

системні властивості мови пов’язані з об’єднанням компонентів у їхній

внутрішній протилежності: структурні властивості мови визначають

внутрішню упорядкованість одиниць завдяки їхньому входженню у

протилежні роди. Опанування іноземною мовою означає засвоїти

систему опозицій, що її представляють. Опанування системою мовних

опозицій, у свою чергу, передбачає формування механізму вибору

потрібної форми для досягнення певних цілей в конкретних актах

комунікацій. З цієї точки зору використання принципу протиставлення у

навчальному процесі має певні переваги порівняно з іншими формами

роботи над мовним матеріалом, оскільки структура дій вибору в умовах

протиставлення є більш важкою для того, хто навчається, здійснює названу

дію, ніж, наприклад, оперування заданим явищем. Тому, якщо навичку

володіння мовним явищем зв’язати з характером мислительних операцій в

процесі його становлення – більш міцний навик формується в умовах

більш високої мислительної активності того, хто навчається. Таким чином

немає підстав піддавати сумніву твердження щодо планомірності

використання принципу протиставлення як однієї з головних умов

підвищення ефективності навчання іноземних мов.

Реалізація принципу протиставлення у навчанні граматики

передбачає насамперед виокремлення граматичних опозицій шляхом

співставлення значень (або компонентів значень) граматичних форм. При

цьому в теоретичній граматиці під граматичною опозицією розуміється

«відношення між двома граматичними одиницями, що мають загальну

інтегральну ознаку і відрізняються за допомогою однієї дистанції, або,

іншими словами, особливий тип релевантної відмінності між

граматичними одиницями, що, відповідно, мають бути інваріантними по

відношенню однин до одного. Крім того, належність до одного

парадигматичного класу, відрізняючись однією диференціальною

ознакою”. Граматичні опозиції, що виокремлюються ззовні мови,

яка вивчається, поділяються на “взаємовиключні”, в яких один із членів є

маркований або ознаковий, оскільки характеризується наявністю певної

диференціальної ознаки, відсутньої у іншого члена. Одне із значень у

таких опозиціях є загальне, що й слугує основою для порівняння.

Разом з тим, беручи до уваги ту обставину, що навчання іноземної

мови відбувається в умовах штучної двомовності, таке розмежування

граматичних опозицій недостатньо певно відображає специфіку процесу

їхнього засвоєння, оскільки відбір і організацію граматичних опозицій слід

проводити з урахуванням їхньої значущості для учнів з даною рідною

мовою. Тому доцільно розглядати не тільки внутрішньомовні

протиставлення, але й міжмовні співставлення, за допомогою яких можна

прогнозувати труднощі опанування певного граматичного явища.

Наведемо, як приклад, опозицію Past Simple – Past Progressive

(Continious) і зробимо спробу визначити ту “диференціальну ознаку”, яка б

сприяла більш певному усвідомленню нашими учнями значення у межах,

передбачених шкільною програмою ситуацій спілкування.

Отже, у підручнику В. Плахотник, Р. Мартинової як головне

виводиться “значення дії, що тривала у певний момент у минулому”. Цей

момент звичайно позначається обставинними словами типу: at that moment

…, at 7 o’clock або підрядними реченнями з дієсловом-присудком у Past