8

Тема: Соціальна стратифікація суспільства

План

1. Сутність і функціональна природа соціальної стратифікації.

2. Соціальна мобільність та її види.

3. Міграція та її види.

1. Сутність і функціональна природа соціальної стратифікації

Соціальна стратифікація (лат. stratum — шар) — поділ суспіль­ства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Термін „стратифікація” запозичений з геології, де він означає розподіл пластів землі по вертикалі. Соціологія ототожнює будову суспільства з будовою землі і розмістила соціальні групи (страти) також по вертикалі. Але основою розподілу служать рівень багатства, доступ до влади та інших соціальних благ.

Неоднакова оцінка суспільством значення та ролі кожного статусу або групи спричиняє своєрідне ранжування людей, груп на „вищих” та „нижчих”.

В основі теорії стратифікації лежить об’єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за такими статусними ознаками:

• характером власності,

• розміром доходів,

• обсягом влади,

• рівнем освіти,

• престижем.

Саме ці критерії вичерпують коло соціальних благ та каналів їх доступу, до яких прагнуть люди. А вони завжди неоднакові (нерівні).

Теорію соціальної стратифікації було створено на по­чатку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т.Парсонсом, Р.Мертоном, К. Девісом.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його резуль­тат. Вона засвідчує не просто різне становище в су­спільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище.

Стратифікація — риса будь-якого суспільства.

Англійський соціолог Е. Гідденс розріз­няє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівнос­ті, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза зако­ном (класична форма рабства), в іншому — йому від­водилася роль слуги чи солдата.

2. Касти. Кастою, як правило, називають соціальну групу, членством у котрій людина зобов’язана виключно своїм народженням. У різних регіонах поділ на касти має рі­зні форми. Особливо характерний він для Індії, де налічується 4 основні касти: брахмани – священики, кшатрії – воїни; вайшеї – купці; шудри – робітники та селяни. Окрім того, існують 5 тис. неосновних каст і підкаст. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає перехід з однієї касти в другу. Каста по­в'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення ду­ші». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Вони властиві європейському феодалізмо­ві. Стани – це соціальні групи, які володіли закріпленими звичаями або юридичним законом, котрі передавалися через спадщину правами та обов’язками. На рубежі 14-15 ст. в Європі станове суспільство розділялося на вищі стани (дворянство, духовенство) та непривілейовані (купці, ремісники, селяни). У Російській імперії 18 ст. сформувався становий поділ на: дворянство, духовенство, купецтво, міщанство, селянство. Кожний стан включав численні прошарки, ранги, рівні, професії, чини. Чим вище в соціальній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус.

Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було мож­ливим, хоча й складним.

4. Класи

Соціальний клас – це велика соціальна група, яка об'єднує людей з принципово спільним соціально-економічним і політичним статусом, елемент соціально-стратифікаційної системи.

Клас – угрупування людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості діяти.

Рабство, касти, стани – належать до закритого типу стратифікованих суспільств, в якому існують жорсткі перепони між верствами (стратами), що обмежують переміщення.

Класи належать до відкритого типу стратифікованих суспільств, що характеризується можливими і бажаними переміщеннями з одного класу в інший.

Класи не зумовлюються віросповіданням або законом; належність до класу не є спадковою, а класові межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщення за класовою ознакою — звичайне явище, оскільки на­лежність до класу пов'язана з професією, матеріаль­ним рівнем, майновим цензом індивіда, його прилученням або не прилученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві тощо.

Належати до класу означає отримати доступ до певного обсягу матеріальних і соціальних благ, володіти конкретним об­сягом влади і відповідальності, розпоряджаючись людьми і різно­манітними ресурсами, бути носієм специфічних сподівань та до­магань, а в більш широкому розумінні — й культури: поводити себе стосовно інших людей або подій згідно із ситуацією, набути­ми поняттями та уявленнями.

У сучасному суспільстві розрізня­ють, як правило, три класи: вищий, середній, нижчий.

Характеристика класів

Основні страти		Рівень добробуту	Рівень освіти і професійна кваліфікація	Рівень допуску до прийняття владних рішень	Основне коло людей
Вищий клас		Дуже високий	Високий	Утримують реальний контроль над ситуацією в сус­пільстві, формують громадську думку	Правляча еліта, крупні бізнесме­ни, фінансисти, топ-менеджери, частина наукової та творчої еліти
Середній клас	Від замож­ного до та­кого, що дозволяє задовольни- ти основні соціальні потреби		Достатньо висо­кий, такий, що дозволяє займа­тися кваліфікова­ною працею, в т.ч. і в управлі­нні.	Рівень "пересічного грома­дянина".	Середні і дрібні підприємці, основна маса інтелігенції, управлінців "серед­нього рівня", квалі­фіковані робітники.
Нижчий клас	Низький, на межі бідності		Як правило, не­високий, низь­кий, за винят­ком "нових бід­них" у неста­більних сус­пільствах, де навіть їх висока освіта і квалі­фікація не має попиту на ринку праці.	Як правило, не є самос­тійним у прийнятті владних рішень, виступають об'єктами управління.	Як правило, най­мані працівники зайняті некваліфікованою і малокваліфікованою працею, безробіт­ні.
Андер-клас	Поза межею бідності		У більшості випадків найниж­чий, або і від­сутній.	Виступають як об'єкти управління, або і зовсім відсторонені від участі в громадсько-політичному житті.	Частина зайнятих найбільш непрестижною працею, хронічно безро­бітні, особи без ПМЖ.

Вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє вироб­ничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індуст­ріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають про­міжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіа­тора (посередника).

2. Порівняно високо забезпечена частина суспільст­ва, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслі­док чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах найкваліфікованіші, найдіяльніші кадри су­спільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, ро­бітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсот­ків.

Завдяки переліченим якостям та високому соціаль­ному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

В Україні, на жаль, до середнього класу належать всього 6-9 % (за окремими дослідженнями 20 %) населення.

4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, націо­нальної культури, тобто властивих відповідним суспіль­ствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас висту­пає культурним інтегратором суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

Однак за всієї значущості класова система — один із виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не за­перечують одна одну, а навпаки — сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описа­ти механізми і способи формування конкретної ієрар­хії в суспільстві. Це особливо важливо при досліджен­ні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.

Згідно з результатами соціологічних обстежень сучасна стратифікаційна структура нашого суспільства така:

Адміністративна еліта

Нова буржуазія – підприємці

Комерсанти

Інтелігенція

Робітничий клас

Селяни

Прошарок тимчасово безробітних