6. Система (структура) права соціального забезпечення

Норми права, які формують галузь права, розташовуються у певному порядку, який об'єктивно зумовлений характером суспільних відносин. Тобто система будь-якої галузі права - це зумовлене характером суспільних відносин внутрішнє розташування правових норм всередині галузі.

Норма права вважається найдрібнішим структурним елементом системи будь-якої галузі права. Ті суспільні відносини, які формують предмет правового регулювання, за своїм характером

не є однорідними, що дає підстави виділяти всередині кожної з галузей права відносно стійкі групи правових норм, які забезпечують регулювання відповідних груп однорідних суспільних відносин. Вони відомі як інститути права або правові інститути. Зрозуміло, що й у структурі системи права соціального забезпечення можна виділити галузеві правові інститути, які об'єднують близькі за змістом і характером правові норми.

Усі правові інститути залежно від того, чи містять вони норми, які є визначальними для всієї галузі права і мають вплив на весь комплекс суспільних відносин, що формують предмет правового регулювання, чи їх дія обмежується лише певним видом суспільних відносин, у теорії права прийнято поділяти на загальні інститути та спеціальні.

Такий загальнотеоретичний підхід до поділу правових інститутів за їх значенням для конкретної галузі права дає підстави для виділення в системі права соціального забезпечення Загальної і Спеціальної частин. Відповідно, кожна із цих частин містить властиві їй правові інститути, а останні, в свою чергу, складаються з норм права, які є найнижчою (найдрібнішою) ланкою внутрішньої структури галузі права.

Отже, система права соціального забезпечення - це зумовлена характером суспільно-забезпечувальних та пов'язаних з ними відносин внутрішня структура галузі права, яка дістає вияв у поділі всіх норм на правові інститути, що залежно від їх значущості формують Загальну та Спеціальну частини.

Склад Загальної частини формують ті правові інститути, які відображають специфіку галузі права і мають визначальне значення для більшості інститутів Спеціальної частини. Такими є, зокрема, інститут, що визначає сферу дії та об'єкт правового регулювання; інститут правосуб'єктності учасників правових відносин; інститут державних соціальних стандартів та соціальних гарантій; інститут соціальних ризиків; інститут, що визначає принципи права соціального забезпечення; інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування; інститут оформлення реалізації права на соціальне забезпечення (процедурні норми).

Серед правових інститутів, що формують Загальну частину, найбільш вагоме місце відводиться нормам, які визначають сферу дії та об'єкт впливу. І якщо у тих галузях права, де існує кодифікований акт (кодекс), це визначається саме у ньому, то для права соціального забезпечення визначальними у цьому плані є норми, які містяться у ст. 46 Конституції. Тут у концентрованому вигляді окреслено той комплекс суспільних відносин, що потребують самостійного правового регулювання, тобто визначено предмет галузі права.

Не менш важливим для Загальної частини права соціального забезпечення є інститут правосуб'єктності учасників соціально-забезпечувальних та пов'язаних з ними правових відносин. Тут, зокрема, визначаються основні елементи правового статусу цих учасників. Цей інститут має комплексний характер, оскільки його норми містяться не лише у актах національного права: Конституції, законах, підзаконних актах, а й у деяких міжнародно-правових документах (угодах, укладених між державами—учасницями СНД), на які було надано згоду Верховною Радою України.

Відносно новим для вітчизняного права соціального забезпечення є інститут Загальної частини - соціальні ризики. Після прийняття Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування норми цього інституту отримали своє довершення і зайняли чільне місце у структурі галузі права.

Комплексним інститутом, що теж був фактично заново сформований у структурі Загальної частини права соціального забезпечення, став інститут загальнообов'язкового державного соціального страхування. Він вважається чи не найбільшим правовим утворенням цієї галузі. А тому можна в його структурі виділити норми, що мають якісну однорідність та є регулятором відносно самостійної групи соціально-страхових відносин - відносин страхового стажу. Тобто у складі комплексного інституту загальнообов'язкового державного соціального страхування виділяється самостійний підінститут - страхового стажу.

Спеціальна частина права соціального забезпечення, на відміну від Загальної частини, є менш сформованою. Принципово основні інститути цієї структурної ланки визначені достатньо повно і проблем щодо належності їх саме до Спеціальної частини фактично не існує. Є лише проблеми із внутрішнім нормативним наповненням самих інститутів цієї частини права соціального забезпечення.

Реформування системи законодавства у сфері соціального захисту і приведення його у відповідність з Конституцією та ринковими перетвореннями в нашій країні призводять до якісних змін і оновлення цілого ряду правових інститутів. Суттєво змінився інститут страхових та державних (нестрахових) пенсій. Після прийняття та набрання чинності Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" повністю оновлено ту частину інституту, яка формувалася за рахунок норм, що

регулюють страхові пенсії. Загалом цей інститут набув ще більш виразного соціального характеру,

Що стосується такого важливого інституту Спеціальної частини, як інститут страхових та державних допомог, то його сформованість та наповненість виглядають більш стабільними і визначеними. Нормативні акти, положення яких становлять зміст цього правового інституту, пройшли апробацію впродовж декількох останніх років і засвідчили свою ефективність у забезпеченні регулювання відносин щодо надання допомог по безробіттю, в разі тимчасової непрацездатності, у зв'язку з вагітністю і пологами тощо.

Достатньо вагоме місце у структурі Спеціальної частини права соціального забезпечення займає інститут соціальних пільг та соціального обслуговування. Він складається з норм, які спрямовані на забезпечення медико-реабілітаційних, соціально-трудових, житлово-побутових та інших соціальних пільг, які надаються для підтримання життя особи з настанням соціальних ризиків, а також на здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг.

Для Спеціальної частини притаманною є комплексність її основних інститутів. Наприклад, інститут страхових та державних (нестрахових) пенсій має у своїй структурі принаймні 2 відносно самостійні утворення - страхові пенсії та державні (нестрахові) пенсії. При цьому норми, які формують кожен із цих підінститутів, можна об'єднати у менш значні за обсягом групи, що забезпечуватимуть регулювання подібних за характером груп соціально-забезпечувальних відносин: пенсій за віком, у зв'язку з інвалідністю, втратою годувальника тощо.