3. Відповідальність держав-членів перед індивідами за порушення права Європейського Союзу

Право ЄС надає індивідам широкі можливості захисту своїх прав, порушених як державами-членами, так йінститутами ЄС (рис. 5).Відшкодування збитків при цьому є одним з найбільш ефективних інструментів. Якщо має місце порушення прав, наданих індивідові правом ЄС, він має можливість стягнути збитки з порушника, яким може бути як держава-член, так й інститут ЄС.

Щодо держав-членів ЄС, найбільш поширеним є інститут відповідальності за порушення права ЄС, що включає принцип відповідальності за неімплементацію директив та більш широкий принцип відповідальності за будь-які порушення права ЄС дер­жавами-членами установчих договорів ЄС.

3.1. Принцип відповідальності держав-членів за неімплементацію директив

Рішення у справі Francovich та Bonifaci v.Italy у деякому сенсі було революційним і значною мірою усунуло труднощі, до яких призвела неможливість горизонтальної прямої дії директив. Принцип, який встановлено ЄСП у рішенні з цієї справи, полягає в тому, що держава-член ЄС, яка вчасно не імплементувала директиву ЄС в національне законодавство, від­повідальна перед індивідами, що зазнали шкоди в результаті такої бездіяльності держави.

За фактами цієї справи Італія вчасно не імплементувала дирек­тиву, яка вимагала від держав-членів створення спеціальних фондів, відповідальних за виплату компенсацій працівникам за умови банкрутства підприємств. На момент, коли громадяни Франкович, Боніфачі та інші втратили роботу внаслідок банк­рутства роботодавця, в період коли Італія ще не імплементувала зазначену директиву. ЄСП вирішив, що Італія мала виплатити цим працівникам компенсацію за вчасне нестворення відповід­них фондів, а відтак за неімплементацію директиви. Аналізу­ючи ст. 4 (3)Договору про ЄС (на той час ст. 10Договору про Співтовариство 1957p.),ЄСП дійшов висновку, що міркування "ефективності" вимагають, щоб індивідам було надано можли­вість одержання компенсації за порушення права ЄС державою-членомЄС.

Умови, за яких держава є відповідальною перед громадянами за неімплементацію директив:

1) неімплементована директива має надавати індивідам права;

2) обсяг цих прав має бути визначено на підставі цієї ди­рективи;

3) потрібна наявність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням та збитками, яких зазнав індивід.

При цьому не має значення, чи може директива мати пряму дію; істотним є лише факт неімплементації її державою.

Первинним призначенням цього інструменту є стимулю­вання держав-членів ЄС щодо дотримування права ЄС, тому можна стверджувати, що громадянство індивіда, який зазнав збитків, не має істотного значення (звичайно, якщо тільки конкретна директива не передбачає певного кола суб'єктів, щодо яких вона чинна). Тому з певними застереженнями громадяни інших країн (зокрема й України) також мають мож­ливість стягувати збитки з держав-членів ЄС, якщо їх права порушено.

Хоча спочатку цей новий інструмент захисту прав грома­дян був призначений для вирішення трудових спорів і спорів, що виникають у випадку банкрутства, його потенційна сфера використання є дуже широкою. Рішення у справі Francovich усуває будь-яку заінтересованість держав-членів ЄС не імплементувати вчасно директиви. Це рішення надає індивідам ефективний засіб стягнення з держави збитків, спричинених нехтуванням нормами директиви, на яку не можна безпосе­редньо посилатися за браком норм прямої дії. Таким чином, принцип Francovich скоріше доповнює, ніж замінює, принцип прямої дії директив.