82.Зміст виховної роботи

Упродовж сторіч, починаючи з афінської системи виховання, діє ідеал цивілізованого суспільства — ідеал фізичної і моральної досконалості. "Педагогічна система кожної історичної епохи, — пише академік М. Г. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал. Тож цілком закономірно виникає питання про сучасний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного-виховання в Українській державі" (Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996. — С. 50). Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкритий у працях українського педагога Григорія Ващенка "Виховний ідеал", "Виховна роль мистецтва", "Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру" та ін. В основному розуміння ідеалу національного виховання автор зводить до загальнолюдських і національних вартостей, що є духовним надбанням народу. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, формування національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Зміст національного виховання відображає в єдності його загальну мету (всебічний і гармонійний розвиток дитини), завдання (індивідуалізація і соціалізація) й складові частини (розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання). Кожен з цих напрямів має свій зміст і завдання. У зміст національного виховання входять також утвердження позитивних рис національного характеру і усунення чи запобігання рис негативних. Не менше значення має передача молоді загальнолюдських культурних цінностей: критичного мислення і нових способів діяльності, гуманізму, розуміння пріоритетів інших та взаємозалежності з людьми.

83. Основні напрями всебічного розвитку особистості: розумове виховання. моральне виховання. трудове виховання. система профорієнтаційної роботи. економічне виховання.естетичне виховання.фізичне виховання

Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність педагогів, батьків, громадськості, самого учня щодо розвитку розумових сил і мислення, прищеплення їм культури розумової праці.Завдання розумового виховання: о озброєння учнів знаннями основ наук; ▲о формування наукового світогляду та національної свідомості; ▲о розвиток мислення взагалі і різних його видів (діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, репродуктивного, творчого, системного); оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація); ▲ 0 формування в учнів культури розумової праці (загальні та спеціальні навчальні вміння, вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали; уміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять, контролювати себе). До завдань розумового виховання належить формування наукового світогляду. Науковий світогляд — це цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і самої себе.Науковий світогляд формується у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін, у позаурочній виховній роботі, через доцільну і професійну позицію педагогів і батьків. Детально ця тема розкривається в лекції про В. О. Сухомлинсь-кого та в його праці "Про розумове виховання" (К, 1998). Методика виявлення рівня сформованості світогляду учнів включає: а) аналіз відповідей учнів із світоглядних питань на уроках; б) спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у різних ситуаціях; в) порівняння даних спостережень батьків, педагогів та інших учасників педагогічного процесу; г) проведення спеціальних співбесід, обговорення моральних та інших проблем. (

(84)Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.Моральне виховання — дуже важка робота для вчителя, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у суспільстві відбувається багато негативного, нелегко скласти програму виховної роботи, усе в ній передбачити і виконати. Крім того, виховання має внутрішні суперечності: не спрацьовує відразу зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не побачиш), виховання потрібно здійснювати за багатьма напрямами (розумовим, моральним, трудовим, естетичним, екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це потрібно зробити вчителю.Методологічною основою морального виховання є етика — наука про мораль, її природу, структуру і особливості походження. Мораль — це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Поняття "моральний", "моральність" використовують, коли мова йде про конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність не можна вважати синонімами. Зміст морального виховання в національній школі дається в концепціях національного виховання (1996 р.), позакласної виховної роботи (1994 р.), української національної школи-родини (1994 р.), безперервної системи національного виховання (1994 р.) та в інших нормативних документах. Він включає в себе формування національної свідомості, виховання любові до розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в практичних справах розбудови нашої держави; формування в учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності Україні. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїчне виховання — формування бойового морально-психологічного духу, виховання глибокого розуміння громадянського обов'язку, готовності захищати Батьківщину, оволодіння військовими знаннями, вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його збройних сил,

(86)Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя — ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Роль трудівника передбачає вміння і бажання активно трудитися, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Головне завдання трудового виховання — це вироблення потреби в праці, правильного ставлення до цілей, процесу, результатів праці та до людей праці. Учні охоплені такими видами праці: 1. Навчальна — головна, перший серйозний і важливий обов'язок учнів перед суспільством. 2. Самообслуговування — дуже важливий щоденний вид діяльності дітей. 3. Суспільно-корисна праця, до неї залучаються переважно старшокласники, вона найбільш сприяє соціалізації особистості. 4. Продуктивна праця існує в школі, якщо для цього створені необхідні умови; цей вид діяльності готує молодь до життя, ринкових відносин, сприяє формуванню багатьох необхідних прикмет людини-виробника, людини-творця. 5. Творча праця, розвиток творчих здібностей учнів на уроках у гуртковій та позашкільній діяльності. Отже, існує система трудового виховання учнів, у якій найважніша роль належить трудовому навчанню — здійснення загально-трудової, загальновиробничої, загально-технічної й спеціальної підготовки. трудове навчання має виховуючий, розвиваючий і профорієнтаційний, тобто інтегративний характер. У процесі щоденного самообслуговування в учнів виробляються навички культурної поведінки в суспільстві, у сім'ї і в школі. Під час суспільно-корисної і продуктивної праці учні вчаться жити в колективі (клас, різновіковий загін, учнівська бригада, табір праці і відпочинку, кооперативи та інші трудові об'єднання школярів). Учні вчаться демократії, самоврядування, госпрозрахунку, набувають якостей ініціативного, дисциплінованого, відповідального господаря суспільного й індивідуального виробництва, крім цього, учаться бережливості, діловитості, розрахунковості, раціонального планування своєї роботи, прийомів контролю за якістю виконання роботи. На уроках і в позакласній роботі слід застосовувати поряд з бесідою, розповіддю такі форми і методи, як виробничі екскурсії, розв'язування задач з економічними розрахунками, участь в економічному аналізі процесу і результатів суспільнокорисної і продуктивної праці, ділові гри.

З метою формування в учнів професійного самовизначення потрібна система науково-практичної діяльності школи, сім'ї, підприємств, ПТУ, профорієнтаційних центрів, яка називається професійною орієнтацією. Вибір професії — один з головних життєвих виборів, який здійснює людина в юному віці. Він має велике значення як для самої людини, так і для суспільства. Вибір професії — це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі.У сучасних умовах світ професій дуже рухливий: немала частина старих професій зникає, багато виникає нових спеціальностей. Наприклад, професійно-технічна освіта готувала спеціалістів з 1500 професій, а в останні роки — з шестисот. Спостерігається масова перекваліфікація. Професійна орієнтація у школі повинна врахувати перехід до більш престижних, цікавих і оплачуваних професій, тенденцій зростання зайнятості в невиробничій сфері. Учень повинен знати якомога більше професій, їх особливості, вміти порівняти свої можливості з вимогами професій до її носіїв. Завданням профорієнтаційної роботи з учнями є їх підготовка до свідомого вибору професії.

Змістом профорієнтаційної роботи є: а) розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію; б) місце обраної ним професії серед інших професій певної галузі; в) перспективи вдосконалення своєї професії і свого професійного зростання; г) умови роботи з обраної професії; ґ) обсяг знань, умінь і навичок, яких вимагає обрана професія. Етапи профорієнтаційної роботи такі: § професійна інформація — це пропаганда різних професій, психолого-педагогічна система формування в особистості активної профорієнтаційної позиції; § професійна діагностика — це система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей; § професійна консультація — надання особистості на основі її вивчення науково - обґрунтованої допомоги щодо професійного самовизначення; § професійний відбір — це система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у доборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки загальних і спеціальних здібностей, здатностей, інтересів, потреб і об'єктивних умов професійної підготовки і працевлаштування; § професійна адаптація — пристосованість учнів до засвоєння обраної професії. Профорієнтаційна робота проводиться у процесі вивчення предметів трудового циклу та інших навчальних дисциплін, під час позаурочної виховної роботи у школі та сім'ї. Не можна під час профорієнтації допускати таких помилок: ділити професії на "престижні" і "непрестижні", ототожнювати навчальний предмет з професією, вибирати професію під чиїмось впливом, мати застарілі уявлення про характер праці у сфері матеріального виробництва.

(87)Національне виховання в українській школі передбачає залучення молодого покоління до творчої участі в рідній та загальнолюдській культурі, примноженні її досягнень. Звідси — необхідність удосконалення художньої освіти та естетичного виховання підростаючих поколінь, розвиток у школярів почуття прекрасного. Естетика — це філософська наука про прекрасне в житті і мистецтві, про особливості пізнання і перетворення світу "за законами краси", про загальні закономірності мистецтва, художньої творчості й естетичного виховання. Естетичне виховання — це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів, смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її творчих здібностей і непримиренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності. Влучно говорять: естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне. Завдання естетичного виховання такі: 1. Навчити учнів бачити прекрасне. 2. Виробити здоровий естетичний смак. 3. Зробити життя дітей духовно багатшим, ознайомивши їх з кращими творами літератури і мистецтва. Якщо дитина матиме глибокі знання та уявлення про прекрасне, вона зможе відрізняти і правильно оцінювати потворне, трагічне, героїчне, комічне, величне. Якщо прекрасним є життя, то потворне — усе, що губить життя, заважає прогресу, спотворює людину. Трагічне — усе те, що викликає почуття смутку, горя, це події, які призводять до рішучої, нещадної боротьби двох сторін. Комічне — це все нікчемне, потворне, яке виступає як смішне. Естетичне виховання не обмежує своїх завдань формуванням почуття прекрасного, трагічного, комічного, потворного, а включає і формування здатності до творчого перетворення світу відповідно до об'єктивних законів розвитку світу і людської життєдіяльності. Уся тонкість і майстерність педагога в естетичному вихованні полягає в умінні встановити різницю між естетичним сприйняттям і сприйняттям як простим психічним актом.Вихователь має постійно спрямовувати увагу вихованців на відбір і нагромадження вражень, відповідних їхній уяві про прекрасне. Усе відоме, звичне, банальне в чуттєвому матеріалі потрібно відкинути, зняти або подати в новому ракурсі. Естетично розвинений індивід чутливо відгукується на коло впливів зовнішнього світу, і ці впливи глибокі й істотні, змістовні й життєві. Завданням естетичного виховання є розвиток в учнів творчих здібностей, а саме: оригінальності, ухиляння від шаблону, ініціативності, наполегливості, високої самоорганізованості, колосальної працездатності. Естетика додає незадоволення досягнутим і постійне прагнення вдосконалюватися. Естетичний смак — така якість творчої особистості, яка забезпечує їй оригінальність сприйняття, розуміння і відображення оточуючої дійсності. Естетичні потреби — це мотиваційна сторона естетичних творчих здібностей, вона ніби спрямовує особистість на вчинки і дії, створення явищ і предметів, що відповідають емоційно-інтелектуальній єдності. Без естетичних потреб і естетичних творчих здібностей немає справді естетичної творчої особистості. Вся виховна робота повинна оцінюватися за цим важливим показником. Художнє виховання — процес цілеспрямованого впливу на особистість засобами мистецтва, завдяки якому у вихованців формуються художні почуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність залежно від можливостей творити в мистецтві.Джерелами естетичного і художнього виховання є художня література, музика, образотворче мистецтво, кіно, природа, оформлення школи і її приміщень, зовнішній вигляд учителів і учнів, стосунки між учителями й учнями, естетичне у праці. Шляхи естетичного виховання: § залучення дітей до праці (прибирання, догляд за тваринами, праця в саду, на городі, у полі, на пришкільних ділянках, у майстернях). Діти люблять працю, у процесі якої створюється щось красиве, незвичне. В. О. Сухомлинський говорив, що радість праці — це могутня виховна сила; § естетичне виховання в навчальному процесі. Можливості для естетичного виховання учнів є в кожному навчальному предметі, і естетичне виховання повинне відбуватися на кожному уроці. Унікальні можливості формувати почуття прекрасного мають уроки фізкультури. Вони формують красу людського тіла, естетичне ставлення до тіла, фізичного обличчя людини, її рухів. Багаті можливості для естетичного виховання учнів мають уроки літератури, малювання, музики та різноманітні факультативи. Оволодіння рідною мовою — перший культурний здобуток дитини. Школа розвиває естетичне почуття слова. Особливе місце в естетичному вихованні має зайняти українська національна культура. У багатьох школах виникають малі академії мистецтв (МАМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи, "подорожі" до джерел рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, мандрівки в історію тощо.

Економічне виховання тісно поєднане з трудовим. Економічне виховання — педагогічний вплив і діяльність, спрямовані на формування економічної свідомості учнів. Кожна людина повинна розуміти економічне життя суспільства, бути активним творчим учасником виробничого процесу, тому . економічне виховання є загальним і обов'язковим. < Завдання економічного виховання: а) ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, системою виробничих відносин і управління; б) формування здатності до економічного мислення, підвищення продуктивності праці, уміння швидко оволодівати новими формами і методами праці; виховання почуття і рис господаря, який бережливо ставиться до результатів праці, працює з повною віддачею; виховання розумних матеріальних потреб, уміння розпоряджатися зарплатою. Економічне виховання здійснюється у процесі вивчення основ наук, особливо основ економічних знань, трудового навчання. На уроках математики, фізики, хімії, біології учні вивчають наукові основи виробничих процесів, розв'язують задачі економічного змісту, дізнаються про використання на виробництві досягнень науки і техніки, і це сприяє економічному вихованню.Класний керівник з метою економічного виховання учнів залучає дітей до праці з самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, обговорення статей на економічну тематику, проводить виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств. Прикладом успішного виховання професійної орієнтації в учнів є досвід роботи директора та педколективу Сахнівської школи Черкаської області (читайте книги О. Захаренка та В. Чубара "Лелеки над Сахнівкою", "Школа над Россю"). Народний учитель, директор Сахнівської школи О. А. Захаренко вважає, що школа — це храм духовності, вона багато дечого може. Школа — не споруда, кабінети, наочна агітація. Школа — це високий дух, мрія, ідея, яка захоплює учнів, учителів і батьків. Сім років методом народного будівництва створювалася Сахнівська школа, яка тепер відома своїм досвідом виховної роботи на вищому рівні. У школі п'ять центрів: два навчальних, виховний, трудовий, спортивний і два плавальних басейни, обсерваторія, дендропарк, теплиці. Усе це зроблено силами учнів, учителів, батьків, громадськості.

(85)Фізичне виховання — це широка галузь педагогічного впливу на учнів. Воно здійснює фізичний розвиток, створює умови для поліпшення розумового, морального й естетичного виховання. Тому це багатогранний процес організації пізнавальної фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, спрямований на зміцнення потреби в заняттях фізкультурою і спортом, розвиток фізичних сил і здоров'я, вироблення санітарно-гігієнічних навичок і звичок здорового способу життя. Це завдання фізичного виховання. Зміст фізичного виховання: гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, кросова, лижна, ковзанярська підготовки, плавання, теоретичні відомості про суть і значення фізкультури і спорту. Головні засоби і методи фізичного виховання: а) природні сили (сонце, повітря, вода); б) режим харчування, праці і відпочинку; в) ранкова гімнастика; г) уроки фізкультури; д) позакласна робота (спортивні ігри, гуртки, секції, туризм) Форми й методи потрібно використовувати комплексно: 1. Фізичні вправи або фізтренування — це привчання дітей до охайності, чистоти, тренування в бігу, гімнастиці, важкій атлетиці. Учні повинні свідомо ставитись до фізичних вправ, мобілізувати свою волю. 2. Методи переконання (роз'яснення) і позитивного прикладу. Вони використовуються у процесі фізичних вправ, тренувань і спортивно-масових заходів. 3. Методи схвалення й осуду, контроль за виконанням санітарно-гігієнічного режиму, участю у спортивно-масовій роботі. Фізичне виховання у процесі навчання. У процесі навчання потрібно систематично виконувати санітарно-гігієнічні заходи і фізичні вправи (порядок, чистота повинні бути зразковими, вологе прибирання приміщень, освітлення класів, розміщення парт, свіже повітря, легкі вправи на перервах, рухомі ігри). Підчас уроків потрібно передбачати розумову втому і застійні явища в організмі, проводити фізкультпаузи на уроці — це легкі вправи на 1-1,5 хвилини під керівництвом учителя; особливу роль ці вправи мають у початкових і середніх класах. Дійовим засобом фізичного виховання є уроки фізкультури. Фізичне навантаження на організм під час уроку повинне зростати поступово, досягати максимуму в другій половині уроку, а в кінці уроку — знижуватися. На інших уроках (математики, фізики, історії, літератури) також потрібно підтримувати санітарно-гігієнічний режим, заохочувати до занять фізкультурою і спортом, розповідаючи про видатних учених та про роль праці і спорту в їхньому житті. Система позаурочних занять фізкультурою і спортом повинна бути пов'язана з фізичним вихованням на заняттях. У позаурочній роботі є низка напрямів фізичного виховання: 1. Санітарно-гігієнічна освіта учнів з метою формування у них санітарно-гігієнічних умінь і навичок. Це бесіди про режим праці, відпочинку, харчування, гігієну тіла, способи загартовування організму, зміцнення фізичних сил і здоров'я. Слід читати учням лекції про досягнення фізкультури і спорту, значення спортивних комплексів (ГПО), організовувати зустрічі із спортсменами. 2. Використання сил природи (сонця, повітря, води) для зміцнення здоров'я, фізичних сил учнів. Проводити прогулянки й екскурсії на природу, походи по рідному краю, ігри на місцевості. 3. Спортивне вдосконалення в різних видах фізкультури і спорту. Це організація спортивних секцій з гімнастики, легкої атлетики, а також ігор. 4. Організація і проведення спортивно-масових заходів у школі: спортивних свят, військово-спортивних ігор, спартакіад, спортивних змагань, вечорів, конкурсів. 5. Організація різноманітної трудової діяльності, пов'язаної із затратами м'язової енергії, фізичним тренуванням, перебуванням на свіжому повітрі. До проведення вищевказаних заходів слід залучати всіх учнів і паралельно проводити індивідуальну роботу. Весь педко-лектив, учнівські організації повинні бути зацікавлені, щоб заняття фізкультурою і спортом проводилися з учнями щоденно.