- •Навчальний посібник
- •Ландшафтна екологія
- •Передмова
- •1.2 Ландшафтознавство серед наук, його методологічне і практичне значення
- •1.3 Витоки і передісторія вчення про ландшафт
- •1.4 Перші кроки на шляху до фізико-географічного синтезу
- •1.5 Початок ландшафтознавства: праці в.В. Докучаєва та його школи
- •1.6 Сучасний стан ландшафтознавства в Україні
- •1.7 Розвиток ландшафтознавства у зарубіжних країнах
- •2.1 Природні територіальні (географічні) комплекси (птк) і геосистеми
- •2.2 Основні поняття вчення про геосистеми
- •3.1 Ландшафт. Різні трактування терміна «ландшафт»
- •3.2 Просторова структура ландшафту
- •3.3 Морфологічні одиниці ландшафту (фація, урочище,місцевість)
- •3.4 Типи морфологічної структури ландшафтних комплексів
- •3.5 Особливості ландшафтної структури гірських територій
- •4.2 Принципи загальнонаукової класифікації
- •4.3 Типологічна класифікація
- •4.4 Регіональна класифікація
- •4.5 Фізико-географічне районування України
- •4.6 Фізико-географічне районування Сумської області
- •5.2 Динаміка ландшафтів
- •5.4 Антропогенні зміни. Стійкість ландшафтів
- •5.5 Розвиток ландшафтів. Саморозвиток
- •6.1 Порушення гравітаційної рівноваги і їх побічні наслідки
- •6.2 Зміни вологообороту і водного балансу
- •6.5 Зміни теплового балансу
- •7.1 Природні системи. Ландшафтний та екологічний підходи до їх аналізу
- •7.2 Ландшафтно-екологічний підхід. Визначення ландшафтної екології
- •7.3 Геосистема як предмет ландшафтної екології
- •8.1 Основні положення
- •8.2 Основні способи декомпозиції
- •8.3 Вертикальні межі геосистем
- •9.1 Потік і трансформація енергії
- •9.2 Потоки вологи
- •9.3 Міграція та обмін мінеральних речовин
- •9.4 Продуційні процеси
- •10.1 Історія впливу людини на природний ландшафт
- •10.2 Антропогенний ландшафт і його місце в ландшафтній сфері Землі
- •10.3 Загальна характеристика антропогенних ландшафтів України
- •10.4 Таксономія антропогенних ландшафтів
- •11.1 Стійкість геосистем. Типи стійкості
- •11.2 Визначення стійкості геосистем до чинника антропогенно-техногенного тиску
- •11.3 Самоочищення ландшафту
- •12.1 Географічні описи
- •12.2 Картографічний метод дослідження
- •12.3 Математичні та космічні методи
- •12.4 Геофізичні та геохімічні методи
- •12.5 Етапи ландшафтно-геохімічних досліджень
- •12.6 Екологічне прогнозування
- •12.7 Геоінформаційні системи
- •12.8 Екологічний аудит
- •Додаток б (довідковий)
- •Список літератури
1.6 Сучасний стан ландшафтознавства в Україні
В останні десятиліття у зв’язку з дослідженням екологічних наслідків взаємодії суспільства і природи (особливо після аварії на Чорнобильській АЕС) має місце екологізація географії і, зокрема, ландшафтознавства. В Україні з’являються праці, присвячені геоекологічному аналізу та оцінці різних територій. Це праці Давидчука В.С., Волошина І.М., Гриневецького В.Т., Гродзинського М.Д., Гуцуляка В.М., Малишевої Л.Л., Маринича О.М., Мельника А.В., Некоса В.Ю., Пащенка В.М., Руденка Л.Г., Черваньова І.Г., Шищенко П.Г. та ін. Розробляються теоретико-методичні основи геоекологічних (ландшафтно-екологічних) досліджень, створюються схеми районування на ландшафтній основі та ін. Сформувалася самостійна наука – ландшафтна екологія (М.Д. Гродзинський, 1994; В.М. Гуцуляк, 2002).
Крім екологічного (головного) напрямку досліджень, зберігається зацікавленість питаннями функціонування, динаміки і розвитку ландшафтів, геохімії ландшафтів.
Останніми роками також спостерігається повернення інтересу до дослідження просторової структури ландшафтів – ландшафтного різноманіття. Більш широкого застосування набули комп’ютерні технології. Продовжуються дослідження антропогенних ландшафтів України.
Серед найближчих перспективних завдань ландшафтознавства можна назвати такі:
-подальше розроблення теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень (застосування ландшафтознавчої методології для просторового аналізу екологічних ситуацій);
-створення середньомасштабної ландшафтної карти України як основи дослідження ландшафтного різноманіття та оцінки екологічного стану території;
-розроблення детальної систематики ландшафтів за аналогією із систематикою рослинності і створення кадастру ландшафтів. (Сучасні ландшафти є об’єктами всіх природно-ресурсних кадастрів. Розроблення геоінформаційних кадастрових систем повинно провадитись на основі ландшафтознавчого підходу; власне ландшафт є тією територією, де здійснюються земельні відносини, а не просто земля);
-подальший розвиток теорії і методології ландшафтознавства.
Ландшафтознавство накопичило значний досвід прикладних досліджень у різних напрямах. Традиційні галузі прикладного ландшафтознавства – агропромислове, лісогосподарське, меліоративне – належать ще до початку XX ст. Останнім часом сфера прикладного ландшафтознавства розширилася за рахунок досліджень містобудівного, рекреаційного, інженерного і комплексного територіально-планувального профілю. Є всі передумови для створення наукових основ проектування культурних ландшафтів і для безпосередньої участі ландшафтознавства у самому процесі проектування.
1.7 Розвиток ландшафтознавства у зарубіжних країнах
Серед західно-європейських вчених ідею географічного комплексу вперше висунув англійський географ А. Гербертсон (1905 р.), який намітив природні регіони суші, тобто природні комплекси.
Термін «ландшафт» першим застосував німецький вчений Карл Ріхтер (1779-1859) для означення певних природних формацій.
У Німеччині ландшафтознавство набуло певного розвитку у 20-30-ті роки XX століття. Одним із перших теоретиків цього наукового напрямку був німецький географ і мандрівник З.Пасарге. Він дав характеристику ландшафтних зон Землі, які є великими ландшафтними одиницями, що складаються з ландшафтних областей і окремих ландшафтів, а також частин ландшафту – урочищ, фацій. Пасарге вважав, що твердо встановленими можуть бути лише дрібні внутрішньоландшафтні одиниці, а їх групування в більші ландшафтні комплекси – справа суб’єктивна. (Це твердження викликало тоді критику з боку Л.С. Берга). І на сучасному етапі деякі німецькі вчені розуміють окреслення ландшафту як суб’єктивний процес.
Цікавими є погляди німецького географа К. Троля, який розвивав екологію ландшафту. Він звернув увагу на функціональний аналіз ландшафтних комплексів, вивчення взаємодії між їх компонентами та балансу речовин.
У 1974 р. у колишній Німецькій Демократичній Республіці вийшла друком праця Е. Неєфа «Теоретичні основи ландшафтознавства», в якій ландшафт розглядається не тільки як природна, а й як природно-антропогенна система. Е. Неєф подав ідею трьох рівнів ландшафтної диференціації: топологічний, хорологічний і геосферний.
У Польщі ландшафтознавство набуло певного розвитку під керівництвом професора Є. Кондрацького. Тут проводилися й проводяться експедиційні дослідження, зроблена класифікація ландшафтів країни і складена відповідна карта в масштабі 1:1000000. Розвивалися ландшафтні дослідження також у Чехословаччині, Болгарії, Румунії (вчення про пейзаж) та ін.
Останнім часом американські та канадські вчені виявляють певний інтерес до ландшафтознавства, вивчають і перекладають наукові праці наших вчених, ландшафтні карти, особливо оціночні. Отже, ландшафтознавство поступово займає належне місце в інших країнах.
Розділ 2 Системний підхід при вивченні ландшафтів. ПТК. Геосистеми.