- •Регіонально-адміністративний менеджмент Київ
- •Авторський колектив:
- •Рецензенти:
- •Тема 1 предмет, завдання цілі і функції дисципліни “регіонально-адміністративний менеджмент”
- •1.1. Сутність регіонально-адміністративного менеджменту
- •1.2. Цілі та функції регіонально-адміністративного менеджменту
- •1.3. Регіональна політика держави та її основні компоненти
- •1.4. Мета, завдання та цілі державної регіональної політики
- •1.5. Синергетична парадигма дослідження регіонально-адміністративного менеджменту в умовах глобалізації
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Економічні засади регіонально-адміністративного менеджменту
- •2.1. Роль регіону і національного господарства у національній економіці України
- •2.2. Економічна самостійність регіону та основні функції органів регіонального управління
- •2.3. Економічні регіональні повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування
- •2.4. Державна регіональна політика України як мета і завдання регіонально-адміністративного менеджменту
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •3.1.Регіон як соціальний інститут та територіальна спільнота
- •3.2.Регіональна ідентифікація та соціалізація: сутність та якості
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 4 правові засади регіонально-адміністративного менеджменту в україні
- •4.1. Інституційна та правова база регіонально-адміністративного менеджменту
- •4.2 Аналіз існуючої системи територіального устрою України та проблеми її реформування
- •4.3 Правові засади визначення регіону як складової політико-територіальної організації України
- •Таблиця41.4 -атп Україна
- •4.4. Правова характеристика основних напрямів діяльності та функцій регіональних органів влади
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема № 5 державне регулювання регіонального розвитку
- •5.1. Поняття державного регулювання регіонального розвитку
- •5.2. Регіон як об'єкт регіонального розвитку, його соціально економічна сутність
- •5.3. Державна регіональна політика: основні напрями розвитку та оптимізації
- •5.4. Державне регулювання трансформаційних процесів в Україні
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Децентралізація як засіб становлення і стабілізації регіонального розвитку
- •6.1. Регіональний фактор в процесах централізації та децентралізації
- •6.2. Децентралізація влади як засіб регіонального розвитку
- •6.3. Види децентралізації влади
- •6.4. Форми здійснення децентралізації та їх відмінності
- •6.5. Зарубіжний досвід процесу децентралізації влади
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Адміністративно-територіальне управління в контексті децентралізації
- •7.1. Децентралізація як процес розширення і зміцнення прав та повноважень адміністративно-територіальних одиниць
- •7.2. Децентралізація як фактор налагодження територіальної організації влади
- •7.3. Оптимізація відносин між органами влади різних рівнів як засіб адміністративно-територіального управління
- •7.4. Реалізація функцій органів влади різних рівнів в процесі децентралізації
- •7.5. Адміністративно-територіальне управління: світовий досвід
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 8 управління міськими агломераціями в контексті інноваційного регіонального розвитку
- •8.1. Місто як об’єкт управління. Мета та завдання управління містом.
- •8.2. Організаційно-економічні способи управління сучасним містом
- •8.3. Державні перспективи програми розвитку міст. Система підпрограм
- •8. 4. Районне планування: мета та завдання
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 9 регіональні концепції сталого розвитку
- •9.1. Міждисциплінарне вивчення проблеми сталого розвитку: еволюція поглядів
- •9.2. Концепції сталого регіонального розвитку
- •9.3. Пріоритетні напрями концепцій сталого економічного розвитку
- •Таблиця 9.1 – Приклад аналізу сильних і слабких сторін регіону (в різних сферах діяльності)
- •Освіта на протязі життя
- •9.4. Механізми забезпечення сталого розвитку регіонів
- •9.5. Принципи та критерії сталого регіонального розвитку
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 10 управління фінансовими ресурсами регіонів
- •10.1 Місцеві бюджети їх структура та взаємовідносини.
- •10.2. Поточний бюджет і бюджет розвитку
- •10.3. Порядок і методики розроблення місцевих бюджетів
- •10.4. Позабюджетні кошти, порядок їх формування та напрямки використання
- •10.5. Особливості функціонування сучасної фінансово-кредитної системи регіону
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 11 управління природними ресурсами та охороною довкілля
- •11.1. Проблеми природокористування
- •11. 2. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища
- •11.3 Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища
- •Принципи та елементи системи управління навколишнім середовищем (емs)
- •11.4 Ресурсозабезпечення та раціональне природокористування на сучасному етапі розвитку економіки
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 12 антикризовий регіонально-адміністративний менеджмент
- •12.1 Поняття кризи та характеристика основних концепцій кризи
- •12.2 Класифікація криз та їхня характеристика
- •12.3 Концептуальне пояснення ситуаційної теорії управління в кризовій ситуації та шляхів її вирішення
- •12.4 Проблеми регіонального розвитку та їх характеристики
- •12.5 Принципи і методи антикризового регіонального управління
- •12.6 Основні принципи й шляхи вирішення регіональних проблем в Європейському Союзі
- •Висновки
- •Питання до самоконтролю знань:
- •Література
- •Тема 13 Формування механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону
- •13.1 Сутність категорії «механізм державного регулювання інвестицій в людський капітал» в контексті компаративного аналізу
- •13.2 Ефективність і результативність функціонування механізмів державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону
- •13.3 Основні напрями розвитку механізму державного регулювання інвестицій в людський капітал на рівні регіону
- •Питання для самоконтролю знань
- •Висновки
- •Література
- •Тема 14 міжнародне законодавство про місцеве самоврядування
- •14.1. Європейська декларація прав міст (18 березня 1992 р.)
- •14.2. Стамбульська декларація прав поселень (3-14 червня 1996 р.)
- •14.3. Хартія конгресу місцевих і регіональних влад Європи (14 січня 1994 р.)
- •14.4 Європейська Хартія місцевого самоврядування
- •14.5. Аналіз основних положень Європейської Хартії місцевого самоврядування та їх значення для України
- •14.6. Муніципальний рух України як суб’єкт розвитку місцевого самоврядування
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 15 програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в україні
- •15.1. Обґрунтування необхідності прийняття Державної стратегії
- •15.2. Стратегія управління місцевим і регіональним розвитком
- •15.3 Мета Державної стратегії підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні.
- •15.4. Зміцнення матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування та ресурсне забезпечення місцевого та регіонального розвитку
- •15.5. Етапи реалізації Державної стратегії підтримки розвитку місцевого самоврядування та її нормативно-правове забезпечення
- •15.6. Механізм нормативно-правового забезпечення
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 16 формування нової парадигми регіонально-адміністративного розвитку в україні
- •16.1. Ідентичність та ідентифікація: понятійно-категоріальний апарат
- •16.2. Фактори етнічної, національної та регіональної ідентифікації в сучасній Україні
- •16.3. Трансформація свідомості та регіональної культури українського суспільства в контексті консолідації
- •16.4. Структурно-функціональні елементи консолідації українського суспільства
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Тема 17 Регіонально-адміністративний менеджмент в контексті глобалізації і регіоналізації
- •17.1 Політична глобалізація як новий тип міждержавних відносин
- •17.2 Економічна глобалізація як нова стадія процесу інтернаціоналізації
- •17.3 Культурна глобалізація як процес формування нової глобальної культури
- •17.4 Глобалізація як системна цілісність економічних, політичних, культурних, національних процесів
- •17.5 Розширення світового демократичного процесу в умовах глобалізації.
- •17.6 Місце і роль України в глобалізаційних процесах
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Література
- •Тема 18 розвиток демократичних засад регіонального врядування
- •18.1. Концептуальні засади інституційної трансформації державного управління в Україні
- •18.2. Формування сучасної економічної політики регіональними органами влади
- •18.3. Демократичні механізми діяльності органів місцевого самоврядування
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю знань
- •Список використаної літератури
- •Післямова
17.4 Глобалізація як системна цілісність економічних, політичних, культурних, національних процесів
Сучасний світ надзвичайно складний і динамічний, так як визначальним для цього процесу є посилення глобалізації, збільшення взаємодії економічних, політичних, соціальних, культурних, правових та інших факторів. „Глобалізація” розуміється як взаємозв’язок процесів інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового порядку, зміни й ослаблення функцій національної держави, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень як нових політичних акторів, формування спільної системи цінностей і принципів міжгрупових відносин . Під глобалізацією слід розуміти поступове перетворення світового простору в єдину зону, в якій безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, вільно поширюються ідеї і пересуваються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів та шліфуючи механізми їхньої взаємодії. Дати чітке і єдине визначення глобалізації складно, різні питання цього процесу є предметом вивчення багатьох наук, кожна з яких має свій науковий дискурс. Крім того, необхідно прийняти до уваги, що глобалізація є історичним процесом, що розвивається протягом сторіч, і цей процес ще незавершений. Поняття глобалізації ширше, чим поняття інтеграції. Якщо інтеграція означає зближення політичної, економічної, правової, духовно-культурної систем декількох держав і регіонів в процесі традиційної міждержавної співпраці; глобалізація передбачає всеохоплюючий процес взаємодії і взаємовпливу практично всіх держав світу, хоча справа не тільки в об’ємі, але і в якості, формах і змісті такого взаємовпливу. Уявляється, що глобалізація має високий ступінь і глибину взаємопроникнення норм, ідей, правил співпраці, конкретних стандартів спілкування, проте можлива лише на високому рівні розвитку цивілізації, так як формує спільні цілі і довготермінові інтереси людства на основі усвідомлення єдності світу перед зростаючою загрозою його виживання. Оцінюючи буття української людини у сучасному глобалізованому світі, необхідно враховувати різні фактори, виходячи також із перспективи. Неухильна реалізація курсу на інтеграцію до Європейського Союзу забезпечуватиме гарантії верховенства права, плюралістичної демократії, дотримання прав людини, розвиток в Україні громадянського суспільства, побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки,формування національної ідентичності. Домінантою глобалізаційних економічних перетворень сучасного українського суспільства має стати широкомасштабна, всеохоплююча модернізація всіх сфер суспільно-економічного життя як консолідуюча основа розбудови незалежної, суверенної держави, в якій гармонійно поєднуються інтереси громадян українського суспільства та світової спільноти
На початку третього тисячоліття загострилися проблеми становлення особистості, детерміновані процесами культурної глобалізації. Під культурною глобалізацією слід розуміти процес виникнення і поширення так званої „глобальної культури”, з однієї сторони, зміцнення інтеграційних тенденцій, розширення культурних зв’язків, посилення контактів між різними частинами світу; з іншої – посилення процесів вестернізації, що призвела до визначення чотирьох головних соціокультурних мегатенденцій ХХІ століття: культурної поляризації, культурної асиміляції, культурної гібридизації, культурної ізоляції. Асиміляція – це засіб досягнення етнічної однорідності, найбільш швидко здійснюється у суспільствах, де відбувається розсіювання різнорідних мігрантів в однорідному, міцно пов’язаному економічними, політичними та культурними зв’язками бутті. Розрізняється асиміляція добровільна та насильницька. Етнічні цінності характеризують той чи інший етнос як асиміляцію – консолідацію культурних традицій, ритуалів, етносу, що впливають на рівень соціоінтегративного соціуму в умовах глобалізованого простору. Етнічна консолідація поділяється на внутрішньоетнічну і міжетнічну. Під внутрішньоетнічною консолідацією розуміють процеси внутрішнього зміцнення і збільшення чисельності етносу завдяки поступовому зникненню культурно-мовних і побутових відмінностей між субетносами та/чи етнографічними групами, а також зростанню загальноетнічної самосвідомості. В контексті культурної глобалізації з’являється новий вимір буття як „маргіналізація ідентичності”, що являє собою сукупність специфічних особливостей свідомості і поведінки людей, зокрема етнічних індивідуальностей, представників соціальних спільностей, груп, які характеризуються амбівалентністю, психологічною розколотістю, нестійкістю, непослідовністю, психологічною роздвоєністю, непослідовністю дій, неспроможністю адаптуватися до певної референтної спільноти чи групи. Буття маргіналу – це буття амбівалентного, психологічно розколотого типу людини, що проявляє психічну нестійкість та прагне жити одночасно в двох світах, але по-справжньому не живе в жодному з них. Буття етнічних міграцій – це міграції населення, в яких беруть участь люди певної етнічної (національної) приналежності, тобто на перший план висувається роль етнічного фактора. Ізолятори – відносно невеликі групи людей, які через своє територіальне становище опинилися відірваними від маси населення. Маятникова міграція – регулярні переміщення населення, із одного населеного пункту в інший – із села до міста, із малого міста в велике. У зв’язку з цими процесами виникають багато нових процесів, пов’язаних з формуванням нових форм ідентичності. „Нова етнічність” – це поняття, пов’язане з формуванням образу ворога, в якому узагальнено численні етнічні групи, невільовано різницю між ними, що повністю ігнорує культурні та місцеві різниці між етнічними групами, стимулюючи конфронтацію ідентичностей. Р.Шпорлюк виокремлює наступні типи буття та ідентичностей: 1) балтійська зона (Естонія, Латвія, Литва, Скандинавські країни, Польща, Німеччина); 2) Східно-Центральна Європа (Україна та Білорусія, Литва у сусідстві, де Польща є ключовою точкою, Угорщина, Словенія та Румунія); 3) „кавказьке сусідство”, що складається з трьох колишніх кавказьких радянських республік; 4) територія Центральної Азії разом з новими зовнішніми зв’язками. М. Кузьо припускає змішування ідентичностей – історико-політичної, соціокультурної, етнічної та національної. Природа етнічності має багаторівневий характер. Індивіди можуть на різних рівнях ідентифікації відчувати свою залежність водночас до кількох етнічних спільнот. Є приклади, коли одна людина одночасно ідентифікує себе з кількома етнічними спільнотами різного рівня: українець (етнос), гуцул (субетнос), слов’янин (метаетнічна спільність).
П.Бергер і Т.Лукман пояснюють процес зміни буття особистості через поняття трансформації, а тотальну трансформацію особистості називають альтернацією. Культурні архетипи (архетип – прообраз), введені К.Юнгом, - це праформи колективного несвідомого, основні образи тієї чи іншої культури, що формуються разом з виникненням певної культури як системи та породжують в умовах культурно-інформаційного простору такі культурні архетипи: консолідації, конфронтації, конкуренції, кооперації. Архетипізм культури, що входить в структуру національного буття, сприяє створенню культурних умов етнічного буття як „емоційно-динамічні моделі”, праформ культури, символічних образів, певних схильностей чи тенденцій, які сформувалися у людини під впливом соціалізації, інтеріоризації соціального досвіду. Міжетнічна інтеграція українського суспільства – це досягнення відповідного консенсусу, який має бути втілений у державній програмі побудови мультикультурного суспільства, що базується на культурному плюралізмі.
Складність етнокультурних процесів посилюється складністю етнічної картини світу, в контексті якої існує багатоманітність моделей взаємодії. Етноси включають такі типи взаємозв’язків, як симбіоз (добросусідство), асиміляція (злиття), ксенія (добровільне об’єднання без злиття), химера (об’єднання без злиття) шляхом підкорення одного етносу іншим. Таким чином, культурна глобалізація, яка впливає на розвиток етнонаціональних процесів сприяє трансформації і модернізації буття етнонаціональних культур, формує такі геокультурні ареали, в контексті яких сьогодні розвиваються нові етноспільноти в умовах формування планетарно-інтегрованого суспільства. Таким чином, етнонаціональна ідентичність – це аутоототожнення суб’єкта з іншими індивідами, соціогрупами; механізм соціалізації особистості в іномовному середовищі, в умовах акультурації, яка відбувається через процеси соціально-культурної комунікації. Таким чином ціннісно-смислова основа міжнародних економічних відносин визначається її новою парадигмою культурної глобалізації як нового виміру буття людини, що детермінується сукупністю інваріантів, альтернативністю стилів життя, формуванням нового типу мегасоціуму, що включає сукупність соціумів, природу і культуру .