1. Новгород.Головними суперниками у боротьбі у першій третині XIV в. стали Москва і Твер. Порівняно з Тверським Московське князівство займало вигідніше становище стосовно іншим російським землям. Засновником династії московських князів був молодший син Олександра Невського Данило. За нього почався швидке зростання Московського князівства. Він захопив в 1301- Коломну, 1302 – Переяславське князівство. Спроба Михайла Ярославовича (Тверь)забрати в Юрія Данииловича(моск.) Переяслав призвела до затяжною і кровопролитної боротьбі Твері із Москвою, в якої вже вирішується питання й не так про Переяславі, як про політичному чільності на Русі. У 1318 р. по підступам Юрія Даниловича Михайло Ярославович був убитий Сарае і ярлик на велике князювання переданий московському князю. на руку Москві зіграло невдалий повстання на Твері в 1327 р., придушене татарами із великою жорстокістю. Іван Калита отримав ярлик на Володимирське князівство, а й право збору данини від усіх російських земель. Посилення Москви призводить до того, що Митрополит переносить сюди свою резиденцію; місто, цим, стає церковним центром Русі.З другого половини XIV в. починається другий етап об'єднавчого процесу. склалися решта 2 великих князівства — Суздальско-Нижегородское і Рязанське. Правителі цих князівств активно розпочали боротьбу політичне верховенство на Русі. Основним суперником Москви як і залишалося Тверське, князівство, оправившееся від погрому 1327 р. З кінця 1960-х років XIV в. почалася тривала боротьба між великим князем Дмитром Івановичем (1359—1389) і тверським князем Михайлом Александровичем. Дмитро на чолі московських військ та військових сил, присутніх із багатьох російських земель, осадив Твер. В цей період починається занепад Орди, але припиняється з появою Мамая. Організовує похід, але завершується він Куликовською битвою 1380 р. розгромом Орди.Кінець XIV – початок XV в. характеризується початком багаторічного протистояння Москви й Новгорода. У 1456 р. Василь II зробив успішний похід на Новгород, розбивши новгородське ополчення..У 1448 р. які зібралися у Москві на церковний собор російські єпископи обрали зі свого середовища без санкції патріарха нового митрополита — коломенського єпископа Іонові, яку зазначив великий князь Василь II. Цим актом оформлене незалежність російської церкви від константинопольської патріархії. Завершальний етап об'єднавчого процесу зайняв приблизно 50 років — час великого князювання Івана III Васильовича (1462—1505) і роки князювання його наступника — Василя III Івановича (1505—1533). У 1478 р. Новгородська республіка було ліквідовано, вічовій дзвін знято і вивезений у Москву. У 1480 р. було скинуто монголо-татарське ярмо. У 1485 р. Твер після млявого опору здалася московському війську. Вятская -1489 р. З входженням північних володінь.У 1494 р. Литва повернутила Росії землі на верхів'ях Оки і Вязьму. У 1510 р. Псковская республіка припинила своє существование.

2. Русь і татаро-монголи: завоювання земель Північно-Східної Русі, форми

залежності від Золотої Орди, основні етапи визволення.

На початку XIII ст. руським землям загрожувала небезпека з боку полчищ монголо-татар. В той час вони об'єдналися під проводом Темучина, який у 1206 р. перейняв на себе титул Чингізхана — великого хана - і повів своє військо на захід. До 1211 р. було завойовано землі бурят, якутів, киргизів, уйгур, у 1217 р. - Північного Китаю, у 1219-21 рр. - Середня Азія. У 1220-1222 рр. було завойовано Закавказзя. У 1222 р. на Дону половці зазнали поразки, половецький князь Котян звернувся за допомогою до галицького князя Мстислава Удалого. Південно-руські князі вирушили разом із загоном половців у приазовський степ і наприкінці травня 1223 р. вони досягни р. Калка (нині територія Володарського району Донецької області, заповідник „Кам'яні Могили"), де й відбулася битва з татаро-монголами. Мужньо тримались руські війська, але через неузгодженість дій вони були розбиті. Перемога на Капці відкривала кочівникам дорогу на Русь. Однак, татаро-монголи повернули назад, до дому щоб прийти знову через 14 років. Новий похід планувався як загальномонгольський: у підкріплення Бату було направлено 14 „царевичів", нащадків Чингізхана, із своїми ордами. Восени 1236 р. в межах Волзької Булгарії орди з'єдналися, почалася навала Батия.

На весні 1237 р. завойовники перейшли Волгу і почали війну. У розпорядженні Батия було близько 150 тис. кінних воїнів, об'єднаних єдиним командуванням, добре озброєних, звичних до тривалих переходів. Першим містом, яке стало на шляху завойовників, була Рязань. Після 5 днів облоги стіни Рязані, зруйновані могутніми знаряддями, не витримали і 21 грудня 1237 р. місто „лягло". Далі військо Батия рушило на Коломну. На межі свого князівства, під Коломною, що прикривала зручний зимовий шлях до стольного Володимиру, вирішив зустріти завойовників великій князь Юрій Всеволодович. Він зумів зосередити на шляху Батия досить значне військо. Зіткнення під Коломною можна вважати однією з центральних подій походу Батия на Швнічно-Східну Русь. Це була спроба об'єднаної раті стримати навалу на межі Володим ирського князівства. Тільки велика чисельна перевага дозволила Батию зламати опір руських полків під Коломною.

4 лютого 1238 р. ординці підійшли до Володимира - столиці Північно-Східної Русі. Великий князь вже покинув місто „з малою дружиною", і оборону очолювали його сини Всеволод і Мстислав та воєвода Петро Ослядяковіч. Володимир оборонявся 8 днів. Є дані про наполегливий опір Переяслааля-Заліського, що був добре укріплений. Бої під Переяславлем продовжувалися 5 днів, і узяли його ординці великими силами. 22 лютого ординці обложили Торжок, фортецю на шляху до Новгорода Торжок мав велике стратегічне значення, є підстави вважати, що керував облогою сам Батий, поки решта його раті спустошувала міжріччя Оки і Волги. Тільки після двотижневих безперервних нападів, 5 березня, Торжок „ліг". Ще одна польова битва відбулася на р. Сить, притоці Мологи, де великий князь Юрій Всеволодович збирав полки для боротьби з Батиєм. Літописні вісті про саму битву дуже короткі і не ясні. Руські полки не витримали удару ординської кінноти, „убієн" був великий князь Юрій Всеволодович.

На початку березня 1238 р. ординські загони виявилися розкиданими на величезному просторі від Торжка до Вологди, і зібрати їх разом для походу на „північну столицю" Русі (Новгород) до настання весняної відлиги було неможливо. Широко відома героїчна оборона Козельська на протязі двох місяців. Узяття Козельська, „злого міста", як назвали його монголи, означало майже повне підпорядкування Батию території Північно-Східної Русі. Восени 1239 р. навали зазнали південноруські землі. Головні сили підійшли до Переяслава, решта рушила на Чернігів. Міста завзято захищалися, але були захоплені та зруйновані. Наступного 1240 року татаро-монголи підійшли до Києва Обороною міста керував воєвода галицько-волинського князя Дмитро.

На початку грудня 1240 г. почався штурм Києва. З 40 великих споруд міста вціліло 6, з 9 тисяч дворів — не більш 2 тисяч. Захопивши Київ, татаро-монголи рушили на Волинь, Поділля, Галичину, де взяли з боєм укріплені міста. На початку 1241 р. ординці дійшли до Польщі, зруйнували Люблін, Краків, Сандомир. У 1242 р. вони вступили у Хорватію, зруйнували Загреб.

Однак, просування на Захід орд, послаблених впертим опором населення, нарешті припинилося. Батий повернув на Схід. На Нижній Волзі він заснував державу Золота Орда зі столицею Сарай, в залежність від якої потрапили руські князівства. Хани Золотої Орди стали видавати князям ярлики — грамоти на князювання, князі мусили негайно з'являтися до хана, сплачувати данину. Русь була перетворена на провінцію, яка забезпечувала Орду усім необхідним. Ця залежність тривала понад 240 років і увійшла в історію під назвою „татаро-монгольського ira.''

Існує два основних підходи до оцінки татаро-монгольської залежності Русі від татаро-монголів та її форм: традиційний та євразійський.

Засновниками традиційної концепції були видатні вчені 19 ст. Соловйов С.М. та Ключевський В.Й. Цієї точки зору дотримується більшість радянських та сучасних істориків. Вони вважають, що було татаро-монгольське іго, як система своєрідних співвідносин завойовників (монголів) та тих, кого перемогли (руських). Було зазначено основні форми залежності Русі від Орди. Політична: отримання руськими князями від ханів Золотої Орди ярликів (спеціальних грамот) на право князювання в родових (вотчинних) землях. Фінансова: плата Руссю данини Золотій Орді — «золотоординський вихід» (продуктами, ремісницькими виробами, коштами, челяддю). Військова: необхідність поставляти руських воїнів до монгольського війська.

Засновниками євразійської концепції були Вернадський Г.В. та Гумільов Л.М. Вони вважали, що ніякого ira на Русі не було. Існували союзіні співвідношення Русі та Золотой Орди: Русь платила данину, а Орда забеспечивала безпеку руських князівств. Тобто розвивались відносини середньовічного типу «сюзерен-вассал».

Тривале панування Золотої Орди на Русі загальмувало хід її розвитку, але не припинило зовсім. Починаючи з Олександра Невського, руські князі неодноразово спиралися на могутність та військо Золотої Орди у боротьбі за політичну владу. Частіше за інших це робили московські князі, які використовували династичні шлюби, додаткові фінансові виплати (фактичний підкуп), союзні стосунки з Ордою. Спрямована антиординська боротьба князівств за встановлення національного та державного суверенітету велася протягом двох століть. Найбільш відомими битвами проти татаро-монголів у 14 столітті за часів Дмитра Донського були битва на р. Вожа (1378 p.), Куликовська битва (1380 р.) Остаточно руськи землі були визволені від ординського ярма Іваном Ш у 1480 р. (так зване „велике стояння на р. У гра").