Міністерство аграрної політики та продовольства україни полтавська державна аграрна академія навчально-науковий аграрно-інженерний інститут інженерно-технологічний факультет
Кафедра безпеки життєдіяльності
Реферат
на тему :
«Світогляд і мораль – визначальні фактори безпеки людини.»
Виконала :
Студентка 1 курсу 3 групи
Факультету : Агротехнологій та екології
Денної форми навчання
Олійник Наталія
Перевірила:
викладач кафедри БЖД
ІТФ Бєловол С. А.
Полтава 2014
План
Вступ
Історичний розвиток людини в контексті її світогляду і моралі.
Фактори негативного антропогенного впливу на природу та суспільство:
геноцид ,
репресії,
расизм,
апартеїд ,
фашизм,
нацизм,
вандалізм,
анархізм.
Особиста відповідальність людини за досягнення прийнятого рівня безпеки
суспільства,
колективу,
сім
Використана література.
Вступ
Світогляд – це система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до оточуючої її дійсності і до самого себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.
На безпеку життєдіяльності найбільш впливають два основних типи світогляду – житейський і релігійний. На житейському рівні світогляд визначається безпосередніми умовами життя, праці, що передаються з покоління до покоління. Він існує у вигляді здорового глузду, стихійних несистематизованих традиційних уявлень, а також у вигляді знань і навичок, отриманих освітою.
Мораль регулює поведінку і свідомість людини у всіх сферах суспільного життя – в праці, побуті, в політиці, в науці, в сімейних, особистих, внутрішньо групових, міжкласових і міжнародних відносинах.
Духовність – властивість душі, що складається з переважання духовних, моральних і інтелектуальних інтересів над матеріальними.
Безпека життєдіяльності охоплює гармонійну відповідність особистісного образу світу людини до оточуючої реальності і насамперед до екології. Із минулого відомо, що найстрашнішим злом для навколишнього середовища є забруднення людської свідомості хибними, злочинним ідеями. Суспільства, яким було притаманне хижацьке ставлення до природи, які пропагували зверхність одних націй, класів чи інших груп людей над іншими, як свідчить історія, неодмінно гинули. А щодо нас, то наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства. Для цього треба виховувати екологічну свідомість всього населення Землі.
1 Історичний розвиток людини в контексті її світогляду і моралі..
Визначальним фактором розвитку особистості є становлення її самосвідомості, усвідомлення нею своєї окремішності, свого «Я» і водночас своєї причетності до людства й світу взагалі. Вищою формою особистої самосвідомості є світогляд.
Світогляд часто визначають як органічно-цілісну систему уявлень людини про світ і своє місце а ньому. Однак світогляд є не стільки загальнозовнішньою картиною світу, скільки мірою визначення людиною себе у світі духовно-культурних координат.
Людина не тільки творить культуру, а й торує шлях власного життя. Для кожної окремої особистості світ не є заданим як буття. Особа поділяє у своїй свідомості світ на властивості, відношення, а світ, у свою чергу, насичується смисловим ставленням до себе. Усі предмети світу через світовідчування постають не просто як фізичні об'єкти, а як ціннісні сутності. Ціннісний аспект предметного світу й складає головний зміст світогляду.
Отже, світ постає у самосвідомості людини як насичений смислом та впорядкований людським відношенням. Людина прагне пізнати світ не лише у його існуючих формах, а й у цілому —у його смисловій значущості. Саме тому культурний універсам для світогляду ближчий, ніж об'єктивна дійсність. У культурі цілком реально «живуть» боги, абсолютності добра і зла, прекрасного і потворного, літературні герої, ідеали свободи та правди, образи міфології, мистецтва, поняття філософії тощо. Культурний світ — світ людських визначень, і як такий має свої просторові та часові ознаки, координати й виміри. Саме він є посередником між людиною і світом об'єктивної дійсності, адже буття координат культурного універсаму цілком реальне в системі людських взаємин, почуттів, переживань. Саме нею, осмислений світ і складає фундамент світобачення. Межа, що відокремлює пізнаванний світ від непояснимого, проходить крізь саму людину. Уявлення про світ, що немовби стоїть на трьох китах, спричинялось не просто «браком знань», а було моделюванням світу у визначеннях міфологічної людини, специфічним перенесенням культурних обріїв назовні, в об'єктивну дійсність. Людина творить не тільки культуру, а й онтологічнно (тобто суттєво) творить світ, у якому живе, світ свого усвідомлення реальності і самої себе. Світогляд — не просто «погляд на світ», а «погляд» людини на себе і світ крізь призму цінністно - культурних визначень.
Світогляд, як вища форма самосвідомості людини,— немовби дзеркало, в якому особа бачить себе у світовому інтер'єрі. Природно, що таке «віддзеркалення» є процесом індивідуальним, неповторним, адже дзеркало не десь зовні, а в самій людині Кожна особистість у своєму житті формує власну систему ціннісної орієнтації, власне світобачення з притаманною лише їй системою цінностей, особисту картину світу. Що ж стосується загальної картини світу, то суспільство, як цілісний соціально-духовний організм, формує загальні типи світоглядної орієнтації, загальні способи ставлення до світу, які складають культурну традицію, віддзеркалюють різні форми творчого ставлення ло дійсності й допомагають особистості здійснювати свій світоглядний вибір.
Перед кожною особистістю неминуче постають світоглядні питання про світ та його сенс, про сутність життя та його мету тощо. Ці питання є вічними, тому що кожна людина змушена шукати на них відповіді, формуючи своє неповторне світоглядне ставлення до буття. Навряд чи коли-небудь буде остаточна відповідь на питання щодо буття, але спроби відповісти па них складають історію людського духу, широке полотно розгортання людиною власного інтелектуального багатства. Засвоєння цієї історії надає нашим власним світоглядним пошукам ґрунтовності, культурності, можливості світоглядного вибору.
Мораль є найдієвішим визначником світоглядної культури. Зародження моралі пов'язують із первісним суспільством, у якому виникає природна потреба регулювання відносин між людьми на засадах відчуття та усвідомлення значущості одних і безперечної поваги до інших. Практика взаємовідносин у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції, яких потрібно було суворо дотримуватися. Основою такої моралі були первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм. Людина природно-духовно відчувала свій нерозривний зв'язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольняти свої основні, передусім природні, потреби. Вірність і відданість своєму роду і племені, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя — загальноприйняті норми моралі того часу. В ім'я свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність, хоробрість, зневага до смерті. Завдяки спільній праці в первісному суспільстві формувалися такі моральні почуття, як обов'язок, справедливість, прихильність. Те, що у первісному суспільстві не було суттєвої майнової диференціації, — заслуга моралі, яка була єдиною для усіх членів роду, всього племені. Кожен, навіть найслабший представник роду, завдяки загальноприйнятим нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морального почуття, як гідність.
Проте не можна сказати, що у первісному суспільстві розвивалися лише позитивні моральні якості людини. Там формувались також негативні моральні риси. Саме в родовому суспільстві з'являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких моральних принципів, як жорстокість, зрадництво і фанатизм.
У первісному суспільстві мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.
З подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. З поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну колективістській моралі приходить мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні такі засоби, як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.
Проте нова мораль стала не лише кроком назад у формуванні світоглядної культури. Нові члени суспільства — вільні громадяни держави — не сприймали жорстокості, людоїдства, і ці норми почали засуджуватися. Ця мораль зробила найвагоміший внесок у світоглядну культуру — вона вперше засудила наявність у людини рабської свідомості, яка зумовлювала моральну пригніченість особи.