10. Меркантилізм: його суть, основні риси та еволюція.

Першим проявом ек. ідей став меркантелізм. Предметом дослідження меркантелістів є сфера обігу. Метод дослідження-збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного. Вони присвятили свою діяльність суто практичним питанням ек. політики. Ідеологію меркантелізму відкривають такі ек. положення :

ü Багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах ( нагромадження грошей).

ü Виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, тому потребує постійного заохочення і розвитку.

ü Джерело багатства - сфера обігу

ü Сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі.

ü Джерело багатства є лише зовнішня торгівля.

ü Баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більш продавати.

Конкретна меркантелістська політика пройшли 2 етапи у своєму розвитку: ранній меркантелізм та розвинутий. В центрі уваги всіх меркантелістів була проблема збагачення країни. Основою основ всієї сис-ми їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Всі меркантелісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть активного балансу. Ранні меркантелісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь яка купівля зменьшує їхню кількість, а продаж – збільшує. Пізні меркантелісти підходять до грошей, як капіталісти (гроші породжують гроші і для цього вони мають бути в постійному русі).

Звідси походить і різне трактування спільної для всіх меркантелістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантелісти наголошують на перший частині ф-ли, розуміючи її цілком однозначно: треба утримуватись від покупок; пізні - досить широко: купувати багато, але сума продажу має завжди перевищувати суму купівлі. Для обох етапів – необхідність впливу державної влади і навіть її опікування господарським життям. Відмінність полягала в різному розумінні конкретних форм цього втручання у тім, як зробити його більш доцільним. Принцип грошового балансу на чільне місце ставить саме діяльність уряду, а принцип торгового балансу - приватну ініціативу покупців і купецьких компаній, держава тут відіграє роль покровителя й регулятора

11.   Особливості ранніх та пізніх меркантилістських доктрин.

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:   I–ранній меркантилізм або монетаризм (XV ст.).   II–зрілий або пізній меркантилізм (XVІ – XVIIІ ст.).    Головною доктриною раннього меркантилізму був активний грошовий баланс, спрямований на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Для цього ставилося два завдання:     1) зберігати гроші в певній країні;    2) залучати якомога більше грошей із-за кордону.

 Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:   -встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;   -всебічно обмежувати імпорт товарів;   -не допускати вивезення з країни золота і срібла;   -фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);   - усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.    Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.),Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.). 

Для зрілого (пізнього) меркантилізму характерна теорія активного торгового балансу, яка ґрунтується на таких основних положеннях:   -джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;   -держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;   - головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;    - недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів [116, с. 47].    Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).    Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки. В часи панування меркантильних поглядів виникають термін “політична економія” та уявлення про предмет політичної економії. Поняття складається з трьох грецьких слів: politicos – державний, суспільний; oikos – дім, домашнє господарство та nomos – правило, закон, а разом воно виглядає як наука про домашнє господарство.Поява терміну “політична економія” пов'язана з французьким економістом Антуаном Монкретьєном де Ваттевілем, який видав у 1615 р. свою наукову працю під назвою „Трактат політичної економії”, де зробив спробу надати поради монарху щодо того, як керувати державним майном.     На даному етапі розвитку суспільства об'єктом вивчення політичної економії була не економіка взагалі, а економіка капіталістичного способу виробництва. Виходячи з поверхневої оцінки ринкових процесів, А. Монкретьєн ототожнював багатство з грішми, розглядав виробництво лише як передумову для створення багатства, джерелом якого вважав обіг (торгівлю). Особливу увагу при цьому надавав міжнародній торгівлі, оскільки лише вона приносить прибуток країні. Продуктивною вважав працю, зайняту в торгівлі, насамперед міжнародній