Молитва

Засвіти в серцях наших,Владико Чоловіколюбче,нетлінне світло твого богопізнання і відкрий очі нашого розуму,щоб ми розуміли твої євангельські проповідування.

Вклади в нас страх блаженних твоїх заповідей,щоб ми,перемігши всі тілесні похоті,провадили духовне життя,думаючи і діючи все,що угодне Тобі.

Бо ти єси просвічення душ і тіл наших,Христе Боже,і Тобі славу возсилаємо з безначальним твоїм Отцем,і пресвятим,і благим,і животворящим твоїм Духом,нині і повсякчас,і на віки віків.Амінь

Євангеліє від Марка: 2. Ісус виправдує учнів 23-28

23 Однієї суботи проходив Ісус ланами, а його учні на ходу зривали колосся.

24 А фарисеї ж: йому й кажуть: "Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?"

25 А він їм: "Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, - зголоднів бо він сам і ті, що з ним були?

26 Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий і з'їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священиків, а й дав також тим, що з ним були?"

27 І каже до них: "Суботу установлено для людини, а не людину для суботи,

28 тож Син Чоловічий - Владика й над суботою."

⇑

3.4) Праця в суботу (2:23-28)

Фарисеї протестують проти того, що вони тлумачать, як порушення учнями закону про роботу в суботу. Відповідь Ісуса складається зі старозавітної аналогії і прямих тверджень про суботу.

Уривок міг служити обороною вільного ставлення ранньої церкви до зберігання суботи в їхніх дебатах з ретельнішими щодо цього юдеями-фарисеями.

Зіставлення висловів про «людину» і про «Сина Чоловічого» в 2:27-28 надає уривку христологічної кульмінації (тт. що тут ідеться про Христа, Месію) і основує християнську суботню практику на владі Ісуса.

«Суботу установлено для людини, а не людину для суботи» (2:27). Результат цього надзвичайно радикального вислову - збереження суботи підпорядковувалось людським потребам (див. 1:21-28; 3:1-6).

«Син Чоловічий – Владика над суботою» (2:28). Радикальний зміст слів в 2:27 пом’якшується натяком, що «чоловік», для якого було установлено суботу, був Сином Чоловічим, яким в Марка є Ісус (див. коментар на 2:10).

Коментарі святих отців

3.3) Питання про піст (2:18-22)

Огляд: Справжній піст - у відмежуванні від злих справ, в той час як істинне омертвіння душі відбувається не від тілесного голоду і спраги, а від голоду за Словом Божим (Василій Кесарійський); і краще пити вино з розміркуванням, ніж воду з гординею (Паладій Еленопольський). Немає потреби у пості, коли Господь з учнями (Григорій Назіанзин) і Церква бенкетує з Нареченим-Христом (Беда Високоповажний).

Старі міхи та одяг - це душі, не оновлені вірою і пов'язані життєвими турботами (Іван Золотоустий).

Молоде вино - образ віри, надії і любові, новий одяг - символ добрих справ (Беда Високоповажний). Новим учням Господь дає нову благодать і нову молитву: Євангеліє замість закону (Тертуліан).

«Твої учні не постять» (2:18)

Істинний піст

Не обмежуй благо посту, утримуючись тільки від страв, бо справжній піст полягає у відмежуванні від злих справ. Розірви всі узи неправди, пробач ближньому образу, пробач йому його борги. (Василій Кесарійський «Про піст»)

«Хіба можуть постити весільні гості, поки з ними наречений?» (2:19)

Не хлібом єдиним

Справжнє омертвіння народжується в душах не через голод хлібний і не від спраги цієї відчутної води, але від голоду за слуханням Слова Господнього. Бо не хлібом єдиним буде жити людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих (Мат. 4:4, Лук. 4:4). Тому ж то весільні гості, поки з ними Наречений, не можуть постити. (Василій Кесарійський «Тлумачення на пророка Ісаю»)

Про тих, що п’є вино з розумінням

Краще пити вино з розумінням, ніж пити одну воду з пихою. Подивися на святих мужів, які п'ють вино з розумінням, і на людей, далеких від Бога, що п'ють воду без розуміння, і більше не засуджуй і не вихваляй саму речовину, але ублажай або вважай нещасним розум тих, хто користується речовиною на благо чи на шкоду собі. Йосиф теж колись пив вино у єгиптян (можливо Палладій має на увазі епізод з виночерпієм фараона в Бут. 40), але він не затьмарився глуздом, бо зберіг розум. З іншого боку, одну тільки воду пили Піфагор, Діоген і Платон, а слідом за ними і маніхеї^* і весь інший «сонм» тих, що уявляють себе філософами, однак у своїй неприборканості вони дійшли до такого ступеня легковажності, що не пізнали Бога, а, навпаки, поклонилися ідолам. Не гребували вживанням вина і ті, хто оточував апостола Петра, так що Самого Учителя і Спасителя їхнього дорікнули за це, коли юдеї висловлювали Йому: «Чому учні Твої не постять подібно до учнів Івана?». (Паладій Елеленопольський «Лавсаік»)

^* Секта третього сторіччя, яка вірила в два вічних принципи добра і зла, - перший обдарував людство душами, а останній - тілами. Ця секта була заснована якимось напів-християнським містиком Мані, який видавав себе за очікуваного "Утішителя", Месію і Христа. Багато століть тому, коли ця секта вже не існувала, виникло Братство, що називали себе "маніхеями", - масонського типу з кількома ступенями посвячення.