готово11

Гетьманщина поєднувала в собі риси як республіканського, так і авторитарного ладу. Вищу влада представляли три органи — Генеральна військова рада, гетьман і рада генеральної старшини. При правлінні гетьманів Хмельницького, Виговського і Мазепи, в Гетьманщині намітилася тенденція до утвердження монархічного режиму. Незважаючи на те, що вищим органом влади в Гетьманщині була Генеральна військова рада, але гетьман і генеральна старшина, як правило, вміло маніпулювала цією порадою і значення останнього поступово зменшувалася. Цьому сприяв і порядок прийняття рішень Генеральною радою: натовп піднімава руки, шаблі, підкидав шапки (через що згода часто визначали "на око"); застосовувалася і аккламации.

Одночасно збільшувалася значення Ради генеральної старшини, члени якого призначалися гетьманом або вибиралися радою. До складу генеральної старшини входили:

1. Генеральний обозний - другий після гетьмана чин. Відав артилерією, постачанням війська продовольством і озброєнням, обыймав посаду наказного гетьмана (виконуючого обов'язки в разі відсутності, смерті, позбавлення влади гетьмана). Керував будівництвом укріплених таборів і, за звичаєм, ставав їх комендантом. Нерідко брав командування над окремим козацьким корпусом. У його обов'язки входило також складання козацького реєстру;

2. Генеральний писар очолював військову канцелярію, виконуючи обов'язки державного секретаря: відав всієї військової та державної документацією, готував укази та накази, займався кореспонденцією, відповідав за збереження військової печатки. Був першим радником гетьмана, брав участь у переговорах на вищому рівні, приймав послів іноземних держав і військ. У воєнний час виконував функції, близькі до функцій сучасного начальника Генерального штабу.

3-4. Два генеральних осавула були помічниками гетьмана: допомагали складати козацький реєстр, розглядали апеляції, що надходили з полкових і сотенних судів, скарги та пропозиції старшин; стежили за дотриманням законності, звичаїв і традицій у військах, проводили навчання та огляди війська, підтримували порядок на Генеральній військовій раді. У воєнний час виконували особливі доручення гетьмана, могли командувати певною частиною війська, очолювати групу парламентерів під час переговорів з командуванням противника.

5-6. Два генеральних подскарбея (скарбник) керували всіма фінансами й організацією збору податків. Пост заснований в 1729 році.

7. Генеральний хорунжий - спочатку пост задумувався для старшин, які мали оберігати і відповідати за охорону великих гетьманських знамен (хоругв). Вів слідство у справах, пов'язаних зі злочинами старшин. Іноді очолював особисту охорону гетьмана. У воєнний час міг командувати окремими козацькими сполуками, виконувати обов'язки наказного гетьмана.

8. Генеральний бунчужний персонально відповідав за збереження бунчука. Виконував особливі доручення гетьмана, інспектуючи окремі козацькі полки, перевіряючи скарги. Під час війни міг командувати окремим козацьким корпусом або рейдовим загоном.

Судову владу представляв Генеральний суд на чолі з 9. Генеральним суддею. Він тлумачив звичаї і закони, вершив суд над державними злочинцями, розглядало апеляції і прохання про помилування, контролював роботу місцевих судів. На засідання Генерального суду скликали підконтрольних генеральному судді суддів з міст і селищ. Всі судді були виборними.

Генеральна військова канцелярія, очолювана генеральним писарем, виконувала функції центрального органу внутрішнього управління (хоча в перші роки Гетьманщини вона була аналогом Генерального штабу). Канцелярія займалася як військовими справами (комплектація військових підрозділів, пропагандистсько-агітаційна діяльність, забезпечення війська зброєю, продовольством і фуражем), так і державно-адміністративними: формувала посольства, писала листи, становила тексти договорів, готувала гетьманські універсали, формувала адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини, наділяла іменами і забирала їх; розглядала різні питання політичного і господарського життя, направляла і контролювала роботу полкових і сотенних канцелярій; формувала військово-державний архів, вела спеціальні діаріуша, тобто щоденники (хроніки). У штаті канцелярії були військові канцеляристи, канцеляристи, служителі-підписки (писарі), копіїсти, товмачі (перекладачі), протоколісти, які протоколював наради і переговори (при Скоропадському налічувалося 25 штатних і близько 10 позаштатних - учнів і практикантів - чиновників канцелярії). Комплектувалася переважно випускниками українських вищих навчальних закладів. Під час війни або походу діяла Генеральна похідна військова канцелярія. Очолював її також генеральний писар, а в разі його відсутності - один із старших писарів, або ж козаки обирали наказного (виконуючого обов'язки) генерального писаря. Генеральна канцелярія була скасована в 1764 році [6].

Гетьманщина мала самобутній адміністративно-територіальний устрій, що склався на основі традицій козацького самоврядування. Вона поділялася на полки і сотні. На Правобережжі полково-сотенний устрій проіснував до 1714; на Лівобережжі він зберігся до 1782 року. Кількість полків і сотень не були постійним. Так, на Лівобережній Україні в 1672 налічувалося 117 сотень, а в кінці XVII століття - 163 сотні. В кінці XVII століття на Лівобережній Гетьманщині були близько 2 тисяч населених пунктів, в яких проживало близько 1,5 мільйонів чоловік.

Вищу військову, адміністративну та судову владу на території полку здійснював полковник. Основним виконавчим органом були полкові канцелярії. Полковники призначалися гетьманом.. Важливу роль грали полкові старшини: генеральний обозний, два генеральних осавули, генеральний суддя, генеральний писар. Допоміжним органом служив полковий рада козаків і старшин. На території сотень влада належала сотникові, який або обирався козаками, або призначався полковником. До сотенної адміністрації належали писар, осавул і отаман, існував також сотенний рада. У селищах і селах козаки входили в курінь, який вибирав отамана, а селяни і міщани вибирали війта. Отамани і війти становили нижча ланка адміністрації. Міста з магдебурзьким правом зберігали свої права і очолював війт. До складу міського управління входили бурмистри, райці і лавники. Інші міста і селища, мали самоврядування, називалися ратушними; в той же час у них владу мали козацькі старшини, яким підпорядковувалися козаки. На Лівобережжі замість існуючих при Речі Посполитої гродських, земських, подкоморний і домініальних (панських) судів були діяли полкові й сотенні суди. Юрисдикції козацьких судів підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни, особливо у справах розбою і вбивств. У містах і селищах суд вершили колегії лавників і ратуші, в селах - війти й отамани. У північних районах Лівобережжя діяли копиці суди - суди сільської громади .

Економіка

Гетьманщина мала свій бюджет, свою фінансову систему і грошовий обіг. Існувала широка система податків в "Скарбницю Військову". Одним з найбільших джерел надходжень були податки на млини. Доходи з млинів ("військову мірочку") збирали спеціальні "дозорці". Існували відкупи на горілку, дьоготь і тютюн. Значний збір надходив в "Скарбницю" від пасік. Стягувалися проїзні, транзитні та внутрішні митні збори. У Гетьманщині існувала система прямого оподаткування населення.

У 1723-1781 рр.. фінансами, податками, військовими та ранговими маєтностями відала Генеральна канцелярія скарбу військового, очолювана двома генеральними подскарбеямі. Апарат Скарбового канцелярії формувався з канцеляристів, секретаря і калькуляторів (рахівників). Державний контроль за діяльністю канцелярії покладався на спеціальну лічильну комісію (1734-1776). Після остаточної ліквідації Гетьманщини канцелярія підпорядковувалася Другий Малоросійської колегії і виконувала переважно ревізійні функції щодо правильності та доцільності використання коштів

Розглядаючи Гетьманщину як складову частину Російської імперії та намагаючись уніфікувати систему управління державою, російський уряд вирішив повністю ліквідувати автономію України. 10.11.1764 Катерина II скасувала гетьманство, передавши всю повноту виконавчої влади в Україні президенту Малоросійської колегії П.Рум'янцеву. Обмеження козацького самоуправління та поступова ліквідація полкового устрою вибувалися і на Слобідській Україні. З серед. 16 ст. територію Слобожанщини почали поступово заселяти українські козаки і селяни з Правобережної і Лівобережної України. 317 ст.. ці землі було приєднано до Московської держави. Адміністративно-територіальний устрій на Слобідській Україні був здебільшого подібним до Гетьманщини. В 17 ст. тут існувало п'ять полків, які становили військові і адміністративно-територіальні одиниці: Острогозький (1652-1658), Сумський (1652-1658), Охтирський (1651-58), Харківський (1659-1660), Балакліївський (1669-1670). В 1670 Балакліївський полк було приєднано до Харківського, з якого в 1685 виділився Ізюмський полк. Полкові канцелярії підпорядковувались білгородському воєвод, через нього - Розрядному приказу, а згодом - Посольському приказу. Намагання Слобідської України приєднатись до Гетьманщини викликало рішучий опір з боку російських властей. 28.7.1765 російський уряд ліквідував слобідські козачі полки і на їх місці утворив регулярні гусарські частини за російським зразком. На слобідських землях було утворено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.

В II пол. 18 ст., прагнучи обмежити самоврядування і господарську діяльність Запорізької Січі, яка виступала активним каталізатором національної свідомості та перешкоджала експансіоністській політиці Російської імперії на півдні України, російський уряд дозволив створення на території Запоріжжя військових поселень з іноземців (сербів, німців, болгар, греків). Новозасновані поселення були названі Новою Сербію (1752) з штаб-квартирою у Новомиргороді та Слов'яно-Сербією (1753) з центром в м.Бухмуті (тепер Артемівськ). В 1764 військові поселення були ліквідовані, а їх землі включені до складу Новоросійської губернії.

Наприкінці 17-18 ст. значна частина українських земель - Правобережна Україна, Поділля, Волинь, Галичина, Холмщина, Підляшшя і Посяння - входили до складу Польщі. В 1684-85 на Правобережжі польський сейм підтвердив за козаками їх основні права і привілеї. На цій території були сформовані Білоцерківський (фастівський), Корсунський, Брацлавський і Богуславський полки, які очолювали полковники С.Палій, З.Іскра, А.Абазин і С.Самусь. Однак, у червні 1699 польський сейм, побоюючись наростання нової хвилі національно-визвольного руху на Правобережжі, прийняв постанову про ліквідацію козацьких полків. Це рішення не було визнане козаками і привело до Палія повстання 1702-04. Після поразки повстання значна частина козаків перейшла на територію Гетьманщини, а козацький військово-територіальний устрій на Правобережній Україні було ліквідовано. Наприкінці 17 - поч. 18 ст. на українських землях у складі Речі Посполитої зберігався поділ на воєводства і повіти. Існували Київське, Брацлавське, Подільське, Волинське, Руське і Волзьке воєводства. Адміністративне управління здійснювали воєводські та повітові органи влади.

Наприкінці 18 ст. внаслідок трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793. 1795) українські землі потрапили до складу Австрії, Російської імперії і Туреччини. В 1772 до складу Австрії відійшла вся територія Руського воєводства (без Холмської землі). Волзького та західних повітів Волинського і Подільського воєводств, а в 1774 - Буковина (без Хотинської Райї). Австрійський уряд створив на захоплених територіях коронний край - Королівство Галичини і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові, у складі якого штучно об'єднав українські етнічні землі з частиною польських земель. Умовною межею між українською (східною) і польською (західною) частинами Галичини стала р.Сян. В 1786-1849 окремий округ у складі Галичини становила Буковина, а в 1795-1809 - Холмщина. Територія королівства поділялась на округи і дистрикти, кількість яких змінювалась. Так, до 1782 існувало 6 округів і 59 дистриктів, а в 1867 - 17 округів і 176 дистриктів.

Адміністративна влада у коронному краї належала губернському управлінню на чолі з губернатором. Губернатора, який утримував у своїх руках всю повноту виконавчої влади, призначав імператор. Вищий представницький орган в Галичині - сейм збирався тільки один раз, у 1780. Існував виконавчий орган сейму -становий крайовий комітет. На місцях адміністративна і судова влада належала війтові, а управління декількома навколишніми громадами здійснював мандатор. Містами управляли магістрати, до складу яких входили війт, бургомістр, райці (радники) і лавники (засідателі). З утворенням в 1867 Австро-Угорської імперії Східна Галичина і Буковина залишаються у складі Австрії, а Закарпаття потрапило під безпосередню владу Угорщини. Існуючі коронні краї у Галичині і Буковині отримали статус провінції і поділялися на повіти. Вся адміністративна влада в краї належала наміснику (див. також Галичина і Буковина).

В 1699 Закарпатська Україна, яка протягом століть знаходилась під окупацією Угорщини, потрапила до складу Австрії. Територія Закарпатської України, як і угорські етнічні землі, поділялась на жупи (Комітати), які в свою чергу складались з доміній. Всі адміністративні органи влади на Закарпатті підпорядковувались Пожонському (Братиславському) намісницькому управлінню. Зазнаючи нещадного національного гніту і будучи найбільше відірваними від загальноукраїнського громадсько-політичного і культурного життя, українці Закарпаття все ж зберігали національну свідомість і самобутню культуру (див. також Закарпаття).

Зміцнення економічної незалежності Запоріжжя та величезний вплив запорожців на формування політичної свідомості українського населення становили потенційну загрозу колоніальній політиці Російської імперії на пд. України. Тому, 4-5.(15-16).6.1775 за наказом Катерини ІІ російські війська під командуванням ген. П.Текелі зруйнували Запорізьку Січ. 3.(14).8.1775 було видано царський маніфест, який офіційно ліквідував запорізьке козацтво. На землях Війська Запорізького було утворено дві губернії - Азовську і Новоросійську. Після скасування гетьманства російський уряд вирішив остаточно ліквідувати існуючі ще форми військового і місцевого адміністративно-територіального устрою на Лівобережній Україні. В 1781 на Лівобережжі було ліквідовано сотенно-полковий устрій. В 1781-83 в Україні було утворено Київське, Харківське, Чернігівське, Новгород-Сіверське і Катеринославське намісництва. Паралельно з намісництвами існував поділ на губернії. В 1783 указом російської військової колегії на основі лівобережних козацьких полків створювались регулярні карабінерські кавалерійські полки. Таким чином, протягом усього часу перебування українських земель у складі імперії політика російського уряду була спрямована на ліквідацію традиційного адміністративного устрою України, збереження якого в значній мірі сприяло формуванню в українського населення національної свідомості. Подальша російська експансіоністська політика на пд. України завершилась приєднанням в 1783 Кримського ханства до Російської імперії. Царським указом від 2.2.1784 на території Криму було утворено Таврійську область з центром у Сімферополі. В 1783 Азовська і Новоросійська губернії були об'єднані і на їх основі створено Катеринославське намісництво з центром у Кременчуці (з 1789 - у м.Катеринослав).

Після другого і третього поділу Польщі до складу Російської імперії увійшли Київщина, Брацлавщина і Волинь. На цих землях було створено Волинську, Брацлавську і Подільську губернії. Відповідно до царського указу від 1796 “Про новий поділ держави на губернії” в Україні замість намісництв створювались губернії. На поч. 19 ст. існувало 9 губерній: Київська, Полтавська, Чернігівська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Подільська і Волинська. В 1815 до Російської імперії було приєднано Холмщину і Підляшшя, які в 1831 увійшли до складу Сідлецької, Люблінської і Гродненської губерній (див. також Губернія). В I пол. 19 ст. для придушення національно-визвольного руху російський уряд сформував систему військово-адміністративних одиниць - генерал-губернаторства. В Україні було створено чотири генерал-губернаторства: Київське (складалось з Київської. Волинської і Подільської губерній), Малоросійське (Полтавська і Чернігівська), Харківське (Харківська і Воронезька губернії), Новоросійське (Катеринославська, Таврійська, Херсонська губернії і Бессарабська область). Всю повноту військової і цивільної влади на території адміністративних одиниць здійснював генерал-губернатор. На протязі II пол. 19 ст. значних коректив в адміністративно-територіальному поділі українських земель у складі Російської імперії не відбулося. В 1912 було створено Холмську губернію, до якої увійшла більшість українських земель Королівства Польського. На поч. першої світової війни 1914-18 в результаті Галицької битви 1914 російські війська захопили значну частину західно-українських земель. На окупованій території було створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, яке проіснувало до серпня 1917 (з перервами). Діяльність російських військово-адміністративних органів у Галичині, Буковині і Посянні була спрямована на нищення українського.