Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни київський національний університет технологій та дизайну

Кафедра економіки, обліку та аудиту

ЕКОНОМІКА ПРАЦІ

І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ

Контрольна робота

Варіант 1

Виконала : студентка ІІІ курсу

заочної форми навчання

групи ЗМРТ-13

Мельничук Дарина Михайлівна

м. Київ -2013

Зміст

1. Продуктивність праці та методи її вимірювання. Фактори, що спричиняють зміни продуктивності праці. 2. Роль та значення дослідження соціально-трудових процесів суспільства в умовах ринку.

2.1 Загальна характеристика соціально-трудових відносин

2.2 Роль соціально-трудових відносин у розвитку суспільства

Висновки 3. Характеристика населення і трудових ресурсів.

3.1Чисельність та розміщення населення

3.2 Міське та сільське населення

3.3 Статево-вікова структура населення

3.4 Національний склад населення України

3.5 Трудові ресурси та їх структура

3.6 Трудоресурсна ситуація та її регіональні властивості

1. Продуктивність праці та методи її вимірювання. Фактори, що спричиняють зміни продуктивності праці.

         Продуктивність праці є одним із важливих показників ефективності суспільного виробництва. Від її систематичного зростання залежать як успіхи у розвитку економіки країни, так і підвищення народного добробуту.          Продуктивність праці представляє собою ступінь діяльності людей у сфері виробництва матеріальних благ або їх обертання.         Продуктивність праці – це вимір того, наскільки ефективно ми працюємо.          Для того, щоб визначити ефективність, підраховують кількість товарів або послуг, вироблених на одиницю витрат. Витратою вважається будь-який вид ресурсів (матеріальний, трудовий), долучений до виробничого процесу.

Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю про­дукції.

Тобто вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є ство­рення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріа­лізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної праці.

  Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечу­ють необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня.

Таким чином, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

Вимірювання продуктивності праці має грунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.

  Продуктивність праці вимірюється:

1. кількістю продукції, яку виробляє один робітник за одиницю робочого часу (годину, зміну, рік і т. д.);

2. або кількістю часу затраченого на одиницю виробленої продукції.

На рис. 1 представлено методи вимірювання продуктивності праці.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності пер­соналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

 

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.

                                       

де В — виробіток;

    Т — затрати робочого часу;

    Q —  обсяг виробленої продукції.

     На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи:

1.Натуральний – ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

2.Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо- списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.

3.Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто величина обернена до виробітку):

                                  

де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці.

Виробіток є найпоширенішим і універсальним показником. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням вели­чини знову створеної вартості — національного доходу — за пев­ний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за  певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

- виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

-виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

- виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

 Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками виражена так:

1)Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку - Індекс використання робочого часу протягом зміни;

2)Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку - Індекс кількості явочних днів протягом року.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базуєть­ся на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності пе­регляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого тех­нологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто не порівняльні у зв'язку з різним ступенем їх обгрунтованості. Відсутні науково об­грунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання про­дуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, то­варна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чи­ста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремо­му підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товар­ною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки поля­гають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обу­мовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і тру­домісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавер­шеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину про­дуктивності підприємства, яке її використовує.

Фактори, що спричиняють зміни продуктивності праці - це ті рушійні сили, або принципи, під впливом яких змінюється її рівень.          Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних, матеріальних умов, в яких вони проявляються і реалізуються.          Природні умови характеризуються багатством і особливостями залучання природних копалин, родючістю грунту, кліматичними особливостями районів і т.д.

Суспільні умови визначаються соціальним устроєм, характером виробничих відносин, розвитком господарського механізму.

Екологічні умови характеризуються природоохоронною діяльністю, умовами праці.

Матеріальні умови знаходять вираз в степені розвитку продуктивних сил суспільства, рівня життя.

Фактори зміни і росту ефективності праці являється єдиними для всіх галузей народного господарства. Їх можна об’єднати у три групи:

1. матеріально-технічні фактори, залежні від рівня розвитку і ступеня використання засобів виробництва, в першу чергу знарядь праці, від їх якості (науково-технічний прогрес);

2.організаційно-економічні і управлінські фактори, залежні від ступеня розвитку . форм організації суспільного виробництва;

3.соціально-психологічні фактори, пов’язані з роллю людини у суспільному виробництві.

Розглядаючи весь комплекс факторів зміни і росту продуктивності праці, їх функціональний взаємозв’язок, необхідно виділити серед цього комплексу провідну ланку.

Такою ланкою є науково-технічний прогрес (НТП) – основа всебічного і послідовного здійснення інтенсифікації суспільного виробництва, зміни його структури.

Велику роль у підвищенні продуктивності праці відіграють організаційно-економічні та управлінські фактори, без яких неможливо отримати максимальний ефект від впровадження найновішої техніки і удосконалення технологічних процесів.

У сучасних умовах особливо зростає роль соціально-психологічних факторів росту продуктивності праці, які відображають безпосередні зв’язки людини з технікою.

До цієї групи факторів у всіх галузях народного господарства відносяться:

1. підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня працівників;

2. поліпшення умов праці;

3. поліпшення добробуту населення;

4. розвиток сфери обслуговування ;

5.поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових коллективах ;

6. ріст творчого характеру і колективізму у праці;

7. підвищення трудової активності.

2. Роль та значення дослідження соціально-трудових процесів суспільства в умовах ринку.

Особливого значення в наш час набуває грамотне дослідження соціально-трудових процесів в зв'язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин. Найсуттєвіші перетворення відбуваються чи мають відбуватися саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей і викликаючи закономірне протистояння суб'єктів цих відносин (передусім роботодавців та найманих працівників).

Cучасна економічна наука відійшла від вузького, суто виробничого погляду на працю Ми визначаємо працю як свідому цілеспрямовану створюючу діяльність; прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; як процес перетворення ресурсів природи в цінності та блага, що здійснюється і керується людиною під дією як зовнішніх стимулів (економічних та адміністративних), так і внутрішніх спонукань; як вияв людської особистості. У такому визначенні праця включає в себе, окрім традиційних видів людської діяльності, також творчі, новаційні її види, зокрема підприємництво. Метою творчих видів діяльності є створення нових ідей, образів, методів, уявлень, технологій тощо. Творчість визнається одним із видів праці, який, щоправда, має суттєві особливості.