Міжнародне право

змогу безпосередньо користуватися правами, закріплени ми в установчих договорах, незалежно від виконання дер жавами членами та інститутами ЄС зобов’язань із законо давчого забезпечення їхньої дії.

§ 7

Перша опора Європейського Союзу: економічне та соціальне співробітництво в рамках Європейського співтовариства

На сьогодні перша опора охоплює два співтовариства. Зважаючи на обсяг питань, що належать до компетенції кожного з них, зазвичай першу опору ототожнюють з Євро пейським Співтовариством.

Завдання Європейського Співтовариства визначені у ст. 2 Договору про його створення: шляхом створення єди ного ринку, економічного та валютного союзу, а також шля хом здійснення спільної політики та діяльності у визначе них галузях сприяти гармонічному, збалансованому та ста більному розвитку економічної діяльності, високому рівню зайнятості та соціального захисту, рівності між чоловіка ми та жінками, стійкому та безінфляційному росту, висо кому рівню конкурентоспроможності та конвергенції еко номічних показників, високому рівню захисту та покращен ню якості навколишнього середовища, підвищенню життєвого рівня та якості життя, а також економічному та соціальному згуртуванню і солідарності держав членів.

Стаття 3 Договору визначає питання, які охоплюються компетенцією Європейського Співтовариства: скасування митних зборів і кількісних обмежень на імпорт і експорт то варів у торгівлі між державами членами, а також інших по дібних заходів; спільна торговельна політика; внутрішній ринок, що характеризується скасуванням перешкод для вільного руху товарів, осіб, послуг та капіталу між держава ми членами; візи, притулок, імміграція та інші заходи щодо в’їзду та переміщення осіб; спільна політика у сфері сільсько го господарства та рибальства; спільна транспортна політи ка; забезпечення конкуренції на внутрішньому ринку; збли

ження національних законодавств держав членів до межі, необхідної для функціонування спільного ринку; сприяння координації політик зайнятості держав членів; політика в соціальній сфері; посилення економічної та соціальної єдності; політика у сфері навколишнього середовища; поси лення конкурентоспроможності промисловості Співтовари ства; сприяння дослідженням і технологічному розвитку; заохочення створення та розвитку транс’європейських кому нікаційних мереж; внесок у досягнення високого рівня охо рони здоров’я; внесок в освіту, професійне навчання та куль турний розвиток держав членів; політика співробітництва з питань сприяння розвитку; створення асоціацій з іншими країнами та територіями з метою розширення торгівлі та спільного сприяння економічному та соціальному розвитку; внесок у зміцнення захисту прав споживачів; заходи у сфе рах енергетики, соціального захисту та туризму.

§ 8

Друга опора Європейського Союзу: спільна закордонна та безпекова політика

Правовою основою співробітництва в цій галузі є розділ V Договору про ЄС (статті 11—28). Цілями співробітництва визнано: захист спільних цінностей, основоположних інте ресів, незалежності та єдності Союзу відповідно до принципів Статуту ООН; посилення безпеки Союзу; збереження миру та посилення міжнародної безпеки згідно з принципами Ста туту ООН, принципами Гельсінського заключного акта НБСЄ, цілями Паризької Хартії НБСЄ; сприяння міжна родній співпраці; розвиток і консолідація демократії, верхо венства права, поваги до прав людини й основних свобод.

Співробітництво з питань безпекової політики передба чає поступове запровадження спільної політики з питань оборони, що в будь якому разі не повинна зашкоджувати зобов’язанням держав — членів ЄС у межах НАТО. У ме жах міжнародних організацій і конференцій держави чле

ни повинні координувати свої дії, дотримуватися спільних позицій, здійснювати обмін інформацією.

Відносини держав членів та ЄС у межах другої опори ре гулюють такі види актів: принципи та загальні керівницт ва – політичні акти, що ухвалюються Європейською Радою та визначають пріоритети співробітництва; спільні стратегії

—правові акти загального характеру, що ухвалюються Євро пейською Радою з метою встановлення цілей і засобів їх до сягнення. Вони потребують імплементації Радою ЄС, зокре ма шляхом прийняття спільних дій і спільних позицій; спільні дії — обов’язкові для держав членів правові акти, що ухвалюються Радою ЄС для регулювання конкретних ситу ацій, коли Союзу необхідно оперативно діяти; спільні позиції

—правовіакти,щоухвалюютьсяРадоюЄСівизначаютьстав лення Союзу до конкретного питання географічного або те матичного характеру; інші види правових і політичних актів, випадки прийняття та специфіка яких визначаються конк ретними положеннями розділу V Договору про ЄС.

Співробітництво в рамках другої опори має інституційні особливості. Головним політичним органом є Рада ЄС, що забезпечує єдність, послідовність і ефективність дій Союзу. З питань, що охоплюються другою опорою, Союз представ ляє Президентство, тобто держава член, що головує в Раді ЄС. Високий представник із питань спільних зовнішньої пол ітики та політики безпеки, функції якого виконує генераль ний секретар Ради ЄС, повинен надавати допомогу Прези дентству. Повноваження Європейського Парламенту та Євро пейської Комісії набагато менші, ніж в рамках першої опори.

§ 9

Третя опора Європейського Союзу: співробітництво в галузі кримінальної юстиції

Правовою основою співробітництва в цій галузі є розділ VІ Договору про ЄС (статті 29—42). Метою діяльності Союзу в межах третьої опори є забезпечення громадянам ЄС висо кого рівня безпеки в рамках простору свободи та правосуд

дя шляхом розвитку співробітництва між державами чле нами в галузі сприяння поліції та судовим органам із кри мінальних питань, а також через попередження та бороть бу з расизмом і ксенофобією.

Поліцейське співробітництво охоплює такі спільні за ходи: оперативне співробітництво між правоохоронними органами держав членів щодо попередження, виявлення та розслідування кримінальних злочинів; збір, зберігання, обробку, аналіз та обмін відповідною інформацією; співро бітництво в навчанні й обміні персоналом, використанні об ладнання, здійсненні судових експертиз; спільну оцінку методик розслідування небезпечних форм організованої злочинності. Для посилення співробітництва з цих питань було створене Європейське поліцейське бюро (Європол).

Судове співробітництво у кримінальних справах перед бачає такі спільні заходи: посилення співробітництва між відповідними міністерствами та судовими органами держав членів із процесуальних питань і примусового виконання рішень; спрощення здійснення екстрадиції між державами членами; посилення сумісності правових норм, що застосо вуються в державах членах; попередження конфліктів юрисдикцій держав членів; запровадження мінімальних стандартів складів злочинів у галузі боротьби з організова ною злочинністю, тероризмом і незаконним обігом нарко тиків. Деякі форми співробітництва здійснюються через Підрозділ з питань європейського судового співробітницт ва (Євроюст).

Для досягнення цих завдань Рада ЄС ухвалює такі види актів: спільні позиції – визначають ставлення Союзу до конкретних питань; рамкові рішення — мають за мету гар монізацію законодавства держав членів (вони є обов’язко вими для держав членів лише щодо цілей, які необхідно до сягти); рішення – ухвалюються з усіх інших питань; кон венції – пропонуються державам членам для ратифікації. Договір про ЄС прямо встановлює, що норми рішень, у тому числі рамкових, не можуть мати прямої дії.

Розділ 17

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІЖНАРОДНОO ПРАВОВИМИ ЗАСОБАМИ

§ 1

Проблема міжнародної військової безпеки та міжнародноOправові принципи її забезпечення

Забезпечення миру та міжнародної безпеки залишають ся основною проблемою сучасності. Минув той час, коли держави сподівалися захистити себе тільки шляхом ство рення власної оборони. Характер сучасної зброї не залишає жодній державі надії забезпечити свою безпеку лише військово технічними засобами, нарощуванням озброєнь і збройних сил, оскільки не тільки саму ядерну війну, а й гонку озброєння виграти не можна. Стало очевидним, що безпека держав може бути забезпечена за допомогою не військових, а політичних і міжнародно правових засобів. Шлях до гарантій безпеки кожної окремої держави лежить через всесвітнє зміцнення загальної безпеки. Усеосяжна система міжнародної безпеки становить новий підхід до проблеми забезпечення миру та безпеки на планеті. У ство ренні всеосяжної системи міжнародної безпеки особлива роль належить праву міжнародної військової безпеки.

Роль права міжнародної безпеки у створенні всеосяжної системи миру та безпеки полягає у вирішенні двоєдиного завдання: забезпеченні ефективного функціонування меха нізму підтримки миру, який світове співтовариство вже має, максимального використання потенціалу, закладено го в діючих нормах, зміцнення існуючого міжнародного правопорядку; виробленні нових міжнародно правових зо бов’язань, принципів, норм.

Міжнародно правові засоби забезпечення миру та запобі гання війни – це сукупність правових і інших способів і ме тодів, що відповідають основним принципам міжнародного права, спрямованим на забезпечення миру та запобігання війні, а в разі потреби застосування державами колективних заходів проти актів агресії та військових ситуацій, що загро жують миру та безпеці народів. Міжнародні правові засоби забезпечення міжнародної безпеки можна умовно розділити на три групи: нормативні, організаційні та матеріальні.

§ 2

Нормативні засоби забезпечення миру та безпеки

Знадобився невдалий досвід Ліґи Націй, Статут якої пе редбачав створення механізму «колективної безпеки» при збереженні в держав «права на війну», а потім укладення в 1928 р. Паризького договору, щоб визнати той факт, що міжнародне право тільки тоді здатне стати засобом забезпе чення безпеки держав, коли застосування сили, крім права на самооборону, буде заборонено. Чинне міжнародне право покликане служити миру. Тому всі його норми повинні мати «світозберігаючий» потенціал. Насамперед це стосується ос новних принципів міжнародного права, що спрямовані на забезпечення співробітництва та міжнародного захисту на родів, причому ці принципи тільки тоді досягають мети, коли діють взаємозалежно. Юридичну основу права міжнародної військової безпеки складають насамперед такі основні прин ципи міжнародного права, як принцип незастосування сили, принцип мирного вирішення спорів, принцип роззброєння.

Принцип заборони агресивних війн (ненападу), що ви пливав із Паризького договору 1928 р., із прийняттям Ста туту ООН трансформувався в більш широкий за обсягом за борони принцип незастосування сили чи погрози силою: «Усі члени ООН утримуються в їхніх міжнародних відносинах від погрози силою чи її застосування як проти територіальної цілісності чи політичної незалежності, так і будь яким іншим чином, несумісним з цілями ООН» (п. 4 ст. 2 Статуту ООН).

Правовий зміст цього принципу був розкритий у низці Резо люцій Генеральної Асамблеї ООН, спрямованих на зміцнен ня правових основ та підвищення ефективності механізму ООН із підтримки миру (Декларація про зміцнення міжна родної безпеки 1970 р.; Декларація про запобігання й усу нення спорів і ситуацій, що можуть загрожувати міжнарод ному миру та безпеці, і про роль ООН у цій області 1988 р.) Особливе місце серед них займає визначення агресії, прий няте Резолюцією Генеральної Асамблеї 14 грудня 1974 р. Визначення агресії та перелік агресивних актів, наведених в цій резолюції, вважаються загальновизнаними та широко застосовуються в міжнародно правовій практиці.

Агресія — це застосування збройної сили державою про ти суверенітету, територіальної недоторканності чи політич ної незалежності іншої держави чи будь яким іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об’єднаних Націй. Про факт агресії можуть свідчити такі акти, що не є вичерпни ми та характеризують лише найбільш розповсюджені спо соби застосування сили: вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави чи будь яка військо ва окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, будь яка анексія із застосуванням сили проти території іншої держа ви чи її частини; бомбардування збройними силами держа ви території іншої держави чи застосування будь якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави; на пад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держа ви, за згодою із приймаючою державою на порушення умов, передбачених в угоді, чи будь яке продовження їхнього пе ребування на цій території за припиненням дії угоди; дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою чи від імені держави зброй них банд, груп, іррегулярних сил чи найманців, що здійсню ють акти застосування збройної сили проти іншої держави,

рахуватися, протиставляючи їй організовані гарантії попе редження та припинення. У зв’язку із цим міжнародне пра во передбачає створення державами систем безпеки (інди відуальної та колективної), що закликані попереджувати війни, а в разі початку війни – як можна швидше її припи нити, застосовуючи колективні заходи. Якщо в залежності від стадії розвитку конфлікту можна говорити про підтрим ку чи відновлення міжнародного миру, то за рівнем інте ресів, що втягуються в конфлікт, можна говорити про інди відуальну, групову або колективну безпеку.

Система індивідуальної безпеки держав — це сукупність використовуваних державою індивідуальних гарантій за безпечення своєї безпеки. Створивши норми міжнародно го права, що визнають агресію міжнародним злочином, держави не відмовилися від власних засобів забезпечення своєї безпеки, а використовували міжнародно правові за соби як додаткові гарантії останньої.

Фактична нерівність держав у можливості забезпечення індивідуальної безпеки компенсується організацією ними групових систем безпеки. Колективна безпека — система спільних заходів держав усього світу чи визначеного гео графічного району, що були запроваджені для підтриман ня миру, усунення загрози миру та припинення актів аг ресії. Правовою основою колективної безпеки є багатосто ронній договір, конкретний зміст якого визначається державами, що беруть участь у ньому. Існують три обов’яз кові умови такого договору: не вдаватися до сили; вирішу вати спори мирними засобами; співпрацювати. Розрізняють універсальну та регіональну системи колективної безпеки.

Універсальна система колективної безпеки створена в рам ках ООН, її головним завданням є підтримка та зміцнення міжнародного миру та безпеки на основі спільних дій дер жав. Відповідно до Статуту ООН підтримка міжнародного миру та безпеки має будуватися на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та здійснюватися Ге неральною Асамблеєю та Радою Безпеки, компетенція яких у цій сфері чітко розмежована. Генеральна Асамблея може обговорювати будь які питання чи справи, що стосуються підтримки міжнародного миру та безпеки, у тому числі роз глядати загальні принципи співробітництва в цій області,

давати рекомендації державам і Раді Безпеки з цих питань. На Раду Безпеки покладена головна відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки (ст. 24 Статуту ООН). Рада Безпеки є єдиним органом ООН, що має право починати дії, превентивні та примусові, від імені ООН, у тому числі об’єднаними збройними силами держав — членів ООН.

Статут ООН передбачає за певних умов (розділ VIII) мож ливість створення регіональних систем підтримки міжна родного миру. Регіональні системи складають частину все світньої системи безпеки. Головним їх завданням є підтрим ка миру та безпеки у визначених регіонах. Відповідно в регіональних системах безпеки можуть брати участь тільки держави цього регіону; дії держав не повинні виходити за рамки цього регіону; ці дії не можуть суперечити загальній безпеці та повинні відповідати цілям і принципам Статуту ООН. Щоб виключити можливість підміни, Статут Ради Безпеки ООН чітко визначає положення регіональних організацій. Рада Безпеки повинна бути цілком інформо вана про дії не тільки розпочаті, а й ті, що плануються.

Примусові заходи із застосуванням сили можуть почи натися тільки для відбиття нападу, що вже здійснився на одного з учасників колективної безпеки. У даний час, зок рема, такими регіональними організаціями є: Ліга Арабсь ких держав, Організація Африканської Єдності, Організа ція Американських держав, в установчих актах яких містяться положення про колективні заходи в разі зброй ного нападу на будь якого з їхніх членів.

§ 4

Матеріальні засоби забезпечення міжнародної безпеки

Заходи з роззброєння й обмеження озброєння виступа ють матеріальними гарантіями безпеки держав. Війну не можна виключити міжнародним правом. Фактична військо ва безпека сучасних держав ґрунтується на підтриманні військового потенціалу, який є матеріальною основою здійснення самооборони. Але відсутність загрози збройно