- •Лекція 1. Філософія як світоглядне мислення
- •2. Філософські, світоглядні питання і світогляд
- •3. Особливості філософії як явища культури і розумової діяльності людини
- •4. Міфологія як первісна форма світогляду. Виникнення філософії
- •5.2. Релігійність як віра в Бога (або богів)
- •5.3. Релігійний світогляд як віра в потойбічне життя і “роздвоєння світу”
- •6. До питання про основні історичні типи світогляду
- •Дохристиянський:
- •7. Філософія і наука
- •8. Основні розділи філософії
- •1.1. Відхід від міфологічного способу розуміння світу
- •1.2. Формування і розвиток уявлень про матерію
- •1.3. Космологічні вчення Фалеса і Анаксімандра
- •1.4. Проблема змін
- •Апорія “Ахіллес і черепаха”.
- •Апорія “Дихотомія”
- •3. Сократ: проблема самопізнання, моральний пошук і знання про незнання
- •4. Платон: вчення про світ ідей та ідеальну державу
- •Критика теорії Платона про світ ідей
- •1) Проблема “досконалого бруду”
- •2) Проблема множення ідей до нескінченності
- •5. Філософія як пошук істини і філософія як знання
- •6. Арістотель: філософія “золотої середини”
- •7. Елліністична філософія
- •5. Розвиток науки і медицини в античній Греції
- •Лекція 4. Християнська релігія та філософське осмислення ідеї Бога (Абсолюта) від Середньовіччя до початку хіх ст.
- •2. Відродження (Ренесанс)
- •3. Реформація
- •4. Осмислення ідеї Бога (Абсолюта) в класичній філософії Нового часу
- •2.2. Аргумент годинника і походження живих організмів
- •2.3. Неймовірність виникнення нашого світу і “лотерейна помилка”
- •3. Моральна критика ідеї Бога як Всемогутнього і Всеблагого Творця: проблема існування зла
- •3) Страждання не є злом. Злом є лише несправедливість. Ніщо не є злом, крім того, що робить людину гіршою, що завдає шкоди її душі.
- •Заперечення:
- •Заперечення 1:
- •1) Людина як “мислячий очерет”
- •4) Аргумент-парі
- •5. Філософська антропологія і концепція релігійного відчуження Людвіга Фейєрбаха
- •Контраргумент. Існування Бога не вирішує проблеми. Віра в те, що Бог може за власною волею (довільно) визначати, що є добром, а що злом, – це той же самий моральний релятивізм.
- •2. Зв’язок між моральністю і релігією в філософії Іммануїла Канта
- •3. Релігійна екзистенційна філософія Сьорена к’єркегора
- •4. Фрідріх Ніцше: “смерть Бога” та “переоцінка всіх цінностей”
- •5. Проблема смерті та безсмертя в філософії та релігії
- •I з очей ще вiки пломенiтимуть в них
- •Лекція 7. Посткласичний (сучасний) період розвитку західної філософії. Релігійно-філософські традиції Індії та Китаю
- •2. Релігійно-філософська традиція Китаю
- •3. Релігійно-філософська традиція Індії
- •4. Песимістична філософія волі а.Шопенгауера як наслідування індійської релігійно-філософської традиції
- •5. Порівняння духовних традицій Сходу й Заходу
- •Література для самостійного опрацювання студентами
- •Література, використана при підготовці курсу лекцій
- •Сенека:
3. Релігійна екзистенційна філософія Сьорена к’єркегора
Датський філософ Сьйорен К’єркегор (1813-1855) в молодості дуже ретельно вивчав філософію Гегеля аж поки усвідомив, що вона байдужа до конкретної живої людини, приносить її в жертву філософським абстракціям. Зрештою, це властиво для усієї класичної філософської традиції: вона цікавиться світобудовою, але забуває про живу людину, індивіда, що переживає своє власне буття. К’єркегор намагається повернути філософію до людини. “Предмет його досліджень – не навколишній світ, а саме людське існування, вибір життєвого шляху, його смисл.” Але для цього традиційні для форми філософських трактатів і наукоподібних систем малопридатні. “К’єркегор – скоріше письменник, аніж академічний філософ”82 – він висловлює свої роздуми про людське буття, пошуки його смислу у вільній формі есе, щоденників, художніх творів. Це стало характерним для всього напрямку, основоположником якого вважається С.Кьєркегор – екзистенційної філософії, до якого зараховують таких філософів ХІХ-ХХ ст. (більшість з яких водночас були письменниками) як Ф.Достоєвський, Ф.Ніцше, М.де Унамуно, Х.Ортега-і-Гассет, М.Бердяєв, Л.Шестов, Ж.-П.Сартр, А.Камю, М.Мерло-Понті, М.Хайдеггер, К.Ясперс, Г.Марсель.
Гегелівській діалектиці абстрактних понять К’єркегор протиставляє екзистенційну діалектику, що характеризує людське буття у критичних ситуаціях, коли людина мусить здійснювати вибір “або-або”. В центрі екзистенційної філософії – людина, духовний індивід, унікальна, неповторна істота, особистісно-духовне існування – екзистенція, а не субстанційна сутність – есенція (як у класичній філософії). Філософія повинна відповідати, як жити людині. Вільна особистість народжується з відчаю, з боротьби за можливість неможливого.
Слово екзистеція за своєю етимологією (походженням) – двозначне. Воно походить від латинського – exsistere, що означає ‘існувати’. З іншого боку, в латинській мові є й слово sistere, яке теж означає ‘існувати’. Що ж означає префікс ex-? В латинській (як і в англійській) мові такий префікс означає вихід за межі, долання.
Отже, екзистенція (ex-sistentia) – це не просто існування, а таке існування, що постійно долає власні межі. Це спосіб існування сущого, у якому реальний його зміст існує за межами наявного його існування. Єдиним, унікальним існуванням такого роду є існування людини як духовної істоти.
Як пізніше виразив це Жан-Поль Сартр
“Людське буття є те, що не є, і не є те, що є.”
Людина постійно долає власну ситуацію, заперечуючи наявне і створюючи нове. Вона обирає саму себе, творить власне буття. В цьому коріниться її свобода.
В екзистенціальній філософії виділяють релігійний та атеїстичний напрямки. К’єкрегор представляє релігійний екзистенціалізм. Його філософія значною мірою є реакцією на ситуацію занепаду релігії і пов’язаних з нею смисложиттєвих орієнтирів, спробою відновити їх.
К’єкрегор виділяв три стадії духовного розвитку людини:
-
естетична: головним мотивом людини на цій стадії є пошук задоволень;
-
етична: головним є почуття морального обов’язку;
-
релігійна стадія, на якій людина живе вірою.
За К’єкрегором, вірі передує відчай, а сама віра сповнена парадоксів. Справжня віра не полегшує людське життя, а надає йому напруженості, – але саме завдяки цьому здійснюється смислове зростання людського буття.
Що ж собою являє релігійна стадія розвитку людини і чому вона вища за етичну? К’єргегор описує це так, ніби на етичній стадії людина керується загальними, а отже, абстрактними правилами, а на релігійній її відношення до буття стає конкретно-індивідуальним, як індивідуальні відносини даної людини з Богом. Але що це означає на практиці?
К’єркегор часто звертається до біблійної легенди про Авраама, віра якого в Бога була настільки сильною, що коли Бог захотів її випробувати і наказав Аврааму принести в жертву, зарізати власного сина, то він відвів сина на гору для жертвоприношень і вже заніс над ним ножа, коли перед ним з’явився янгол і повідомив, що Бог відмінив свій наказ. За таку віру Бог щедро винагородив Авраама.
Така ілюстрація смислу релігійної стадії мене особисто дивує, – можливо тому, що я, за теорією К’єркегора, ще не доріс до найвищої, релігійної стадії розвитку, а залишаюся на етичній стадії. Я не можу зрозуміти, чому поведінка Авраама отримує схвалення. Чому слід коритися наказам Бога, якщо ці накази погані? Тому, що він сильний і може покарати або нагородити? Мабуть, ні. Тому що він добрий і тому не може наказати поганого? Але як я можу знати, чи він добрий чи злий, якщо не за його наказами (оцінюючи ці накази як добрі чи погані)? Уявімо, що в мене зараз буде якесь видіння і я почую: “Я – Господь Бог, Всемогутній і Всеблагий. Тут у столі лежить автомат. Візьми його і розстріляй усіх присутніх.” Припустимо, я заглянув у стіл і справді побачив там автомат. Чи повинен я, як Авраам, виконати наказ? Мабуть, ні. Мабуть, я правильніше зроблю, якщо вирішу, що та істота, яка мені явилася, є поганою (навіть якщо вона називає себе Всеблагим Богом), і ну її на фіг.
Тож з моєї, етичної точки зору теорія К’єркегора про те, що релігійна стадія розвитку, на якій людина керується вірою, вища за етичну, на якій людина керується моральними міркуваннями (власними судженнями в категоріях добра і зла) є відчайдушною ірраціональною спробою з допомогою ‘стрибка віри’ уникнути тягаря відповідальності морального вибору і тягаря пошуку раціональних відповідей на смисложиттєві проблеми.