Структура етносу

Етнос може мати різну структуру. Він може складатися з:

1. етнічного ядра - основної частини етносу, що компактно мешкає на певній території;

2. етнічної периферії - компактних груп представників даного етносу, так чи інакше відділених від основної його частини;

3. етнічної діаспори - окремих членів етносу, розкиданих по територіях, що їх займають інші етнічні спільноти.

Етнос може бути подрібненим на субетноси - групи людей, що відрізняються своєрідністю культури, мови й певною самосвідомістю. У такому випадку кожний зі членів етносу входить в якій-небудь зі складових його субетносів. Так, грузини діляться на картлийцев, кахетинців, імеретин, гурийцев, мохевцев, мтиулов, рачинцев, тушин, пшавов, хевсуров і т.п. У членів такого етносу існує подвійна етнічна самосвідомість: свідомість приналежності до етносу й свідомість приналежності до субетносу. В Україні такими субетносами є бойки, лемки, гуцули та ін.

Етнічні процеси

Виділяють такі етнічні процеси:

1. етнічна асиміляція – процес поступової асиміляції частини етносу чи окремої людини з іншим етносом (характерно для діаспори);

2. процес етнічного злиття (консолідації), що полягає в тому, що кілька близьких за культурою й мовою сусідніх етносів поєднуються в один, нерідко довгий час продовжуючи зберігатися в якості частин цього нового етносу - субетносів. Найчастіше це відбувається тоді, коли всі вони виявляються в межах однієї держави;

3. етнічне включення, або етнічна інкорпорація, - перетворення раніше самостійного етносу в субетнос у складі великого сусіднього етносу. Так, наприклад, до теперішнього часу мегрели, а в якійсь мірі й свани, що ще не так давно були самостійними народами, перетворилися в субетноси в складі грузинського етносу;

4. процес етнічного розщеплення, або етнічної дивергенції - поділ раніше єдиного етносу на декілька нових самостійних етнічних суспільств. Найчастіше це пов'язано з розпадом держави.

Антропо-біологічні ознаки етнічності

Коли перед людиною, яка ніколи не займалася теоретичними міркуваннями про природу етносу, постає питання про те, чому він належить саме до цього, а не до іншого етносу , чому, наприклад, він українець, а не татарин, англієць і т.п., то в нього природньо напрошується відповідь: тому що мої батьки належали до цього етносу, тому що мої батьки - українці, а не татари, не англійці й т.п. Для звичайної людини його приналежність до того або іншого етносу визначається його походженням, яке розуміється як кровне походження. Тому розуміння приналежності до тієї або іншої етнічної спільноти до самого недавнього часу ніколи не розглядалося як щось чисто суб'єктивне, що цілком залежить від розуму й волі людини. У людини саме такі, а не інші батьки, саме таке, а не інше походження, саме така, а не інша кров.

І перше, що буде протиречити такому простому уявленню про природу етносів – генетичне дослідження гаплогруп Y-хромосом Це дослідження дозволяє знайти єдиного предка, від якого пішли мільйони людей.

Загальний предок усіх східно-південних слов’ян R1а жив близько 4000 років назад.

Y-Хромосома визначає чоловічу стать людини і відповідає за спадковість по батьківській лінії. Вона не рекомбінує в процесі клітинного розподілу, і, таким чином, змінюється тільки в результаті мутаційних процесів.Y- хромосома накопичує мутації на тій або іншій ділянці (групі генів) протягом багатьох поколінь, що дає, за допомогою молекулярних методів, можливість відновити молекулярну еволюцію генотипу людини за період у десятки тисяч років. Враховуючи частоту мутацій на покоління й нечисленність людства на його початковому етапі розвитку, генетики припускають, що заміна окремих нуклеотидів в Y- хромосомі (так звані генетичні маркери) були унікальні, а всі сучасні мільйони носіїв кожної мутації є нащадками одного загального предка.

В 2002 році співтовариство генетиків (Y Chromosome Consortіum) виробило загальну класифікацію й номенклатуру по лініях Y- Хромосоми. Виділено 18 основних мутаційних кластерів (частин) у хромосомі, так звані артефакти, які позначаються латинськими буквами від A до R. Порядок літер відображає послідовність виникнення мутацій. Ці артефакти, в свою чергу, розгалужуються на гаплогрупи, які нумеруються цифрами й буквами . Наприклад гаплогрупу I1b можна розділити на І1b1 - характерну для південних слов'ян взагалі й боснійців особливо; І1b1b - маркер жителів Сардинії; І1b2 - в ареалі, прикордонному між кельтами й германцями; і І1b2a1 - локалізовану тільки в Англії.

Всередині окремої гаплогрупи вдається виділити мутації мікросателітних локусів, які використовуються для детальної реконструкції ділянки хромосоми. Аналізуючи кількість мікромутацій, можливо грубо оцінити час появи вихідного гаплотипа, тобто коли виникла унікальна мутація локусу.

Генотип сучасних слов'ян досить неоднорідний. У той час як набір гаплогруп у цілому збігається з європейським, відносна частота окремих гаплогруп сильно відрізняється географічно: зі сходу на захід і з півночі на південь.

Східні слов'яни відрізняються від інших груп дещо високою часткою гаплогрупи N3 (особливо на півночі європейської частини Росії), характерної для нащадків балтів і угро-фінів. У західних слов'ян, поряд з R1a, з високою частотою зустрічається гаплогрупа R1b, що превалює на заході Європи й особливо характерна (понад 80 %) для народів, що розмовляють кельтськими мовами. Слов'яни на Балканах виділяються особливим генотипом з перевагою гаплогруп І1b і E3b1, з яких перша часто зустрічається на території, що приблизно збігається з областю розселення фракійських племен в античний час (басейн Дунаю й Карпати), а друга поширена в басейні Середземного моря й характерна для сербів, греків і албанців.

Проте, незважаючи на неоднорідність генофонду, поляки, українці, білоруси і південіі росіяни чітко попадають в одну групу на діаграмі MDS (спосіб вираження філогенетичної відстані між організмами), що відображає мінливість Y- Хромосоми (генетичну дистанцію), що свідчить про їхнє генетичне споріднення і ймовірно єдине походження .

На діаграмі MDS тільки популяції з північноєвропейських областей Росії вибиваються зі спільнослов'янської групи й зближуються з фінською генетичною групою, відображаючи добре відомий з історії процес асиміляції слов'янами фіно-угорских племен.

Прабатьківщина слов'ян за генетичними даними

Розвиток методів генетичного аналізу дозволяє детально вивчати структуру хромосоми. Гаплогрупи відображають "повільне" (з точки зору синтетичної еволюційної теорії) нагромадження мутацій в Y- Хромосомі, фіксуючи її зміни протягом в десятки тисяч років. Інший параметр, короткі тандемні повтори (Y-strs), більш мінливий і показує зміни на тимчасовій шкалі в сотні років. Генетики застосували аналіз Y-STR в Y- хромосомі для порівняння різних слов'янських популяцій, роблячи спробу визначити ймовірну прабатьківщину слов'ян по співвідношенню генетичних параметрів цих популяцій між собою.

Суть методу полягає в наступному: більш пізні мігруючі популяції мають змінений набір Y-STR у порівнянні з вихідною ранньою популяцією, що живе на прабатьківщині, причому, через випадковість мутацій, відхилення між мігруючими популяціями є більш значними, ніж між якою-небудь пізньою й вихідною популяцією, що вважається дещо стабільною. Це відбувається через добре відомий ефект: випадкові флуктуації мутацій у генах у середньому не міняють генотип великої популяції (або міняють дуже повільно), у той час як флуктуації, що йдуть із тою же швидкістю усередині меншої по чисельності популяції, можуть швидше зафіксуватися в генотипі й почати стабільно відтворюватися усередині цієї популяції.

Парне порівняння показує (у порядку зменшення) на генетичну близькість (параметр P>0,05) до українців таких слов'янських популяцій як: словаки, південні білоруси, словенці, росіяни (новгородці), північні білоруси, білоруси із центру, поляки. Послідовність у переліку може бути не точна через статистичну помилку. Поляки відносно близькі тільки до українців, а їх генетична віддаленість (P=0,0003) від географічних сусідів білорусів виключає можливість для останніх мати прабатьківщину в Польщі.

Таким чином, генетичний аналіз вказує на Україну, як на прабатьківщину для західних і східних слов'ян, а також словенців, представників південних слов'ян.

Деяку близькість до українців також демонструють західні хорвати (P=0,0246), а серби й болгари не мають точок дотику з українцями (P=0,0000).

Національність	R1a, %	R1b, %	I1a, %	I1b, %	N3, %	E3b1, %
Росіяни (північ)	34	5	6	6	35	0
Росіяни (центр)	47	8	5	10	16	5
Росіяни (південь)	55	5	4	16	10	2
Українці	54	2	5	16	-	8
Беларуси	50	10	3	16	10	-
Поляки	56	16	7	10	-	4
Словаки	47	17	17		3	10
Чехи	38	19	19		0	8
Болгари	15	17	-	-	-	21
Фіни	6	13	19	0	71	-
Ірландці	1	81	15	15	0	2
Армяні1	6	25	31	3		3

В цій таблиці зазначені тільки деякі гаплогрупи та деякі національності. Більше інформації ви можете почерпнути на цій інтернет-сторінці: http://www.eupedia.com/europe/european_y-dna_haplogroups.shtml

Ще трошки про еволюцію

Згідно теорії еволюції, існують два фактора, завдяки котрим відбувається цей процес – мутації та відбір. 98% мутацій смертельні, і їх, як решето, просіює відбір, не даючи залишити потомство, а ті, хто мають можливість залишити після себе більше дітей, – більше впливають на поширеність своїх генів в популяції.

До недавнього часу вважалося, що еволюція людини призупинилася чи взагалі зупинилася, але сучасні генетичні дослідження показують зовсім протилежне. І причина цього є чисто статистичною: що більше людей бере участь в еволюції, то більше спостерігається випадкових мутацій. А людське населення Землі, що десять тисяч років назад вимірялося мільйонами людей, зараз вже перевалило за шість мільярдів.

Авторами цього відкриття є професор антропології Університету Юти Генрі Харпендинг і його колега по університету Грегори Кохран. Він став ініціатором застосування нової геномної технології з метою не тільки продемонструвати більшу швидкість розвитку людства, але й показати значне прискорення цього еволюційного процесу за останні 40 тисяч років і особливо після останнього льодовикового періоду, що закінчився близько десяти тисяч років назад.

Ні для кого не секрет, що люди сильно змінилися за останні кілька тисяч років, і прикладів цьому багато. Зокрема, сучасні миролюбні шведи ніяк не схожі на своїх предків, прадавніх вікінгів - безжалісних і лютих загарбників. Харпендинг відзначає, що такі відмінності прийнято в наші дні пояснювати розвитком культури й впливом її на звичний життєвий уклад, однак сам вчений твердо впевнений у генетичній першопричині прояву тої або іншої національної ознаки. Навряд чи хтось із сучасників буде заперечувати, що навіть у дні глобалізації цілі раси продовжують свій розвиток незалежно одна від одної. Генетичний розвиток іде з великою швидкістю як у Європі, так і в Азії й на Африканському континенті . Однак, у кожному регіоні розвиток має свої унікальні риси.

Це призводить до появи ще більших відмінностей між людьми, а не до зближення всіх рас і етносів.

Поділ людей на етнічні групи й раси відбувся приблизно 40 тисяч років тому, коли розділені територіально народи практично не обмінювалися генетичним матеріалом.

В своєму дослідженні Харпендинг також розвіює поширену думку про те, що сучасні люди з усіма їхніми здатностями до створення складних технічних механизмів і творів мистецтва з'явилися 40 тисяч років тому, і з тих пір зберегли генетичну ідентичність. Згідно з результатами своєї роботи, Харпендинг із упевненістю заявляє, що генетичний матеріал терпить постійні зміни, які можна розрізнити з часовим простором в тисячоліття, а то й у сотні років. Тут же він одразу обмовляється, що ці зміни не носять загального характеру й протікають у зовсім різних напрямках в різних етнічних групах.

Швидке збільшення чисельності населення в останні 10 тисяч років супроводжувалося істотними змінами в культурі людей і зміною екологічної обстановки в місцях їх проживання. Це створило нові можливості для прояву адаптаційних процесів. В останні 10 тисяч років відбулася помітна зміна структури людського скелету та зубів, так само як поява великої кількості нових генетичних відгуків на раціон харчування та хвороби. Також можна спостерігати адаптацію до умов холодного клімату й специфічного раціону харчування в тій або іншій географічній зоні.

За його словами, генетичні зміни людей цілком могли змінити хід історії. Наприклад, у Китаї й більшої частини Африки лише деякі дорослі люди здатні перетравлювати свіже молоко. У той же час шведи й датчани зберегли активність гена, що виробляє лактазу - фермент, що відіграє ключову роль у процесі переробки молока. Так що серед цих народів майже всі здатні з легкістю пити свіже молоко. Цей факт, зокрема, пояснює більшу поширеність молочного господарства в Європі в порівнянні з іншими країнами. Зараз Харпендинг вивчає мутацію, яка забезпечила стійкість гена, відповідального за вироблення лактази. На його думку, саме ця мутація визначила такі історичні події, як велике переселення народів, що мало місце приблизно 5000 років назад.

Так само, Харпендинг упевнений, що прискорення адаптації людини, що має місце в цей час, є тимчасовим станом справ, обумовленим відносно новими навколишніми умовами, що виявляють вплив на формування цивілізації людей останні 40 тисяч років і особливо після поширення сільського господарства 12 тисяч років назад. Воно сильно змінило раціон їжі людей, які мільйони років здобували собі їжу полюванням і збиранням, а також вплинуло на формування нового суспільства й появу державності. Ми дотепер продовжуємо адаптуватися до нових умов життя. Зокрема Харпендинг відзначає, що йому вдалося спостерігати кілька генів, що перебувають у стадії поширення в популяції людей, що допомагають нам впоратися з особливістю сучасного раціону харчування, що полягає в великій кількості вуглеводів.

І знову про етнічність

І як же ж я визначаю, що та, або інша людина належить до певного етносу? Я ж не дізнаюся гаплогрупу цієї людини чи не прохаю зробити комп’ютерну томографію дна четвертого шлуночка мозку. Я дізнаюся про її національність через її зовнішній вигляд. Якщо я побачу у людини товсті губи, як у негра, і почую від неї, що вона українець – я не повірю. Я подумаю про себе, що "щось тут не чисто ”.

Таким примітивним прикладом я хотів показати, що обмежити етнос соціокультурними та географічними ознаками неможливо, і одночасно, “перемірявши всім черепа”, неможливо буде відібрати "етнічних ” представників людства, бо вони можуть виявитися одночасно однаковими у представників різних етнічних груп, і так само можуть мати різні розміри у представників одного етносу.

Уявлення людини щодо її антропобіологічної приналежності можно легко перевірити завдяки психологічним тестам, і, як приклад, наведу найпростіший: дайте людині кольорові олівці і, не кажучи про мету тесту, попрохайте, щоб вона намалювала українця. І, якщо ця людина є українцем, вона ніколи не намалює чорну шкіру чи великі вилиці.