- •Полтавський університет економіки і торгівлі
- •Рекомендована література
- •Тема 1.1 вступ. Державна мова – мова професійного спілкування
- •Синоніми
- •Пароніми
- •Граматичні норми
- •Орфографічні норми
- •1.1.5. Мовне законодавство та мовна політика в україні
- •Тема 2
- •1.2.5. Мовний етикет
- •1.2.5.1. Поняття етикету
- •1.2.5.2. Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет
- •1.2.5.3. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул
- •Вузлики на пам'ять! Правила вітання
- •Звернення до незнайомої людини
- •Мудра порада
- •Привернення уваги до себе
- •Знайомлення
- •Знайомлення без посередника
- •Знайомлення через посередника:
- •Мудрі поради
- •Увага! Граматична компетенція
- •Порада, пропозиція
- •Відмова
- •Мудра порада
- •Розрада
- •Співчуття
- •Схвалення
- •Зауваження, докір
- •Мудрі поради
- •Висловлення сумніву
- •Мудра порада
- •Висловлення власного погляду
- •Увага! Граматична компетенція
- •Комплімент
- •Вузлики на пам'ять! Правила вживання компліментів
- •Мудрі поради психологів
- •Прощання
- •Увага! Лексична компетенція
- •Прощання
- •Тема 3
- •Взірець художнього стилю:
- •Взірець власне наукового стилю:
- •Взірець офіційно-ділового стилю: Конституція України. Стаття № 24
- •Взірець публіцистичного стилю: Третє тисячоліття
- •Взірець конфесійного стилю: Молитва Господня
- •Взірець розмовного стилю:
- •Взірець епістолярного стилю:
- •Етикет телефонної розмови
- •Етичні питання використання мобільних телефонів
- •Змістовий модуль 2
- •2. Функції спілкування
- •3. Види і форми спілкування
- •4. Етапи спілкування
- •1. Ретельна підготовка до спілкування.
- •2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.
- •3. Обговорення питання (проблеми).
- •5. Мова, мовлення і спілкування
- •6. Невербальні засоби спілкування
- •7. Гендерні аспекти спілкування
- •Поняття ділового спілкування
- •Тема 2.2
- •1. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання
- •2. Мистецтво аргументації
- •4. Культура сприймання публічного виступу. Види запитань
- •Тема 2.3. Культура усного фахового спілкування
- •Дидактична мета:
- •Студенти повинні вміти:
- •1. Особливості усного спілкування
- •2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування
- •3. Функції та види бесід
- •1. Ретельна підготовка.
- •2. Пам'ятайте, до чого Ви прагнете.
- •4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.
- •9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.
- •10. Підсумуйте результати бесіди.
- •4. Співбесіда з роботодавцем
- •9 Найбільш підступних запитань:
- •5. Етикет телефонної розмови
- •6. Етичні питання використання мобільних телефонів
- •Тема 2. 4 Форми колективного обговорення професійних проблем
- •1. Мистецтво перемовин
- •3. Завершення перемовин.
- •2. Збори як форма прийняття колективного рішення
- •3. Нарада
- •3. За ступенем підготовленості:
- •4. За технікою проведення:
- •1.1. Планування
- •1.2. Підготовка доповіді і проекту рішення
- •1.3. Підготовка документів і приміщення
- •1.4. Підготовка учасників до наради
- •2.1. Відкриття наради
- •2.2. Виголошення доповіді
- •2.3. Відповіді на запитання
- •2.4. Обговорення доповіді.
- •Тема 2.5. Ділові папери як засіб писемної професійної орієнтації
- •2.5.1. Класифікація документів
- •2.5.2. Національний стандарт україни
- •2.5.4. Вимоги до бланків документів
- •2.5.5. Оформлювання сторінки
- •2.5.6. Вимоги до тексту документа
- •2.6.1. Резюме. Автобіографія
- •2.6.2. Характеристика. Рекомендаційний лист
- •2.6.3. Заява
- •2.6.4. Особовий листок 3 обліку кадрів
- •2.6.5. Наказ щодо особового складу
- •2.6.6. Трудова книжка
- •2.6.7. Трудовий договір. Контракт. Трудова угода
- •11. Реквізити Сторін
- •1. Предмет договору
- •2. Розмір і порядок оплати
- •Взірець прес-релізу:
- •2.7.4. Службові записки
- •2.7.5. Протокол. Витяг з протоколу
- •Тема 2. 8. Етикет ділового листування
- •1. Класифікація листів
- •2. Реквізити листа та їх оформлювання
- •3. Етикет ділового листування
- •4. Оформлення листа
- •5. Типи листів
- •Гарантійний лист
- •Лист-запит
- •Лист-відповідь на запит
- •Лист-підтвердження
- •Супровідний лист
- •Лист-прохання
- •Лист-відповідь на прохання
- •Лист-нагадування
- •Лист-претензія, рекламаційний лист
- •Змістовий модуль 3.
- •2. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія
- •3. Способи творення термінів
- •4. Проблеми сучасного термінознавства
- •Тема 3.2.
- •Питальний план
- •Номінативний план
- •Тезовий план
- •Рецензія, відгук
- •Переклад і редагування наукових текстів
- •1. Суть і види перекладу
- •2. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою
- •3. Переклад термінів
- •4. Особливості редагування наукового тексту
- •5. Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових текстах та шляхи їх уникнення
- •Питання для підсумкового контролю
2. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія
Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні. Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на три групи:
1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загально-технічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).
2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність}.
3. Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, бойовик, правка, ретуш.
3. Способи творення термінів
Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.
Для термінологічної системи характерні такі способи творення:
морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);
семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальнихзначень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:
Вторинна номінація - використання наявного в мові словадля називання наукового поняття: споживчий кошик, водянийзнак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це – найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний – утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування,оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.
3. Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.
4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.
Причини запозичення термінів різноманітні:
• запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додатковавинагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати — повертати борг; імпорт — ввіз; асиміляція – уподібнення; лабіалізація – огублення;
пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний – міжзоряний; бартер — прямий безгрошовий обмін товарами;
• відсутність досконалого власного терміна, який би відповідавсучасним вимогам: ліквідат – юридична особа-боржник, до якоївисунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.
Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття - і в українській), проте насправді цс не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно перевищувати 15 %, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - трасант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) -ревальвація (лат.)).
Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:
однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція,субстрат, паралінгвістика.
двокомпонентні терміни - найчастіше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність;
трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входитиприйменники:
а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;
б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний типречення, адитивний синтез кольору, маскультуриий код мови,пасивний словник мовця;
в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійногосвітогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародногодоговору, теорія лінгвістичної відносності;
г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;
• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотириі більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельнийприймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.
ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ТЕРМІНОЗНАВСТВА
Національна мовна система будь-якої галузі знань неоднорідна за походженням, оскільки в її основі закладена універсальна греко-латинська система терміноелементів, яка в кожній мові специфічно асимілюється, з урахуванням особливостей фонетичної, орфографічної, граматичної, лексичної системи літературної мови. Схематично її можна представити сукупністю універсальних (інтернаціональних), питомих (національних), чужорідних (іншомовних), унікальних (безеквівалентних) та оказіональних (екзотичних) термінологічних одиниць, а також специфічної системи символів та інших екстралінгвістичних компонентів.
Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекодуанпя наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською.
Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І як б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.
Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.
Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.
Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, забуваючи про те, що пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.
Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к (а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, полірування, штампування), хоч інколи використовують і похідні іншого структурного типу, зокрема безсуфіксні іменники: возгонка -узгін, гонки - перегони. Часто-густо цю тенденцію доводять до абсолюту і намагаються замінити будь-які українські слова, утворені з допомоги суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій, а не тільки їх наслідків. Таке відштовхування від російської мови призводить до появи низки немилозвучних слів. Наперекір рекомендаціям назва обробка побутує в науково-технічних текстах і вказує передусім на дії над металами. Замість розробляння стандартів можна сказати опрацювання стандартів. Проте цілком природними в сучасних українських текстах є деякі назви дій з суфіксом -ка\ оцінка, перевірка, поведінка.
Автори одночасних російсько-українських термінологічних словників досягай успіхів у створенні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох мовах не збігається. Наприклад, детально описано українські відповідники російського заключение: це і укладання (договору), і підписання (пакту), [ув'язнення, і взяття (в дужки), тобто спостерігаємо суперечності в перекладі залежно від терміносистеми. Незважаючи на те, що російський термін колебание має близько-звучний український відповідник коливання, для позначення різновидів цього явища в українській мові можна використати хитання і гойдання, проте зазвичай обмежуються загальною назвою.
Протягом останнього десятиріччя активізують корінь гін як засіб заміни запозиченого з російської провід: водогін замість водопровід, газогін - газопровід. Однак і надалі поза увагою наукової дискусії перебувають прикметники із запозиченим російським терміноелементом (-образний, -видный, -подобами). Українською термінотворчою традицією передбачено замінювати кореневий елемент суфіксом -уват-: газуватий, зіркуватий, пилкуватий (а не газоподібний, зіркоподібний, пилкоподібний). Інколи російський взірець орієнтує неправильно: газообразный - це не газоподібний, а просто газовий (у назві агрегатного стану речовини).
Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикмстників-інтернаціоналІзмів. У російській мові багато термінів утворюють від іншомовних слів способом їх формального транскрибування, залишаючи іншомовні прикметникові й іменникові суфікси -аль, -ир, -ич, -он, -опаль- (-іг-, -іс-, -оп-, -опаї-), додаючи російські прикметникові суфікси -н-,-ск- та ін. Такий спосіб словотворення, властивий російській мові, не відповідає нормі української мови, за якою до кореня додають суфікс -н-, без збереження прикметникового іншомовного суфікса.