Розділ 2

Уся правова інформація, як зазначається у Законі України «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних, її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується історична практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики.

Офіційна та неофіційна правова інформація різняться метою, властивостями. Якщо для першої обов'язковою є повнота, то для другої ця властивість не є обов'язковою.

До неофіційної правової інформації можна віднести документи, які не містять правових норм, а отже, мають рекомендаційний та інформаційний характер. Її можна поділити на дві групи:

• інформація про дотримання прав і свобод людини, що міститься у звітах Уповноваженого з прав людини, офіційні дані про стан виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань, матеріали комісій з прав людини;

• інформація про стан законності й правопорядку, ефективності прокурорського нагляду, що міститься в публікаціях засобів масової інформації, у періодичних виданнях правоохоронних і правозастосовних органів, інформація про форми і способи захисту прав громадян, про вжиті заходи з відновлення законності.

Інформація, пов’язана з розкриттям і розслідуванням правопорушень:

• кримінологічна – дані про злочинність та інші правопорушення, а також ефективність карних заходів;

• криміналістична – інформація, що використовується при доведенні факту злочину та ідентифікації особи чи групи осіб, які вчинили злочин;

• судово-експертна – інформація, що використовується під час судових експертиз для доведення (або спростування) факту злочину і вини обвинуваченого;

• оперативно-розшукова – інформація, що відбиває хід і результати проведення оперативно-розшукових заходів з установлення та розшуку осіб, які вчинили кримінально карне діяння і переховуються від правосуддя, а також інші відомості та матеріали.

Існують й інші підходи до класифікації правової інформації. Деякі з ознак класифікації є спільними для різних видів інформації.

Залежно від стадії виникнення розрізняють первинну інформацію, яка виникає безпосередньо у процесі юридичної діяльності, і вторинну, яка виникає в результаті оброблення первинної та (або) іншої вторинної інформації. До вторинної належить інформація проміжна і результатна. Одержання результатної інформації є метою функціонування ІС.

З позиції технології розв’язування задач розрізняють інформацію вхідну, проміжну і вихідну. Вхідною називають інформацію, що підлягає обробці – первинна і вторинна інформація, константи. Вихідна інформація є підсумком оброблення вхідних даних, але вона разом з результатною інформацією містить і деякі первинні дані. Проміжною є інформація, необхідна для розв’язування цих самих задач у наступних періодах.

За стабільністю інформація поділяється на постійну (сталу), яка не змінює своїх значень, умовно постійну, для якої це твердження може бути справедливим протягом тривалого періоду, та змінну, значення якої часто змінюються.

Різновиди інформації варто враховувати, організовуючи оброблення інформації, створюючи інформаційні системи, вибираючи варіанти технології розв’язування конкретних задач. Правова інформація має бути вірогідною – об’єктивно відбивати реальність, повною – достатньою для розв’язування правової задачі, своєчасною – надходити до користувача тоді, коли той матиме в ній потребу.

Деякі властивості інформації є об’єктом правового регулювання. Зокрема, установлюється правовий режим доступу до інформації – передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення та зберігання інформації. За цією ознакою розрізняють:

1.відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується її систематичним публікуванням в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур’єр»), поширенням її засобами масової комунікації, безпосереднім її наданням зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам;

2.інформацію з обмеженим доступом – конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація – це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну чи іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі.

Конфіденційність (секретність) – це тільки одна з характеристик інформації, які мають розглядатись у контексті її автоматизованого оброблення. Вона є головною для важливої державної інформації. Для відкритої інформації не менш важливими вимогами є цілісність і доступність, у деяких випадках – захищеність від тиражування.

2. Характеристика основних типів мереж, які виділені за способом організації обробки інформації

інформація правовий реєстр майно

Комп’ютерна мережа – це сукупність каналів передавання даних і/або засобів комунікації, які з’єднують окремі ЕОМ і дають змогу використовувати спільні програмні й технічні засоби для організації зв’язку.

Основним призначенням комп’ютерних мереж є обмін даними; розподіл ресурсів – спільне використання обчислювальних потужностей (ресурсів процесора), периферійних пристроїв (принтерів, графопобудовників) та ін.; розподіл даних і програмних засобів.

Проблема визначення рангів тісно пов’язана з вибором способу організації оброблення інформації. За цією ознакою мережі поділяються на централізовані, розподілені, із серверами.

У розподіленій мережі всі вузли виконують подібні між собою функції, причому кожний окремий вузол може використовувати ресурси інших вузлів і надавати у спільне використання свої ресурси. Такий підхід забезпечує оптимальність використання ресурсів, стійкість мережі до відказів (вихід із ладу одного вузла не призводить до фатальних наслідків – його легко можна замінити), але при цьому постають проблеми забезпечення розподілу ресурсів, безпеки та прозорості.

Централізовані мережі (із хост-машиною) складаються з особливо надійного й потужного центральною вузла та неінтелектуальних терміналів. На центральному вузлі здійснюється обробка даних, виконуються функції керування мережею (діагностування, збирання статистики і т.ін.), установлюється зв’язок з іншими мережами. Термінали називаються неінтелектуальними, оскільки вони позбавлені обчислювальних можливостей, на них виконуються тільки функції введення i виведення інформації та керування процесом її оброблення. Роль терміналів можуть виконувати персональні комп’ютери і навіть дисплейні станції. Нині централізовані мережі практично не застосовуються.

Проміжне місце між централізованими і розподіленими мережами посідають мережі із серверами. Сервер – це потужний комп’ютер, призначений для виконання певних завдань за допомогою відповідного ПЗ. Решта машин у мережі, які звертаються до послуг сервера, називаються клієнтськими (клієнтами), інша назва – робочі станції.

3. Суб’єкти реєстрації застав рухомого майна і зміст Державного реєстру застав рухомого майна

Державний реєстр застав рухомого майна – єдина комп’ютерна база даних, яка забезпечує зберігання інформації про застави рухомого майна, її видання та захист від несанкціонованого доступу.

Реєстр уведений в дію 1.03.1999 р. і функціонує відповідно до статей 15, 151 Закону України «Про заставу» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.1998 р. №1185.

Мета створення реєстру – забезпечення переважного права заставодержателя у задоволенні вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше застав; надання в інтересах юридичних та фізичних осіб інформації про заставлене рухоме майно або про відсутність застав рухомого майна.

Міністерство юстиції – держатель реєстру – надає завірені витяги з нього, які свідчать про внесення запису або про його відсутність.

Реєстраторами є Держінформ’юст, державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, комерційні банки, які згідно з відповідними договорами з Держінформ’юстом приймають заяви про внесення записів до реєстру, внесення змін до записів, виключення записів з реєстру, приймають запити, надають витяги з реєстру та ін.

Суб’єкти реєстрації застав рухомого майна – заставодавець, заставодержатель або особи, які діють від їх імені за дорученням, орган державної податкової служби, реєстратори, держатель реєстру.

Будь-яка фізична чи юридична особа може користуватися інформацією у реєстрі шляхом підключення до нього через комп’ютерну мережу. Підключення здійснюється адміністратором реєстру на підставі відповідного договору.

Реєстрація застави рухомого майна в реєстрі здійснюється реєстратором за вибором заявника, яким може бути заставодержатель або заставодавець. Заява реєструється у Книзі обліку заяв, де зазначаються: вхідний номер і дата надходження заяви; відомості про заявника; дата реєстрації застави або відмови в реєстрації; реєстраційний код застави рухомого майна в реєстрі. У заяві зазначаються: відомості про заставодавця та заставодержателя1 і загальний опис предмета застави.

Під час подання заяви заявник пред’являє паспорт або інший документ, що засвідчує його особу, а в разі, коли він діє від імені заставодавця або заставодержателя, – відповідне доручення. До заяви додається документ про внесення плати за здійснення запису до реєстру.

Реєстратор видає заявникові довідку про прийняття заяви, в якій зазначаються відомості про реєстратора і заявника та дата прийняття заяви, або відмову у внесенні запису в письмовій формі з зазначенням причин відмови. Будь-яка особа на підставі такої довідки має право безоплатно отримати від реєстратора витяг, який свідчить про реєстрацію застави рухомого майна. У витягу зазначаються: дата реєстрації застави рухомого майна; відомості про заставодержателя та заставодавця; загальний опис предмета застави.

Запис до реєстру вноситься реєстратором протягом двох днів з дати прийняття заяви. Запис містить: відомості про заставодавця та заставодержателя; відомості про предмет застави; вхідний номер заяви, за якою вноситься запис; дата прийняття заяви; дата внесення відомостей до реєстру; реєстраційний код запису; відомості про реєстратора; прізвище посадової особи, яка внесла запис до реєстру. Дата внесення відомостей до реєстру, відомості про реєстратора та реєстраційний код запису в реєстрі визначаються і вносяться автоматично. Реєстраційний код запису, визначений системою, заноситься реєстратором у Книгу обліку заяв.

Датою реєстрації застави рухомого майна в реєстрі вважається дата внесення до нього відповідного запису. Протягом двох робочих днів з дати реєстрації застави рухомого майна реєстратор поштою направляє заставодержателеві та заставодавцеві витяги, які свідчать про внесення відповідного запису до реєстру і реєструються в Книзі обліку витягів. Заставодержателеві надсилається також бланк заяви про внесення змін до запису для заповнення в разі виявлення помилок у витягу.

Внесення змін до реєстру здійснюється в порядку, аналогічному до внесення записів.

Записи про реєстрацію застави рухомого майна у реєстрі зберігаються з дати внесення до дати виключення запису, але не більше п’яти років.

Заставодержатель може продовжити термін дії реєстрації застави рухомого майна в будь-який час протягом останнього року дії такої реєстрації на наступні п’ять років шляхом подачі відповідної заяви.

Виключення запису про реєстрацію застави рухомого майна в реєстрі виконується в разі закінчення 5-річного терміну; надходження заяви заставодержателя про виключення запису з реєстру; рішення суду. При цьому в реєстрі вказуються підстава і дата виключення запису, відомості про реєстратора. Після виключення запису з реєстру протягом двох днів заставодавцеві та заставодержателеві надсилаються відповідні витяги.

Витяг з реєстру про наявність або відсутність у ньому запису про заставлене рухоме майно, фізичні та юридичні особи можуть одержати шляхом подання запиту держателеві реєстру або реєстратору. Запит за підписом заявника має містити один із варіантів:

реєстраційний код запису в реєстрі;

• найменування або код в ЄДРПОУ для юридичної особи, що є заставодавцем;

• прізвище, ім’я, по батькові або ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб для фізичної особи, що є заставодавцем;

• серійний номер транспортного засобу, назва моделі, якщо предметом застави є транспортний засіб.

У запиті зазначається вид витягу (завірений чи незавірений), який бажає отримати заявник, і адреса, якщо заявник бажає отримати витяг поштою. До запиту додається документ про внесення плати за одержання витягу. Факт надання витягів реєструється в базі даних реєстру.

Існують певні особливості реєстрації податкової застави рухомого майна. Підставою для реєстрації такої застави є заява відповідного органу державної податкової служби, яка за підписом відповідної посадової особи подається адміністратору реєстру.

У заяві зазначаються відомості про платника податків; дата виникнення податкової застави; відомості про орган державної податкової служби, за заявою якого здійснюється реєстрація. Реєстрація податкової застави здійснюється безоплатно.

До реєстру вносяться: відомості про орган державної податкової служби – найменування, юридична адреса та код в ЄДРПОУ; вхідний номер заяви, за якою здійснюється реєстрація, та дата її надходження; відомості про платника податків (для юридичної особи – найменування, юридична адреса та код в ЄДРПОУ; для фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності – прізвище, ім’я, по батькові, адреса постійного місця проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб); дата виникнення податкової застави; дата внесення відомостей до реєстру; реєстраційний код запису; вiдомостi про адміністратора; прізвище посадової особи, яка внесла запис.

Протягом двох робочих днів з дати реєстрації податкової застави адміністратор поштою направляє відповідному органу державної податкової служби та платнику податків витяги, що свідчать про внесення відповідного запису до реєстру. У витягу зазначаються: реєстраційний код запису; дата реєстрації податкової застави; дата виникнення податкової застави; відомості про платника податків; відомості про орган державної податкової служби, за заявою якого внесено запис до реєстру. Відповідному органу державної податкової служби надсилається також примірник заяви про внесення змін до запису для заповнення в разі виявлення помилок у витягу.

Записи про реєстрацію податкової застави рухомого майна у реєстрі зберігаються з дати внесення до дати виключення запису, але не більше п’яти років. Запис про податкову заставу підлягає виключенню з реєстру на підставі повідомлення відповідного органу державної податкової служби про припинення податкової застави.