19. Механізми біологічної дії антибіотиків на мікробну клітину. Природна та набута стійкість до антибіотиків. Принципи раціональної антибіотикотерапії.

Антибіотики розрізняють по механізму протимікробної дії – бактерицидна і бактеріостатична. Бактерицидна дія проявляється в наслідок: 1. Порушення синтезу оболонки мікроорганізмів і клітини без оболонок гинуть (пеніциліни, цефаласпорини). Порушення проникливості мембрани мікробної клітини, тому порушується транспорт в клітину і з неї, тому клітини гинуть (полі міксини, протигрибкові антибіотики). Бактеріостатична дія: Порушення синтезу білка в середині клітини і тому затримується ріст і розвиток мікроорганізмів. (Тетрацикліни, левоміцетини, макроліти, аміноглікозиди). Аміноглікозиди і левоміцетини на деякі мікроорганізми діють бактерицидно. Антибіотики діють лише на певні види мікроорганізмів тому їх класифікують по спектру дію. Вузького спектру дії (бензилпеніциліни, макроліти, полі міксини). Широкого спекту дії (цефалоспорини, тетрацикліни, левоміцетини, аміноглікозиди). Але мікроорганізми гинуть не всі і зразу. Спори мікроорганізмів в присутності антибіотиків зберігають життєдіяльність (інтенсивність розмноження знижена, повністю відсутнє ділення і тимчасова зупинка життєдіяльності). Антибіотики поступово сповільнюють розмноження мікроорганізмів, т.б. в організмі вони поступово вироджуються. Причому цей процес далеко не завжди закінчується повним вимиранням колоній бактерій. Справа в тому, що вони мінливі і швидко присовуються до змінених умов. В зв’язку з цим в присутності антибіотиків мікроби здатні давати потомство із покоління в покоління мікроорганізмів, і дуже швидко всі мікроби можуть стати не чутливими до препарату, особливо коли не дотримуватись принципів хіміотерапії.

В даний час встановлено, що за механізмом дії на мікробну клітину антибіотики поділяють на дві групи: 1 - антибіотики, що порушують функцію стінки мікробної клітини; 2 - антибіотики, що впливають на синтез РНК і ДНК або білків у мікробній клітці. Антибіотики першої групи в основному впливають на біохімічні реакції стінки мікробної клітини. Антибіотики другої групи впливають на обмінні процеси в самій мікробній клітині. При вивченні механізму дії різних антибіотиків на мікробну клітину було встановлено, що хоча в основі його лежить порушення синтезу білка в мікробній клітині, тим не менше, прояви його різноманітні. Так, пеніцилін не пошкоджує цитоплазму клітини, але блокує біосинтез мукопептиду оболонкою клітини. Таким чином, чутливість до пеніциліну обумовлюється чутливістю до нього апарату, що забезпечує розмноження клітин. Мікробні клітини, які знаходяться в спокої, до пеніциліну не чутливі. Еритроміцин належить до бактериостатическим препаратам і так само, як і стрептоміцин, пригнічує синтез білка. Стрептоміцин діє як на розмножуються клітини, так і на клітини, які знаходяться в стані спокою, пригнічуючи їх дихальний процес.

Під резистентністю мікроорганізмів до антибактеріальних засобів розуміють збереження їх здатності до розмноження в присутності таких концентрацій цих речовин, які створюються при введенні терапевтичних доз.

 Типи стійкості бактерій до антибіотиків

Перший тип - природна стійкість, яка визначається властивостями даного виду або роду мікроорганізмів. (Стійкість грамнегативних бактерій до бензилпеніциліну, бактерій - до протигрибкових, грибів - до антибактеріаль- них препаратів).

Другий тип - набута стійкість. Вона може бути первинною і вторинною.

Термін “набута стійкість” застосовують у випадках, коли в чутливій до даного препарату популяції мікроорганізмів знаходять резистентні варіанти. Вона виникає, в основному, внаслідок мутацій, що відбуваються в геномі клітини.

Первинна стійкість (як результат мутації) виявляється в окремих клітинах популяції через її гетерогенність до початку лікування антибіотиками.

Вторинна стійкість формується також за рахунок мутацій може зростати при контакті бактерій з антибіотиками. Мутації ненаправлені та не пов’язані із дією антибіотиків. Останні відіграють лише роль селекціонуючих агентів. Вони елімінують чутливі особини популяції і, відповідно, починають переважати резистентні клітини.

• Мікробіологічний принцип, полягає в тому, що: перед призначенням антибіотика необхідно встановити збудника інфекції та визначити його індивідуальну чутливість до антибіотиків. • Фармакологічний принцип полягає в тому, що: необхідно враховувати особливості препарату - його фармакокінетику і фармакодинаміку, розподіл в організмі, кратність введення, можливість поєднання кількох препаратів. • Клінічний принцип полягає в тому, що: при призначенні препарату враховують, безпека даного антибіотика для пацієнта, що залежить від індивідуальних особливостей стану хворого, наявності супутньої патології і т.д.. • Епідеміологічний принцип полягає в тому, що: при виборі препарату, враховується стан стійкості мікробних штамів, що циркулюють в даному відділенні, стаціонарі і навіть регіоні. • Принцип доступності антибіотика у вогнище запалення полягає в тому, що: необхідно проводити заходи щодо усунення причин, що перешкоджають ефективній антибіотикотерапії - дренування локального вогнища інфекції, видалення стороннього тіла і т.д.. • Принцип оптимальної тривалості терапії: полягає в тому, що термін лікування антибіотиком, як правило, індивідуальний, і залежить від виду збудника, але в цілому лікування проводиться до досягнення «клінічно явного одужання», і ще 3 доби під уникнення рецидиву інфекції. • Принцип проведення фармакокінетичної моніторингу за рівнем концентрації препарату в крові або у вогнищі мікробного запалення, що дозволить проводити корекцію схем лікування, збільшити ефект і знизити ймовірність побічних ефектів. • Принцип обов'язкового проведення мікробіологічного контролю - здача контрольних аналізів після лікування.