Image of the Past-basis of State national ideology. Separation of the Lithuanian period from

the linear retrospection of Ukrainian State development. Lithuanian-Ruthenian state – stage of

Ukrainian State development.

Keywords:image of the past, deology, Lithuanian period, Ukrainian state development.

На відміну від творців Конституції, які заклали в її тіло норму щодо неможли-вості формування в Україні цілісного ідеологічного поля(ст. 15), українське нау-кове співтовариство усвідомлює актуальність"ідеологічного питання". Дискурс в

контексті ідеологічної доктрини українського державотворення триває постійно.

Фундаментним блоком будь-якої національно-державної ідеології є образ мину-лого. На18-му році незалежності можна констатувати, що історичний образ

українського державотворення продовжує відточуватися в суспільній свідомості.

Однак, йому бракує системності, цей образ потребує більшої окресленості, ви-магає подолання деяких прогалин і логічних суперечностей.

Образ українського минулого, як структурна частина національно-державної ідеології лежить у площині історіософії державотворення. Ідеї й

дії утворюють органічну цілісність, на яку опираються наступні покоління,

"цей процес отримав назву"тяглості" або спадковості державницької ідеї,

українського державотворення" [1].

Найбільш обґрунтована й нині поширена версія українського державо-творення виглядає наступним чином. Витоки української державності вбача-ються в Антському союзу племен. Давня Русь– перша держава українців. На

основі її потужної ідейної спадщини проходить подальше державотворення

Галицько-Волинської держави. У стані латентності державотворення відбу-вається в Литовсько-Руській державі та Речі Посполитій. Далі продовжується

в часи Козацької України, у ХХ ст. – УНР, за радянських часів УРСР та пере-ходить у незалежну Україну.

Історія практично завжди стоїть на службі ідеології, адже погляд на минуле

– це фундамент ідеології, підмурок, на якому ідеологія будує образ дійсності

сьогодення для своїх реципієнтів. Від такого"служіння" ідеології історія втра-чає у своїй об'єктивності. Це значною мірою стосується литовського періоду

української історії. Узагальнено можна виділити два погляди на Литовську

державу й місце Русі в цій державі. Перший– Литва виступила загарбником,

162

такий погляд характерний для російської дореволюційної науки й частково

поширювався в радянський період. Сьогодні, після деідеологізації науки акти-вно стверджується концепція, згідно з якою Литовсько-Руську державу слід

розглядати, як спадщину трьох народів: українського, білоруського й литовсь-кого. З боку Литовських вчених теж відбувається активне переосмислення

спільної історії. Дослідники держави і права Литви визнають домінуючий вплив

руської державотворчої практики, ідей та правових норм Русі на своє держа-вотворення констатують рівноправність державотворчих еліт Русі і Литви.

Разом із тим, значний період перебування науки й суспільної свідомості

під домінуванням імперської історіософії створює своєрідний рецидив у су-часному уявленні про хід українського державотворення. Литовський період

української історії, а за ним і польський випадають з уявної лінії розгортання

державотворчого процесу в Україні. До прикладу, автори підручника"Основи

етнодержавознавства", констатуючи"міцний ґрунт державницької ідеї" в

Україні, наголошують, що"на нашому славному історичному шляху були

могутня Київська держава Володимира Великого та Ярослава Мудрого, во-лелюбне Галицько-Волинське князівство, "перша християнська республіка" в

Європі– Запорізька Січ, незабутні герої визвольних змагань17-го сторіччя,

відчайдушний спротив до свободи часів Івана Мазепи, започаткування влас-ної державності в Українській Народній Республіці" [2]. Як бачимо, зі схеми

українського державотворення, що уявляється, як неперервна лінія випадає

ціла епоха. Адже між падінням Галицько-Волинської держави в1349 році й

першим козацьким повстанням під проводом Криштофа Косинського в