29. Поняття правотворчості. Правотворчість, правотворення і правове регулювання.

Правотворчість – юридична діяльність компетентних (уповноважених) органів та організацій з прийняття нових норм.

«Правотворення» - поняття більше широке, чим «правотворчість».Поняття «правотворення» акцентує увагу на процесі формування права, що характеризується взаємодією як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, що визначають і забезпечують створення нормативно-правових актів. Нормативно-правовий акт - результат правотворчества (свідомої-вольової діяльності),тобто правотворчість як би завершує правотворення, до вихідних моментів якого належить:

виникнення потреб щодо правового регулювання, тобто щодо здійснення державою за допомогою права та інших юридичних засобів впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, розвитку та захисту;

встановлення та визначення цих потреб;

формування пов'язаного із цим відповідної правосвідомості («ідея права», «образ права»);

безпосередньо правотворчість.

Отож, правотворчіть є одним з етапів правотворення, а необхідність у правовому регулюванні зумовлюють ці процеси.

30. Стадії та суб'єкти правотворчого процесу.

Взагальному вигляді можна виділити такі стадії правотворчого процесу:

1. Передпроектна стадія, що включає формулювання юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи права; правотворчу ініціативу, тобто обґрунтування юридичної значущості правової регламентації видання нормативно-правового акта. Це, по суті, підготовча (факультативна)стадія правотворчості.

2. Проектна стадія, яка охоплює:

а) прийняття рішення компетентного органу про підготовку проекту нормативно-правового акта;

б) розробку концепції проекту нормативно-правового акта й підготовку його тексту;

в) попередній розгляд проекту нормативно-правового акта правотворчим органом;

г) обговорення та узгодження проекту із зацікавленими організаціями, доопрацювання проекту, усунення суперечностей та зауважень.

Це, по суті, початкова стадія правотворчості.

3. Обговорення проекту нормативно-правового акта та прийняття самого нормативно-правового акта. Це основна стадія правотворчості.

4. Засвідчувальна стадія, яка включає підписання нормативно-правового акта; присвоєння йому реєстраційного коду.

5. Інформаційна стадія, тобто офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акта в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців (адресатів).

Засвідчувальні та інформаційні дії становлять завершувальну стадію правотворчості.

Суб’єкти правотворчості: Голова держави; Парламент; Кабінет Міністрів; Вищий орган судової влади; Народ держави через референдум або плебісцит; Орган місцевого самоврядування.

31. Правові акти: поняття і види.

Правовий акт - акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових Норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки правового акта:

1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні веління;

2) має офіційний характер, обов'язковий для виконання;

3) спрямований на регулювання суспільних відносин;

4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини;

5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);

6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки.

Види правових актів за формою вираження:

1) письмовий (акт — документ);

2) усний (заяви, розпорядження, накази, вказівки);

3) конклюдентний (акт — дія).

Види правових актів за юридичною субординацією:

нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;

індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;

інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

Нормативно-правовий акт – юридичний акт-документ, що приймається компетентним органом (суб’єктом правотворчої діяльності) містить правові норми та вводить в систему права держави ці правові норми.

Інтерпретаційний акт – правовий акт, що роз’яснює зміст юридичних норм. Що містяться у джерелах права (перш за все, у нормативно-правових актах). Тобто на відміну від НПА інтерпретаційний акт не містить нових норм права.

Індивідуально-правовий акт – правовий акт, що містить юридичний опис, мотивацію та безпосереднє рішення у конкретній юридичній справі. На відміну від НПА адресований визначеному суб’єкту, рішення зафіксоване в ньому виноситься. Я правило, на підставі НПА; як і інтерпретаційний акт не містить нових норм права.