3. Генеза етнонаціональних спільнот в Україні. Українська діаспора як об'єкт етнополітичного дослідження.

Розвиток етнонаціональних спільнот в етнонаціональному середовищі має характерні спільні закономірності. Але в кожному конкретному випадку варто враховувати умови й історію формування цих спільнот в тій чи іншій країні. Це допоможе краще зрозуміти конкретні проблеми, що виникають як усередині таких спільнот, так і в їхніх відносинах з етнічною більшістю в країні, де вони проживають. Це особливо актуально для України, де етнонаціональні спільноти формувалися в умовах, коли етнічна більшість, тобто українці, змушена була вести боротьбу за збереження національної самобутності.

Причини заселення етнічної території українців іншими етносами:

• завоювання частини земель іншими державами;

• розпад поліетнічних держав:

• вимушена й добровільна еміграція з метою освоєння вільних земель;

• трудова мобілізація з усього Радянського Союзу на ударні будівництва.

Україна є мононаціональною та поліетнічною державою. Корінна нація – українці - є найчисельнішою у державі. За переписом населення в Україні у 2001 р. українців нараховувалося 37,5 млн., або 77, 8% усього населення. Окрім цього Україна – батьківщина для представників 130 етносів, національних меншин. Другим за чисельністю етносом в Україні є росіяни – 8,3 млн.(17,3%). Відповідно до останнього перепису, чисельність майже усіх великих етносів (виняток – українці, вірмени та особливо кримські татари), що проживають в Україні зменшилася. Поряд з тим, що 37,5 млн. українців проживає в Україні, майже 14 млн. українців мешкають за межами своєї етнічної Батьківщини і більшість з них – у складі діаспор у різних країнах світу.

Поняття «діаспора» має грецьке походження (diacpora) і означає розсіювання, перебування певної частини етносу поза країною його походження.

В історії поява діаспор пов'язана з подіями УІ ст. до Р.Х., коли вавілонський правитель Навуходоносор ІІ після завоювання Палестини примусово переселив євреїв у Вавілонію. Це поняття, вжите щодо конкретного народу, надалі, у процесі історичного розвитку людства, стало застосовуватися до всіх етнічних груп, що, за тих чи інших причин були відірвані від свого етносу і продовжували не просто жити, але й зберігатися як особлива етнічна спільнота.

Найбільш численними, динамічними й організованими є українські діаспори в США (близько 2 млн.) і Канаді (близько 1 млн.). Невелика за чисельністю, але схожа за організованістю і внутрішньою динамікою, українська громада в Австралії також належить до цієї категорії. Досить великі українські діаспори – у Бразилії і в Аргентині. У Західній Європі – Великобританії, Франції і Німеччині, відносно нечисленні українські діаспори, кожна з який має свої специфічні проблеми. Завдяки своєму становищі в Європі й територіальній близькості до України, їхня роль, особливо в Німеччині, зростає, що для України є вкрай важливим.

Упродовж всього часу свого існування українська діаспора в США і Канаді боролася за свої права і свободи, проти дискримінації, за визнання рівноправності українського етносу і можливість розвитку, збереження звичаїв, традицій, культури рідної землі. Головне гасло, головна мета української діаспори: «інтеграція, а не асиміляція!»

У державах, утворених на пострадянському просторі, українська діаспора тільки почала формуватися. Найбільша кількість українців в Росії, а у відсотковому відношенні до всього населення – у Молдові, у цій державі більшість з них (61,6%) вважають рідною українську мову.

У будь-якій поліетнічній державі, у тому числі і в Україні, постає потреба в науковому, зваженому, з урахуванням своєї специфіки, продуманому регулюванні етнонаціональних процесів. Головним механізмом цього регулювання є етнополітика, покликана пояснити роль етнічності як політичного фактора у взаєминах між етнонаціональними державами і спільнотами, що проживають на їхній території; між різними етнонаціональними спільнотами всередині України.

Етнополітика держави буде успішною та ефективною, якщо в ході її розробки і здійснення дотримуватися таких принципів:

• гармонійного поєднання норм, принципів і стандартів міжнародного права, враховуючи при цьому національні особливості України;

• здійснення широкого національного самовизначення;

• досягнення не лише юридичної, але й фактичної рівності для всіх етнонаціональних спільнот;

• пріоритет прав особистості над правами будь-яких етнонаціональних спільнот;

• формування на принципах демократизму, національної єдності і взаємної довіри між етнонаціональними спільнотами, толерантності в етнонаціональних відносинах, поваги до традицій, звичаїв і віросповідання.

Сучасна концепція національної політики в Україні формується й розвивається, звільняючись від ідеологічних схем, переборюючи звичні канони, стаючи більш дієвою, реальною і прагматичною. Вона спирається на два основні положення:

1. гарантованість з боку держави рівних прав у всіх сферах життя для всіх етнонаціональних спільнот, що проживають на території України;

2. права людини як особистості будуть гармонійно забезпечені за умови одночасного дотримання її національних прав.

Держава повинна стати при цьому гарантом відродження й розвитку всіх етнонаціональних спільнот України та спрямувати свою етнополітику на розв’язання таких завдань:

• гармонізації міжетнонаціональних відносин, досягнення миру, утвердження у відносинах між етнонаціональними спільнотами поваги до традицій, звичаїв і віросповідання всіх етносів;

• формування єдиної політичної нації, щоб всі жителі України ототожнювали себе як українці – громадяни української держави;

• правового забезпечення для всіх громадян України рівних можливостей в управлінні державними та громадськими справами, укріплення гарантій, які б виключили прояви шовінізму, дискримінації громадян за етнічними, релігійними чи мовними ознаками;

• відродження етнічної та культурної самобутності етнічних українців, збереження та розвиток української мови, культури;

• розширення та поглиблення контактів з 14 мільйонами своїх співвітчизників, що проживають за межами України;

• створення необхідних умов для розвитку національних меншин, захист їх культурної, етнічної, релігійної та мовної самобутності;

• необхідність врахування специфіки різних регіонів (особливо Криму, Донбасу), що склалася з історичних, культурних, економічних, географічних та інших причин;

• ефективного запобігання політизації етно-національних проблем, національному екстремізму та політичному сепаратизму;

• розробку ефективних шляхів та методів вирішення етнічних конфліктів, їх прогнозування й попередження.

Правове розв’язання цих важливих проблем, безперечно, повинно спиратися на Конституцію. Норми, що містяться в статтях 10, 11, 12, регламентують основи етнонаціонального розвитку й етнонаціональних відносин в Україні. Конституція України покладає на державу обов'язок сприяти меншинам у їхніх культурних прагненнях, формувати у громадян почуття взаєморозуміння, миру, злагоди.

Таким чином, у незалежній Україні відбувається процес становлення нової концепції етнополітики на основі принципів рівності, національної єдності і взаємної довіри між різними етносами, що проживають в Україні. Майбутнє української етнополітики значною мірою залежить від гнучкості її механізмів, чутливості реагування на зміни, що відбуваються в суспільстві.

Додаткова література

1. Бородінов В.Д. Етнополітологія: Навчальний посібник. Донецьк, 2011.

2. Кара-Мурза С. Г. «Теория и практика конструирования народов» - [Електронный ресурс]// Режим доступа:http://www.twirpx.com/file/1256235/

3. Картунов О.В. Західні теорії етнічності, націй та націоналізму: Навч. посібник. – К., 2007.

4. Семёнов Ю. «Этносы, нации, расы»-[Електронный ресурс]// Режим доступа:http://scepsis.net/library/id_75.html

5. Центр стратегической этнографии - [Електронный ресурс]// Режим доступа:http://ethnoconflict.ru

Глоссарій по темі

БемМакс Хільдеберт (1891 - 1968) - німецький публіцист, інтелектуал, політик, видатний представник фолькіш-руху. На думку Бема, джерелом права мали виступати етнічні групи, а не держава, і це право не може бути забезпечено, а тільки лише визнано державою. Ці та інші його ідеї були озвучені в програмній роботі "Окремо стоїть народ" (1932). Cо-керівник Інституту німецьких прикордонних і зарубіжних досліджень в Берліні. Головний редактор етнополітичного альманаху в 1927 - 1932.

ГеллнерЕрнест Андре (англ. Ernest Gellner; 9 грудня 1925 - 5 листопада 1995) - англійський філософ і соціальний антрополог, професор філософії, логіки і наукового методу Лондонської школи економіки Лондонського університету (1962-1984), професор соціальної антропології Кембриджського університету (1984 - 1993), засновник і директор Центру з дослідження націоналізму при Центрально-Європейському університеті в Будапешті (1993-1995). У 1993 в Празькому університеті з ініціативи Геллнера і Дж. Сороса створюється Центр з дослідження націоналізму, який учений очолював до самої смерті. З початку 1960-х активно займається соціальною антропологією і політологією, розробляє власну теорію націоналізму, що отримала відображення в роботі «Нації та націоналізм» (1983).

Діаспора– це стійка сукупність людей спільного етнічного походження, що живе в іноетнічному оточенні за межами своєї історичної батьківщини (чи поза ореолом розселення свого народу) і має соціальні інститути для розвитку і функціонування своєї спільноти.

Етнічний конфлікт – це суперечність і часто несумісність цінностей, зіткнення інтересів та цілей різних етнонаціональних спільнот між собою, а також із цінностями, інтересами та цілями держави.

Етнополітика– це діяльність держави, спрямована на регулювання етнонаціональних процесів та організацію взаємодії етнічних спільнот у різних сферах життя суспільства, вирішення етнонаціональних проблем і конфліктів.

Етнос- це історично сформована стійка спільнота людей на певній території, що володіє спільними рисами й особливостями культури, мови, релігії, психологічного складу, самосвідомості і етнонімом (назвою). До ознак, що відображають системні властивості етносу, належать такі: спільність походження, народне мистецтво, звичаї, обряди, традиції, норми поведінки, звички. Причому жодна з перерахованих ознак не є самодостатньою. Саме в сукупності вони утворюють певну етнічну культуру.

Нація– це історичне, динамічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто політичне чи об'єднане навколо якогось етносу; з національною мовою внутрішнього державного спілкування; як правило, з власною територією, спільними інтересами, спільною волею бути єдиним цілим, спільною національною культурою, усвідомленням спільності минулого, сьогодення й особливо майбутнього й одночасно власною самобутністю і спільною назвою.

СмітЕнтоні Девід (1939 року) - британський дослідник феноменів нації та націоналізму, професор області націоналізму і етнічності Лондонської школи економіки. Вважається засновником міждисциплінарної галузі досліджень націоналізму. Самим значним внеском Ентоні Сміта теорії націоналізму вважається розрізнення громадянського та етнічного типів націй і націоналізмів, а також думку про те, що всі нації мають панівне «етнічне ядро». Погоджуючись з іншими дослідниками, що націоналізм - це сучасний феномен, він разом з тим вважає, що нації мають колишнє походження. Йому належать, зокрема, роботи «Теорії націоналізму» (1971), «Поняття соціальної зміни: критика функціональної теорії соціальних змін» (1973), «Націоналізм у XX столітті» (1979), «Етнічне відродження в модерному світі» (1981) , «Держави і нації в" третьому світі "Західна держава і африканський націоналізм» (1983), «Теорії націоналізму» (1983).

Тестові завдання з теми «Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства»