Укр.мова экзамен

1. Культура професійного мовлення. Мовлен-ня є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує та розвивається. Професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних (словесних) і невербальних (поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів. Усне професійне мовлення і міжперсональне, і публічне повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі: чіткість, недвозначність формулювання думки; логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення; відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами; вдалий порядок слів у реченнях; різноманітність мовних засобів; нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань; переконливість мовлення; милозвучність мовлення; виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення з другого. Необхідно дотримуватись норм літературної мови, користуватися словниками, активно розвивати своє мовлення. Одним з важливих напрямів мовної підготовки й формування професійної культури є вдосконалення володіння мовою професії, тобто знання термінології. Культура професійного мовлення – це частка загальної професійної культури, а її відсутність – свідчення бездуховності і безграмотності людини.

2. Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Усне професійне мовлення - це розмовно-літературне мовлення людей у процесі виконання ними службових обов’язків. Усне професійне спілкування передбачає всілякі способи взаємодії між співрозмовниками за допомогою вербальних і невербальних засобів. Усне професійне мовлення можна поділити на такі види: залежно від способу сприймання інформації: -контактне (безпосереднє); - дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера);залежно від кількості учасників: - діалогічне (бесіда з одним співрозмовником); -монологічне (доповідь, промова, лекція); - полілогічне (дискусія);залежно від форми і ситуації спілкування: - міжперсональне - — це засіб повсякденного спілкування двох або кількох людей під час виконання ними службових обов’язків (нарада, спілкування керівника з підлеглим, прес-конференція); - публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

3. Жанри публічних виступів. Композиція мовлення. Публічний виступ — це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів: 1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди); 2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії)3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні про­мови, вітання, тости).

Доповідь — значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал, вона, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова. Промова — невеликий (до 10-15 хв.) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова. Лекція — виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

4. Мовлення жінок та чоловіків. Мета спілкування у чоловіків і жінок різна: чоловік спілкується для того, щоб передати важливу інформацію, а жінка – щоб зав'язати, підтвердити і укріпити емоційні зв'язки зі співрозмовниками. Тому чоловік при спілкуванні або задіює весь мозок, або (якщо зайнятий чимось важливим) відповідає на автоматі, взагалі не сприймаючи слова співрозмовника. У жінки навпаки – активується невелика частка мозку, але паралельно вона може займатися ще десятком інших справ. В мовленні чоловіків простежується більша кількість іменників і дієслів; жінки віддають перевагу прикметникам і прислівникам. У мовленні жінок частіше трапляються актуалізатори (так? ти що?), сигнали наявності зворотного зв'язку й уваги до слів співбесідника (так, ага, угу). Жінки спокійніше реагують на перебивання мовлення, їх мовний код містить більшу кількість засобів увічливості, меншу кількість грубих і лайливих висловів. У мовленні жінок частіше спостерігається явище неточного («приблизного») називання предметів; чоловіки ж намагаються все називати точно. Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевне) і описові вислови внутрішніх етапів (Мені від усього цього моторошно). Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, докладно щось пояснюють. Серед мовленнєвих особливостей чоловіка дослідники зазначають, що чоловіки, на відміну від жінки, рідко говорять про себе, але намагаються довести, що найкраще орієнтуються в сучасних подіях, новинах спорту, бізнесових та економічних питаннях. При веденні бесіди, чоловіки конкурують за лідерство. У розмові, часто «перескакують» з теми на тему, перебиваючи один одного. Чоловіки в розмові більш стримані, реагують на сказане повільніше, часто вагаються й сумніваються. Жінки перевершують чоловіків у розмовному стилі.

5. Форми проведення дискусії та культура мовлення. Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Стиль конкуренції ефективний у тому випадку, коли Ви маєте визначену владу й упевнені, що Ваше рішення в даній ситуації правильне. Однак це не той стиль, що варто було б використовувати в особистих відносинах, коли Ви хочете ладити з людьми, оскільки він може викликати в них почуття відчуження. Стиль відхилення реалізується, коли Ви не відстоюєте свої права, не співробітничаєте ні з ким для вироблення рішення чи проблеми, просто ухиляєтеся від вирішення конфлікту. Він прийнятний, коли проблема, що виникає, не настільки важлива для Вас, коли Ви не хочете витрачати сили на неї, коли Ви почуваєте, що знаходитеся в безнадійному становищі. Стиль відхилення рекомендується використовувати також у тих випадках, коли Ви відчуваєте себе неправими і віддаєте перевагу правоті опонента, чи коли ця людина має більшу владу. Стиль пристосування прийнятний, якщо Ви дієте разом із протилежною стороною, не намагаючись відстоювати свої особисті інтереси. Він гарний, коли результат справи надзвичайно важливий для опонента і не дуже суттєвий для Вас. Таким чином, ви поступаєтесь, упокорюєтеся з тим, що хоче опонент. Якщо Ви вважаєте, що поступаєтеся в чомусь важливому для себе і почуваєте в зв'язку з цим незадоволеність, то стиль пристосування недоречний. Стиль компромісу пропонує часткове задоволення інтересів обох сторін шляхом взаємних поступок, зважуючи всі «за» і «проти». Такі дії у відомій мері нагадують стиль співробітництва, однак компроміс звичайно досягається на більш поверхневому рівні: поступаєтесь в чомусь, аналогічно поступає й інша сторона. Ви не шукаєте приховані недоліки й інтереси, як у випадку стилю співробітництва, а розглядаєте тільки те, що говорите один одному про свої бажання.

9. Географічні назви з номенклатурними словами та без них.В офіційних документах, повідомленнях, військовій та географічній літературі, не узгоджуються з пояснюваною родовою назвою у формі непрямого відмінка прикладки, що означають назви: а) міст; б) станцій; селищ міського типу.Це правило поширюється також на назви планет, комет, астероїдів: Ракета досягла поверхні планети Сатурн; ведуться спостереження за кометою Когоутека. Не узгоджується тперша частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких: - друга частина є прикметником: Білгород-Дністровський – Білгород-Дністровського р-ну; - друга частина є числівником: Знам´янка Друга – Знам´янкодругий; - друга частина є іменником: Біла Церква – Білоцерківський р-н. - друга частина є іменником, що вказує на місце розташування населеного пункту: Калач-на-Дону – Калачдонському р-ну; - перша і друга частини є іменниками: Кзил-Орда – Кзил-Ординська обл. Не узгоджується друга частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких обидві частини є іменниками, а друга вказує на місце розташування населеного пункту: Яр-під-Зайчиком, але Ярський –під-Зайчиком.

6. Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні. Терміни, професіоналізми та фразеологізми.

Іншомовні слова – слова запозичені з різних мов. Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання. До міжнародних належать терміни фінансові, бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків (бланк, штраф, бандероль, віза, гриф).

Термін – спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання, науки, техніки, політики, мистецтва. Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність терміна (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери); б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності; г) стилістична нейтральність; д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.Терміни конкретної галузі знання або діяльності складають окрему термінологію. У межах цієї системи термін не повинен мати синонімів, він також не може бути багатозначним. Терміни можуть бути загальнонауковими: аналіз,– і вузькоспеціальними: гіпотенуза Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство – діловод; справочинство – справа), а також запозичується з інших мов. В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках .

Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже експресивно забарвлені) синоніми до термінів. На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи, професіоналізми – конкретні поняття.

Фразеологізми – це усталені в мові вислови, прислів`я та приказки, різні жартівливі й анектодичні вислови. В діловому мовленні вони вживаються і роблять мову образнішою, дохідливішою, переконливішою. Використовуються виробничо-професійні вислови: грати першу скрипку, виконувати завдання на відмінно; вислови з античної культури: золотий вік, сіль землі; вислови знаменитих людей: машина часу, пам`ять серця; біблійні й євангельські вислови: берегти як зіницю ока, повертатися на круги своя. Використання фразеологізмів повинно бути доречним, змістовним.

7. Багатозначні слова і контекст. Пароніми та омоніми. Синонімічний вибір слова. Багатозначними називаються слова, які вживаються з двома або кількома значеннями. Два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву. Всі значення багатозначного слова пов’язані між собою спільною семантикою, тобто мають спільний значеннєвий елемент. Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Напр., в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати: століття;життя кого-небудь;період часу, епоху. Контекст – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.У ширшому значенні контекст — середовище, в якому існує об'єкт.

Омоніми – це слова, які однаково звучать, але мають зовсім різні значення. На відміну від багатозначних слів, значення омонімів не пов’язані між собою.

Внаслідок звукового збігу різних слів з´являються лексичні омоніми. Вони поділяються на два різновиди – повні (абсолютні) і неповні (часткові). Повні омоніми – слова, що збігаються в усіх своїх формах: летіла чайка і козацька чайка (човен).Неповні омоніми – слова, у яких збігається лише частина форм, наприклад: кадри (особовий склад) і кадри (епізоди з кінофільму).

Морфологічні омоніми являють собою випадковий збіг у звучанні і написанні форм різних слів, що належать до різних частин мови.

Фонетичні омоніми однаково звучать, але мають різне значення і написання: надія – Надія. Графічні омоніми пишуться однаково, але відрізняються значеннями, а у вимові – наголосом: вигода (користь) – вигода (зручність).

Паронімами називають близькі за звуковим складом і вимовою слова, але з різним або частково близьким лексичним значенням. Наприклад: компанія (військовий похід, війна, суспільно-політичні або громадські заходи) – виборча компанія і компанія (група людей, торговельне або промислове товариство) – страхова компанія тощо. Уникнути лексичних, а отже, й семантичних помилок допоможуть спеціальні словники паронімів, довідники зі зловживаннями та культури української мови.

Слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, називаються синонімами. Синонімія ґрунтується на здатності позначати предмет, ознаку, дію тощо кількома словами. Синонімічні назви різняться здебільшого відтінками значення, емоційно-експресивними чи стилістичними можливостями, здатністю сполучатися з певними словами в тексті. Напр.: захищати, боронити, відстоювати.Абсолютними називають синоніми, що не відрізняються ні значеннєвими, ні стилістичними відтінками: алфавіт – абетка. Ідеографічні або семантичні синоніми, означаючи те саме поняття, частково відрізняються своїми значеннями. звернення – відозва – заклик – прокламація – апеляція – послання перше слово має найзагальніше значення. Стилістичні синоніми означають одне поняття, але відрізняються додатковими емоційно-експресивними відтінками, які зумовлюють уживання слів у тих чи інших стилях.Семантико-стилістичні синоніми відрізняються і значеннєвими відтінками й емоційно-експресивним забарвленням.

10. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються загальноприйнятою системою стандартних скорочень. Розрізняють два основні види скорочень: - лексичні (абревіатури) – складноскорочені слова, утворені шляхом вилучення частини літер, що входять до їхнього складу, або з частин слів: ДАІ, УЄФА. - графічні, які використовуються на письмі для скороченого позначення слів: кв., обл.. Розрізняють декілька типів графічних скорочень: Крапкові – ст., див. Дефісні: р-н. Скісно лінійні (дробові): п/в, а/с. Нульові (курсивні) – на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після цифрових (числових) назв: 2 т. Комбіновані: пів.-зах., півн.-схід. У документах припускається використання лише загально нормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах та словниках. Слово не можна скорочувати на голосний (якщо він не початковий) та на м´який знак. Не можна скорочувати: імена та імена по батькові (крім ініціалів); псевдоніми; подвійні прізвища.

Абревіатура— складноскорочені слова, похідне слово, що виникає внаслідок абревіації — утворення з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові.Абревіатури називають також акронімами. Окрім утворення із власне українських слів, абревіатури активно попов­нюються запозиченнями. Багато з них є термінами: байт, варикап, вариконд.

13. Синтаксичні особливості професійних текстів. Вираження стрункості викладу, чіткості й логічності документа досягається за рахунок синтаксису, точніше – через бездоганне дотримання тих правил, які для ділового стилю є обов'язковими. У діловому мовленні використовуються речення розповідного характеру. Питальні й окличні речення в ділових паперах зустрічаються досить рідко. В реченнях переважає прямий порядок слів. - підмет стоїть перед присудком. - узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього. - вставні слова, як правило, вживаються на початку речення. Вставні конструкції виражають: - модальну оцінку (впевненість невпевненість, передбачення, можливість, неможливість. - почуття людини у зв'язку з повідомленням (радість, здивування, співчуття). - активізують увагу співрозмовника. - вказують на джерело повідомлення – кажуть, повідомляють. - виражають емоційність вислову, підкреслюють експресивність його – даруйте. Використання непрямого порядку слів у діловому тексті виправдане, коли треба наголосити на певному слові: у повідомленні "Завтра відбудеться засідання ревізійної комісії", наголошується на часі проведення заходу.

Складні випадки керування та узгодження Керування – один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд. В українській мові розрізняють такі види керування: 1. Дієслівне – коли дієслово вимагає від іменника певного відмінка: вжити (чого?) заходів. 2. Іменне – іменники, утворені від дієслів вимагають певних відмінків: попередження (чого?) незаконних дій. 3. Прикметникове – коли прикметники керують формою іншого слова: характерний (для кого?, чого?) для директора. Конкретної форми вимагають також прийменники прислівникового походження. Так, слова всупереч і завдяки вимагають давального відмінка: всупереч умовам, домовленості, вимогам; завдяки клопотанню, узгодженості, послугам.

12. Особливості використання граматичних форм іменників.

Іменники, переважно назви істот, мають форму кличного відмінка, який називає особу (предмет), до якої звертається мовець. Іменники твердої групи у кличному відмінку мають закінчення –о.Іменник м´якої групи, переважно ті, що є неофіційними іменами або виражають пестливе значення, у кличному відмінку набувають закінчення –у (графічно –ю). Звертаючись до особи на ім´я та по батькові, обидва іменники слід вживати у кличному відмінку: Катерино Григорівно. Форми кличного відмінка набувають іменники – назви неістот у випадку персоніфікації. В ділових паперах перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія. Треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо і заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

Особливості використання граматичних форм іменників, прикметників. До відносних прикметників належать присвійні – прикметники, які виражають ознаку предмета за належністю його особі. Присвійні прикметники відповідають на питання чий? Творяться присвійні прикметники від іменників, що називають істот. Ступені порівняння – це граматичні форми, що показують, якою мірою, названа прикметником ознака властива предметові у різний час або у певний час при зіставленні з іншими предметами. Складна форма найвищого ступеня порівняння утворюється від простої форми найвищого ступеня порівняння за допомогою префіксів що- або як-: найдосконаліший – щонайдосконаліший. З якісними прикметниками у мовленні поєднуються прислівники, які виражають міру вияву ознаки, названої прикметником, але таке поєднання не утворює ступеневої форми, оскільки ступінь ознаки виражається окремим повнозначним словом: надзвичайно відповідальний (якою мірою? – надзвичайно), зовсім юний (юний якою мірою? – зовсім).

Особливості використання займенників у ділових паперах. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або у їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках). Слід уникати вживання займенників:  - із суфіксами зменшеності: такесенький. - складних неозначених форм: абиякий. - усічених форм прикметникових займенників: на моїм. Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти у Н., а не в Ор. відміннику.

Уникати двозначності, що може виникнути. Не слід використовувати займенники особи в присутності тих, про кого йде мова. Використання або невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може підсилювати або пом’якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо. Правильний наголос у займенниках – це не тільки культура мовлення, а й засіб уникнення двозначності. Для уникнення зайвого паралелізму, краще в діловому мовленні додержуватися присвійного займенника їхній, ніж Р. чи З. відмінків їх (від – вони).

14. Поняття «документ». Класифікація документів. Рубрикація тексту. Заголовок.

Документ — основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність, це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Класифікація: - за назвою -  наказ, протокол, статут, акт, довідка; - за походженням - службові та особисті; - за місцем складання - внутрішні та зовнішні; - за напрямком - вхідні та вихідні; - за формою - типові, трафаретні, індивідуальні; - за способом фіксації - письмові, графічні, акустичні, фото- та  кінодокументи; - за стадіями створення - оригінали та копії; - за терміном зберігання - тимчасового зберігання (до 10 років), тривалого зберігання (понад 10 років), постійного зберігання; - за ступенем секретності (гласності):звичайні (несекретні), для службового користування , таємні,цілком таємні. - за призначенням: щодо особового складу; організаційно-розпорядчі;кадрово-контрактові;довідково-інформаційні; господарсько-договірні;обліково-фінансові.

Рубрикація тексту — це поділ тексту на логічні складові частини, які графічно відокремлюються одна від одної. Для цього використовують також заголовки, систему нуме­рації, колір чи фактуру паперу та ін., що в кінцевому рахунку виражає зовнішню будову (композицію) всього документа і вказує на його складність. Найпростішим видом рубрикації є поділ на абзаци. Класич­ний абзац має три частини:зачин, осн. частина. висновок. Інформація, вміщена в межах одного абзацу, повинна вира­жати закінчену думку. Нумерація рубрик тексту існує для чіткого зазначення і вказу­вання на взаємозалежність певних розділів,частин, пунктів та їх підпорядкування, а також підкреслює необхідність самостійно­го розгляду кожного з нумерованих елементів. Розрізняють ком­біновану (традиційну) й нову системи нумерації. Комбінована базується на використовуванні символів, слів, літер, арабських і римських цифр та доповнює абзацне членування тексту (нумерування пунктів, правил, тез), яке залежить від змісту, обсягу й форми документа.

Заголовок до тексту – це стислий виклад змісту документа. Заголовок має бути максимально коротким, ємким, точно передавати зміст тексту і граматично узгоджуватися з назвою документа. Заголовок до тексту в документах, виготовлених на бланках чи аркушах формату А5 – не зазначають.

15. Вимоги до тексту документів. Текст - головний реквізит, завдяки якому складається та оформлюється весь документ. Приступаючи до складання документа, насамперед слід визначити його доцільність, впевнитись у відповідності змісту, що має у ньому бути, компетенції даного суб'єкта, правильно вибрати вид документа для фіксації управлінської дії. Текст документа ділиться на абзаци. З них починається кожна нова думка. Абзаци допомагають вдумуватись в зміст документа, робити невеликі зупинки при читанні документа. В тексті документа у загальному випадку виділяються дві суттєві частини: в одній викладаються причини, основи або мета складання документа, в другій - висновки, пропозиції, прохання, розпорядження, рекомендації. Кожне слово в тексті документа повинне нести смислове навантаження. Досягти виразності у тексті допомагає смислова точність та прямий порядок слів у реченні, коли присудок іде за підметом, означення стоїть перед означуваним словом. Але в тих випадках, коли смислове навантаження припадає на дію, використовується зворотній порядок слів.

16. Бланки документів. Види. Бланк - макет документа у вигляді паперового листа, як правило формату А4 і менше, що містить елементи фірмового стилю або інформацію постійного характеру, призначений для подальшого заповнення та внесення записів у відведені місця від руки або машинним способом. Види бланків : перевізна документація, облікова документація, Рахунки,Товарно-транспортні накладні, Платіжні доручення, митні декларації товарні чеки, картки, Страхові поліса, повідомлення про ДТП, страхові ваучери, авіаційні квитки Ж / д квитки, Вантажні авіа накладні, Бланки дозвільних ліценцій, Бланки типових договорів, Акти огляду, доп.соглашенія.

17. ДСТУ 2732:2004 ДІЛОВОДСТВО Й АРХІВНА СПРАВА.

Цей стандарт установлює терміни та визначення понять у сфері діловодства й архівної справи. Діловодство - сукупність процесів, що забезпечують документування управлінської інформації та організування роботи зі службовими документами. архівна справа - галузь життєдіяльності суспільства, що охоплює правові, наукові, технологічні, економічні та інші питання діяльності архівних установ і громадян, пов'язані з відбиранням, накопичуванням, обліком, зберіганням архівних документів, користуванням ними та використовуванням їхньої інформації. документ - інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є зберігати та передавати її в часі та просторі. автор документа - одноосібний або колективний створювач змісту документа. носій документної інформації - матеріальний об'єкт, основна функція якого — зберігати та передавати документну інформацію. юридична сила - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань. витяг (зі службового документа) - засвідчена копія частини тексту службового документа. документаційний фонд установи - фонд службових документів, який установа накопичила внаслідок діяльності, склад і процес формування якого визначають нормативні документи.

гриф погодження - реквізит службового документа, який свідчить про згоду установи, її підрозділу чи посадової особи, шо не є автори документа, з його змістом. гриф затвердження - реквізит службового документа, який свідчить про його затвердження посадовою особою або іншим нормативним документом. віза документа - реквізит службового документа у вигляді напису, зробленого посадовою особою, що висловлює згоду або незгоду з його змістом. резолюція (документа) - реквізит службового документа у вигляді напису, в якому посадова особа виразила зміст прийнятого нею рішення щодо виконання документа. формуляр (службового) документа - склад та послідовність розміщення реквізитів у службовому документі. архівний документ - документ, що припинив виконувати функцію, задля якої був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на його цінність для особи, суспільства чи держави, а також для власника, зокрема і як рухоме майно. цінність документа - інформаційні та інші характеристики документа, що зумовлюють його значимість для особи, суспільства, держави. експертиза цінності документів - визначання на підставі чинних засад і критеріїв культурної цінності документів. цінний архівний документ - визначена експертизою категорія цінності архівного документа, інформація якого має культурне та інше суспільне значення.

28. Укладання організаційних документів. Організаційні документи -- комплекс взаємопов'язаних документів, що регламентують структуру, завдання і функції підприємства, організацію його роботи, має рацію, обов'язки і відповідальність керівників і фахівців підприємства. Організаційні документи представлені статутами, положеннями, зокрема про структурні підрозділи, інструкціями, зокрема посадовими, правилами. Статут - зведення правило, регулюючих діяльність організацій, установ, суспільств і громадян, їх взаємовідношення з іншими організаціями і громадянами, має рацію і обов'язки в певній сфері державного управління, господарській або іншій діяльності. Статути підприємств, установ, організацій затверджуються вищестоящими органами (міністерствами, адміністрацією суб'єктів федерації), статут юридичної особи затверджується його засновниками (учасниками) і підлягає державній реєстрації в установленому порядку. Структура тексту статуту міняється залежно від його різновиду. Статут організації включає: загальні положення, цілі і завдання, має рацію, діяльність, майно, управління, реорганізація і ліквідація. Положення - правовий акт, що визначає порядок освіти, правове положення, має рацію, обов'язки, організацію роботи установи, структурного підрозділу (служби). Структура тексту положення про структурний підрозділ (службі) нормативно не визначена. Достатньо стійку структуру, вироблену практикою, мають положення про підрозділи, що мають наступні розділи: загальні положення, основні завдання, функції, має рацію і обов'язки, відповідальність, взаємини. Окрему групу положень складають положення, регулюючі сукупність організаційних, трудових і інших стосунків з конкретного питання.

Інструкція - правовий акт, що містить правила, регулюючі організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові або інші спеціальні сторони діяльності установ, організацій, підприємств, їх підрозділів, служб, посадових осіб. Інструктивний характер носять такі види документів, як правила, регламенти і ін. Починається інструкція, як правило, розділом «Загальні положення», в якому указуються цілі її видання, області розповсюдження, порядок користування і інші відомості загального характеру. Текст інструкції повинен містити чіткі формулювання з розпорядливими словами типу «винен», «слідує», «необхідно», «має право», «не допускається», «рекомендується», «забороняється» і так далі Текст інструкції висловлюється від третьої особи («виконавець повинен представляти документи на підпис разом з матеріалами, на підставі яких вони готувалися») або в безособовій формі. На кожного працівника установи (організації) складається посадова інструкція. Правила – це службові документи організаційного характеру, в яких викладаються настанови, норми або вимоги, що регламентують певний порядок якихось дій, поведінку тощо. Оформляють правила на загальних або спеціальних бланках формату A4. Доцільно використовувати бланки з кутовим розташуванням постійних реквізитів, оскільки має бути гриф затвердження. Правила обов'язкові для виконання кожним, кого вони стосуються, тому їх можна віднести до правових документів.

18. Склад реквізитів. Реквізити — сукупність постійних елементів, з яких складаються документи. Державними стандартами встановлено 32 реквізити документів:1 зображення Державного герба України, герба Автономної Республіки Крим. 2 зображення емблеми організації або товарного знака. 3 зображення нагород. 4 код організації. 5 код форми документа. 6 назва організації вищого рівня. 7 назва організації. 8 назва структурного підрозділу організації. 9 довідкові дані про організацію. 10 назва виду документа. 11 дата документа. 12 реєстраційний індекс документа13 — посилання на реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь.14 місце складання або видання документа. 15 гриф обмеження доступу до документа. 16 адресат. 17 гриф затвердження документа.18 резолюція.19 заголовок до тексту документа. 20 відмітка про контроль 21 текст документа.22 відмітка про наявність додатків. 23 підпис. 24 гриф погодження документа. 25 візи документа. 26 відбиток печатки 27 відмітка про засвідчення копії. 28 прізвище виконавця і номер його телефону. 29 відмітка про виконання документа і направлення його до справи. 30 відмітка про наявність документа в електронній формі 31 відмітка про надійдення документа до організації. 32 запис про державну реєстрацію.

19. Оформлення сторінки докумнента. Документи на паперових носіях укладають відповідно до ГОСТ 9327-60 на аркушах паперу форматом А-4 та А-5. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої. Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово «сторінка» не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначення. Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому кутку, а парні — у лівому верхньому кутку аркуша. Рубрикація. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ на абзациАбзац — це відступ управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки у документі, а також фрагмент тексту між двома такими відступами.

27. Укладання обліково-фінвнсових документів. Усі документи, пов’язані з обліком та фінансовими діями приватних осіб, установ, організацій, підприємств, об’єднуються у групу обліково-фінансових документів. Документацією обліково-фінансового призначення вважається доручення, розписка, акт, відомість, накладна, список, таблиця, перелік, віза, субсидія, ваучер, приватизаційний сертифікат, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера. Доручення — це письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні дії або отримувати матеріальні цінності. Залежно від суб’єкта дії доручення поділяються на особисті й офіційні. Особисті доручення складаються окремими особами, які передають свої права іншим фізичним особам (право на отримання заробітної плати, поштового переказу та інше). Техніка відтворення особистих доручень — рукописна, на стандартного формату папері. Акт — це офіційний документ правової чинності, який підтверджує факти, події, закони, постанови, вчинки, пов’язані з діяльністю установ, підприємств, організацій та окремих осіб. Акт складається експертними комісіями, представниками сторонніх організацій, або спеціально уповноваженою особою (інспектором, ревізором) на підставі обстеження в присутності свідків. Документ підписують всі особи, які брали участь у його складанні. Осіб, про яких йдеться в акті, ознайомлюють із його змістом під розписку. Акти складаються з різних причин. Це можуть бути підсумки обстеження чи ревізій, прийом та передача головних засобів виробництва під час прийняття, звільнення чи переведення працівника, зміна керівництва, інвентаризація, нещасні випадки, аварія тощо. Накладна — обліковий документ, який використовується працівниками підприємств при оформленні прийому і відправлення вантажів чи видачі матеріальних цінностей. За походженням — службовий; за формою — індивідуальний; за ступенем гласності — несекретний. Відомість — це різновид обліково-фінансового документа, який найчастіше використовується в бухгалтерській справі, в системі банку та ін. Розрізняють такі види відомостей: платіжні; накопичувальні; на виплату пенсій, заробітної плати тощо. Якщо у первинному документі немає будь-якого обов'язкового реквізиту такий документ недоказовий і не може бути підставою у бухгалтерському обліку. Такі документи, як правило, є причиною ретельного вивчення органами перевірки і контролю і накладення штрафних санкцій.

8. Номенклатурні назви в професійному мовленні.В офіційних документах, повідомленнях, військовій та географічній літературі, не узгоджуються з пояснюваною родовою назвою у формі непрямого відмінка прикладки, що означають назви: а) міст (м.) – народився у місті Житомир; б) станцій (ст..) – Під´їхали до станції Крюків-на-Дніпрі; в) селищ міського типу (смт.) – За селищем міського типу Зіньки; Це правило поширюється також на назви планет, комет, астероїдів: Ракета досягла поверхні планети Сатурн; ведуться спостереження за кометою Когоутека. Не узгоджується також перша частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких: друга частина є прикметником: Білгород-Дністровський – Білгород-Дністровського р-ну; друга частина є числівником: Знам´янка Друга – Знам´янкодругий; друга частина є іменником: Біла Церква – Білоцерківський р-н, Талди-Курган – Талди-Курганський р-н; друга частина є іменником, що вказує на місце розташування населеного пункту: Калач-на-Дону – Калачдонському р-ну; перша і друга частини є іменниками: Кзил-Орда – Кзил-Ординська обл.., Комиш-Зоря – Комиш-Зорянський. Не узгоджується друга частина складних географічних назв при творенні прикметникових форм. Це стосується складних назв, у яких обидві частини є іменниками, а друга вказує на місце розташування населеного пункту: Яр-під-Зайчиком, але Ярський –під-Зайчиком, Франкфурт-на-Майні – Франкфуртський-на-Майні. Дотримуючись вимоги лаконічного, максимально стислого письма, під час укладання ділових паперів на позначення понять чи значень широко користуються загальноприйнятою системою стандартних скорочень. Розрізняють два основні види скорочень: лексичні (абревіатури) – складноскорочені слова, утворені шляхом вилучення частини літер, що входять до їхнього складу, або з частин слів: ДАІ, УЄФА, ЧАЕС та інші; заввідділу, старпом, Харенерго, Донбас та інші; графічні, які використовуються на письмі для скороченого позначення слів: кв., обл., спец. та ін. Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов’язково розшифровуються і читаються повністю. Розрізняють декілька типів лексичних скорочень:1. Ініціальні скорочення – утворені з початкових літер слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на: літерні (буквенні) – читаючи їх, треба вимовляти літери: КБ, ЖБК, ХТЗ та інші; звукові – читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту-154, АН-24 та ін.;літерно-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за літерами, частина – звуками: ЖЕК, ТЕЦ та інші. 2. Складові скорочення – утворені з частин складів слів: завгар, техред, лінкор, міськком, Харзеленбуд та ін.; 3. Частково скорочені слова – утворені з частини або частин слів і певного слова: Дон вугілля, Тат нафта, госпрозрахунок, рембаза та ін.; 4. Усічення: зам., зав., пом., акад.., доц. та ін.; 5. Телескопічні скорочення – утворені з початкової кінцевої частини складових слів: рація (із ра[біостан]ція), біоніка (із біо[логія] та [електро]ніка) та ін. 6. Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ХарБТІ та ін. Розрізняють декілька типів графічних скорочень: 1. Крапкові – ст., див., ім. та ін. 2. Дефісні: гр.-н, р-н та ін. 3. Скісно лінійні (дробові): п/в, а/с (крапка не ставиться). 4. Нульові (курсивні) – на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після цифрових (числових) назв: 2 т, 47 кг, 250 г, 400 грн, та ін. (крапка не ставиться). 5. Комбіновані: пів.-зах., півн.-схід. та ін. Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять: рр., пп., тт., сс. У документах припускається використання лише загально нормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах та словниках. Слід пам’ятати, що слово не можна скорочувати на голосний (якщо він не початковий) та на м´який знак. Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями.

26. Виробничі звіти. Виробнича практика - це форма навчальних занятті в організаціях (підприємствах) різних форм власності та організаційно - правових форм. Виробнича практика проводиться з метою вивчення загальних принципів функціонування організацій та установ по управлінню працею і регулювання соціально-трудових відносин, служб зайнятості; принципів організації роботи служб і підрозділів, що займаються питаннями підбору, розстановки та обліку персоналу, відділів кадрів, праці та заробітної плати, відділів управління персоналом, а також аналізу документації, що забезпечує діяльність зазначених служб. Вона дозволяє з'єднати теоретичну підготовку з практичною діяльністю на конкретних робочих місцях. У завдання практики входить: формування професійних умінь і

певного досвіду, необхідного для здійснення

подальшій професійній діяльності; формування дослідницького підходу до вивчення діяльності економіста; оволодіння вміннями та навичками роботи з документацією, здійснення найпростіших економічних розрахунків. Звіт складається з трьох розділів. У першому розділі дана загальна характеристика ТОВ «???»: юридичний статус товариства, мета і предмет діяльності, організаційна структура управління і т.д. Як наочний приклад приведена схема структури управління підприємства. Другий розділ повністю присвячений відділу кадрів. Тут розглядаються загальні положення та основні завдання, організаційна структура та функції підрозділів відділу, представлені посадові права та обов'язки фахівців, а також розглянуто умови праці та проаналізована основна документація відділу. У третьому розділі представлений щоденник практики, який дає уявлення про мою щоденної діяльності в ході проходження практики. За підсумком проходження практики видана характеристика, яка прикладена до звіту

25. Протокол — це один з найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах відбиваються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обговорення. Вони оформляються на підставі записів і стенограм, зроблених у ході засідань. Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа. Протоколи загальних зборів (нарад) підписують голова й секретар, а протоколи засідань комісій — усі члени президії. За обсягом фіксованих даних протоколи поділяють на: Стислі, в яких записано лише ухвалу або поширену резолюцію, а також зазначено номер, дату, назву організації, кількість присутніх, порядок денний. Під рубрикою «Слухали» — назва питання, хто висловився. Повні, в яких записуються виступи доповідачів та інших учасників зборів, нарад, засідань. У докладний протокол заносять також запитання доповідачеві та конспективний запис виступів під час обговорення. Витяг з протоколу — коротка форма повного протоколу. У витягу вказують прізвища та ініціали тих, хто виступив (без викладу виступів), а також зміст прийнятих рішень. Витяг із протоколу підписують голова й секретар засідання. У протоколі роблять помітку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його вручено чи надіслано. Стенографічні, де всі виступи, репліки, запитання й відповіді записуються дослівно. Якщо хід засідання стенографується, зміст виступів до протоколу не заноситься; розшифрована та оформлена належним чином стенограма додається до протоколу. Коли хід зборів, нарад, засідань фіксується на магнітній плівці шляхом запису на магнітофоні чи диктофоні, після засідання записані на ній тексти виступів передруковуються і заносяться до протоколу. Текст протоколу має бути точним, лаконічним, складеним на основі виступів, повинен усебічно характеризувати обговорюване питання з додержанням змісту й форми викладу, позиції учасників сторін.

24. Лист-запит — це звертання адресанта (установи чи посадової особи) до адресата (іншої установи чи посадової особи) із проханням надати інформацію про певні події, факти, матеріальні цінності тощо.

Часто лист-запит — це комерційний документ, звертання покупця до продавця із проханням надати детальну інформацію про необхідний товар чи певні послуги або ж прислати пропозицію на поставку товару. Лист-пропозиція — службовий лист, що складається з метою пропонування однією стороною іншій вигідних умов співпраці, в результаті чого може бути укладена угода, яка принесе обом компаніям дивіденди. Наприклад, пропонуються різноманітні послуги, товари, пропонують взяти участь у якомусь заході, спільному проекті тощо. Загалом лист-пропозиція має бути персоналізованим, простим, зрозумілим й аргументованим. Виклад — стислий, послідовний. Як і решта видів ініціативних листів, лист-пропозиція потребує відповіді. Рекламаційний лист - це документ, який обґрунтовано доводить про виявлення певних недоліків або дефектів у виконаній роботі, продукції чи послузі, а саме: недотримання попередньо обумовлених термінів, технологічних нормативів тощо, обґрунтування недоброякісності може підтверджуватися доданими копіями актів, висновками фахівців-експертів.

23. Етикет ділового листування. Написання ділового листа – це справжнє мистецтво, адже тексти листів найменшою мірою трафаретизовані й уніфіковані. Щоб оволодіти мистецтвом листування, слід засвоїти правила ведення ділової кореспонденції, тобто низку загльноприйнятих правил. Виклад тексту службового листа має бути лаконічним, послідовним, переконливим і коректним. Факти й події слід висвітлювати об’єктивно, всі аспекти розглядуваного питання викладати зрозуміло, стисло, але достатньою мірою повно. В службових листах допускається також порушувати кілька питань. Але все ж доцільніше оформити кілька листів. Декілька питань можна порушувати в одному листі тоді, коли вони взаємопов’язані. Текст листа, як правило, складається з двох логічно пов’язаних частин : вступної та основної. У вступній частині зазначають факти, події, обставини, що спричинили написання листа, а також посилаються на факти, документи, дати нормативних чи інструктивних матеріалів. В основній частині тексту листа викладають його головну мету у формі пропозиції, відмови, гарантії, зауваження, висновків тощо. Залежно від призначення службового листай від того, на чому його автор хоче сконцентрувати увагу адресата, порядок розташування логічних частин тексту може бути різним. Якщо враховувати невпинне зростання потоку інформації, то для активізації її сприйняття рекомендується починати текст службового листа з основної частини, а докази й підстави викладати нижче. Службові листи з нескладних питань, що були обговорені заздалегідь, можуть містити лише основну частину. Службовий лист оформляють на бланку для службового листа або на чистому аркуші паперу. Залежна від обсягу тексту використовують бланки чи аркуші формату А4 або А5.

21. Укладання розпорядчих документів. Розпорядчі документи - це документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво у певній установі, організації, фірмі, на підприємстві. Видання розпорядчих документів є обов'язковим в таких випадках: з організаційних питань - створення, реорганізація, ліквідація організацій або структурних підрозділів, затвердження структури організації, визначення прав та обов'язків посадових осіб, підведення підсумків діяльності організації; в галузі планування - визначення порядку і строків складання планів, затвердження перспективних та річних планів, зміна орієнтовних показників розвитку підприємства; у галузі виробництва - проведення заходів і впровадження інновацій, випуску продукції або надання нових спеціалізованих видів послуг; у галузі розвитку підприємства та капітального будівництва - затвердження техніко-економічних обґрунтувань HOBO-TO будівництва, прийняття до експлуатації готових об'єктів; ^ у галузі фінансів - затвердження фінансових звітів, отримання банківських кредитів; у галузі управління трудовими ресурсами – затвердження штатного розкладу, посадових окладів і ставок, затвердження розмірів заохочень, покарань, оформлення відряджень тощо.

22. Укладання довідково-інформаційних документів. Довідка - документ інформаційного характеру, який описує та встановлює факти та події. Довідки поділяються на службового та особистого характеру. Службового характеру складаються за запитом чи за вказівкою керівної організації або посадової особи. Підписується: Довідка, що направляється до посадової особи в середині підприємства, підписується укладачем; та, яка направляється у вищестоящу організацію - керівником підприємства. Якщо довідка містить відомості фінансового характеру - то вона підписується керівником та головним бухгалтером. Довідка, яка направляється за межі підприємства оформляється на бланку, внутрішня довідка оформляється на внутрішньому бланку або на чистих листах паперу. Довідки особистого характеру оформляються на бланках або чистих листах. Протокол - документ, в якому фіксується хід обговорення питань та прийняття рішень на зборах, нарадах, засіданнях (за ДСТУ). Протокол може складати офіційна компетентна особа, засвідчуючи той чи інший факт. За обсягом фіксованих даних протоколи можна поділити на три групи: 1. Скорочені - містять назву обговорюваних питань, прізвища доповідачів та виступаючих і прийняті рішення. 2. Повні - в тексті яких окрім рішень, коротко записують виступи доповідачів та виступаючих та інших учасників зборів, нарад, засідань, конференцій. 3. Стенографічні - всі виступи записують дослівно. В залежності від способу фіксації - можуть бути рукописними (машинописними), стенографічними, фонографічними. Витяг із протоколу - цей документ оформляють для ознайомлення з рішеннями, прийнятими під час роботи колегіального органу, посадових осіб або підвідомчих організацій. Документи підлягають завіренню. Анотація - це коротка характеристика змісту книги, статті, рукописного тексту тощо. У ній наводяться найважливіші питання роботи, викладається її зміст і дається оцінка. Анотація допомагає під час добору й вивчення літератури з будь-якого питання, скорочує час на ознайомлення із змістом самої праці. Анотація може бути подана двома мовами: мовою тексту та однією з іноземних. У кінці анотації називаються категорії читачів, для яких рекомендовано анотовану книгу. Якщо швидко треба ознайомитися зі змістом книжки і мати про неї уявлення, читайте анотацію. Рецензія - це критичний відгук (дає аналіз і оцінку) на художній твір, друковану наукову працю тощо, що містить зауваження, пропозиції тощо. Мета рецензії – рекомендація твору до друку, захисту. Відгук — це висновки уповноваженої особи (кількох осіб) про наукові роботи, вистави, фільми, представлені на розгляд чи до захисту.

20. Укладання документів щодо особового складу. Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності. Автобіографія має бути вичерпною, інформативною, лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути: автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі); автобіографією-документом (точно викладаються основні факти). Резюме — це документ, у якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність і професійні успіхи та досягнення особистості, яка його складає. Якщо автобіографія чітко констатує факти та описує певні етапи життєвих періодів, то резюме окрім цього повинно ще й “похвалити” того, від чийого імені воно написане. Мета резюме – вигідно “продати” себе. Бо ж найважливішою метою написання резюме є успішне та бажане працевлаштування. Проте не варто забувати, що похвали мусять бути виваженими, об’єктивними та правдивими. Характеристика – документ, у якому надається оцінка ділових і моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному підприємстві. Характеристика пред'являється при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, атестації, оформленні на роботу за конкурсом тощо. Характеристику укладають у двох примірниках, один із яких отримує працівник, а другий (копію) підшивають до його особової справи. Текст характеристики викладається від 3-ї особи на прохання працівника. Згідно з типовим запитом характеристика може надсилатися до вищих інстанцій, судових і адміністративно-господарчих органів та інших установ. Відповідно до призначення характеристики поділяються на виробничі, атестаційні, рекомендаційні та нейтральні. Заява – це документ, який містить прохання або пропозицію однієї чи кількох осіб, адресовану установі або посадовій особі. Розрізняють два основних види заяв: особиста заява, яка містить прохання (звертання) до керівної посадової особи, пишеться власноручно в одному примірнику; службова заява, що укладається посадовою особою від власного імені або організації (підприємства, об’єднання), які він репрезентує, до посадової особи іншої організації, структури тощо. Остання може бути відтворена механічним способом у декількох екземплярах і мати відповідні реквізити (назву та адресу організації, вихідний номер документа тощо).

За походженням заяви бувають: 1. Зовнішні: а) особисті, у яких обов’язково зазначається повна домашня адреса чи дані документа (паспорта, посвідчення та ін.). Подаючи їх, слід уникати абревіатур та скорочень (окрім загальноприйнятих); б) службові, у яких подається повна поштова та юридична адреса підприємства (фірми, установи) з усіма належними реквізитами. 2. Внутрішні, де не є обов’язковими викладені вище вимоги. Якщо заява адресується до тієї ж організації, де працює автор не треба зазначати адресу, паспортні дані, а достатньо назвати посаду та місце роботи (структурний підрозділ). Трудова книжка – це документ установленого зразка, в якому записані відомості про стаж роботи, нагороди заохочування кожного працівника. Отже, це основний документ, який підтверджує трудову діяльність особи. Тому трудовим книжкам, зокрема точному заповненню їх, приділяють особливу увагу. Порядок заповнення трудових книжок та вкладок до них, обліку їх та видачі в разі звільнення чи втрати тощо регламентує “Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях”. Накази щодо особового складу – це група наказів стосовно кадрових аспектів роботи підприємства. Вони завжди оформляються окремо від наказів щодо основної діяльності та, як правило, не містять констатуючої частини. Відмітна особливість цих наказів полягає в тому, що накази щодо особового складу є не лише розпорядчими документами, а і документами первинного обліку.

11. Оскільки переклад - це передавання змісту того, що було висловлено, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки, зміст оригіналу. Згідно з теорією перекладу немає неперекладних матеріалів, є складні для перекладу тексти. Труднощі під час перекладання пов'язані з недостатнім знанням мови оригіналу, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників. Види перекладу За формою переклад переділяють на усний і письмовий. Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках. Під час перекладання комп'ютер працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морфологічний аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту (словосполучення і речення), проводить семантичні (смислові) перетворення, що забезпечує змістову відповідність уведеного й отриманого речення або тексту. Перекладання тексту з однієї мови іншою є важким завданням для комп'ютера, оскільки вимагає не заміни слів однієї мови словами іншої, а відтворення думок у повному обсязі, з усіма відтінками, тому проблема створення систем досконалого машинного перекладу є частиною проблеми створення штучного інтелекту.