17. Значення культури Відродження.

Проблема типологічних особливостей та історичного значення Відродження зумовила певні наукові концепції. Одні вчені обґрунтовують Відродження як унікальне яви­ще в історії західноєвропейської культури, інші визнають його всесвітньо-історичним феноменом, законо­мірним етапом в історії світової і національної культур.

Концепцію «світового Відродження» сформулював відомий російський сходознавець М. Конрад. Він ви­ходив з того, що феномен Відродження становить закономірний етап в історії світової культури, який роз­починається в Китаї (8-9 ст.), продовжується в Середній Азії, Ірані та Індії (9-15 ст.) і завершується в Єв­ропі (14-16 ст.). Він обґрунтував ідею «автохтонних» і «віддзеркалених» Ренесансів. На думку вченого, рух, «який ми називаємо Ренесансом», розпочинався зазвичай у країнах найстародавніших, багатих своєю історією, але згодом охоплював й інші країни, історично молодші. Так було на Далекому Сході, де китай­ський Ренесанс викликав до життя ренесансні явища в Кореї та Японії, так було на Середньому Сході, де індо-ірансько-середньоазійський Ренесанс збудив такі ж явища у народів Закавказзя. Повністю автох­тонним явищем, що виникло внаслідок руху власної історії, був Ренесанс у Китаї, в Ірані, Індії, в Середній Азії та Італії. В інших країнах він був віддзеркаленним.

Стиль Відродження в Україні виявився у багатьох спорудах, зокрема оборонній архітектурі -замки в Бережанах (1554 р.), Старому селі (16 -середина 17 ст.). Вплив окремих рис Відродження помітний в ук­раїнському живописі і графіці, у декоративно-ужитковому мистецтві (килимах, виробах з металу, дерева).

У добу Відродження активізація людського начала відбувалася під впливом багатьох чинників, серед Яких дослідники виділяють гуманістичні засади ренесансної культури, її інтелектуалізм, раціоналізм і навіть сцієнтизм, реалістичну орієнтованість мистецтва, стихійно-матеріалістичний характер філософської думки.

Для людей доби Відродження не існує альтернативи філософія чи теологія, язичництво чи християнство . примат матерії чи духу, реальність Бога чи природи, цінність світу чи людини, перевага практики чи пізнання; Відродженню не властива необхідність вибору між істиною і красою, між дійсністю і мистец­твом; навпаки, повсюдно воно вбачає єдність, а не протистояння, зв'язок, а не конфлікт, гармонію, а не антиномію.

Культура Відродження має непересічне значення для розвитку світового художнього процесу, ідеології і науки в країнах Європи 17 -18 ст. Так створювалися духовні засади нової епохи -Просвітництва.

18. Наукова революція 17 століття.

Для Західної Європи XVII ст. було періодом становлення капіталістичних відносин, а водночас і поширенням нового типу людини, прагматичне та раціоналістично налаштованої, ментальність якої поступово звільнялась від надмірного містицизму і релігійного фанатизму середньовічної доби. Саме такі люди на хвилі великих географічних відкрить XV —XVI ст. розпочали колоніальне освоєння європейською метрополією всіх частин світу, саме вони долали і руйнували середньовічну натуральну систему господарювання, жорстку верствову ієрархію феодалізму, підривали панування абсолютизму в політичному устрої і ставали носіями культури, де домінуючою цінністю був уже сам індивідуум, суб'єкт, його влада, його самовідчуття. Так людина проголошувалася царем природи.

Виробництво стало раціоналізованішим, зросла роль механізмів, а водночас точних прикладних наук. Уряди держав, що прагнули до економічної та військово-політичної експансії, надавали науковим дослідженням усе більшого значення. В Європі виникли перші природничо-наукові товариства. Зокрема, на початку 60-х років остаточно оформилося славетне Лондонське королівське наукове товариство, до якого належало чиматто відомих вчених, у тому числі великий англійський фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон (1643—1727 рр.). У 1666 р. офіційно оформилася Паризька природничо-наукова академія, членами якої, крім французьких вчених, були й іноземці. Найвідоміший з них -нідерландський механік, фізик і математик, перший президент академії Хрістіан Гюйгенс (1629—1695 рр.).

Спільними зусиллями європейських вчених створювались наукові підвалини нового світогляду, отже, і нової секуляризованої культури. У XVII ст. відбулася світоглядна революція, зруйнувалася традиційна картина Всесвіту. І 1610р. великий італійський фізик, механік і астроном Галілео Галілей (1564—1642 рр.) сконструював зорову трубу і за її допомогою побачив новий неосяжний Всесвіт. Він відкрив чотири супутники Юпітера, гори на Місяці, плями ш Сонці, фази Венери.

Молодший сучасник Галілея німецький астроном Йоганн Кеплер (1571 — 1630 рр.) узагальнив астрономічні спостереження у математичних формулах, відкрив три закони руху планет, що отримали назву законів Кеплера. Важливі відкриття, які змушували переглядати традиційні уявлення про будову світу та його природу, були зроблені в хімії, ботаніці, медицині. Так, англійський лікар і природознавець Вільям Гарвей (1578—1657 рр.), не відмовляючись від традиційних уявлень про "життєву силу" (дух) організму, зосередив увагу на порівняльній анатомії, відкрив систему кровообігу і довів, що серце є його центром.

Проте, мабуть, найголовнішим загальнокультурним наслідком наукової революції XVII ст. стало перетворення схоластичного природознавства на дослідне і математичне. Був відкритий шлях до накопичення нових наукових знань, перетворення науки на вагомий змістовний компонент культури, прискорення процесу становлення цивілізаці

Однак не варто перебільшувати місце наукових знань та гуманістичних цінностей у масовій свідомості. В добу, коли відбувалася наукова революція та поширювався гуманізм, найпишніше розцвів забобон, і в цьому аспекті XVII ст. виявилося набагато нелюдським, аніж так звані темні віки Середньовіччя. Зокрема, йдеться про переслідування відьом, яких тисячами катували та спалювали у країнах Європи.

Природничо-наукові відкриття впливали на уми людей, спрямовували їх на критичне переосмислення засад релігійного світогляду. Прагнення до секуляризації культури, максимального розвитку в ній мирських начал, незалежних від церкви, стало одним з напрямів духовного життя XVII ст. Це відобразилось у боротьбі за віротерпимість, свободу совісті, право людини на вибір релігії. Водночас релігія залишалася провідною духовною засадою не лише масової традиційної народної культури, а й науки.

Здобутки науки, техніки, торгівлі, мореплавства засвідчували великі можливості розкріпаченого людського розуму, але вже в цю добу стали помітними деякі суперечливі наслідки науково-технічного прогресу та прагматичного світогляду. Зазначимо, однак, що XVII ст. було надто складним за соціальними та духовними процесами і надія на швидку реалізацію гуманістичних ідеалів філософів не простежувалася. В Європі не припинялись масові кровопролитгя. На зміну релігійним війнам, які супроводжували Реформацію XVI ст., прийшла не менш кривава і руйнівна Тридцятилітня війна, масовими вбивствами супроводжувались революційні події в Нідерландах, Англії. В реальному житті людина доби становлення капіталістичних відносин демонструвала не стільки шляхетні, скільки "темні" вияви своєї вдачі, керувалася не стільки розумом, скільки егоїстичними інстинктами. Де та межа, за якою необхідна для творчості та нормальної о людського існування свобода преретворювалася у свавілля агресивних егоїстів, чи можна лише за допомогою розуму приборкати пристрасті та побудувати гуманне суспільство - - усі ці питання постали перед мислителями XVII ст. і розв'язувалися неоднозначне. Якщо, скажімо, Декарт дивився у майбутнє людства з оптимізмом, то Гоббс або Спіноза мали протилежну думку.