|
Стаття 1046. Договір позики |
|
Top of Form Bottom of Form |
-
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047. Форма договору позики
1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. 2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Облігація (лат. obligatio - зобов`язання; англ. bond — довгострокова, note — короткострокова) — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.
Облігація є одним з головних джерел фінансування дефіциту державного бюджету, для більшості розвинених країн. Облігація для корпорацій є важливим джерелом коштів, що запозичуються.
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.
Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:
-
Назва документа.
-
Текст.
-
Дата.
-
Підпис.
-
Засвідчення (за необхідності).
Текст приватної розписки має містити такі відомості:
-
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані).
-
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).
-
Конкретні дані (найменування, кількість, стан, термін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами.
-
Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.
У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.
При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.
000
Договір позики – це один із видів зобов’язань, спрямованих на передачу майна. Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України “за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості”.
Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним. Це означає, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти. Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи.
Договір позики, як і кредитний договір (та й договір банківського вкладу), оформлює єдині за своєю економічною природою відносини. Відмінності між ними полягають переважно в тому, що кредитором за кредитним договором виступають банки та інші фінансові установи, а позикодавцем за договором позики можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.
Із практичного погляду важливим питанням є момент укладання договору позики. Оскільки, як зазначалося вище, договір позики є реальним, то права і обов’язки сторін не можуть виникнути до передачі речі (грошей).
Емісія облігацій
|
Умови випуску і розміщення облігацій підприємств визнача-ються законодавчими та нормативними актами, а також статутом емітента. Розміщення облігацій на ринку може здійснюватися або безпосередньо емітентом, або з допомогою фінансового по-середника. В європейських країнах звичною є ситуація, коли розміщенням облігацій займаються банківські консорціуми, які викуповують усю емісію в емітента за певну винагороду, яка в середньому становить від 2,5 до 4,0 % вартості емісії. Витрати, пов’язані із залученням коштів на основі емісії облі-гацій складаються з одноразових накладних витрат і поточних (чи остаточних) виплат доходів за облігаціями. Одноразові на-кладні витрати становлять у середньому 4—7 % вартості емісії і включають: • виплату комісійних фінансовому посереднику чи банківсь-кому консорціуму; • витрати на реєстрацію емісії та опублікування інформації про випуск облігацій; • сплату державного мита у розмірі 0,1 % загальної номіналь-ної вартості облігацій, що пропонуються для продажу, за реєст-рацію інформації про емісію цінних паперів; • витрати на друкування сертифікатів цінних паперів; • відшкодування послуг аудиторів; • інші витрати. Враховуючи достатньо високий рівень накладних затрат, пов’язаних з емісією облігацій, вважається що вона є доцільною лише за значного обсягу залучення коштів. У західноєвропейсь-ких країнах рекомендується вдаватися до цього інструмента за-лучення коштів, починаючи з обсягу емісії у 3 млн євро. Порядок емісії облігацій наведено на рис. 6.2. Рішення про ви-пуск облігацій підприємств приймається емітентом та оформля-ється протоколом зборів власників чи іншим уповноваженим на те органом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств по-винен обов’язково містити: реквізити емітента; відомості про ста-тутний капітал, господарську діяльність і службових осіб; на-йменування аудиторської фірми; дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред’явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вар-тість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; порядок повідомлення про ви-пуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій. Якщо прийнято рішення про емісію процентних облігацій, то основними їх параметрами, які потребують узгодження, є такі: • загальна номінальна вартість; • номінальна вартість однієї облігації та їх кількість у випуску; • форма випуску; • сума випуску за курсом емісії; • процентна ставка; • термін виплати процентів; • період розміщення та дата погашення облігацій. Особливості розміщення облігацій з нульовим купоном бу-дуть охарактеризовані в наступних підрозділах. Якщо умовами випуску облігацій підприємств передбачено їх публічний обіг, а також у разі випуску облігацій відкритими ак-ціонерними товариствами емітент подає реєструвальному органу для одночасної реєстрації випуску та інформації про емісію цих облігацій, такі документи: а) заяву про реєстрацію випуску та інформації про емісію об-лігацій підприємств; б) інформацію про емісію облігацій, в) копію платіжного доручення про сплату державного мита; г) рішення про випуск облігацій, що оформлено протоколом; д) зразок бланка сертифіката облігацій, якщо випуск здійсню-ється в документарній формі; е) копію договору з торговцем цінними паперами щодо роз-міщення даного випуску облігацій (якщо емітент користувати-меться його послугами); є) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства. В інформацію про емісію облігацій повинні бути включені ті самі відомості, що й при емісії акцій, про що йшлося у розд. 3. Особливості стосуються лише інформації про параметри обліга-цій. Дані про емісію облігацій повинні включати: • дату і номер рішення (протоколу) про емісію облігацій; • найменування органу, який прийняв рішення; • загальну номінальну вартість облігацій, що пропонуються до продажу; • мету використання фінансових ресурсів, залучених від про-дажу облігацій, та джерела погашення позички і виплати доходу по облігаціях (конкретні обсяги, напрями використання та дже-рела погашення); • кількість облігацій за типами і категоріями (іменні або на пред’явника, процентні або безпроцентні); • форму випуску облігацій (документарна або бездокументарна); • перелік засновників товариства, розмір частки кожного із засновників у статутному капіталі; • права, що надаються власникам облігацій; • номінальну вартість, серії та порядкові номери облігацій; • адреси місць, дати початку та припинення продажу, пога-шення облігацій та виплати доходів по них; • умови і термін обігу облігацій; • дії, що провадяться у разі несвоєчасного подання облігацій для погашення; • інформацію про можливі привілеї власників облігацій; • запланований курс продажу облігацій та відомості щодо ринкової вартості облігацій даного емітента, що перебувають в обігу (окремо — на біржах, позабіржових торговельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку); • докладний опис відомостей про порядок оплати облігацій із зазначенням найменування банківської установи та номера розрахункового рахунку, на який має бути внесена оплата за облігації; • найменування торговця цінними паперами (якщо емітент користується його послугами); • відомості щодо умов договору з торговцем цінними папера-ми із зазначенням суми винагороди торговця цінними паперами (якщо емітент користується його послугами); • по процентних облігаціях — заплановані проценти, метод обчислення, порядок виплати доходів та погашення, здійснення операцій і депонування. Успішне розміщення облігацій на ринку капіталів визначають такі основні чинники: • наявність і характер публічної інформації про емітента; • кредитний рейтинг, присвоєний емітенту рейтингови- ми агентствами (на міжнародному рівні Moody’s; Standard & Poor’s та ін.); • оцінки незалежних фінансових аналітиків. На міжнародних ринках капіталів ціни на облігації здебі-льшого формуються за принципом дисконтування майбутньо-го Сash-flow, тобто майбутні грошові потоки від облігацій (проценти та основна сума) шляхом дисконтування приво-дяться до теперішньої вартості , на основі чого приймаються рішення про доцільність вкладення коштів у даний вид борго-вих цінних паперів. Як і за інших форм залучення позичкового капіталу, під час емісії облігацій може бути передбачено кредитне забезпечен-ня. В економічно розвинутих країнах за кредитного забезпе-чення при емісії облігацій здебільшого використовують такі інструменти: • застава майна, в т. ч. іпотека; • гарантії або поручительство; • негативні застереження, під якими розуміється договірне зобов’язання емітента не використовувати майно підприємства як кредитне забезпечення на користь інших кредиторів. |
000
Загальні вимоги до емітента облігацій По-перше, компанія може розпочати процес випуску облігацій тільки після повної сплати свого статутного капіталу. По-друге, компанія має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами. По-третє, умови розміщення облігацій, що розміщуються акціонерним товариством, можуть передбачати можливість їх конвертації в акції такого товариства (конвертовані облігації). По-четверте, емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред’явника. Обіг облігацій дозволяється лише після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (надалі - ДКЦПФР) звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій. Етапи випуску облігацій Майже рік в Україні діє нове Положення1 , яке регулює питання здійснення емісії облігацій та їх обігу. Нове Положення містить значну кількість новел, починаючи від загальних питань випуску та обігу облігацій, закінчуючи такими приватними питаннями, як: обіг цільових облігацій, питання зупинення обігу облігацій у разі ліквідації емітента тощо.
Емiтентом облiгацiй можуть бути не тiльки промисловi, транспортнi чи iпшi корпорацiї, а й рiзнi кредитно-фiнансовi установи, в тому числi банки. Корпоративнi облiгацiї є фiнансовим iнструментом, як правило, з фiксованим доходом. Для власника корпоративних облiгацiй останнi є iнвестицiями пiд фiксований процент. При падiннi процентних ставок на ринку цiна на такi облiгації зростає, а при їх зростаннi - спадає. Облiгацiї забезпечують залучення коштів на певний термiн пiд фiксований процент i є досить привабливим фiнансовим iнструментом. Проте скористатись цим iнструментом можуть лише порiвняно великi та фiнансово стiйкi корпорації, якi мають досить високий кредитний рейтинг i вiдомi на ринках, де вони мають намір розмiстити свої обдiгацiї. Для того, щоб корпорація могла успiшно розмістити свої облiгації серед iнвесторів, процентнi ставки на ринку мають бути достатвьою мiрою передбачуванi та не мати високих темпiв эростання.
00000000000
|
Стаття 1065. Ощадний (депозитний) сертифікат |
|
1. Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. 2. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів. Коментар: Ощадний (депозитний) сертифікат є одним з видів цінних паперів, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Особливості правого режиму ощадних (депозитних) сертифікатів визначаються Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженим постановою Правління НБУ N 516 від 3 грудня 2003 р. Відповідно до зазначених правових актів ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення). Вони можуть бути іменними або на пред'явника. При цьому іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'явника - у документарній. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися процентними, купонними або безкупонними. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути номіновані як у національній валюті, так і в іноземній валюті. Не дозволяється випуск та розміщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металах. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред'явника, номінованими як у національній, так і в іноземній валюті, оформляються лише вклади (депозити) на строк більше ніж 30 днів. Розміщуючи ощадні (депозитні) сертифікати, банки зобов'язані залучати лише ту валюту, у якій номіновані ощадні (депозитні) сертифікати. Строк обігу ощадних (депозитних) сертифікатів установлюється від дати видачі сертифіката безпосередньо вкладнику (власнику сертифіката) до дати, з якої власник сертифіката отримав право вимоги вкладу (депозиту). Ощадні (депозитні) сертифікати мають містити реквізити, визначені законодавством України. Зокрема, в ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати можуть мати корінці (додаток). За умови випуску іменного ощадного (депозитного) сертифіката банк заповнює всі реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або уповноваженою ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і зберігається в банку в окремій теці. Якщо до бланка сертифіката корінець не передбачений, то банк веде реєстраційний журнал випущених іменних ощадних (депозитних) сертифікатів, до якого включаються реквізити, що відповідають тим, які передбачені для корінця. Реєстраційний журнал може вміщувати й інші потрібні банку реквізити. Розміщення та погашення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється лише банком-емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали ощадних (депозитних) сертифікатів. Ощадний (депозитний) сертифікат, який виписаний на користь юридичної особи, отримує в банку керівник підприємства або уповноважена на це особа. Сертифікат, що виписаний на користь фізичної особи, отримує особа, яка внесла грошові кошти на вклад (депозит), або інша уповноважена на це особа згідно із законодавством України. За умови настання строку вимоги вкладу (депозиту) банк здійснює платіж проти пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками лише в національній валюті. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками в іноземній валюті, а за письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, - у національній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, що зазначений в ощадному (депозитному) сертифікаті, або на дату дострокового викупу сертифіката. Виплата доходу за ощадними (депозитними) сертифікатами здійснюється шляхом пред'явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного) сертифіката на пред'явника, номінованого як у національній, так і в іноземній валюті, до погашення грошові кошти зараховуються банком на поточний рахунок вкладника, відкритий у цьому банку, і можуть бути видані або перераховані за розпорядженням вкладника на інший рахунок не раніше ніж через п'ять робочих днів після їх зарахування. Банк перевіряє справжність ощадного (депозитного) сертифіката і його відповідність записам на корінці або в реєстраційному журналі. Якщо дані збігаються, то в реєстраційному журналі власників сертифікатів робиться позначка про погашення (для іменного ощадного (депозитного) сертифіката). Після цього на підставі заяви власника ощадного (депозитного) сертифіката, у якій обов'язково мають зазначатися дані про документ, що згідно із законодавством України засвідчує особу (назва, серія та номер документа, дата видачі, повна назва органу, що видав документ), грошові кошти перераховуються на зазначений у заяві рахунок або видаються готівкою фізичним особам, також здійснюється погашення сертифіката. Розрахунки за придбані ощадні (депозитні) сертифікати та сплата грошових коштів за ними для юридичних осіб здійснюються лише в безготівковій формі. Розрахунки за придбані ощадні (депозитні) сертифікати та сплата грошових коштів за ними для фізичних осіб здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі. Облік операцій з випуску, погашення та сплати процентів за ощадними (депозитними) сертифікатами здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань бухгалтерського обліку. Власник строкового сертифіката має право достроково пред'явити його у банк до оплати. У випадку дострокового пред'явлення до оплати ощадного (депозитного) сертифіката банк виплачує суму вкладу та відсотки за вкладами на вимогу, якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків. |
0000000000000
Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:
-
спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);
-
спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);
-
термін обертання (строкові і до запитання);
-
умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).
Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку - втрату частини ресурсів.
Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Ощадні вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання. Отже, ощадні вклади передбачають тривале осідання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій.
0000000000000
|
на головну |
|
Коментарі до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" |
Відразу слід зазначити, що цей Закон застарів щонайменше на шість років і не відповідає: а) нормам ЗУ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”; б) сучасному європейському законодавству про фінансові ринки, зокрема, ринки фінансових інструментів. Закон є фактично модернізованою і оновленою редакцією ЗУ „Про цінні папери і фондову біржу”: збережені структура, базові визначення і стиль нормотворчої техніки, притаманні Закону, що діяв, починаючи з 1991 року. Прийняття ЗУ „Про цінні папери та фондовий ринок” поглиблює „прірву”, яка розмежовує банківське законодавство і закони про діяльність небанківських фінансових установ, виокремлюючи ринки цінних паперів у сегмент, „зручний” для державного регулятора (ДКЦПФР), але не для фінансових установ (як банківських, так і небанківських). Не досягнута головна мета – прийняття стрункої системи законів, що регулюють функціонування фінансового ринку. Власне, термін „фінансовий ринок” залишився, як і раніше, лише в тексті Конституції України і досі не розтлумачений на рівні цивільного та/або спеціального законодавства. Як у назві, так і в преамбулі та ст.1 Закону мова йде про „фондовий ринок”. Зазначаємо, що у введеному в дію у 1996 р. ЗУ „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, інших актах законодавства йдеться про ринок (ринки) цінних паперів. Словосполучення „фондовий ринок” міститься тільки у назві регулятора (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку) та біржі (фондова біржа). На нашу думку, слова „фондовий”, „фондова” – архаїзми, що дісталися у спадок від лексики та норм законодавства Російської імперії та СРСР. У всякому випадку, при перекладі на будь-яку європейську мову (зокрема, англійську) застосовуватиметься вираз „ринок цінних паперів” (Securities Market), адже суто російський термін „фондовий” дослівно не може бути перекладений. З цим не слід не рахуватися, виходячи з програми адаптації українського законодавства до європейського.