Художня проза V — IV ст. До н.Е. Історіографія. Красномовство. Філософія.
Поряд з розвитком поезії в Іонії з найдавніших часів зародилася і проза. Спочатку записувалися документальні дані про життя міст-держав, закони, списки адміністративних осіб, імена переможців на змаганнях. Найдавніші прозаїчні тексти не збереглися. В усному ж переказі проза запам'ятовується набагато гірше, ніж музично-ритмічний вірш.
Афіни на рубежі VII—VI ст. до н.е. і багато іонійських міст, як і грецькі колонії в Італії і Сіцилії, переживали період бурхливого росту економіки, культури, науки і філософії. Багато великих імен збереглося від VI ст.: математик, музикант, філософ Піфагор, перший філософ-діалектик Геракліт, філософи Фалес, Анаксімандр (укладач першої географічної карти Греції) і інші. Збереглися прозаїчні фрагменти їхніх творів.
Поряд з філософськими працями стали створюватися в VII—VI ст. і перші наукові записи і твори по медицині, астрономії, математиці й історії. Історичні записи, історичні праці VI ст. носять часто характер передачі різних сказань, описів чужих країн і народів. Греки називали авторів-прозаїків, особливо істориків, логографами.
В їхні історичні записи дуже часто вводяться розповіді, у яких героями є не персонажі міфології, а історичні особи і навіть часом прості люди. Цей тип розповідей у стародавності не мав особливого найменування і може бути названий новелою.
Літературна проза, що виникла в VI ст. у Іонії, інтенсивно розвивається протягом наступних двох сторіч. Сфера застосування віршованого слова, що доти було універсальним знаряддям літературної творчості, неухильно звужується; проза відтискує поезію, заміняючи її в цілому ряді областей. Як виникнення прози, так і її ріст зв'язані з розпадом міфологічного світогляду, з розвитком критичної і наукової думки, Софістичний рух, що наносить нищівний удар полісній ідеології, є переломним періодом також і в історії грецької прози. З останньої чверті V ст. питома вага прози зростає настільки, що вона стає пануючою галуззю грецької літератури, аж до кінця аттичного періоду.
Дософістична проза розвивається в тих двох напрямках, що намітилися із самого її виникнення в Іонії. Це, по-перше, науково-філософська проза, а потім — історико-оповідальна. Софістика приєднує до цих жанрів різні види «промов» і нові художні форми філософського викладу. Тоді встановлюються три основні галузі, які антична літературна теорія класифікувала як художню прозу: історіографія, красномовство і філософія. Поза цією класифікацією залишаються різні види ділової і наукової прози, для яких художня стилізація не вважалася обов'язковою, як то: юридичні документи або твори по окремих областях знання (математика, медицина і т.д.), призначені для вузького кола фахівців. З пам'ятників спеціально наукової літератури розглянутого періоду заслуговує згадування збірки медичних трактатів V — IV ст., об'єднане традицією під ім'ям знаменитого лікаря, Гіппократа з Коса (народився близько 460 р.). Це — так називаний «гіппократівський корпус»; деякі добутки, що входять у його склад (наприклад «Про священну хворобу», «Про древню медицину»), становлять великий інтерес з погляду звільнення наукової думки від релігійних марновірств і вироблення строго наукового методу дослідження. Гіппократівський корпус свідчить про те, що в областях спеціального знання виробився свій, особливий літературний стиль, простий, точний і невибагливий, різко відмінний від стилю художньої прози.
Мовою прози перший час залишався іонійський діалект. З кінця V ст. центр художньої прози переходить в Афіни, і функція загальногрецької літературної мови закріплюється — цього разу вже остаточно — за аттичним діалектом.