1.2. Педагогічні умови розвитку пізнавальної активності учнів на уроках української літератури

На сучасному етапі педагоги активно працюють над проблемою створення оптимальних педагогічних умов у процесі навчання і до визначення умов є різні підходи.

Для початку розглянемо значення поняття “умова” у довідниковій та науковій літературі. Словник-довідник з професійної педагогіки за ред. Семенової А. В. так трактує поняття умова: «Умова – це філософська категорія, в якій відображаються універсальні відношення речі до тих факторів, завдяки яким вона виникає та існує» [25, с. 482].

Як зазначає Великий тлумачний словник сучасної української мови за ред. Бусела В. Т. «Умова – це необхідні обставини, особливості реальної дійсності, які уможливлюють здійснення, створення, утворення чого-небудь або сприяють чомусь» [4, с. 1295].

У словнику з освіти та педагогіки за ред. Полонського В.М. «умова» визначається як сукупність перемінних природних, соціальних, зовнішніх та внутрішніх впливів, що впливають на фізичний, психічний, моральний розвиток людини, його поведінку; виховання і навчання, формування особистості [24, с. 485].

Рiзноманiття пiдходiв до категорій, що розглядаються, пояснюється неоднозначнiстю фiлософського розумiння категорiї “умова”. Ю. Гiльбух робить спробу розвести поняття “умова” з поняттям “фактор” [6, с. 45]. На його думку, умови i фактори можуть спiвпадати за змiстом, але розрiзняються за функцiями. Фактори розглядаються автором як причини i рушiйнi сили процесу виховання, функцiонування яких завжди пов’язане з наявнiстю необхiдних педагогiчних умов, якi мають зовнiшнiй i внутрiшнiй характер стосовно вихованця.

А. Семенова та В. Стасюк у словнику-довіднику з професійної педагогіки визначають «педагогічні умови» як обставини, від яких залежить та відбувається цілісний продуктивний педагогічний процес професійної підготовки фахівців, що опосередковується активністю особистості, групою людей [25, с. 243]

Словник з педагогіки й освіти за редакцією Полонського В.М. зазначає, що педагогічні умови – це структурна оболонка педагогічних технологій чи педагогічних моделей; завдяки педагогічним умовам реалізуються компоненти технології. Реалізація педагогічних умов має на меті забезпечення організаційно-педагогічного й психолого-педаго­гічного супроводу професійної підготовки учителів-філологів, вдосконалення системи перепідготовки педагогічних кадрів для роботи в системі післядипломної освіти [24].

На думку С. М. Хатунцевої, педагогічні умови – це джерело виникнення, існування та розвитку самого педагогічного процесу, запорука його присутності та можливостей удосконалення. Більше того, спеціально створені педагогічні умови мають здатність регулювати педагогічний процес, можливість робити його компоненти співвідносними один до одного [31].

Процес формування пізнавальної активності буде більш ефективним, за таких педагогічних умов:

• врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів;

• позитивна емоційна налаштованість учасників навчального процесу;

• співпраця та співтворчість учителя та учнів для створення психологічного

комфорту кожного учня та кращого засвоєння інформації в кінцевому результаті.

Розглянемо першу з умов, це врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів. Вiк – конкретний, вiдносно обмежений в часi рiвень психологiчного розвитку, який характеризується сукупнiстю закономiрних фiзiологiчних i психологiчних змiн, не зв’язаних з iндивiдуальними вiдмiнностями мiж людьми, загальними для всiх нормальних людей. Вiковi психологiчнi властивостi зумовленi конкретно-iсторичними умовами, в яких розвивається людина, спадковiстю i в деякiй мiрi характером виховання, особливостями дiяльностi i спiлкування індивіда. Для кожного вiку iснує специфiчна ситуацiя розвитку, тобто певне спiввiдношення умов соцiальної сфери i внутрiшнiх умов формування особистостi. Взаємодiя зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв породжує типові психологiчнi особливостi, загальнi для iндивiдiв одного вiку. Кожний вiковий етап характеризується особливим становищем дитини в системi прийнятих в даному суспiльствi вiдносин. У вiдповiдностi з цим життя дiтей рiзного вiку пiдпорядковано специфiчному змiсту: особливими взаємовiдносинами з оточуючими, особливою, домiнуючою на даному етапi розвитку дiяльнiстю: грою, навчанням, працею. На кожному вiковому етапi iснує також певна система прав, якi має дитина, i обов’язкiв, якi вона повинна виконувати. Всі ці фактори вчитель безумовно повинен враховувати, бо в іншому випадку навчальний процес буде неефективним і власне формування пізнавальної активності теж.

Важливо враховувати також індивідуальні особливості кожного учня і до кожного знайти підхід. Але оскільки визначити всі індивідуальні особливості всіх учнів практично неможливо, було виділено такі індивідуальні особливості:

• особливості спрямованості особистості школяра (мотиви, нахили інтереси);

• соціокультурні особливості, комунікативні компетенції, емоційність, екстравертність/інтровертність, статус учня в навчальній групі, його самооцінка;

• темперамент;

• розумові і психологічні особливості (пам’ять, увага, спостережливість тощо).

Вчитель, готуючись до уроку, добираючи методи і прийоми, котрі найефективніше формували б пізнавальну активність учнів, повинен робити це ретельно, звертати увагу на вікові та індивідуальні особливості школярів, на те, чи сприймуть вони поданий матеріал в силу своїх психологічних можливостей, враховувати домінантний тип діяльності, притаманний даній віковій групі.

Друга умова, це позитивна емоційна налаштованість учасників навчального процесу, яка теж сприяє ефективному формуванню пізнавальної активності школяра. Дану умову варто розглядати з психологічної точки зору. Емоції справляють вплив на усі сфери людського життя, в тому числі і на навчання. Існують переконливі дані, які свідчать про те, що емоції є найважливішим фактором регуляції процесів пізнання. Так, емоційна забарвленість - одна з умов, що визначає довільну увагу та здатність запам'ятовувати. Вона може суттєво забезпечити або ускладнити довільну регуляцію цих процесів. Так, негативне ставлення до навчання пов'язане з негативними емоціями страху, образи, незадоволеності собою та викладачем. Позитивне ставлення до навчання пов'язане з позитивними емоціями подиву, переживання незвичайності, впевненості у своїх силах, гордості за себе. Емоційно забарвлені знання запам'ятовуються швидше і міцніше, ніж знання, що позбавлені індивідуальності і залишають людину байдужою. І це постійно треба враховувати при доборі навчального матеріалу. «Вчитися треба весело. Мистецтво навчання - це мистецтво пробуджувати в юних душах допитливість, а потім задовольняти її. А здорова жива допитливість буває лише при хорошому настрої... Щоб перетравити знання, треба ковтати його з апетитом» - пише А.Франс. Цікавими є емоційні прийоми - одна з форм викладання навчального матеріалу, прояву власного ставлення до нього, виявлення логічних та образних аспектів наукової проблеми. Вони сприяють поліпшенню сприйняття матеріалу слухачами, поглибленню його розуміння й запам'ятовування. У сучасних умовах це особливо важливо: сучасні соціальні фактори змінили психологію молодої людини. Вона звикла до образної й емоційної інформації по телебаченню, тому академічний стиль у ряді випадків сприймається нею як анахронізм. Тож однією з важливих умов, за яких виникає і розвивається інтерес до навчання, підвищується активність слухачів, є яскравість, емоційність навчального матеріалу, схвильованість, захопленість самого вчителя. Це справляє величезний вплив на слухачів, їхнє ставлення до предмета та викладача. Емоційна дія - один з найсильніших засобів заохочення слухачів до навчання. Таким чином, позитивний емоційний стан вихователя і вихованців є передумовою створення потрібної атмосфери під час уроку, і як результат – формування пізнавального інтересу та пізнавальної активності.

Наступна умова - співпраця та співтворчість учителя та учнів для створення психологічного комфорту кожного учня та кращого засвоєння інформації в кінцевому результаті. Відносини педагогів і дітей є тим середовищем, в якому відбувається становлення і розвиток особистості школяра. Основу цих відносин в технології саморозвитку становить особистісний підхід і педагогіка співробітництва. Це означає гуманізм і демократизм відносин, визнання права кожного школяра на своєрідність, неповторність, унікальність особистості, прийняття її думки і позиції; готовність до безоцінного відношенню до нього як до особистості. Стилі взаємовідносин педагога і учнів є особливо значущою складовою педагогічного спілкування, адже вони сприяють успішному засвоєнню знань дітьми та їх особистісному розвитку, або загальмовують ці процеси. При цьому в діяльності та спілкуванні дітей і педагогів має культивуються самоврядування, рівноправність і рівноцінність особистісних позицій всіх учасників педагогічного процесу. Для різних вікових категорій учнів співпраця повинна приймати різні прояви. Наприклад, для дітей дошкільного віку та учнів молодшої школи співпраця виражається в ігровому характері навчання, коли ігрові завдання і вправи плавно переходять в повчальні. У старших класах робиться наголос на мотивацію навчання, як першої ланки кар'єрного зростання і благополуччя. Педагогу, як людині досвідченій та авторитетній важливо донести до підлітка, що знання необхідні для розвитку гармонійної особистості та благополуччя. І що саме завдяки накопиченому багажу знань і умінь юнак здатний завоювати авторитет серед однолітків.Таким чином, можна сказати, що співпраця педагога і учня – це одночасно і спільна діяльність та організаційна система активності суб'єктів взаємодії, для якої властиві:

1) просторова і тимчасова співприсутність,

2) організація та управління діяльністю,

3) поділ функцій, дій, операцій,

4) наявність позитивних міжособистісних відносин.

Співпраця відбувається за чотирма основними напрямками: лінія «вчитель - учень (і)», як правило, підкріплюється активністю в напрямку «учень плюс учень», що обумовлюється самим колективним характером навчальної діяльності. Крім того, на співпрацю педагога та учня впливають контакти за лініями «вчитель і вчительський колектив», а також взаємно-групова взаємодія учнів у всьому навчальному колективі, наприклад, у мовній групі, в цілому класі. Таким чином, за цієї умови можливе досягнення поставленої мети, у нашому випадку – формування пізнавальної активності учнів.

Отже, сукупність вище перерахованих педагогічних умов повинна створити комфортну для навчального процесу атмосферу, а також стимулювати розвиток пізнавальної активності школярів.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив зробити висновки, що проблема формування пізнавальної активності учнів у процесі навчання української літератури є досить актуальною та інтенсивно досліджується вченими-педагогами.

Проблемою формування пізнавальної активності учнів займалося чимало видатних українських та зарубіжних педагогів: Ш. Амонашвілі, Л. П. Аристова, Н. Бібік, Ш. І. Ганелін, В. Гриньова, В.В.Давидов, М. Данилов, М. І. Єникеєв, Л. В. Занков, Б. Коротаєв, М.М.Левіна, І. Я. Лернер, В. Ф. Паламарчук, П. І. Підкасистий, А.Я. Розенберг, Р. Ігнатова, М. М. Скаткін, О. Савченко, Т. І. Шамова, Г. І Щукіна, В.О. Сухомлинський, Г.С. Костюк, О.Я. Савченко та інші.

Проведений аналіз засвідчив різні підходи щодо трактування поняття «пізнавальна активність». Ми дотримуємося думок представлених в українському педагогічному словнику С.У. Гончаренка , що «активність – здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатства матеріальної і духовної культури. А. проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні. Інтегральна характеристика активності особистості – активна життєва позиція людини, яка виявляється в її принциповості, послідовному відстоюванні своїх поглядів, ініціативності, діловитості, психологічній настроєності на діяльність. Протилежність активності – пасивність; також думки, зазначеної в українському педагогічному словнику С.У. Гончаренка, що «пізнавальний інтерес - це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини», Енциклопедії освіти за ред. Кременя В. Г., що «пізнавальна активність є рисою особистості, яка виявляється в її ставленні до процесу пізнання, що передбачає стан готовності, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань, способів діяльності, а також в її якості», Було визначено такі компоненти пізнавальної активності:

1. мотиваційний

2. операційний

3. інформаційний

Також було визначено показники рівнів сформованості пізнавальної активності: І. Різноманітні прояви, що характеризують розумову активність учнів; ІІ. Емоційні прояви учнів. Визначено власне самі рівні пізнавальної активності учнів: високий, середній, низький, нульовий.

У пункті 1.2. ми дотримуємося думки представленої у Великому тлумачному словнику за ред. Бусела В. Т., що «Умова – це необхідні обставини, особливості реальної дійсності, які уможливлюють здійснення, створення, утворення чого-небудь або сприяють чомусь». Також робочим визначенням педагогічної умови обрано те, що представлене у словнику-довіднику з професійної педагогіки А. Семенової та В. Стасюка, які визначають «педагогічні умови» як обставини, від яких залежить та відбувається цілісний продуктивний педагогічний процес професійної підготовки фахівців, що опосередковується активністю особистості, групою людей.

Аналіз літератури дав змогу нам виокремити педагогічні умови, котрі ефективно сприятимуть формуванню пізнавальної активності учнів:

• врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів;

• позитивна емоційна налаштованість учасників навчального процесу;

• співпраця та співтворчість учителя та учнів для створення психологічного комфорту кожного учня та кращого засвоєння інформації в кінцевому результаті.