16 Воротько

Платон Воронько (1913 -1988)

План

1..П. Воронько - талановитий дитячий письменник.

2. Збірки «Читаночка», «Малятам-соколятам», «Сніжна зіронька горить», «До нас наближаються зорі», «Всім по сім».

3.Гумористичні мініатюри про кмітливу й дотепну дітвору, про кмітливу і дотепну дітвору, про тварин («їжачок-хитрячок», «Кіт грамотій», «Кіт не знав», «Муха-звір», «Хвостик ніде діти», «Ніколи не хвались»).

4.Ліричне змалювання природи у поезіях «Берізка», «Липка», «Ручаї течуть», «Ялинка».

5..Казки для дітей «Лісовий гомін», «Лісова казка», «Казка про Чугайстра».

http://uk.wikipedia.org/wiki/Воронько_Платон_Микитович

http://www.ukrlit.vn.ua/author/voronko.html

Плато́н Мики́тович Воронько́ (*18 листопада (1 грудня) 1913, Чернеччина, нині Охтирського району Сумської області — †10 серпня 1988, Київ) — український письменник, публіцист

Народився 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Виховувався в охтирському дитячому містечку-інтернаті. Біографія його — справді народна. П. Воронько вчиться в Харківському автошляховому інституті, після закінчення якого їде до Таджикистану, де й працює за фахом. У 1935 р. його призивають до Червоної Армії. Демобілізувавшись, майбутній поет (він уже тоді писав вірші — здебільшого «для себе») повертається на Сумщину, деякий час вчителює, а 1937 р. вступає до Літературного інституту ім. М. Горького. 1939 р. добровольцем їде на фінський фронт, де воює разом з своїми товаришами по інституту — С. Наровчатовим, М. Отра-дою, А. Копштейном та ін. З перших днів Вітчизняної війни, знову добровольцем, — на її передньому краї, а 1943 р. закінчує курси підривників і переправляється в партизанське з'єднання С. А. Ковпака. І під час навчання в інституті, і в проміжках між боями П. Воронько писав вірші, але не публікував їх. Зате деякі вірші його, написані в походах, стали піснями. 1944 р. виходить перша книжка віршів «Карпатський рейд», книжка поета-партизана, складена з віршів, створених у бойових походах — «від Путивля до Делятина». Вірші «Карпатського рейду» писалися в дусі народнопісенному. Чи не найбільший успіх серед ліричних творів припав на долю вірша «Я той, що греблі рве», написаного невдовзі по війні, — він став хрестоматійним. У творчому розвитку П. Воронька цей вірш ніби завершував один і започатковував другий етап, межу між якими можна умовно означити кінцем 50-х років. До цього у поета вийшли збірки «Весняний грім» (1947), «Великий світ» (1948), «Славен мир» (1950), «Від Москви до Карпат» (1951), «Моя Москва» (1953), «Обов'язок» (1955), «Моя Гуцульщина» (1956), «Драгі другарі» (1959) та ін. Цей перелік поповнюється багатьма книжками для дітей (напр., «Казка про Чугайстра»). За повоєнними віршами можна легко бачити життєві маршрути поета — чи то шляхи «від Москви до Карпат» по місцях колишніх боїв, участь у всесвітній молодіжній конференції на захист миру в Лондоні чи поїздка до «драгих другарів» у Болгарію, в інші братні країни, чи перебування в Москві, чи відвідини країв, де він народився і зростав. Для поезії другої половини 1940-1950-х років характерні вірші, навіяні героїкою і трагедіями недавніх битв — «Солдат», «Могила генерала Руднєва», «Пісня про Лівшу», «Вдень накувала зозуля», «Ой, ганьба!», «Пісня ветерана», «Винесла відерце за ворота» та ін., а також інтимна, любовна тематика («Мені приснилась та білява», «Зустріч», «Тільки згадка торкнеться рукою», «Я не шукав кохання», «Є почуття такі прозорі» тощо). Широке визнання здобули пісні «Від Москви до Карпат», «Коні вороні», «Ходімо, кохана, у ліс», «І чого тікати» та ін. Епічний талант поета виявився в поемах «Безсмертя» (1945), «Ярославна» (1945), «За всі літа розлуки» (1945 — 1962) (автобіографічна за характером), поемі-легенді про братів-гуцулів — «Стояни», невеликій поемі «З Німеччини в Чернеччину» (1945). Від 1960 р. у світ виходять книги лірики і поем — «Мирний неспокій», «Через гони літ» (1960), «Гнівом Африка клекоче» (1961), «Коли я в Київ повертаюсь» (1962), «Скресання» (1967), «Поки живий — іду», «У світлі блискавиць» (1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979) (одна з найвагоміших збірок), «Батькові долоні», «Совість пам'яті» (1980). Платон Воронько є автором понад ЗО збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей. Водночас він був відомим громадським діячем — обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань. Помер поет у липні 1988 року.

В небі, в морі Сяють зорі, Місяць в човнику Пливе і питає: Де живе той Хлопчина-молодчина, В кого ліжечко нове? Я візьму його у човен, Він зірок по вінця повен, -Хай бере собі маля Щасну зірку звідтіля!.. У моєї доні Оченята сонні, Рученьки, Мов з вати, Доня Хоче спати... Ніч прийшла Тихенька, Спи, Моя маленька... Материнська колисанка, Доню моя мила, - Се надія і благанка - Дати щастю крила! На літа твої й світанки, Долі подорожні, Материнські колисанки Любі і тривожні...

В лісі є зелена хата, Там поснули ведмежата, А найменший - вереда, Сивій мамі набрида. Каже: Я не хочу спати, Утечу вночі із хати, Коли меду не даси, Риби, сала, ковбаси! Люлі-люлі, треба спати, -Над синком шепоче мати: Як заснеш, тобі усе Сон в кошівці принесе. Я люблю ці степи неозорі, Де безмежна, ясна далина, Де у росах купаються зорі І пісні окриляє луна. Я люблю це розгорнуте небо, Що хмарки голубині несе, Але жити не можу без тебе, Бо тебе я люблю над усе. Я чекаю, шукаю щоночі, У степу, у зеленім гаю, Твої ніжні усміхнені очі, Я їх в зорях нічних пізнаю. Підійди, пригорну, поцілую, Підем разом по рідних степах, Бо про тебе, любов молодую, Кожен колос шепоче в снопах.

В шибку дивиться пітьма, Ніч приходить крадькома, Хоче вкрасти з хати сина, Понести туди, де зимно. Ми сховаєм сина в ліжко, Вкриєм ручки, вкриєм ніжки - Аж до ранку, до світанку, Поки ніч не піде з ганку. Стрілася на полі, руку подала, Чорною бровою тихо повела. Ніжно усміхнулась, зникла у житах, - Хусточка майнула, наче білий птах. Як повів бригаду славних косарів, Хвилями покосів поле перебрів. Думав - заховалась в житі, гущині, А вона сміялась десь удалині. А вона в'язала росяні снопи, Колосок зривала з кожної копи. Як ішла додому в житньому вінку, Радо всі вітали дівчину швидку. Лиш у мене серце билось гаряче: Думав, чорноока знову утече. Утекла б, та в полі скрізь уже стерня, Утекла б, та серце дівчину спиня. І чого тікати, як зійшлись путі. Як любов єднає щастям у житті!

Вечір дуже добрий, Вечір-побігайчик, Забіжить, засвітить Золотий каганчик. Щоб цікаву книжку Прочитала мати. Ніч каганчик гасить, Укладає спати. У широкому вікні Є три зірочки ясні: Перша - зірочка щаслива, Друга - зірочка вродлива, Третя - зірочка правдива, Вірні подруги вони. Люба донечко, засни І тоді до тебе в сні Всі три зірочки ясні Прийдуть у таночку В золотім віночку. Щоб росла щаслива, Щоб росла правдива Донечка вродлива... Їде вечір на коні - Молодик при стремені, А на шапці, на кубанці, Сяють зорі вогняні. Люлі, синку, спи до ранку, Ранок дасть тобі кубанку -Сам поїдеш на коні З сонечком при стремені.