презентація

Сучасна логістика - унікальна галузь економіки і людської діяльності.  Вона охоплює і поєднує в єдиний інтегрований процес такі види діяльності, як інформаційний обмін, транспортування,управління запасами, складським господарством, вантажопереробку та упаковку. 

У логістиці автоматизація та інформаційні технології залишаються головними напрямками розвитку на сучасному етапі. Все більш широке застосування знаходить глобальна мережа Інтернет; штрихове кодування, електронний обмін даними та радіочастотна ідентифікація перетворюються з чисто технічних засобів, в засоби автоматичної ідентифікації з ведення сучасного бізнесу. 

Отже, стосовно призначення штрих-кодів, то на товари (їх упаковку) наносять штрих-коди для проведення операцій купівлі-продажу товарів через касовий апарат в автоматизованому режимі, автоматизації обліку і обробки товарних потоків.

Штрих-код — спосіб запису даних, зручний для зчитування машиною. Частіше зустрічається штрих-код, записаний за допомогою смуг різної товщини, який містить інформацію про товар. Також існують штрихові коди, складені з крапок, квадратів та інших геометричних фігур, які легко розпізнаються машиною.

Штрихове кодування винайшов молодий інженер Давид Коллінз,( коли в 1950-х роках він пішов працювати у Пенсильванську залізницю, де йому довелося зіткнутися з рутинною працею — сортуванням вагонів. Процедура довга, та без гарантії уникнення помилок. Тоді й прийшла ідея освітлювати номери вагонів прожекторами та зчитувати їх за допомогою фотоелементів.

Інженер-винахідник, щоб зробити простішим упізнавання номерів, запропонував записувати їх не лише простими цифрами, але й спеціальним кодом, що містив червоні й сині смуги, розташовані на вагоні в прямокутнику півметра довжиною.

У 1968 році замість прожектора, котрий вимагав надто багато електроенергії, він використав сфокусований лазерний промінь. Розміри сканувального пристрою стали набагато менші, зменшилось і саме маркування, що навело Коллінза на думку використовувати його штрихове кодування не тільки на залізниці, але й у якості товарного коду.

1973 році в США була створена організація «Універсальний товарний код» (UPC — Universal Product Code), котра пропагує використання штрих-кодів в промисловості та торгівлі.

1977 році в Західній Європі для ідентифікування споживчих товарів стала використовуватися аналогічна система під назвою «Європейский артикул» (EAN — European Article Numbering).

Зчитування штрих-кодів здійснюється за допомогою світлового променя, який посилається спеціальним пристроєм. Один знак штрих-коду складається з двох штрихів і двох проміжків, ширина кожного зі штрихів і проміжків кратна ширині найвужчого з них. В один знак укладається сім найвужчих штрихів (проміжків).

Носієм інформації у знаках є відносна ширина штрихів і проміжків між ними. Штрих-код починається і закінчується спеціальними знаками. Посередині він ділиться на дві половини. Ліва половина містить код країни виробника (2 або 3 цифри) і код самого виробника (4 цифри), права - код назви продукту та його характеристик: споживчих властивостей, розмірів, маси, інгредієнтів, кольору (загалом 5 цифр), а також контрольну цифру (одну).

Сам по собі цифровий код товару інформації про його властивості, як правило, не несе. Унікальне 13-значне число є лише адресою елементу пам'яті в ЕОМ, яка містить про цей товар всі необхідні відомості, котрі утворюють так звану базу даних про товар.

Однак штрихові коди мають цілий ряд недоліків, що обмежують їх застосування: • мала інформаційна ємність (одновимірний штрих-код розміром з аркуш формату А4 дозволяє закодувати лише близько 50 байт інформації); • відсутність можливості зміни записаної інформації (штрих-коди відносяться до класу міток read only);

• неефективність використання для захисту товару від фальсифікації;

• низька надійність і відносно низька швидкість зчитування інформації;

• недовговічність (термін служби залежить від характеристик носія штрих-коду, від фарби, яка використовувалася для відтворення коду, від умов експлуатації).

Види логістичних ланцюгів розподілу Одними з логістичних утворень є канали розподілу, які є складовою частиною розподільчої логістики. Рішення про вибір каналів розподілу — одне з найскладніших і найвідповідальніших рішень фірми. Кожен канал має свої рівні збуту та витрат. Вибравши конкретний маркетинговий канал, фірма повинна використовувати його, як правило, протягом тривалого періоду. Необхідно розробити кілька варіантів шляхів досягнення ринку. На відміну від продажу, ці шляхи є каналами з одним, двома, трьома і більшою кількістю рівнів посередників. Формування каналу вимагає вивчення основних варіантів його можливої структури з урахуванням типу та кількості посередників. Управління каналом потребує відбору та мотивування кваліфікованих посередників. Для цього періодично проводять оцінку діяльності кожного окремого члена каналу, порівнюючи його минулі та поточні показники збуту. Через посередників пропонують свої товари ринкові більшість фірм. Кожен з посередників намагається сформувати власний канал розподілу. Канал розподілу — це сукупність фірм чи окремих осіб, які самі або з чиєюсь допомогою передають конкретний товар комусь іншому, право власності на товар чи послугу на їх шляху від виробника до споживача. Тобто - це шлях руху товару від виробника до споживача. В багатьох підприємців не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого маркетингу. «Дженерал моторс», наприклад, продає свої автомобілі за допомогою 18 тис. незалежних дилерів. Навіть якщо виробник, збільшивши капіталовкладення у свій основний бізнес, може створити власні канали розподілу, він у багатьох випадках заробить набагато більше. При нормі прибутку від виробництва 20 %, а від заняття роздрібною торгівлею — близько 10 % фірма не виявить бажання безпосередньо займатися реалізацією продукції. Використання посередників пояснюється переважно їх неперевершеною здатністю забезпечувати широку доступність товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм капіталам, досвіду, спеціалізації та розмаху діяльності посередники дають фірмам більше того, чого вони за звичайних умов можуть досягти поодинці. На мал. З показано одне з основних джерел економії, яке виникає завдяки використанню посередників. Яким чином дистриб'ютор зменшує кількість необхідних прямих контактів? У варіанті а, наприклад, три виробники намагаються вийти на трьох клієнтів методами прямого маркетингу. Для цього потрібно 9 контактів. У варіанті б функціонують також 3 виробники через одного дистриб’ютора, який встановлює контакти зі всіма 3 клієнтами, а для системи встановлюється лише 6 контактів. Отже, посередники допомагають скоротити обсяг виконуваної на підприємстві маркетингової роботи. Члени каналу розподілу виконують ряд дуже важливих функцій: 1) дослідницьку — збирають інформацію, необхідну для планування та полегшення обміну; 2) стимулювання збуту — створюють та поширюють комунікації рекламування товару; 3) встановлення контактів — налагоджують та підтримують зв'язок з постійними покупцями; 4) пристосування товару до вимог покупців; 5) проведення переговорів — намагаються погодити ціни та інші умови для подальшого здійснення акту передачі власності чи володіння; 6) організацію транспортування та складування товару; 7) фінансування — відшукують та використовують кошти для покриття витрат; 8) прийняття ризику — прийняття на себе відповідальності за функціонування каналу. Виконання перших 5 функцій пов'язане з укладанням угод, а останніх 3 — із їх виконанням. Виконання усіх цих функцій пов'язане з фінансовими витратами. Кращому їх здійсненню сприяє спеціалізація. Виконувати ці функції можуть різні члени каналу. Якщо частку цих функцій покладено на виробника, то його витрати відповідно зростають, внаслідок чого підвищуються ціни на вироблювану ним продукцію. При передачі частини функцій посередникам витрати виробника, а отже, і ціни на товар знижуються. Канали розподілу складаються з кількох рівнів, тобто посередників, що виконують ту чи іншу роботу, пов'язану з наближенням товару та права власності на нього до кінцевого покупця. Оскільки таку роботу виконує і сам виробник, то він теж входить до складу будь-якого розподільчого каналу. Довжина каналу визначається кількістю наявних у ньому проміжних рівнів (мал. 4). Канал нульового рівня складається з виробника, що продає товар безпосередньо споживачеві. Однорівневий канал включає одного посередника. На споживчих ринках цим посередником буває роздрібний торговець, а на ринках промислових товарів - агент зі збуту чи брокер. У дворівневому каналі два посередники. На споживчих ринках такими посередниками є оптовий та роздрібний торговці, на ринках виробничого призначання - промислові дистриб'ютори та дилери. Трирівневий канал має трьох посередників. Наприклад, у лісопереробній промисловості між оптовими та роздрібними торговцями часто стоїть дрібний оптовик. Останній купує товари у великих оптовиків та перепродує їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі, які великими оптовиками, як правило, не обслуговуються. Існують канали з великою кількістю рівнів, але рідко. Чим більше рівнів у каналі розподілу, тим менше можливостей у виробника контролювати його.

Канали розподілу в логістиці

На відміну від маркетингу, який займається виявленням і стимулюванням попиту, логістика покликана задовольнити сформований маркетингом попит з мінімальними витратами. Однак через спільність об’єкта вивчення логістика розподілу і маркетинг користуються спільними поняттями. Це стосується і каналів розподілу.

Канал розподілу – це сукупність підприємств і організацій, через які проходить продукція від місця її виготовлення до місця споживання. Іншими словами канал розподілу-це шлях, яким товари переміщуються від виробника до споживача.

Залежно від розмірів, потужності підприємства-виробника, різноманітності продукції та інших факторів, товаропровідна мережа може складатися із одного, декількох або багатьох каналів розподілу, причому різні канали розподілу товарів можуть відрізнятися за структурою, типами торгових посередників і проміжних складів, способами доставки вантажів, видами транспорту і т.д. Сукупність каналів розподілу називається розподільчою мережею.

Використання каналів розподілу надає виробникам певні переваги:

- економія фінансових засобів на розподіл продукції;

- можливість вкладення зекономлених засобів в основне виробництво;

- продаж продукції більш ефективними способами;

- висока ефективність забезпечення широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків;

- скорочення обсягу робіт із розподілу продукції.

Обрані канали безпосередньо впливають на швидкість, час, ефективність переміщення і збереження продукції під час її доставки від виробника до кінцевого споживача. При цьому підприємства або особи, які утворюють канал, виконують ряд важливих функцій:

1) проводять дослідницьку роботу із збору інформації, необхідної для планування розподілу продукції та послуг;

2) стимулюють збут шляхом створення і поширення інформації про товари;

3) встановлюють контакти з постійними покупцями;

4) пристосовують товар до вимог покупців;

5) проводять переговори з потенційними споживачами продукції;

6) організують товарорух (транспортування і складування);

7) фінансують переміщення товарів каналом розподілу;

8) приймають на себе ризики, пов’язані з функціонуванням каналу.

Всі або частину цих функцій може взяти на себе виробник, тоді витрати виробника зростають. Через спеціалізацію посередницьких організацій вони нерідко виконують перераховані функції каналів розподілу товарів ефективніше.

У рамках логістики розглядається проблема цивілізованого, економічно виправданого посередництва. У загальному вигляді послуги посередника є затребуваними, якщо їх вартість нижче власних витрат на виконання аналогічних робіт, пропонованих посередником. Таким чином, питання про те, кому потрібно виконувати різні функції каналу розподілу, - це питання відносної ефективності. З появою можливості більш результативно виконувати функції канал перебудовується.

Однак під час формування логістичних каналів необхідно пам’ятати, що залучення посередників, як правило, подовжує логістичні ланцюги.

Узагальнено в розподільчій логістиці канали можна охарактеризувати за кількістю складових їх рівнів. Рівень розподілу логістичного потоку – це будь-який посередник –учасник логістичної системи, який виконує розподільчі функції, трансформуючи матеріальні потоки в процесі їх переміщення до кінцевого пункту призначення. Довжина каналу визначається за кількістю проміжних рівнів між виробником і споживачем.

Логіститчний канал нульового рівня включає виробника і споживача, тобто розподіл матеріального потоку здійснюється безпосередньо виробником. Такі канали часто використовуються для постачань продукції виробничо-технічного призначення, особливо якщо закуповуються великі партії, а також унікальна продукція. Вони передбачають жорстоку регламентацію графіка постачань і тому дозволяють скоротити виробничі цикли і складські площі.

Одно-, двох- і більше рівневі логістичні канали включають одного або декількох посередників. Наприклад, канал який включає оптовика, дрібного оптовика і роздрібного посередника є трирівневим. У багаторівневих каналах розподіл матеріальних потоків на початковому етапі здійснюється виробником, а потім посередницькими структурами.

З позицій виробників, які генерують матеріальні потоки, чим більше рівнів має логістичний канал, тим більше труднощів в узгодженості функціонування всіх ланок з просування матеріальних потоків до споживачів.

Канали розподілу можуть бути горизонтальними або вертикальними.

Горизонтальні канали розподілу є традиційними каналами і складаються із незалежного виробника та одного або декількох незалежних посередників. Кожен член каналу є окремим підприємством, яке прагне забезпечити собі максимальний прибуток. Максимально можливий прибуток окремого члена каналу може завдавати шкоди отриманню максимальному прибутку системою в цілому, оскільки жоден із членів каналу не має повного або достатнього контролю над діяльністю решти членів.

Вертикальні канали розподілу - це канали, які складаються з виробника та одного або декількох посередників, які діють як одна єдина система. Один із членів каналу, як правило, або є власником інших, або надає їм певні привілеї. Таким членом може бути виробник, оптовий або роздрібний посередник. Вертикальні канали виникли як засіб контролю за поведінкою каналу. Вони економічні та виключають дублювання членами каналу виконуваних функцій.

Проблема управління каналами розподілу полягає в тому, що посередницькі структури, яке займають проміжне становище між виробниками і споживачами, не завжди прагнуть до зміщення взаємозв’язків із продуцентами. Вони віддають перевагу більш тісним контактам із споживачами. Більшість посередницьких структур хочуть, щоб виробники доводили матеріальні потоки до них і не втручалися в логістичні процеси на подальших етапах переміщення цих потоків

Логістичні ланцюги

Поруч з поняттям «логістична система» у вітчизняній і закордонній літературі широко використовуються поняття «логістичний ланцюг» і «логістичний канал». У багатьох випадках ці поняття не дуже чітко розмежовані, а іноді вживаються як синоніми.

Логістичний канал - це частково впорядкована множина різних посередників, які реалізують доведення матеріального потоку від конкретного виробника до його споживачів.

Множина є частково впорядкованою до тих пір, поки не обрано конкретних учасників процесу просування матеріального потоку від постачальника до споживача. Після цього логістичний канал перетворюється в логістичний ланцюг. Можливість вибору логістичного каналу є суттєвим резервом підвищення ефективності логістичних процесів.

Логістичний ланцюг - це лінійно впорядкована множина учасників логістичного процесу, які здійснюють логістичні операції із доведення зовнішнього матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої за умови виробничого споживання або до кінцевого споживача за умови особистого невиробничого споживання.

Існує й інша інтерпретація логістичного ланцюга, під яким розуміють сукупність логістичних операцій, виконуваних послідовно від моменту зародження до моменту згасання потоку товарів, робіт, послуг на відповідному споживчому ринку. Однак, на нашу думку, доцільніше за окремі ланки логістичного ланцюга вважати підприємства, які оберуть участь у процесах доведення товарів, послуг та інформації до кінцевих споживачів. Логістичні ланцюги протягують між логістичними ланками щоб проілюструвати організаційну структуру логістичних систем.

У найпростішому випадку, коли логістична система характеризується як система з прямими зв’язками, логістичний ланцюг складається із постачальника та споживача. У складніших випадках за умови функціонування ешелонних систем даний ланцюг може мати древовидну структуру або вигляд орієнтованого графа із циклами (гнучка логістична система).

На рис. 2.2 наведено приклад простого логістичного ланцюга прямого збуту, який включає такі ланки логістичної системи (ЛЛС): фірму-виробника готової продукції (ГП), споживача (покупця) і логістичного посередника, який доставляє товару покупцю. Виробник Продавець ----->Перевізник -----> Споживач Покупець

У цілому, у логістичному ланцюзі, тобто в ланцюзі, яким проходять матеріальний та інформаційний потоки від постачальника до споживача, виділяють такі головні ланки: - постачання матеріалів, сировини і напівфабрикатів; - зберігання продукції та сировини; - виробництво товарів; - розподіл, включаючи відправлення товарів зі складу готової продукції; - споживання готової продукції.

5