tvorche_13

Теорія або концепція

Представник

Основна праця

Основні теоретичні положення

Методологічні особливості

Інституційно-соціальний напрям раннього інституціоналізму

Т. Веблен

Основні праці: «Теорія бездіяльного класу» (1899), «Інженери та система цін» (1921), «Власність відсутнього» (1923).

Основою розвитку суспільства Веблен вважав психологію колективу. Спираючись на це положення, він сформулював психологічну теорію економічного розвитку, де стверджував, що трактувати економічні явища треба із соціологічної й історичної позицій. Основні теоретичні положення: важливо зазначити, що Т. Веблен заперечував положення класичної та неокласичної теорії щодо рівноваги економічної системи, раціональної економічної людини, яка виступає як суб'єкт максимізації корисності. Доводив, що людина у своїй діяльності керується підсвідомими природними психологічними та біологічними інстинктами, зокрема інстинктами майстерності, батьківського почуття (самозбереження та збереження роду), пустої цікавості, суперництва і наслідування. Теорія, яка пояснює економічну поведінку людини, має охоплювати позаекономічні чинники, використовувати дані соціальної психології. Т. Веблен започаткував науку економічну соціологію.

У методології Веблена присутні елементи історизму. Інститути змінюються тому, що на них впливає людська психологія, з одного боку, і суцільний потік технічних факторів - з іншого. Ця подвійна психолого-технократична концепція заклала основи сучасних теорій стадійності економічного зростання та індустріальної цивілізації. Інституціоналізм увібрав в себе кращі теоретико-методологічні досягнення попередніх шкіл економічної теорії і, перш за все, засновані на математиці і математичній статистиці принципи економічного аналізу неокласиків.

Т. Веблен був основоположником нового методологічного прийому - технологічного детермінізму та технократичної концепції індустріальної системи.

Інституційно-технократичний напрям

Дж. Гелбрейт

Основні праці: «Нове індустріальне суспільство» (1967), «Економічні системи і цілі суспільства» (1973), «Гроші» (1975),

«Епоха невизначеності» (1977).

Основні теоретичні положення: у своїй фундаментальній книзі "Нове індустріальне суспільство" (1967 р.) Дж. Гелб­рейт досліджував докорінні зміни, які відбулися в економічному житті суспільства у двадцятому столітті. До них насамперед належать ускладнення техніки, розширення сфер діяльності компаній і розмежування функцій власника, організатора виробництва і одержувача доходу. За цих умов управління капіталом перетворюється на різновид складної професійної діяльності. Розмірковуючи над цими особливостями сучасної економічної поведінки, Дж. Гелбрейт дійшов таких далекоглядних висновків:

1. У корпораціях не власники володіють реальною владою, а інфраструктура.

2. Влада техноструктури не може акумулюватися в одній особі, оскільки всі рішення приймаються колективно, поетапно, шляхом складних погоджень. Вище керівництво лише координує цей процес.

3. Техноструктура змушена планувати роботу корпорації на майбутню перспективу.

4. Техноструктура ставить за мету не стільки максимізацію прибутку на капітал, як забезпечення стійких позицій корпорації на ринку, створення умов для того, щоб власник був зацікавлений у послугах інфраструктури.

5. Насправді сучасна економічна система, під якою б формальною ідеологічної нішею вона не приховувалась, за своєю суттю є плановою економікою. Планування вимагає стабільності задля того, щоб можна було передбачити майбутній результат рішень, які приймаються сьогодні.

Методологічні особливості: методологічною основою був історичний та емпіричний підходи, прагматизм та інституціоналізм, технологічний детермінізм.

Теорія стадій економічного зростання

В. Ростоу

Основні праці: «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960), «Політика і стадії зростання» (1971).

Основні теоретичні положення: В. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Heкомуністичний маніфест» (1960), де виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1)традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання. У праці «Політика і стадії зростання» (1971) В. Ростоу додав ще одну, шосту, стадію – «поза споживанням», для якої характерне переважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживанням.

«Традиційне суспільство» характеризується примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням сільського господарства. Перша стадія хронологічно охоплює всю історію людства до XVII ст.

«Друга стадія зростання — це суспільство в перехідному стані». На цій стадії створюються передумови для піднесення. Визначальною рисою стадії є утворення централізованих національних держав. В економіці з'являються «нові типи підприємливих людей... які бажають мобілізувати заощадження й узяти на себе ризик, прагнучи прибутку або модернізації». На другій стадії виникають банки, зростають інвестиції, пожвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.

Третя стадія, «стадія піднесення», визначається тим, що сили економічного прогресу починають домінувати в суспільстві. Відбувається розвиток в інтересах усього суспільства. Цю стадію різні країни пройшли в історично різні відрізки часу. В Англії — це (приблизно) два останні десятиріччя XVIII ст., у Франції і США — кілька десятиріч перед 1860 p.

Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удосконаленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу господарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продукції порівняно зі зростанням кількості населення. Саме цю стадію Ростоу називає «індустріальним суспільством».

Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і благоденство в самому широкому розумінні»

П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку. Майбутнє суспільство він зв'язує зі стадією «поза споживанням», якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є переважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживанням. Ростоу вважає, що високе масове споживання стане загальним і закликає людство прискорити цей процес.

У 50-70-х роках ХХ ст. з’явився ряд праць, автори яких з різних методологічних позицій намагалися здійснити періодизацію суспільного розвитку. В основу періодизації покладено техніко-економічні показники. Один із найвідоміших представників технократичного напряму був В. Ростоу. Принцип технологічного детермінізму. Для методології В. Ростоу, визначальним є технологічний підхід до аналізу економічних процесів, коли рівень розвитку суспільства, його тип і соціальна структура виводяться з рівня розвитку техніки.

Теорія трьох хвиль розвитку цивілізації

Е. Тоффлер

Основні праці: «Третя хвиля» (1980),

«Передбачення і передумови» (1983), «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі ХХІ ст.» (1990).

Основні теоретичні положення: ядром теоретичних переконань Е. Тоффлера є концепція, викладена в його книзі «Третя хвиля». Е. Тоффлер пропонує свою схему феноменології історичного процесу, яка ігнорує традиційні історіографічні концепції. Слід зазначити, що Е. Тоффлер спирається на дуже об’ємний фактичний матеріал, посилання на наукову і публіцистичну літературу, статистичні дані (текст, розбитий на 28 розділів обсягом близько 700 сторінок спирається на більше 500 приміток і бібліографії, що включає 534 назви).

Е. Тоффлер виділяє в історії цивілізації три хвилі: перша хвиля – аграрна (до XVIII ст.), друга – індустріальна (до 50-х рр. ХХ ст.) і третя – пост- або суперіндустріальна (починаючи з 50-х рр. минулого століття). У вступі автор підкреслює, що його книга – це не об’єктивний прогноз, і вона не претендує на те, щоб бути науково обґрунтованою і визначає підставу своєї роботи, як напівсистематичну модель цивілізації і наших взаємин з нею. Е. Тоффлер описує процес відмирання індустріальної цивілізації в термінах «техносфери», «соціосфери», «інформаційної» і «владної сфери», показує, які революційні зміни вони зазнають в нинішньому світі. Особлива увага приділяється показу взаємин між цими сферами, а також між «біосферою» і «психосферою». «Психосфера» для Е. Тоффлера – це та структура психологічних і особистісних стосунків, завдяки яким зміни, що відбуваються у зовнішньому світі, впливають на наше приватне життя. Основна метафора, використовувана Е. Тоффлером, – це зіткнення хвиль, що приводить до змін. На думку автора, ідея хвилі це не тільки спосіб організувати величезні маси досить суперечливої інформації, вона допомагає бачити те, що знаходиться під «бушуючою поверхнею змін». Е. Тоффлер підкреслює оптимістичний характер своєї роботи, оскільки вірить у реальність нових перспектив і потенціалу «третьої хвилі», яка «доводить, що в самій серцевині руйнування та розпаду ми можемо виявити зараз приголомшливі свідоцтва зародження і життя. Ясно і, як здається, незаперечно, що ... цивілізація, що зароджується, може стати здоровішою, розсудливішою і стійкішою, пристойнішою і демократичнішою, ніж будь-яка з відомих нам до цих пір»^.

У цивілізації Третьої хвилі суттєво зміняться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання, посилиться роль моральних цінностей. Е. Тоффлер розвиває і в книзі «Передбачення і передумови» (1983 р.), де особливу увагу приділено формуванню різних структур «інформаційного суспільства». У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі ХХІ ст.» (1990 р.) він пов’язує майбутнє з побудовою цілісної гуманної цивілізації, перехід до якої станеться через «революцію влади», а основним фактором цієї революції є знання

Методологічні особливості: застосовуючи новий підхід – хвилефронтальний аналіз соціальних процесів (або аналіз «фронту хвилі»), який означає бачення еволюції світу в його глобально-синхронних фазах, Е. Тоффлер аналізує техніко-економічні та інформаційно-комунікативні чинники суспільного розвитку. В процесі цього науковець відзначає, що запропонований ним підхід до аналізу соціальних процесів фокусує нашу увагу не стільки на історичних непереривностях, скільки на дискретності в історії, моментах порушення безперервності – нововведеннях і точках розриву(перериву). На думку Е. Тоффлера  хвилефронтальний аналіз соціальних явищ не лише виявляє основні зміни у момент їх виникнення, а й дозволяє на них впливати. Домінантними категоріями в конструюванні схеми розвитку людства, на думку американського соціолога Е. Тоффлера, є техніка і технологія.

Теорія постіндустріального суспільства

Д. Белл

Основна праця: «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» (1973)

Основні теоретичні положення: Белл сформулював основні ознаки такого постіндустріального суспільства: створення економіки послуг, домінування науково-технічних фахівців, центральна роль теоретичного наукового знання як джерела нововведень і політичних рішень в суспільстві, можливість технологічного зростання, що самопідтримується, створення нової “інтелектуальної” техніки. Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи». Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».риси в економіці, Белл зробив висновок, що в суспільстві намітився перехід від індустріальної стадії розвитку до постіндустріальної, з переважанням в економіці не виробничого сектора, а сектора послуг. Белл стверджував, що нове суспільство "не є проекцією або екстраполяцією сучасних тенденцій західного суспільства; це новий принцип соціально-технологічної організації і новий спосіб життя, що витісняє індустріальну систему так само, як вона сама витіснила колись аграрну".

Методологічні особливості: загальнометодологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є (так само, як і концепції «індустріального суспільства») еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. Щоправда, останній доповнюється іншими принципами. Д. Белл розглядав становлення постіндустріального суспільства як переважно еволюційний процес. Розглядав новий принцип соціально-технологічної організації.

Теорія інформаційного суспільства

М. Кастельс

Т. Сакайя

Основні праці: "Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура" (1996—1998)

«Вартість, що створюється знаннями, або Історія майбутнього, «Нова постіндустріальна хвиля на Заході»

Основні теоретичні положення: М. Кастельс визначає інформаційну епоху як історичний період, у якому різні типи людських спільнот здійснюють свою діяльність у технологічній парадигмі, що ґрунтується на інформаційно-комунікаційних технологіях, мікроекономіці, генній інженерії. На думку вченого, на зміну індустріальному способу виробництва йде інформаціональний спосіб розвитку, головним джерелом якого є технологія генерування знань, обробки інформації та символічної комунікації. Відтак інформаціональна економіка — це така економіка, в якій конкурентоспроможність суб'єктів господарювання визначається їхньою здатністю генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, що ґрунтується на знаннях. У нових умовах економіка не лише спрямована на виробництво і поширення інформації, а й сама зазнає впливу цих технологій.

У відомій трилогії "Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура" (1996—1998) М. Кастельс визначає новий соціальний устрій, що формується у глобальному масштабі, як мережеве суспільство, у якому ринкові інститути та зв'язки між ними дедалі більше визначаються структурою та конфігурацією інформаційних потоків. Визначаючи характерні риси нового суспільства, він звертає увагу на "Глобальні мережі інструментального обміну", які "селективно підключають чи відключають індивідів, групи, райони і навіть країни, відповідно до їх значущості, для виконання цілей, які обробляються у мережі, в безперервному потоці стратегічних рішень". Глибина радикальних змін, пов'язаних із заміщенням праці знаннями, полягає в тому, що в умовах, коли знання залучаються в практичну переробку ресурсів, саме знання, а не праця, починають виступати як джерело вартості. Трудова теорія вартості замінюється теорією "вартості, створюваної знаннями". Як підкреслює основоположник цієї теорії Т. Сакайя: "... ми вступаємо в новий етап цивілізації, на якому рушійною силою є цінності, що створюються знаннями". Як наслідок, економіка перетворюється в систему, що функціонує на основі обміну знаннями та їхньої взаємної оцінки.

Методологічні особливості: у концепціях М. Кастельса інформаціонального суспільства підкреслюється визначальна роль інформації у суспільстві.

Еволюція людства розглядається через призму прогресу знання.

На думку М. Кастельса, формування нового суспільства пов'язано з розвитком нових економічних форм навколо глобальних мережевих структур інформації.

«В умовах інформаційного суспільства історична тенденція призводить до того, що домінуючі функції і процеси все біль­ше виявляються організованими за принципом мереж. Саме мережі утворюють нову соціальну морфологію наших су­спільств, а поширення мережевої логіки значною мірою відоб­ражається на розвитку та результатах процесів, пов'язаних із виробництвом, повсякденним життям, культурою та владою». М. Кастельс.

Теорія постекономічного суспільства

В. Іноземцев

Основна праця: «За межами економічного суспільства» (1998).

Основні теоретичні положення: В. Л. Іноземцев визначає глобальне економічне суспільство як «такий тип соціального устрою, де господарська діяльність людини стає все більш інтенсивною і комплексною, однак вона вже не визначена його матеріальними інтересами, не задається традиційним розумінням економічної доцільності». Подолання праці та становлення творчої діяльності - головний чинник суспільного багатства. Система економічних зв'язків характеризується підривом ринкових відносин, появою нових форм власності, подоланням традиційно витлумаченої експлуатації.

Методологічні особливості: у своїх роботах Іноземцев В. Л. прагнув спиратися на класичні традиції економічного аналізу, характеризуються органічним поєднанням і з'єднанням економічних, філософських, історичних, юридичних, соціальних, етичних та інших аспектів, а також приділяв особливу увагу термінологічним проблемам.