1. Становлення та розвиток теорії інновацій

Зародження Інн. теорії відноситься до початку 20 століття, але питання пов'язані з наук.– техніч. прогресом (НТП) та його впливом на розвиток сусп-ва вивчалися ще в роботах класиків ПолітЕк.

1. Теорія пов'язана з дослідженням Адама Сміта. Він пов'язував НТП з характером розвитку вир-ва і потребами вир-ва.

2. Теорія К.Маркса. Він вважав, що РПС є базисом, а НТП надбудовою, наслідком, а не причиною розвитку вир-ва.

3. Неокласична школа. Її представники вважали, що НТП це заданий фактор при дослідженні ринкової економіки.

4. Кейнсіанська теорія. Ця теорія розглядала економічні процеси у короткостроковому періоді, тому НТП не приділялося достатньої уваги.

5. Лише після 2-ї світової війни представники неокласичного ренесансу довели, що НТП є основним фактором розвитку. Тобто з цього періоду НТП розглядається як фактор вир-ва разом із $ і працею. Але головною постаттю серед фундаторів Інн. теорії є австрійський економіст Йозеф Шумпетер. Саме він ввів в ек. науку поняття Інн. процесу, в своїй роботі “Теорія економічного розвитку”. В цій роботі мова ще не йшла про Інн. і Інн-й процес, а лише про нові комбінації у розвитку. Шумпетер виділив 5 основних змін в розвитку:

1. використання нової техніки, нових технологічних процесів чи нового ринкового забезпечення вир-ва;

2. впровадження продукції з новими якостями;

3. використання нової сировини;

4. зміни в орг-ції вир-ва МТЗ вир-ва;

5. поява нових ринків збуту.

Пізніше Шумпетер починає використовувати поняття Інн. як зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих товарів, нових вир-х і транспортних засобів, нових ринків і форм організації промисловості. Шумпетер розділяв Інн. на 3 послідовні стадії: 1. Винахід. 2. Нововведення. 3. Розповсюдження. Шумпетер відмітив, що інновація як ек. категорія, це не просто нововведення, а нова функція вир-ва, зміна технології вир-ва, яка має історичне значення і є необхідною. Інновація – це стрибок від старої виробничої функції до нової. Крім того, Шумпетер дає визначення винаходу. Винахід – це ідеї, що є корисними для використання у бізнесі але не обов'язково там впроваджуються. Дослідження та розробки – це комерційне впровадження нової продукції, чи нових засобів вир-ва. Свою ек.– Інн. теорію Шумпетер поєднав з теорією довгих циклічних коливань Кондратьева.

2. Сутність інновацій та їх класифікація

Інноваційна діяльність – діяльність спямована на використанняі комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентноспроможних товарів.

Новація – продукт інтелектельної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних чи експериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт.

Інновація (нововведення) – кінцевий результат інноваційної дія-ті, що отримав утілення у вигляді виведенонго на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового вдосконаленого технолог процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

Нововедення пов’язане з новим застосуванням існуючого продукту, використанням нової концепції. Інновація вносить зміни у первинну структуру виробничого організму.

Класифікація інновацій

Класифікація, що враховує технологіч. параметри і ринкові позиції інновацій:

І. В залежності від технологіч. параметрів:

продуктові- застосування нових видів сировини, матер-лів, н/ф, комплектуючих, тб отримання принципово нової продукції.

Процесні - використання нових методів орг-ції вир-ва, застосування нових технологій, орг. структур управління підпр-ва.

ІІ. За типом новизни за ринком:

нові для галузі у світі

в країні

для конкретного підпр-ва

ІІІ. За місцем в системі:

інновації на вході підпр-ва (зміни у виборі постачальників обл-ня…)

інновації на виході підпр-ва (нові послуги, вироби…)

інновації системної структури підпр-ва (зміни в управлінні, виробничому процесі, техніці…)

IV. У залежності від глибини змін, що вносяться:

радикальні (базові, корінні)

покращувальні (стосуються якихось напрямів)

модифікаційні (часткові).

V. Інша класифікаційна система:

технологічні інновації (зміни у засобах та методах вир-ва):

а) базисні- сприяють створенню нових ринків, галузей промисловості

б) видозміни чи покращувальні інновації- зміни, які виникають в рез-ті адаптації до потреб ринку

в) псевдоінновації- незначні інновації як рез-т моди чи реклами

нетехнологічні інновації (зміни орг-ного та соц. характеру)

VI. В залежності від способів появи інновацій та тупу нововведень:

наукові - формування нового наукового напряму; використання досягнень якоїсь науки в інших сферах

організаційно-управлінські - використання в орг-ції нової процедури, методів управління, нових форм огр-ції праці, нових систем прийняття рішень

правові - нові законодавчі та правові акти

соціальні- реалізація заходів, що спрямовані на покращення умов праці, зміну екологіч., культурн., політич. аспектів.

3. Характеристика етапів інноваційного процесу

Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання.

Етапи інноваційного процесу

Фундаментальні дослідженя. Генерація ідей, обґрунтування та експериментальна перевірка їх здатності задовольняти суспільні потреби. Фінансування –держбюджет . високй рівень ризику. Відсутня комерційна вигода . У випадку позитивних результатів є можливість продовження фінансування.

Прикладні дослідження Визначення кількісних характеристик нового продукту, вибір чи розроблення технології виготовлення. Фінансування держбюджет , кошти замовників інноваційні фонди, технопарки, технополіси. Рівень ризику – високий. При позитивному рез збільшується фінансув.

Конструкторські та експериментальні розробки. Створення дослідних зразків нової продукції, коректуванняі доробка технічної документації, розроблення стандартів та технічних умов. Фінансув. Власні кошти підприємства, гранти, кошти замовників. Середній ризик. При позитивному рез збільшується фінансув.

Комерціалізація новинки та її дифузія. Дослідження ринку. Розроблення маркетингових програм, організація виробництва і продажу новинки, обґрунтування доцільності продажу ліцензії на випуск нового продукту іншим підприємствам. Фінансування –власні кошти підприємств, емісія цінних паперів, банківські кредити. Рівень ризику –середній. Віддача- Дохід від реалізації новго продукту на ринку чи від продажу ліцензії.

4. Моделі інноваційного процесу

Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новинки та її практичного використання.

Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів : наука –техніка- виробництво

Наука. Фундаментальні дослідження. Спрямованні на вивчення теоретичних засад процесів і явищ. Поштовхом до проведеня є гіпотеза, яка потребує підтвердження. Результатов фундам. Досліджень є відкриття. – науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі невідомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток цивілізаці, слугує джерелом винаходів.

Прикладні дослідження визначають напрям прикладного застосування знань. Здобутих у процесі фундам. Дослідж. Їх результатом є нові технології , матеріали системи.

Техніка. На цьому епаті втілюють теоретичні конструкції явищ і процусів у матеріальну оболонку. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування виготовлення та випробування дослідних зразків. Нової техніки, технології чи нового продукту.

Виробництво. Це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програм маркетингу і просування новинки на ринок. Етап має кілька стадій: 1) дослідження ринку. Готовність сприйняття нововведення. 2) конструювання , формують дизайн новинки. 3) ринкове планування . визначення обсягів попиту. 4) дослідне виробництво, налагодження технологічного процесу. 5) ринкове виробування 6) комерційне виробництво.

5. Класичні теорії інноваційного розвитку

Зародження Інн. теорії відноситься до початку 20 століття, але питання пов'язані з наук.– техніч. прогресом (НТП) та його впливом на розвиток сусп-ва вивчалися ще в роботах класиків ПолітЕк.

1. Теорія пов'язана з дослідженням Адама Сміта. Він пов'язував НТП з характером розвитку вир-ва і потребами вир-ва.

2. Теорія К.Маркса. Він вважав, що РПС є базисом, а НТП надбудовою, наслідком, а не причиною розвитку вир-ва.

3. Неокласична школа. Її представники вважали, що НТП це заданий фактор при дослідженні ринкової економіки.

4. Кейнсіанська теорія. Ця теорія розглядала економічні процеси у короткостроковому періоді, тому НТП не приділялося достатньої уваги.

5. Лише після 2-ї світової війни представники неокласичного ренесансу довели, що НТП є основним фактором розвитку. Тобто з цього періоду НТП розглядається як фактор вир-ва разом із $ і працею. Але головною постаттю серед фундаторів Інн. теорії є австрійський економіст Йозеф Шумпетер. Саме він ввів в ек. науку поняття Інн. процесу, в своїй роботі “Теорія економічного розвитку”. В цій роботі мова ще не йшла про Інн. і Інн-й процес, а лише про нові комбінації у розвитку. Шумпетер виділив 5 основних змін в розвитку:

1. використання нової техніки, нових технологічних процесів чи нового ринкового забезпечення вир-ва;

2. впровадження продукції з новими якостями;

3. використання нової сировини;

4. зміни в орг-ції вир-ва МТЗ вир-ва;

5. поява нових ринків збуту.

Пізніше Шумпетер починає використовувати поняття Інн. як зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих товарів, нових вир-х і транспортних засобів, нових ринків і форм організації промисловості. Шумпетер розділяв Інн. на 3 послідовні стадії: 1. Винахід. 2. Нововведення. 3. Розповсюдження. Шумпетер відмітив, що інновація як ек. категорія, це не просто нововведення, а нова функція вир-ва, зміна технології вир-ва, яка має історичне значення і є необхідною. Інновація – це стрибок від старої виробничої функції до нової. Крім того, Шумпетер дає визначення винаходу. Винахід – це ідеї, що є корисними для використання у бізнесі але не обов'язково там впроваджуються. Дослідження та розробки – це комерційне впровадження нової продукції, чи нових засобів вир-ва. Свою ек.– Інн. теорію Шумпетер поєднав з теорією довгих циклічних коливань Кондратьева.

6. Сучасні теорії інноваційного розвитку

Сучасні концепції інноваційного розвитку. Теорія інтелектуальної технології . Фрідріх Хайєк. Він пояснив як знання стають основою підприєм. Ідеї і дають імпульс розробленню інновацій; чому певні економ. Сприятливіші для іннов. За інші.

Теорія інноваційної економіки і підприємницького суспільства. Піттер Друкер. 1)головною продукцією і головною «начинкою» усіх то­варів і послуг є нові рішення; саме зростання економіки є безпосереднім результатом безперервних інноваційних змін;2)провідна роль в економіці належить мільйонам малих і середніх підприємств, очолюваних підприємцями, Що діють на свій страх і ризик;3)знання є основним, пануючим фактором продуктивності і в масовому виробництві;;4)інтелектуалізація праці є основним процесом розвит­ку виробництва, а витрати на нього і поширення знань — головною формою інвестицій;5) головна форма власності — інтелектуальна власність, що структурує суспільство і визначає його розвиток;6)метою оподатковування є підтримання усього необ­хідного для довгострокових інвестицій7)для розуміння найважливіших економічних процесів, крім мікро- і макроекономіки, необхідна мегаекономіка, що враховує вплив демографії, освіти, нових технологій, еколо­гії, рівня культури тощо

8. Державна інноваційна політика : сутність, принципи, типи

Сучасна держ. Інн. політика - сукупність науково- тех, виробничих, управлінських, фін.-збутових та ін. заходів, які пов’язані з просуненням нової та покращеної продукції на ринок.

Типи: І - політика технолог-го поштовху яка виходила з точного пріоритетного напряму розвитку науки і техніки що визначається державою яка має для цього необхідні матер. ресурси , експертизу інформаційне забезпечення. Такий варіант політики виходить із наявності наук-тех-х та соц-ек-х проблем та передбачає для їх розв’язання розробку різних держ.програм великих $ьних вкладень та інших прямих форм держ. участі.

ІІ - політика ринкової орієнтації яка визначає ринковий механізм у розподілі ресурсів і виборі напрямів розвитку науки і техніки. Така політика передбачає ролі держави у стимулюванні фундаментальних досліджень створенні ек-го клімату і інформац-го середовища для нововведень фірмам.

ІІІ - політика соц-ї орієнтації яка передбачає певне соц. регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішення базується на поширенні соц. політичній думці громадськості.

IV - політика, що спрямована на зміну ек-ї структури госп. механізмів. Ця стратегія передбачає значний вплив провідної тех-ї на розв’язання соц-ек-х проблем на зміну галузевих структур на взаємодію госп. суб’єктів, на рівень життя країни.

Механізм створення Інн. політики передбачає 3 складових : 1система державної підтримки фундаментальних та пошукових досліджень; 2різноманітні форми та джерела фін-ня і непрямого фін-ня досліджень; 3максимальне фін-ня Інн-го підприємництва та його підтримка.

Методи та засоби державної Інн. політики включають такі заходи :

1. Вплив держави має бути спрямований на макс. підтримку власного Інн-го потенціалу провідних наукових і конструкторських центрів;

2. Забезпечення незалежності країни від монополій виробників -імпортерів;

3. Стимулювати розвиток тех-х наукових та проектно-технологічних організацій, діяльність яких спрямована на перехід від традиційних до принципово нових технологічних процесів;

4.Підтримувати удосконалення інфра-структури наук-тех-го потенціалу, в тому числі у міжгалузевому і міжрегіональному аспектах створення відповідних Інн-х структур;

5.Може впливати на розвиток як держ. так і приватного сектору Інн. діяльності;

6.Регулювання фін. і законодавчих стимулів для підтримки Інн. підприємництва.

Механізм управління Інн. процесом в умовах формування ринкової ек. має базуватися на таки принципах :

- єдність НТП з ек-ним соц-им і духовним розвитком сусп-ва.

-принцип першочергової держ. підтримки наук-дослідн-х робіт світового рівня, а також робіт, що забезпечують розв’язання важливих проблем в україні.

-збалансований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень і розробок за рахунок прямої держ. підтримки ек. стимулювання Інн. діяльності під-ва.

-підтримка конкуренції та підприємництва у наук-тех-й сфері, а також у здійсненні антимонопольних заходів.

-сприяння розвитку ринку наук-техї продукції

-різноманітність і рівноправність усіх форм організації наук-тех-ї діяльності

-максимальне використання світової науки і техніки для забезпечення НТП в країні.

10. Державне управління інноваційною діяльністю в Україні : рівні та засоби

У Законі України «Про інноваційну діяльність» вказу­ється, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

-визначення і підтримки пріоритетних напрямів ін­новаційної діяльності державного, галузевого, регіональ­ного і місцевого рівнів;

-формування і реалізації державних, галузевих, регіо­нальних і місцевих інноваційних програм;

-створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

-захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної ді­яльності;

-фінансової підтримки виконання інноваційних про­ектів;

-стимулювання комерційних банків та інших фінан­сово-кредитних установ, що кредитують виконання інно­ваційних проектів;

-встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

-підтримки функціонування і розвитку сучасної ін­новаційної інфраструктури.

Верховна Рада України. Визначає єдину державну полі­тику в сфері інноваційної діяльності, створюючи законодав­чу базу для сфери інноваційної діяльності, затверджуючи пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначаю­чи обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності в межах Державного бюджету України.

Кабінет Міністрів України. Його функції у сфері ін­новаційної діяльності полягають у:

-забезпеченні реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;

-підготовці та поданні Верховній Раді України пропо­зицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльностіздійсненні заходів щодо реалізації пріоритетних на­прямів інноваційної діяльності;

-сприянні створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;

створенні спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів

Спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади у сфері інноваційної діяльності. На нього покладено такі повноваження:

-здійснення заходів єдиної науково-технічної та інно­ваційної політики;

-підготовка і подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної ді­яльності, державних інноваційних програм і щодо необ­хідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

-координування робіт у сфері інноваційної діяльнос­ті інших центральних органів виконавчої влади;

-формування окремого підрозділу для кваліфікуван­ня інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

-реєстрація інноваційних проектів і ведення Держав­ного реєстру інноваційних проектів;

-затвердження порядку формування і використання коштів

делегування державним інноваційним фінансово- кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріо­ритетних інноваційних проектів і фінансової підтримки цих проектів

-організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Центральні органи виконавчої влади. Здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної полі­тики у відповідній галузі економіки, створюють організа­ційно-економічні механізми підтримки її реалізації;

10. Преференції та пільги для суб’єктів інноваційної діяльності в Україні

Згідно із Зако­ном суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ни­ми інноваційних проектів може бути надано фінансову підтримку в різних формах.

1Повне безвідсоткове кредитування (на умовах інфля­ційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за кошти Державного бюджету України, кошти бюджету Ав­тономної Республіки Крим і кошти місцевих бюджетів.

2Часткове (до 50%) безвідсоткове кредитування інно­ваційних проектів за кошти Державного бюджету Украї­ни, кошти бюджету Автономної Республіки Крим і кошти місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і/або інших суб’єктів інноваційної діяльності.

3Повна або часткова компенсація (за кошти Держав­ного бюджету України, кошти бюджету Автономної Рес­публіки Крим і кошти місцевих бюджетів) відсотків, які сплатили суб’єкти інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кре­дитування інноваційних проектів.

4Надання державних гарантій комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів.

5Майнове страхування реалізації інноваційних про­ектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування».

Такі умови надання фінансової підтримки підвищують відповідальність суб’єктів інноваційної діяльності за об­ґрунтування і реалізацію інноваційних проектів.

В україні також є інші податкові пільги.

1.50% податку на прибуток і 50% податку на додану вартість залишається у розпорядженні підприємства за умов, що виконання інноваційного проекту почнеться не пізніше, ніж через півтора року від дати його державної реєстрації.

2.Інноваційним підприємствам дозволяється приско­рена амортизація основних фондів і встановлюється що­річна двадцятивідсоткова норма прискореної амортизації основних фондів групи III. При цьому амортизація основ­них фондів групи III проводиться до досягнення балансо­вою вартістю групи нульового значення.

3.Інноваційні підприємства сплачують земельний по­даток за ставкою в розмірі 50% від діючої ставки оподат­кування.

4.Необхідні для виконання пріоритетного інновацій­ного проекту, який передбачає випуск інноваційного про­дукту і щодо якого прийнято постанову Кабінету Міністрів України про його особливу важливість, сировина, устатку­вання, обладнання, комплектуючі та інші товари (крім під­акцизних товарів), яких не виробляють в Україні або ви­робляють, але вони не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом терміну чинності свідоцтва про державну реєстрацію інноваційного проекту звільня­ються від сплати ввізного мита та податку на додану вар­тість.

10. Вітчизняний та зарубіжний досвід державної підтримки інноваційної діяльності

У Законі України «Про інноваційну діяльність» вказу­ється, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

-визначення і підтримки пріоритетних напрямів ін­новаційної діяльності державного, галузевого, регіональ­ного і місцевого рівнів;

-формування і реалізації державних, галузевих, регіо­нальних і місцевих інноваційних програм;

-створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

-захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної ді­яльності;

-фінансової підтримки виконання інноваційних про­ектів;

-стимулювання комерційних банків та інших фінан­сово-кредитних установ, що кредитують виконання інно­ваційних проектів;

-встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

-підтримки функціонування і розвитку сучасної ін­новаційної інфраструктури.

-Верховна Рада України. Визначає єдину державну полі­тику в сфері інноваційної діяльності, створюючи законодав­чу базу для сфери інноваційної діяльності, затверджуючи пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначаю­чи обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності в межах Державного бюджету України.

Кабінет Міністрів України. Його функції у сфері ін­новаційної діяльності полягають у:

-забезпеченні реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності;

-підготовці та поданні Верховній Раді України пропо­зицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльностіздійсненні заходів щодо реалізації пріоритетних на­прямів інноваційної діяльності;

-сприянні створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності;

створенні спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів

Спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади у сфері інноваційної діяльності. На нього покладено такі повноваження:

-здійснення заходів єдиної науково-технічної та інно­ваційної політики;

-підготовка і подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної ді­яльності, державних інноваційних програм і щодо необ­хідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

-координування робіт у сфері інноваційної діяльнос­ті інших центральних органів виконавчої влади;

-формування окремого підрозділу для кваліфікуван­ня інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

-реєстрація інноваційних проектів і ведення Держав­ного реєстру інноваційних проектів;

-затвердження порядку формування і використання коштів

делегування державним інноваційним фінансово- кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріо­ритетних інноваційних проектів і фінансової підтримки цих проектів

-організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Центральні органи виконавчої влади. Здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної полі­тики у відповідній галузі економіки, створюють організа­ційно-економічні механізми підтримки її реалізації;

Зарубіжна практика організації НДДКР.

У Південній Кореї та Японії основними аген­тами економічного зростання вважають великі промислові групи. Тому держава активно підтримує їх прагнення ди- версифікувати свою діяльність на основі наукомістких технологій, щоб підвищити частку експорту в загальному обсязі своєї продукції.

в Ізраїлі, ставку в дер­жавній економічній політиці роблять на малий високо- технологічний експортоорієнтований бізнес.

13. Нормативно-правова база інноваційної діяльності

Законодавчу базу щодо інноваційного розвитку та формування державної інноваційної політики крім базових законів «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків», Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України становлять прийняті спеціальні закони, положення яких спрямовані на регулювання відносин саме на стадії розробки програм. Зокрема, мова йде про Закони України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про державні цільові програми», а також низку підзаконних актів, якими протягом останніх років затверджувалися програми інноваційного розвитку. Прикладом таких актів можуть служити Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки», «Про затвердження Положення про державну наукову і науково-технічну програму» тощо Основним нормативно-правовим документом, що регламентує науково-технічну діяльність в Україні є Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року , який визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

13. Сутність та етапи розробки інноваційної стратегії підприємства

Інноваційна стратегія — стратегія, націлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації та пошукові масштабних рі­шень, спрямованих на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток підприємства. Стратегічне управління інноваціями орієнтоване на визначення і досягнення перспективних цілей (завоюван­ня більшої частки ринку, забезпечення високих темпів стійкого економічного розвитку тощо) в умовах конкурен­тного середовища, що відображене з системі стратегічних планів. Аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку. На цьому етані аналізують поточну кон'юнкту­ру ринку і її визначальні фактори, прогнозують розвиток кон’юнктури. Виділяють фактори, що сприяють розвитку підприємства, створюючи для нього нові можливості, і фактори, що можуть становити загрозу.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства. На цьому етапі аналізують результати минулої діяльності, ефективність функціонування підприємства загалом і за окремими видами діяльності, на основі чого визначають його сильні та слабкі сторони.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства. На цьому етапі аналізують результати минулої діяльності, ефективність функціонування підприємства загалом і за окремими видами діяльності, на основі чого визначають його сильні та слабкі сторони.

стратегія стабільності,стратегія зростання, стратегія скорочення

13. Інноваційні стратегії : види, характеристика, умови реалізації

Інноваційна стратегія — стратегія, націлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації та пошукові масштабних рі­шень, спрямованих на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток підприємства.

Стратегія наступу. Її розробляють для реалізації за­гальної стратегії зростання. До неї вдаються фірми, які бу­дують свою діяльність за принципами підприємницької конкуренції.

Стратегія захисту. Розробляють її для реалізації за­гальної стратегії стабілізації. Спрямована на утримання кон­курентних позицій фірми на існуючих ринках. Цієї стратегії дотримується більшість фірм, які уникають надмірного ри­зику.

Імітаційна стратегія. Використовується для реаліза­ції загальної стратегії стабілізації фірмами, які не є піоне­рами у випуску на ринок певних нововведень, але залучи­лися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера лі­цензію. Деколи імітація може відбуватися і без дозволу фірм-лідерів, тобто піратським способом.

16. Сутність, визначення та взаємозв”язок інноваційної політики та стратегії підприємства

Інноваційна політика — це комплекс заходів, які реалізує підприємство в межах інноваційної стратегії для досягнення інноваційних цілей.

Інноваційна політика є частиною загальної політики п-ва, яка регламентує взаємодію наук-техн, марк-вої, вир-чої та ек. діяльності в процесі реалізації інновацій. Управління цією взаємодією має здійснюватись на основі певних норм і правил, які охоплюють:

- організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок фор-ня інновац-ї політики

- фактори, які слід враховувати у процесі її фор-ня

- роз-ок функціональних напрямів д-сті під-ва

- механізм реалізації програми іннов-ї д-сті

- методичні засади оцінювання ефективності інноваційної д-сті

- механізм коригування напрямів іннов-ї д-сті.

Інноваційна політика підприємства повинна враховувати особливості тієї галузі, до якої воно належить. Належність до певної галузі значною мірою впливає на можливості стратегічного вибору, обумовленого як рівнем конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, так і конкурентними позиціями фірми на внутрішньому ринку.

Стратегію будь-якої організації можна охарактеризувати як стратегію наступу, стабільного розвитку, захисну.

Стратегія наступу. Вона передбачає стрімкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і послуг, вихід на нові ринки збуту, завоювання міцних конкурентних переваг. Базується на наступально-ризиковому та наступальному типах інноваційної політики.

Стратегія стабільності. Вона полягає у підтриманні існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності. Як правило, її дотримуються фірми, що виготовляють продукцію із тривалим стабільним попитом. У цьому разі інноваційна політика має забезпечувати умови для підвищення конкурентоспроможності даної продукції з метою утримання позицій і частки на ринку.

Захисна стратегія. Вона спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. Опирається, як правило, на інноваційну політику еволюційного типу, однак інноваційний пошук через обмежені фінансові ресурси зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати витрати на випуск продукції з метою зниження її ціни і збереження конкурентоспроможності.

17.Види інноваційних стратегій та передумови їх реалізації.

Інноваційна стратегія — модель інноваційного розвитку п-ва, яка розробляється на тривалий період з метою досягнення стратегічних інноваційних цілей п-ва, з врахуванням зовнішніх і внутр. обмежень.

Інноваційні стратегії: існує 6 видів:

1. Наступальна 2. Захисна 3. Імітаційна 4. Залежна 5. Традиційна 6. За нагодою

Наступальна інноваційна стратегія — використовують на п-вах, що мають достатньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад менеджерів і творчого науково-технічного потенціалу;передбачає активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг, стратегію злиття, стратегію придбання. Потребує кредитних інвестицій. Розробляють її для реалізації загальної стратегії зростання.

Захисна інноваційна стратегія — спрямована на утримання конкурентних позицій фірми на існуючих ринках. Цієї стратегії дотримується більшість фірм, які уникають надмірного ризику. Такі фірми прагнуть йти на крок позаду від піонерів і впроваджують новацію лише тоді, коли впевняться у її перспективності. Головна функція такої стратегії — оптимізувати у виробничому процесі співвідношення витрати-випуск. Розробляють її для реалізації загальної стратегії стабілізації.

Імітаційна інноваційна стратегія — використовується для реалізації загальної стратегії стабілізації фірмами, які не є піонерами у випуску на ринок певних нововведень, але залучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера ліцензію.

Залежна стратегія — розробляють її для реалізації загальної стратегії стабілізації фірмами-субпідрядниками великих компаній.характер технологічних змін залежить від політики батьківських фірм, що виступають як основні в коопераційних технологічних звязках. Залежні фірми не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, бо тісно повязані з вимогами до неї головної фірми і виконують роботи на її замовлення субпідрядні роботи.

Традиційна інноваційна стратегія — вдаються до неї фірми, які мають стійку ринкову позицію завдяки унікальності продукту, що є основою бізнесу. Значних технологічних змін ця стратегія не передбачає, тому її лише умовно відносять до інноваційної.

Інноваційна стратегія за нагодою — стратегія, повязана з використанням інформації та можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі п-ва. Характерна риса — відсутність власної науково-технічної діяльності. Інноваційна діяльність полягає у пошукові інформації щодо можливостей, які відкриваються перед фірмою в нових обставинах, відшукуванні особливих ніш на існуючих ринках товарів та послуг, що мають споживача з нетиповим, але значущим різновидом потреб.

18.Основні принципи формування інноваційної політики та умови їх реалізації.

Принципи формування інноваційної політики — норми, правила поведінки організації, що встановлюють взаємозвязок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності.

Формування інноваційної політики слід здійснювати на основі таких принципів: переважання стратегічної спрямованості, орієнтація на потреби ринку, цілеспрямованість, комплексність, планомірність, інформаційна забезпеченість.

19.Складові інноваційної політики підприємства та методи її вибору.

Інноваційна політика — це комплекс заходів, які реалізує підприємство в межах інноваційної стратегії для досягнення інноваційних цілей.

Складовими інноваційної політики вважають:

- маркетингову політику

- політику в галузі науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт НДДКР

- політику структурних змін

- технічну політику

- інвестиційну політику.

Маркетингова політика. Має на меті формування тактики і стратегії поведінки підприємства на ринку. Націлена на вирішення таких завдань: визначення процедур і періодичності маркетингових досліджень розроблення товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної політики і створення механізмів їх реалізації; аналіз ефективності здійснюваної політики.

Політика в галузі НДДКР. Її завданнями є визначення наукового потенціалу підприємства; розроблення науково; технічної політики З врахуванням результатів маркетингових досліджень; формування технологічної політики; створення механізмів реалізації науково-технічної і технологічної політики і оцінювання її результатів.

Політика структурних змін. Зорієнтована на вивчення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства, формування адекватної інноваційним завданням організаційної структури і культури підприємництва. Організаційна структура і культура підприємництва тісно взаємоповязані і формують структуру відносин між працівниками підприємства. Цим елементам належить вирішальна роль на стадії розроблення механізму впровадження новацій і безпосередньо на стадії впровадження.

Технічна політика. Визначає можливості впровадження інновацій. Завданнями технічної політики є вивчення можливостей виробництва і вимог до нього та за необхідності усунення виявлених невідповідностей; розроблення напрямів технічного переозброєння оновлення основних засобів підприємства; створення механізму реалізації заходів, спрямованих на вдосконалення техніко-технологічного стану підприємства; аналіз та оцінювання ефективності здійснюваної технічної політики.

Інвестиційна політика. Охоплює всі фінансово-економічні аспекти функціонування підприємства, що забезпечують реалізацію інноваційної політики. Націлена на управління грошовими потоками на підприємстві з метою накопичення коштів, необхідних для реалізації інноваційних проектів.

20.Особливості управління інноваційними процесами на підприємстві

Управління інноваційним процесом — невідємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організування та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

управління нововведеннями охоплює різноманітні функції маркетинг, планування, організацію, контроль, кожна з яких націлена на вирішення специфічних питань взаємодії між підрозділами фірми, що здійснюють конкретні види інноваційної діяльності.