- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8. Елейська школа в античній філософії.
- •9. Філософія Демокріта.
- •11.Філософія Сократа
- •12.Філософське вчення Платона.
- •13.Ідеальна держава Платона.
- •14. Філософське вчення Аристотеля.
- •15. Стоїцизм в античній філософії.
- •16. Скептицизм в античній філософії.
- •17. Епікуреїзм в античній філософії.
- •19. Неоплатонізм в античній філософії.
- •20. Основні риси й етапи розвитку філософії середніх віків.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •24.Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •32. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •33. Натуралістичний пантеїзм б.Спінози.
- •35. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •36. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Теорія пізнання і. Канта.
- •39.Філософія історії г.Гегеля.
- •40.Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм)
- •41. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)
- •43.Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- •44. Філософія г.Сковороди
- •45. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •46.Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •47. ”Філософія серця” п.Юркевича.
- •49.Філософські погляди і.Франка,
- •50.Філософські погляди л.Українки,
- •51.Філософські погляди в.І.Вернадського
- •52. Філософія життя (Ніцше, Шопенгауер)
- •53. Історія позитивізму має три періоди розвитку.
- •54. Прагматизм
- •58. Неотомізм
- •59.Філософія постмодернізму.
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були такі:
1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;
2. поява товарно-грошових відносин;
3. виникнення держави;
4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;
5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.
Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед, кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.
Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» — це збірник текстів на честь богів. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, б смертна.
Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. є. і стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом.
З точки зору буддизму, світ — це єдиний потік матеріальних і духовних елементів — «дхарм».
Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.
Вчення про буття. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми. За вченням буддистів, дхарми проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього світу.
На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основні особливості:
Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.
Своєрідність ставлення до Вед.
Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.
Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.
Народження логіки.
Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.
4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
Найвплививішим ідеалістичним напрямком, що виникає в 6 – 5 столітті до нашої ери і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551 – 479 р.р. до н.е.), яке дістало назву Конфуціанства. Першим етапом установлення Конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико – політичне вчення, в якому цетральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сімьї та управління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуія є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» – гуманість
5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
Першою філософією матеріалістичного напряму був Даосизм. Засновником Даосизму вважається Лао – цзи (6 – 5 століття до н.е.). Але, бажаючи звеличити престиж Даосизму в боротьбі з Конфуціанством, послідовники Даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697 – 598 р.р. до н.е.) Даосизм наголошує на діалетичній ідеї, загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне. невичерпне і безкінечне у русі; воно – основа всього сущого.
Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було принято вважати в конфуцістві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ досягши певного ступеня розвитку перетворюється на свою протилежність.
6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
Становлення філософі Стародавньої Греці відбувалося в VІ – V ст. до н.е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд. Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників. Зв’язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов’язаний насамперед з застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних – все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії.
Історія античної філософії охоплює понад тисячу років. У її розвитку виділяють три основні періоди.
Перший — період ранньогрецької філософії — охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку VI ст. до н.е. до часів Сократа (кінець V ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають досократиками. До них належать такі філософи, як Фалес, Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський.
Другий період має назву класичного. З філософів цього періоду першим слід назвати Сократа. До них належать також софісти Протагор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками цього періоду є Платон, Аристотель, Демокріт, а також послідовники Сократа— кіренаїки, мегарики і кіники.
Третій період історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається приблизно з кінця IV ст. до н. є. і закінчується V—VI ст. н. є. Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді кількох основних філософських напрямів. Це епікурейці( засновник Епіку), скептики (Піррон), стоїки( Цицерон, Сенека, Епітет).