Історія руського ( слов'янського) шрифту
Давньоруська писемність - кирилиця.
Давньоруськими називають всі рукописні й першодруковані шрифти із часу їхнього виникнення й аж до утворення нової графіки цивільного письма й гражданського шрифту ( кінець ХVII - початок ХVIII століття).
Творцями слов'янської абетки були брати Кирило (Костянтин) і Мефодій, уродженці м. Солуни (Солоники) у Македонії. Слов'янська мова була їх рідною мовою, виховання й освіту вони одержали грецькі.
Як місіонери проповідники брати були послані в Хазарію, де їм довелось, як указує літопис, бачити в одного "русина" Євангеліє й Псалтир, написані "руськими писмени".
Відомості про те, що слов'яни до прийняття християнства вже мали якусь свою систему писемності для гадання й рахунку, дійшли до нас зі згадувань Чорноризця Хоробра - болгарського ченця, що жив на рубежі ІX – X століть. Фігурною писемністю, що була у східних слов'ян важко було передавати поняття нової релігії - християнства. Тому, за словами Хоробра, слов'янам доводилося користуватися знаками латинськими й грецькими "без улаштування", тобто несистематизованою абеткою.
Заслуга Костянтина Філософа (ім'я Кирило він прийняв незадовго до смерті) полягає в тому, що він уперше створив абетку із чіткою і ясною графікою знаків, поклавши в основу грецьке унціальне письмо і доповнивши його буквами, що позначали специфічні звуки слов'янської мови (шиплячі, свистячі і йотовані). Він розставив букви в певній послідовності, додавши їм і цифрове значення. Буквами кирилиці протягом багатьох століть позначалися прості й багатозначні цифри. За допомогою винайденої їм абетки він зробив перший переклад Біблії на слов'янську мову.
Рис.22 Давньоруське письмо - кирилиця. Азбука виконана широко кінцевим пером за мотивами уставу XIст.
Нова абетка, що передавала всі особливості живої мови, незабаром одержала поширення не тільки в церковних книгах, але й у світському діловому й звичайному письмі .
Сучасний український алфавіт – видозмінена давня слов’янська азбука – кирилиця. Кирилиця лягла в основу болгарського, давньоруського та сербського письма. Інші ж слов’яни (поляки, чехи, словаки) використовують латиницю.
Найбільше відкриття ХХ століття - новгородські берестяні грамоти свідчать саме про те, що письмо кирилицею було звичним елементом російського побуту середньовіччя і їм володіли різні верстви населення: від князівсько-боярських і церковних кіл до простих ремісників. Дивна властивість новгородського ґрунту допомоглася зберегти берест і тексти, які писалися не чорнилом, а продряпувались спеціальним "писалом" - гострим стрижнем з кістки, металу або дерева. Такі знаряддя у великій кількості ще раніше були знайдені при розкопках у Києві, Пскову, Чернігові, Смоленську, Рязані й на багатьох городищах. Все це говорить про чималий ступінь грамотності руських людей того часу.
Відомий радянський дослідник Б.А.Рибаков писав: " Істотною відмінністю російської культури від культури більшості країн Сходу й Заходу є застосування рідної мови. Арабська мова для багатьох неарабських країн і латинська мова для ряду країн Західної Європи були далекими мовами, монополія яких привела до того, що народна мова держав тієї епохи нам майже невідома. Руськими же літературна мова застосовувалася скрізь - у діловодстві, дипломатичній переписці, приватних листах, у художній і науковій літературі. Єдність народної й державної мов було більшою культурною перевагою Русі перед слов'янськими й німецькими країнами, у яких панувала латинська державна мова. Там неможлива була настільки широка грамотність, тому що бути грамотним означало знати латинь. Для росіян же посадських людей досить було знати абетку, щоб відразу письмово виражати свої думки; цим і пояснюється широке застосування на Русі писемності на бересті й на "дошках" ( навощених).
Окрім кирилиці існувала інша абетка - глаголиця. На Русі глаголиця протрималася недовго й зрештою була повністю витиснута кирилівським письмом.
В історії давньоруського шрифту виділяються такі основні каліграфічні варіанти кирилиці: уставне письмо (ХI століття); півуставне (з ХVІ століття); скоропис (ХV століття).
Еволюція графіки давньоруського шрифту йшла по шляху спрощення буквеного складу абетки, більшого наближення її до народної мови, пошуку більше скорописних варіантів. Реформою Петра 1 на початку ХVIII століття графіка російської абетки була переведена на латинську основу, після чого в абетку вносилися зміни, здебільшого вони стосувались зовнішнього оформлення шрифту.
Устав
Устав - рання каліграфічна форма кирилиці. Букви уставу мали майже квадратні пропорції й відрізнялися прямолінійністю й незграбністю форм. У рядку вони розставлялися вільно, проміжків між словами не було. Відстань між рядками дорівнює корпусу букви або трохи більше, знаки - широкого, жирного (у стійках) накреслення, за винятком декількох вузьких закруглених букв ( П,Р,О,Е,З,Р).
Букви З,В,Р,Х,Ц,Щ мали сильні виносні елементи, які трохи пожвавлювали монотонність усього письма.
Уставне письмо досить трудомістко для написання. Написання букв уставу вимагало частої зміни положення знаряддя письма. Таким чином, вони більше рисувалися пером, чим писалися. Кінці стійок букв оформлялися короткими зарубками, інші кінцеві елементи - у вигляді трикутних напливів або стовщень.
. Рис.23 Устав з «Остромирова Евангелия» (1056 – 1057гг.)
Півустав
Півустав - різновид каліграфічного варіанта кирилівського письма. Текст, виконаний півуставом , має більше світлу загальну картину, букви більш округлі й дрібніше, слова й речення розділені чіткими проміжками. З'являється багато скорочень під титлами, різних надбудовних знаків, наголосів і ціла система розділових знаків.
Рис.24 Давньоруський на півустав. Азбука за мотивами шрифтів XVIст.
Накреслення більше просте, пластичне й швидке, чим в уставному письмі. Контраст штрихів менше, перо заточується гостріше. Користуються винятково гусячим пір'ям (раніше застосовувалися очеретяні). У деяких букв трохи видозмінений дукт. Письмо здобуває помітний нахил, кожна буква як би допомагає загальній ритмічній спрямованості вправо. Зарубки зустрічаються рідко, кінцеві елементи деяких букв оформляються штрихами, по товщині рівними основним. Півустав проіснував доти , поки жила рукописна книга. Він послужив основою для шрифтів першодрукованих книг.
Скоропис
Майже одночасно з утворенням півуставу в діловому письмі розвивається скоропис, який швидко проникає й у книги. Скоропис ХІV століття дуже близький до півустава. У ХV столітті він стає більше вільним, одержує значне поширення, ним пишуть різні грамоти, акти, книги. Він виявився одним із самих рухливих видів кирилівського письма. У ХVII столітті скоропис, відрізняючись особливою каліграфічністю й добірністю, перетворився в самостійний тип письма із властивими йому рисами: округлістю букв, плавністю їхнього накреслення, а головне, здатністю до подальшого розвитку. За значенням його можна зрівняти з первісним мінускулом латинського письма. Саме в скорописі , близького до звичайного письма, могла розвиватися мінускульна форма. Уже наприкінці ХVII століття утворилися такі форми букв а,б,в,е,з,і,т,п,р,о,з, які й надалі майже не змінювалися.
Рис.25 Давньоруський скоропис. За мотивами рукописних зразків з букваря Кариона Істоміна (1694р.)
Рис.26 Еволюція букв давньоруського письма: устав, на півустав, скоропис.
Види в’язі
Російська в'язь - особлива декоративна писемність, що вживається з ХV століття головним чином для виділення заголовків, іноді - для утилітарних цілей (наприклад, в перших шрифтових екслібрисах, які майже на сто років випередили появлення книжних знаків у Західній Європі, а також у настінних розписах, архітектурі, прикладному мистецтві. Розрізняють два види в'язі: круглу й кутасту (штамбовану). Один з основних прийомів в’язі – це матова лігатура, в якій два сусідніх штриха двох різних букв перетворюються в один. Цьому підпорядковувалися й округлі елементи. Приймаючи форму вертикальних штрихів (штамбов і півштамбов). Порожнини, які утворилися в штамбованій в’язі, заповнювалися або набагато зменшеними округлими чи міндалевидними формами букв О,Е,С, або півмачтами (пів штамбами) сусідніх букв, а іноді декоративними елементами. Вони виконувалися золотом або кіновар’ю і несли на собі особливе художньо-декоративне навантаження в різних пам’ятниках писемності. У російських рукописах переважно розвивалася кутаста в'язь, в українських - кругла в'язь.
Рис.27 Декоративне давньоруське письмо – в’язь. Зразки слів, буквосполучень, заголовків.
Рис.28 Російська титульна в’язь
Цивільний Петровський шрифт
У ХVІІ столітті півустав, перейшовши із церковних книг у діловодство, перетворився в цивільне письмо, а його курсивний варіант - скоропис - у цивільний скоропис. З’являються книги зразків письма «Азбука слов’янської мови…» (1653р.), букварі Кариона Істоміна (1694-1696) з чудовими зразками букв різних стилів: від розкішних ініціалів до букв простого скоропису. Руське письмо на початку XVIIIсторіччя дуже відрізнялося від попередніх видів. Але в друкованих книгах ще переважав півустав. Реформа алфавіту й шрифту, проведена Петром І на початку ХVІІІ століття, сприяла поширенню грамотності й освіти. Новим гражданським шрифтом стали друкувати всю світську література, наукові й державні видання. За формою, пропорціям і накресленню гражданський шрифт був близький до стародавньої антикви. Однакові пропорції більшості букв додали шрифту спокійний характер. Зручність читання його набагато підвищилася. Форми букв Б,В,Ь,Ъ,"ять", які по висоті були більше інших прописних, є характерною рисою петровського шрифту.
Рис.29 Цивільний петровський шрифт.
Надалі процес розвитку був спрямований на вдосконалення абетки й шрифту. У середині ХVІІІ століття були скасовані букви "зело", "кси", "пси", уведена буква "Ё" замість "ИО". З'явилися нові малюнки шрифтів з більшим контрастом штрихів, так званий перехідний тип ( шрифти друкарень Петербурзької академії наук і Московського університету).
Починаючи з ХIХ століття графіка руських шрифтів розвивалася паралельно з латинськими, поглинаючи в себе все нове, що зароджувалося в обох письмових системах. В області звичайного письма руські букви прийняли форму латинської каліграфії. Оформлене в "прописах" гострим пером, руське каліграфічне письмо ХІХ століття являло собою справжній шедевр рукописного мистецтва. Букви каліграфії значно диференціювалися, спростилися, знайшли гарні пропорції, природний для пера ритмічний лад. Серед мальованих і типографських шрифтів з'явилися руські модифікації гротесків, брускових і декоративних шрифтів. Разом з латинським руський шрифт наприкінці ХІХ - початку ХХ століття пережив стан занепаду - стиль модерн.
З перших років Радянської влади і с початком культурної революції головним завданням молодої держави стала ліквідація безграмотності, введення всезагальної освіти, що викликало реформу руської мови й складу алфавіту, спрощення існуючої орфографії і створення нових національних алфавітів для багатьох народів держави, в тому числі і тих, які зовсім не мали свої писемності.
В наслідок реформи руське письмо, у порівнянні з багатьма європейськими системами письма, стало більш точно відображати сучасний літературну і народну мову. Були ліквідовані всі букви, що дублюють інші, такі . як "ять", і "фіта", а також "Ъ" наприкінці слів, що кінчаються на приголосну. Він був залишений тільки як розділовий у середині деяких слів; буква "ё" визнавалася бажаної, але необов'язкової.
Господарська розруха, відсутність достатньої кількості гарних шрифтів в перші роки Радянської влади ще позначалися й на його «культурі». В ті бурхливі роки
Рис.30 Руський класичний шрифт. За мотивами шрифту Бодоні 1818 р.
художники продовжували пошук графічних форм шрифтів відповідно своїм естетичним поглядам, часом суперечливим. Шрифти 20-х років цікаві вільною манерою виконання, своєрідною графічною динамічністю, індивідуальністю й новаторством малюнка.
З кінця 30-х років мистецтво шрифту характеризується розробкою і утворенням рисунків типографських шрифтів на гуманістичних та класичних принципах. Над утворенням нових типографських гарнітур шрифтів, акцидентних наборів, рисованих титульних шрифтів, шрифтів вільних рисунків працювали такі майстри шрифту, як Д.Бажанов, Г.Банников, І Богдеско, Я. Єгоров, П.Ільін, Є. Коган, С Пожарський, І Реберг, І Фоміна та багато інших.
Історія шрифту радянського періоду наочно показує, що кращі його зразки створювалися на класичній основі та на перевірених часом зразках рисованих й наборних шрифтів, перевагою яких є- зручне читання, ясний малюнок, простота графіки.
Група рубаних шрифтів без Група шрифтів з зарубками, які
зарубок. ледь намітилися.
Група медієвальних шрифтів. Група звичайних шрифтів.
Помірна контрастність штрихів, Контрастні штрихи, довгі тонкі
Зарубки у вигляді плавністовшення. зарубки.
Група нових мало контрастних Група брускових шрифтів.
шрифтів з довгими зарубками з неконтрастні штрихи, зарубки
закругленимикінцями. у формі бруска.
Рис.31 Класифікація сучасних типографських шрифтів
Рис.32 Ініціали з книг XV - XVIII ст.
Рис.33 Ініціали з книг XVII - XXст.
Рис.34 Шрифт Франциска Скорини (XVIст.)
Рис.35 Російські буквіци рукописних та печатних книг XIII–XIVтаXVI–XVIIIст.
Рис.36 Російські ініціали (буквіци)
ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО РОБОТИ НАД ШРИФТОВИМИ КОМПОЗИЦІЯМИ
Перелік вимог:
- чіткість, ясність, зручність читання, простота графічних форм;
- органічний зв'язок малюнка букв зі змістом тексту, образність шрифту;
- залежність малюнка букв від техніки їхнього виконання;
- ритм;
- кольорова гармонія;
- стильова єдність шрифтів ;
- значеннєве акцентування в шрифтовій композиції;
- цілісність, композиційна злагодженість усієї побудови.
Чіткість, ясність, зручність читання, простота графічних форм
Необхідність дотримання цих принципів порозумівається психофізіологічними особливостями людини, що проявляються у процесі читання, особливостями людського зору - схоплювати оком одночасно групу букв або навіть слів, швидкістю впізнання букв й осмислення слів, тобто швидкістю читання.
Чіткість визначається контрастом кольору шрифту до кольору фону (табл. 1).
Таблиця 1
|
Шрифт |
Фон | ||
|
Чорний Зелений Червоний Синій Білий Чорний Жовтий Білий Білий Білий Червоний Зелений Червоний |
Жовтий Білий Білий Білий Синій Білий Чорний Червоний Зелений Чорний Жовтий Червоний Зелений |
Гірше ↔ Краще |
Ці дані дають відносні співвідношення, тому що на чіткість і зручність читання впливають різна тональність кольору, його насиченість, ступінь освітленості, розміри шрифту, характер поверхні (рельєфна, шорсткувата, гладка, полірована або дзеркальна), відстань і багато чого іншого.
|
Ясністьшрифту має на увазі швидке пізнання букв, виправдану простоту їхньої графіки.
Зручнісь читання - це загальна оцінка придатності шрифту. Будь-який шрифт повинен без перекручувань передавати зміст тексту. Забезпечують зручне читання наступні властивості:
1. Індивідуальність графем кожної букви. Говорячи про простоту графічних форм букв, варто пам'ятати, що не всяка простота є раціональною. Можна додати буквам найпростіші форми, але від цього вони ще не будуть легко читатись. Тільки ті форми можуть задовольнити умову зручного читання, які об’єднують простоту з диференційованістю, тобто з максимальним розходженням у графіці букв;
2. Домірність товщини основного штриха й внутрішнього просвіту. Шрифт світлого накреслення має співвідношення товщини основного штриха й внутрішньо буквеного просвіту в шрифтах типу гуманістичної антикви 1:6, у шрифтах рубаних - 1:4. Напівжирні шрифти мають співвідношення 1:2, жирні - 1:1. Надмірно жирні й надмірно світлі накреслення знижують зручне читання шрифту;
3. Оптимальність між буквених пробілів. Надмірна розрідженість букв у рядку, як і невиправдана близькість, заважають сприйняттю слів. Наводячи приклад сучасного рішення шрифту з максимально зближеним розташуванням букв, обмовимося, що для короткого напису такий прийом цілком придатний, тому що надає рядку якусь гостру характерність. Але недоцільно застосовувати його скрізь, і тим більше в тексті;
4. Пропорційність ширини букви та її висоти. Це співвідношення в різних шрифтах неоднаково: у середньому прийнято для вузького 1:2, для нормального - 4:5, для широкого - 1:1. Зручність читання знижується в буквах надмірно вузьких і надмірно широких;
5. Контрастність основних і додаткових штрихів. У шрифтах з геометрично рівною товщиною штрихів горизонтальні штрихи завжди здаються товще вертикальних, що надає шрифту деяке занепокоєння, неврівноваженість. Помірний контраст штрихів шрифту антикви забезпечує гарне зручне читання. У довгих текстах сильний контраст штрихів стомлює зір , у коротких, навпроти, може підвищувати зручне читання. В окремих випадках, наприклад у трафаретному варіанті, сполучні штрихи взагалі можуть бути опущені;
6. Розмір шрифту, обумовлений форматом плаката, а також відстанню між об'єктом - носієм шрифту й глядачем.
До цього варто додати, що на зручнісь читання впливають : характер зарубок і кінцевих елементів шрифту, лівий нахил букв або занадто сильний нахил вправо ( бажаний нахил не більше 75° - 80° до лінії рядка), композиція, текстова завантаженість, образотворчі елементи, ступінь освітленості й навіть оточення, що попадає в поле зору.
Органічний зв'язок малюнка букв зі змістом тексту, образність шрифту
На форму шрифту, його образність безпосередньо впливає зміст тексту. Спільність форми букви й змісту тексту – друга основна вимога після зручності читання.
На якому шрифті зупинити свій вибір? Малюнок якої гарнітури щонайкраще буде відповідати розкриттю змісту тексту? Ці питання виникають перед кожним виконавцем. Але лиш той виконавець зможе швидко й точно відповісти на них, не прибігаючи до зайвих пошуків підходящого шрифту по каталогах, книгам або іншим джерелам, що володіє теорією шрифту, розуміє специфіку й особливості застосування шрифту . Готового рецепта не знайти. Трафарети, які є під рукою, не завжди можуть підійти для заданої теми. Не можна не враховувати й фактор морального старіння шрифту. Час висуває свої вимоги до оновленню його асортименту. Досконалість форми припускає безперервний її розвиток. Шрифт, як елемент художнього оформлення, повинен бути й вирішений художньо або правильно підібраний, але зі своїм творчим прийомом побудови композиції.
Так, шрифтові політичні плакати переважно виконуються різними гарнітурами рубаних шрифтів. Тому що , по-перше, рубаний шрифт найбільше повно відповідає меті політичного плаката простотою графічних форм й зручним читанням. По-друге, по образному ладу рубаний шрифт відповідає сучасності так само, як класична антиква відповідала ХІХ століттю, ренесанс-антиква - епосі Відродження. Недарма рубаний шрифт називають "шрифтом століття". По тому, як шрифт зміст тексту "ілюструє" зміст тексту, він може бути спокійним і напруженим, динамічним і статичним, монументальним і декоративним, строгим і веселим, може мати історичні й національні риси.
Кожен напис повинен мати свій художній вигляд й, крім значеннєвого навантаження, нести в собі образність, що сприяє емоційному зоровому сприйняттю й дозволяє бачити за цим не проста напис.
Мистецтво всіх часів несло на собі відбиток своєї епохи. У цьому розумінні шрифт не є виключенням й, як особливий рід графічного мистецтва, перетерплював у своєму розвитку стильові зміни. Художник, думаючи про образність шрифту, повинен ураховувати ці стилі.
Сучасні шрифти будують із урахуванням кращих історичних зразків, з обліком сьогоднішніх естетичних вимог.
Починаючи з 30-х років ХХ століття безупинно ведеться велика робота зі створення нових малюнків шрифтів на основі антикви. Шрифти антиквених груп монументальні, урочисті, відрізняються графічною ясністю, диференційованістю графічних форм. Тому їх варто застосовувати в особливо важливих, урочисто-святкових і меморіальних роботах.
Тієї ж меті можуть служити шрифти інших груп: типу гротеску (рубаного), антикви-гротеску, стрічкової антикви, точніше, ті з них, які по пропорціях, співвідношенню штрихів, світлості наближаються до класичних зразків антикви.
Найбільш виразними по образності є мальовані шрифти, вільні, кистьові, які виконуються з урахуванням кращих характеристик сучасних шрифтів або пишуться вільно , від руки. Така група шрифтів будується на зорових активних прийомах художніми засобами, що стимулюють ті або інші емоції людини графікою букв, ритмом, композицією, кольором, фактурою.
Шрифтові написи з емоційними властивостями, знаходять застосування в коротких гаслах, закликах, у заголовках стендів, виставок, в інформаційних та рекламних плакатах, поздоровленнях, і т.д.
Шрифти з раціональними властивостями для текстів різних плакатів, навпроти, повинні бути уніфікованими, мати сучасний малюнок, мати гарну читаність, лаконічність графіки, простоту виконання, стилістичну єдність.
Залежність малюнка букв від техніки їхнього виконання.
Залежно від техніки виконання розрізняють наступні види шрифтів:
Рукописний виконується від руки різноманітним шрифтовим пір'ям і кистями на папері; різними кистями - на тканині, ґрунтованій фанері, жерсті й інших матеріалах.
Мальований шрифт на відміну від рукописного виконується послідовно, із залученням різного роду інструментів (звичайно вимальовується контур букв, що потім заповнюється фарбою). Трафаретні шрифти також відносяться до мальованого.
Рельєфно-об'ємний шрифт (гравірувальний або накладний). Гравірувальний шрифт виконується різними різцями на камені, дереві, металі; накладний - з картону, пінопласту, гіпсу, дерева й металу
Рис.37 Техніка роботи кругло кінцевим пером. Каліграфічне накреслення й надто світний гротеск
Рис.38 Виконання шрифту гротеск нормального світлого, широкого і вузького жирного накреслення.
Рис.39 Побудова шрифту типу гуманістичної антикви.
Рис.40 Побудова світлого гротеску по клітинкам.
Ритмічний лад шрифту. Основні закономірності
Говорячи про ритм, ми мимоволі маємо на увазі поняття, зв'язане насамперед з рухом. Ритм міст, трудовий ритм, життєвий ритм людини - всі ці поняття ритму містять у собі узагальнений зміст.
Конкретне поняття ритм відповідає певним замкнутим процесам у природі й суспільстві. Різним видам мистецтва також властиво конкретне поняття ритму. Ритм у мистецтві створюється всілякими прийомами його побудови. Усяке рівномірне чергування, продумана повторюваність однакових елементів у русі (наприклад, рух у хореографії або чергування звуків у музиці) або в статичному положенні ( в архітектурі, образотворчому мистецтві) утворить ритмічний лад. Такий лад може бути простим і складним. Не знаючи закономірностей ритмічної побудови, неможливо домогтися хоч скільки-небудь задовільного результату в будь-якій області мистецтва.
Ритм, створюваний чергуванням обсягів, що повторюються елементами, різними площинами, лініями, колірними плямами, викликає відчуття умовного руху, внутрішньої динаміки.
Шрифт підкоряється всім цим зоровим закономірностям ритму. Закономірні ритмічні сполучення окремих елементів букв, через слова й рядки, впливають на ритм усієї композиційної побудови написів. Ритмічний лад шрифтової композиції, впливаючи на людину, викликає той або інший настрій, активізує або гальмує сприйняття. Ритм може бути спокійним і неспокійним, статичним і динамічним, збіжним до центра або стрімко спрямованим у ту або іншу сторону й т.д. Він допомагає підвищенню образності шрифтового плаката, впливає на його зручне читання. Порушення ритму може викликати враження дрібності, втрату цілісності композиції. Ритм залежить від малюнка букв і техніки їхнього виконання.
Умови правильного використання можливостей ритму.
Умова 1.Створення ритму геометричною й оптичною пропорційністю елементів самих букв. На ритм у буквах впливають :
- характер контуру букв, їхній малюнок. Букви, перетворюються в геометрично накреслені прямокутники викликають почуття монотонності. Спрощений ритм таких букв робить весь текст млявим, пасивним, стомлюючим для ока. Таке враження може робити мало контрастний вузький гротеск, в уставному давньоруському письмі також переважає простий ритм за рахунок великого числа вертикальних прямолінійних штрихів. Набагато складніше й багаче ритм шрифтів антикви й побудованих на її основі інших видів, у яких яскраво виражена індивідуальність букв, їх диференційованість;
- пропорційне співвідношення ширини й висоти букв. Варто пам'ятати й дотримуватися того, що букви в алфавіті не повинні бути рівні по ширині, тому що це суперечить історично сформованим формам. Тому в будь-якій гарнітурі ми бачимо наявність нормальних букв ( Н, Д, О, П), більше широких багатоелементних (Ж, М, Ш), і більше вузьких (В, Е, Г). Для приклада: напишіть три різні букви гротеску Н, Ш, Г уписані у квадрат. Буква "Н" сприймається нормально, "Ш" перетворилася в чорну ляпку, "Г" стала протиприродно широкою. Недосвідчені шрифтовики часто допускають таку помилку, через що порушується ритмічний лад шрифту. У букв із класичними пропорціями ритм відносно спокійний завдяки стійкості й рівновазі всіх елементів, у широких і дуже широких - ритм спрямований по горизонталі, у вузьких - по вертикалі. Змінюючи пропорційне співвідношення ширини й висоти букв, художник може надавати шрифту найрізноманітнішу ритмічну спрямованість, домагаючись більшої виразності композиції;
Рис.41 Забезпечення рівноваги «кольоровості» елементів букв в шрифті антиква.
- співвідношення основних і додаткових штрихів. Контраст штрихів створює реально відчутну "кольоровість" елементів букв через різну насиченість їх. Подібно тому як у живописі або графіці ритм створюється внутрішньою динамікою колірних і чорно-білих плям і ліній, так й у шрифті завдяки зміні кольоровості й спрямованості елементів виникає умовний рух. Художник шрифту повинен розуміти це явище , ураховувати його в роботі, надаючи буквам стійкість, урівноваженість або певну ритмічну спрямованість. Шрифт ,як правило, виконується на площині, їй же повинен відповідати й площинний характер букв. Рівновага кольоровості шрифту досягається художником у тому випадку, якщо він зумів при насиченні елементів букв фарбою забезпечити зорове сприйняття площини. У шрифтах антиквених груп максимальна кольоровість падає на основні штрихи, слабшаючи в додаткових. Чим більше контраст основних і додаткових штрихів, тим більше явно порушується площинність букв. Достатньо небагато наситити фарбою , стовстити донизу додаткові штрихи, як вони "устануть" у загальну площину. Зрізавши гострий кут, можна призупинити "падіння" букви від глядача;
Рис.42 Змінення форми зарубок в шрифті типа нової антикви з ціллю вирівнювання «кольоровості» елементів в буквах і придання їм більшої рівноваги.
- характер зарубок і кінцевих елементів. Наявність зарубок й їхня форма - одна з ознак, що визначають ту або іншу гарнітуру шрифту. Одне це говорить про те, який великий вплив вони можуть робити на ритм даного шрифту. Зарубки оформляють основні й додаткові штрихи й деякі кінцеві елементи букв, надаючи їм завершену стійку форму. Як правило, симетрично розташовані відносно основних штрихів, вони тримають букви між лінійками, чітко обмежуючи їхню висоту. Однак зарубки досить рухливі й можуть впливати на внутрішній ритм букв. Так, у шрифтах антикви вони забезпечують відносну статичність, симетричну стійкість букв. Симетрія - це найбільш звична форма рівноваги. Але наш алфавіт складається не з одних симетричних графем. Букви алфавіту діляться на симетричний й асиметричні (цей розподіл умовний, тому що симетрія в них відносна й залежить від малюнка букв). Симетричні букви : А, Д, Ж, Л, М, Н, И,О, П, Т, Ф, Х, Ш, Щ, Ц. Асиметричні букви, відкриті й спрямовані вправо : Б, В, Г, Е,К, Р, Ь, Ъ, Ы, Ю. Асиметричні букви, відкриті й спрямовані вліво : З, Ч, Э, Я. На умови симетричності й спрямованості в буквах впливають малюнок зарубок і кінцевих елементів, їхня форма й кольоровість. З метою поліпшення рівноваги елементів у буквах з більшим контрастом штрихів можна змінювати в деяких буквах форму зарубок на зрізану або круглу в місцях з'єднання з додатковими штрихами. Спрямованість асиметричних букв можна регулювати, змінюючи характер зарубок і кінцевих елементів для додання рівноваги оптичним полям всіх букв і знаків, що входять у шрифтову композицію. Дуже важливий принцип ідентичності кінцевих елементів у буквах і знаках у межах однієї гарнітури. дотримання цього принципу надає певній гарнітурі графічної єдності, що також впливає на загальний ритм. Взаємозв'язок букв, утворений формами зарубок і кінцевих елементів, в основному й становить предмет роздумів у творчості малювальника шрифту. Незмінними залишаються графеми, тобто кістяк букв й інших знаків; "одяг" для них - малюнок, пропорції, рівновагу елементів - створює художник. І далі, за допомогою ритмічного, образного й колористичного будування шрифтової композиції досягається необхідна виразна форма для тексту певного змісту;
Рис.43 Форми зарубок антикви: а) римський капітальний; б) ренесанс – антиква; в) перехідна антиква; г) нова антиква.
Рис.44 Вплив форми зарубок і кінцевих елементів на ритмічну направленість в буквах
Рис.45Порівняння ритму написів, які виконані рубаним шрифтом різних рисунків.
- розміри внутрішньо буквених просвітів. Вони цілком залежать від малюнків букв і визначаються щільністю й насиченістю їх. У рубаному шрифті прямокутної форми з найпростішою ритмічною побудовою внутрішньо буквені просвіти дорівнюють товщині основного штриха. Єдине достоїнство цього шрифту - простота побудови. До недоліків варто віднести : низьку зручність читання у довгих текстах через недостатню диференційованість букв; монотонність ритму; зорову нерівність вертикальних і горизонтальних штрихів, через що горизонтальні штрихи здаються важче.
Рис.46 Вплив оптичних полів внутрішньо буквених просвітів й місць сполучення основних та додаткових штрихів на плоскосність букв.
Умова 2.Створення ритму геометричною й оптичною пропорційністю рядків у композиції. На ритм у рядках впливають:
- геометрична й оптична пропорційність самих букв, з яких складаються слова, а потім рядка. Повторимо закономірності пропорційних співвідношень елементів букв, що впливають на ритм самих букв, що, у свою чергу, впливає на ритм рядків і ритм всієї композиції:1-характер контуру букв, їхній малюнок; 2- пропорційне співвідношення ширини й висоти букв; 3- співвідношення основних і додаткових штрихів; 4-характер зарубок і кінцевих елементів; 5- розміри внутрішньо буквених просвітів. До цього необхідно додати, що букви в рядках взаємодіють між собою, підкоряючись загальним закономірностям лінійно-просторового ладу. Так, наприклад, у рядках і у всій композиції поля букв повинні мати оптично рівну кольоровість. Не повинно бути темних плям букв, які «вириваються», або надто світлих , які йдуть на другий план. На лінійний ритм рядків впливають конструктивні членування шрифту по середній горизонтальній лінії, що ділить букви навпіл. У таких букв, як Б, В, Е, Ж, З,К, Н, Ь, Ъ, Э, Ю, Я, додаткові штрихи, що розташовуються на середній лінії або трохи вище її, надають зорову рівновагу верху й низу в буквах, Розташування додаткових або сполучних штрихів нижче середньої лінії завжди викликає відчуття непропорційно важкого верху. На лінійний ритм рядків впливають також оптичні поля букв округлих і гострих конструкцій - З, Р,О,Э, Ю, А, Д, Л, М, У. Всі ці букви, розташовуючись у рядках по сусідству з буквами прямокутних форм, по яких відзначається основний розмір рядків по висоті, повинні трохи виходити за верхню й нижню лінії рядка. Це робиться для того, щоб висота всіх букв оптично була вирівняна. Щоб напис здавався розташований симетрично стосовно країв аркуша, необхідний збіг геометричної осі аркуша з оптичною серединою напису. Із цією метою всі гострокутні й округлі букви на кінцях рядків повинні злегка виходити за рамки шрифтового поля, утвореного вертикальними елементами крайніх прямокутних букв;
- рівновага оптичних полів меж буквених пробілів. Робота художника шрифту не механічна. Якщо він незадоволений знайденим ритмом рядків і всією композицією ще в ескізі, він не повинен приступати до промальовування самих букв. Тут, як в академічному малюнку, не можна починати портрет з вимальовування ока або вушка, не знайшовши спочатку об'ємно-просторового рішення самої голови. Від цілого - до частин! Таким цілим у шрифтовій роботі і є загальна композиція з вірно знайденим ритмічним ладом, що багато в чому залежить від рівномірного розміщення букв, рівноваги оптичних полів міжбуквених пробілів. Ритм у рядку створюється чергуванням оптичних полів самих букв і міжбуквених пробілів. Геометричні поля букв можна умовно представити у вигляді найпростіших площинних фігур: кола, квадрата, прямокутника, трикутника. Складні плями, що утворилися, між контурами фігур й є ті пробіли, які по площі повинні бути вивірені. Тільки в цьому випадку фігури будуть рівно віддалені друг від друга. І найважливіша закономірність ритму - зорова рівновага пробілів - досягнута. Контур букв значно складніше по малюнку. Простіша справа з симетричними буквами. Їхні оптичні поля являють собою приблизно ті фігури, які ми розглянули вище. В асиметричних буквах, відкритих і спрямованих вправо й уліво, контур оптичних полів більше складний. Зустрічаючись в словах у найрізноманітніших сполученнях, букви вимагають збалансованого сусідства, щоб одні не тіснили один одного, інші не відривалися й слова не розпадалися б на частини. У шрифтових композиціях небажані переноси в словах. І як правило, їх уникають, створюючи наступні композиції: із симетричним розташуванням слів або рядків, "прапорцем" - з підбиттям вправо або вліво, "у блок". В останньому варіанті часто доводиться прибігати до компонування окремих слів "врозрядку", збільшуючи міжбуквені пробіли на ширину 1 - 1,5 букви. Велике збільшення приводить до невиправданих порожнеч у композиції, порушує загальний ритмічний лад. Така розрядка в слові вимагає й відповідної відстані в композиції, що не завжди можливо, особливо в роботі із заданими формами;
- величина міжрядкових відстаней. Щоб текст, написаний прописними буквами добре читався, середня величина міжрядкових відстаней, що відповідає принципу зручного читання таких композицій, повинна становити 0,5 - 1,5 висоти букви. Якщо текст написаний малими літерами, то міжрядкова відстань повинна бути не менш двох висот малої літери без урахування виносних елементів. Якщо в плакаті великий текст, міжрядкові відстані варто робити нормальними. У коротких написах, коли бажано додати їм виразний характер, помітність головної плями, можливо й зближене розташування рядків і навіть злите. Подібні написи відрізняються цілісністю, підкреслюють значеннєву нерозривність слів, що входять у напис. Невелика втрата зручного читання тут цілком припустима, тому що компенсується монографічною виразністю й декоративністю, які для настільки звичного напису, що читається, що називається , із закритими очами, у сто разів цінніше. У двурядковій композиції з максимально зближеним розташуванням рядків можливі нюансові колірні розходження. Для контрастності треба збільшити міжрядкову відстань або створити композицію як мінімум із трьох-чотирьох рядків. Чергуючи контрастні рядки, можна створити додатковий лінійний ритм уже кольором.
Умова 3.Можливості створення ритму кольором.
Ритм, створюваний кольором, не самоціль! Колірне розходження в шрифтовому плакаті найтіснішим образом зв'язано із змістовим акцентуванням у тексті.
Як правило, кольором виділяються найбільш важливі слова або вираження, що містять головну думку.
Кольором можна також виділяти рубрики, епіграфи, ініціали, що стоять на початку кожного нового рядка , і ін. Розподіл таких колірних плям у композиції повинен бути продуманий й підпорядкований основній її закономірності - зоровій рівновазі всіх частин.
Кольорова гармонія в шрифтовій композиції
Гармонічне кольорове рішення нерозривно пов'язане з питанням підвищення художнього рівня всіх засобів наочної агітації.
Колір відіграє величезну роль не тільки з естетичної точки зору, але впливає на глядача своїми фізичними й психологічними якостями. По фізичних якостях колір уважається вдалим, якщо має достатній коефіцієнт відбиття, тобто відповідає нормальним умовам зорового сприйняття: чіткості й зручного читання - першим вимогам у роботі над шрифтом у плакаті. До фізичних якостей відносяться й властивості кольору тла: світле тло оптично віддаляє й полегшує плакат, темне тло наближає й обтяжує його.
Психологічний аспект кольору полягає в тому, що впливаючи на загальний психічний стан людини, він може викликати різний настрій: спокійний або роздратований, радісний або сумний, підвищувати або знижувати увагу, здатність розкриття образності шрифтової композиції. Встановлено також, що теплі кольори (червоний, жовтогарячий, жовтий) діють на психіку людини збудливо: розширюють зіниці, учащають пульс, стомлюють очі; холодні кольори (зелений, голубий, синій), навпаки, знижують стомлення й заспокоюють зір. Художник повинен ураховувати ці особливості.
Як правило художник-оформлювач виконує роботу, яку призначає для певних місць в інтер'єрі або екстер'єрі, тому естетичні аспекти вибору кольору представляються йому у зв'язку з рішенням або комплексів наочної агітації, або окремих плакатів, залежно від навколишнього середовища.
Гармонію кольорового рішення можна вважати досягнутої у випадку, коли:
колір шрифту й колір тла забезпечують чітке й зручне сприйняття тексту;
загальне колірне рішення сприяє емоційному вираженню й розкриттю змісту плаката;
колірне рішення перебуває в гармонічній єдності з оточенням і відповідає естетичним вимогам.
Різноманітна кольорова палітра, і насиченість кольору - усе, що стосується кольорового рішення при створенні художником тих або інших плакатів, - жадають від нього великого смаку, такту й урахування фізичного й психологічного впливу кольору на людину. Єдина кольорова схема для комплексного оформлення полягає у використанні певного колірного ключа, гармонічних нюансних або контрастних кольорових сполучень. Такі сполучення, становлять ряди кольору, які можуть бути розгорнуті по трьох напрямках:
1) ряд сірих ахроматичних тонів (від білого - до чорного);
2) ряд хроматичних кольорів (кольору спектра) у теплій гамі (жовтий - жовтогарячий - червоний з їхніми проміжними відтінками); у холодній гамі (зелений - синій - фіолетовий з їхніми проміжними відтінками), у межах двох додаткових кольорів (синій - жовтогарячий, зелений - червоний, фіолетовий - жовтий з їхніми проміжними відтінками);
3) ряди від хроматичних до ахроматичних кольорів (наприклад, від червоного - до білого, від червоного - до сірого й від червоного - до чорного).
Розуміння колірних характеристик допомагає правильно працювати з кольором:
тон- загальна характеристика безпосередньо кольору, ступінь світлості або темності кольору щодо біло-чорної шкали;
насиченість- яскрава характеристика кольору, що вказує його силу або інтенсивність (наприклад, блідо-червоний, яскраво-червоний);
відтінки - проміжні стани основних кольорів.
При виборі кольорів фону й шрифту для плакатів в екстер'єрі найбільш важливими факторами є характеристики відбиття й поглинання світла, які сприяють зоровому сприйняттю текстової частини плаката в умовах денного або вечірнього висвітлення, а також в умовах тієї або іншої архітектурної ситуації або природного оточення.
Використання колірної схеми для наочної агітації в інтер'єрах повинне ґрунтуватися також на фізичних, психологічних й естетичних факторах. Треба пам'ятати, що світлі відтінки всіх кольорів зменшують поглинання світла, поліпшують умови зорового сприйняття.
Рішення інтер’єрних комплексів у єдиному кольоровому ключі має на увазі спільне використання груп кольорів, щоб ніщо не випадало із загального колірного ладу. У випадках загального висвітлення (природного або електричного) найбільш сприятливі кольори блідих, пастельних відтінків, що дозволяють створити враження більшого обсягу приміщень, у яких людині доводиться довго перебувати.
Інша справа - рішення виставочних приміщень або меморіальних куточків, де шляхом колірних контрастів і застосування спеціально спрямованого світла можна змусити "працювати" на глядачів винятково засіб художнього оформлення, залишаючи в тіні все, що могло б заважати зосередженню уваги. Такий "декораційний " прийом в оформленні дозволяє художникові досягти максимального ефекту в концентрації уваги людини.
Стильова єдність шрифтів у плакаті.
Стильова єдність шрифтів у плакаті відповідає умовам гармонійності його побудови, естетичної повноцінності композиції. Плакати, що містять коротку закінчену думку, в одне - два речення, як правило, виконуються шрифтом однієї гарнітури або єдиним типом шрифту, образно розкриваючими їхній зміст.
У композиції із симетрично розташованих рядків або "прапорцем" краще застосовувати якусь одну гарнітуру шрифту, зберігаючи ті самі пропорції букв, щільність і насиченість їх, однакові міжбуквені пробіли, подібно типографському набору. Однак бувають випадки, коли зустрічаються дуже довгі слова або утворюються довгі рядки; тоді букви в них допускається робити набагато вужче або скорочувати між буквені пробіли, щоб такі слова й рядки в заданому форматі не занадто близько підходили до країв плаката, залишаючи зорові поля однаковими. Зміна ширини букв (тобто їхньої щільності) непомітно змінить гарнітуру, але збереже стиль (тип) шрифту.
При компонуванні рядків "у блок" дуже часто доводиться прибігати до розбивки коротких рядків до ширини загальної шрифтової смуги, збільшуючи міжбуквені пробіли. Зберегти ширину шрифтового блоку можна шляхом збільшення ширини букв у коротких словах або рядках, залишаючи їхню насиченість. Все це стосується ледь помітних нюансних змін у шрифтовій композиції, без порушення стильової єдності шрифтів.
Єдність стилю не буде порушено, якщо композиція плаката будується зі шрифтів, контрастних по ширині, але одного типу, наприклад, рубаних широких і вузьких.
Порушення стилю може бути виправданим у тих випадках, коли в плакаті присутні рубрики, заголовки, девізи або епіграфи, назви добутків, звідки взята цитата, прізвище автора, перші букви нових рядків ( ініціали) і т.п. , які можуть виконуватися іншими в порівнянні з основним текстом шрифтами. Це зовсім не означає, що всі вищезгадані елементи плаката не можуть бути витримані в одному стилі. Навпроти, єдність стилю у всіх випадках переважніше. Однак художник має право використати різні типи шрифтів з матою посилення акцентів, значеннєвої відмінності, розмаїтості рішень, декоративності, а також відповідно теми.
Головним виправданням змішання стилів є наочне розкриття змісту плакатів.
Смислове акцентування в шрифтовій композиції.
Перше, із чим зіштовхується художник, приступаючи до роботи над плакатом, це осмислення тексту, який слід графічними засобами донести до глядача, передати його зміст без перекручувань й у формі, найбільш зручної для сприйняття. Плакати з невеликим текстом ( цитати, витримки з мови, заклик або гасло), у яких кожне слово має важливе значення, будуються без якого б те не було акцентування окремих слів або рядків. Якщо в такому тексті все-таки необхідно акцентувати увагу на окремому слові, рядку або головній думці, це можна зробити шрифтом більше жирного накреслення, більшого розміру або кольором, можна підкреслити лінією , а в деяких випадках і змінити малюнок букв (ввести в композицію курсив або інший тип шрифту).
Наша мова має інтонаційний лад, від якого часом залежить її зміст. Речення, у свою чергу, також діляться інтонаційними інтервалами, що роблять прямий вплив на змістовні акценти. Логіка розбивки речень на окремі рядки саме й ґрунтується на дотриманні інтонаційних і значеннєвих інтервалів мови.
Розбивку вираження по змістових акцентах можна умовно зрівняти з опоетизованою прозою, а змістовне акцентування рядків у композиції плаката - з римовою завершеністю віршованих рядків. Згадаєте поезію Володимира Маяковського зі специфічним східчастим компонуванням рядків. Без такого компонування, мабуть, просто було б неможливо читати його вірші. Так й у плакаті. Це говорить про те, що розміщення смислових акцентів у композиції шрифтового плаката - завдання особливої важливості й що довільно її вирішувати не можна щоб уникнути незручності читання, неточної передачі й перекручування змісту.
Підсилити смисловий акцент ( значущість й урочистість слів) у композиції можна шляхом збільшення міжрядкових відстаней.
В завдання художника входить ( якщо це необхідно) посилення найбільш важливих частин тексту графічними засобами. Одним з таких засобів є колір. Введення в композицію кольорових акцентів вимагає гармонічного співвідношення їх з кольором тла плаката або основного тексту, а також збереження цілісності плаката, зорової рівноваги всіх його частин.
У плакатах, складних по складу, смислове акцентування повинне виявляти головні й супідрядні елементи, основний напрямок і послідовність читання.
Цілісність, композиційна злагодженість побудови плаката
Скомпонувати шрифтової плакат або створити його композицію - виходить, скласти або зібрати з окремих елементів і частин єдине ціле. Даючи оцінку тій або іншій роботі художника, часто говорять : "плакат добре скомпонований" або "плакат не скомпонований". Скомпонований плакат - це такий плакат, у якому в єдине ціле вдало зв'язані всі складові його частини й окремі елементи, ніщо не турбує око і створюється враження повної гармонії. Не скомпонований плакат - це плакат роздрібнений, з нерозмірними частинами й випадковими елементами. Своїми низькими художніми якостями він викликає зорову незадоволеність. Погано скомпонований плакат, навіть якщо він несе в собі вірний зміст, уважається невдалим як в естетичному, так й в ідеологічному плані. Непорушним є закон єдності форми й змісту. Любий шрифтовий плакат, крім інформаційного значення, впливає й на почуття людини, здійснюючи, зокрема , функцію виховання смаку.
Композиція -це творча сторона діяльності художника. Звичайно, існують певні принципи, загальні закономірності, користуючись якими можна свідомо корегувати свою роботу, домагаючись найбільш приємних для ока пропорцій, гармонійності побудови.
Досвід показує, що для зорового сприйняття однієї зі сприятливих є пропорція так називаного "золотого перетину". Це - відношення окремих відрізків прямих, фігур, тіл, основні розміри яких ставляться друг до друга як 1:0,618, або при розподілі цілого на дві нерівні частини більша з них так ставиться до цілого, як менша до більшого. Аналіз багатьох класичних добутків різних видів мистецтва показує, що більшість із них відповідають пропорції "золотого перетину". Така пропорція безумовно гармонічна, але не є єдиною і являє собою лише окремий випадок геометричної пропорції.
Рис.47 а) пропорція золотого перетину, яка найдена математично, як 1 : 0,618; б) геометрична побудова прямокутника з пропорційним співвідношенням сторін за золотим перетином; в) знаходження прямокутника з гранично сприятливим співвідношенням сторін.
Античні художники, а потім художники епохи Відродження будували свої витвори на геометричних закономірностях. Капітальні шрифти у своїй основі також мали геометрично закономірні пропорції. Згадаємо хоча б співвідношення основних і допоміжних штрихів цих шрифтів - 3:2, дуже близьке до "золотого перетину". За всіх часів найпоширенішою формою композиційної рівноваги в епіграфічних написах, на деталях архітектурних споруд, у книгах була симетрія, що досягалася рівно віддаленим розташуванням рядків щодо осьової лінії або навколо центральної крапки.
У практиці художника часто зустрічаються вузькі й дуже довгі плакати-транспаранти (наприклад, перетяжки для вулиць: транспаранти уздовж дороги, на фасадах будинків), у яких текст розташовується в рядок. Сприятливе для ока співвідношення висоти букв і ширини такого транспаранта також може бути забезпечено пропорцією "золотого перетину". Через те що транспарант неширокий, верхнє й нижнє поля можуть бути однаковими, якщо немає кінцевих елементів, що опускаються за нижню лінію (Д,Ц,Щ), інакше - нижнє поле варто зробити трохи ширше.
Сучасні тенденції у виборі форми плакатів проявляються в тім, що наша уява про гармонійність пропорцій трохи видозмінилася. Так, наприклад, ми сприймаємо гармонічними кубічні й стрімко витягнуті архітектурні об’єми й пов'язані з ними монументально - декоративні площини при великому стосовно людини масштабі. Частіше застосовуються форми плакатів: квадратні або близькі до квадрата прямокутні подовженої форми, складні криволінійні вільної форми, складові ( щити, підрамники, аркуші, полотна й т.д.).
На форму плаката впливають архітектурна ситуація, навколишнє середовище, де він повинен розміститися, форма стіни, її членування, вікна, відстань між ними й ін. Це стосується й інтер'єра й екстер'єру рівною мірою .
Дуже важливе значення для плаката має поняття масштабності. У художній практиці масштаб означає порівняння ( співвідношення) того або іншого спорудження або предмета з людиною.
Розглядаючи плакат, ми серед інших характеристик даємо й таку: масштабний або немасштабний. Масштабність у плакаті - це не тільки порівняння його з людиною й оточенням, але й домірність усього плаката з його частинами й елементами.
Поняття немасштабності легко представити, якщо плакат, створений для фасаду будинку, розрахований на огляд з певної відстані й на певній висоті, помістити в невеликому приміщенні або навпаки.
Недотримання масштабності частин й елементів плаката з обраним форматом порушує принцип композиційної рівноваги. Рівновага частин будь-якого плаката повинна викликати зорову стійкість всієї композиції й зручність сприйняття.